• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види валютних систем та їх елементи

Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуван­ням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни, хоч і відносно само­стійною, оскільки виходить за національні рамки. Її особли­вості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв’язків країни.

Національна валютна система — це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюють­ся міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валют­ної системи визначаються національним законодавством.

Її структурними елементами є:

Ø національна валюта — грошова одиниця держави;

Ø валютний паритет як основа валютного курсу;

Ø режим курсу національної валюти;

Ø організація валютного ринку;

Ø національні органи, що обслуговують та регулюють ва­лютні відносини країни;

Ø мови обміну національної валюти на золото та інші валю­ти – конвертованість валюти.

Національна валютна система є органічною частиною систе­ми грошових відносин окремих держав. її функціонування ре­гулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтингу та регулювання валютних курсів, формування та ви­користання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів та ін. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи ва­лютного контролю, інші державні та приватні інститути.

Світова валютна система — це форма організації міжна­родних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність спо­собів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рам­ках світового господарства.

Світова валютна система включає ряд конструктивних еле­ментів: світовий грошовий товар, валютний курс, валютні рин­ки та міжнародні валютно-фінансові організації.

Світовий грошовий товар виступає носієм міжнародних ва­лютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжна­родним грошовим товаром було золото, пізніше в міжнародних розрахунках стали використовувати кредитні гроші (векселі, бан­кноти, чеки та депозити). У 70-х роках з’являються спеціальні міжнародні та регіональні платіжні одиниці — СПЗ, ЕКЮ та євро. Сукупність всіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках, називають міжнародною ліквідністю. Це золото, вільнооборотні валютні запаси держав та міжнародні гроші.

Другим елементом світової валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Валютні курси можуть бути фіксованими (твердими) і плаваючими (гнучки­ми). В основі фіксованого валютного курсу лежить монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одини­цях), плаваючі валютні курси не зв’язані з монетними парите­тами, а визначаються шляхом зіставлення паритетів купівель­ної сили валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного "кошика" товарів.

Третім елементом світової валютної системи є валютні рин­ки. Першим таким ринком був ринок золота як грошового то­вару, де золото спочатку продавалось за ринковими цінами, згодом на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнарод­ним договором. Нині ціна на золото складається під впливом по­питу і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок.

Розширення кредитних відносин привело до необхідності формування власне валютних ринків, які існують на основі розгалуженої системи банківських взаємозв’язків провідних країн з розвинутою ринковою економікою та міжнародних і регіональних валютно-фінансових установ. У функціях продав­ця та покупця іноземної валюти, з одного боку, та органів, які здійснюють розрахунки із закордонними контрагентами, з іншого, банки та інші валютно-фінансові установи в своїй су­купності складають міжнародний валютний ринок. Поряд з ним функціонує євровалютний ринок, який виник на основі транс-націоналізації спеціальних рахунків приватних банків про­відних країн світу.

Четвертий елемент світової валютної системи — це міжна­родні валютно-фінансові організації: Міжнародний валютний фонд (МВф), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який разом зі своїми філіалами — Міжнародною фінан­совою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР), Багатостороннім агентством з гарантій інвестицій (БАТІ) та Міжнародним центром із врегулювання інвестиційних супе­речок (МЦВІС) — утворює групу Світового банку, Банк міжна­родних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку та ін.

Світова валютна система базується на функціональних фор­мах світових грошей. Світовими називаються гроші, які об­слуговують міжнародні економічні, політичні та культурні відносини, а грошова операція, завдяки якій у певній країні можна придбати платіжні засоби, що є дійсними і можуть бути використані за кордоном, є вже операцією валютною.

Головне завдання світової валютної системи полягає в ефек­тивному опосередкуванні платежів за експорт та імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міждержавної господарської діяльності, створенні сприятливих умов для розвитку вироб­ництва та міжнародного поділу праці; забезпеченні безперебій­ного функціонування економічної системи вільного підприєм­ництва. Через світову валютну систему здійснюється перелив економічних ресурсів з однієї країни в іншу, або ж цей процес блокується, розширюється чи звужується ступінь національ­ної самостійності країни, а також переміщуються економічні труднощі (інфляція, безробіття) з одних країн до інших.

Отже, світова валютна система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнарод­них економічних відносин, або навпаки — обмежувати їх інтен­сивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної сис­теми і дієвості функціонування її інститутів.

У системі державного регулювання економічного життя кож­ної країни виділяють сукупність заходів, які проводяться цен­тральними банками у сфері грошового обігу і валютних відно­син з метою виливу на купівельну спроможність грошей, ва­лютні курси та на економіку загалом, що становить сутність певної валютної політики держави. Ця політика здійснюється переважно у двох формах: обліковій (дисконтній) та девізній. Облікова (дисконтна) політика означає зміну облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підви­щує облікову ставку і цим самим стимулює приплив іноземно­го капіталу з країн, де цей рівень нижчий. Цей приплив корот­кострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, ство­рює додатковий попит на національну валюту, таким чином сприяючи підвищенню її курсу.

При значному активному сальдо платіжного балансу, що буває досить рідко, центральні банки відповідних країн вда­ються до протилежних дій. Вони знижують облікову ставку і тим самим стимулюють відплив іноземного і національного капіталу з метою зменшення активного платіжного сальдо. За цих умов зростає попит на іноземну валюту, її курс зростає, а курс національної валюти відповідно падає.

Облікова політика — це традиційний метод регулювання валютного курсу. Але в сучасних умовах ефективність цього методу значно зменшилася за рахунок інтенсивних процесів інтернаціоналізації господарського життя і негативного впли­ву дорогих кредитів на розвиток національних економік.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіз). У сучасних умовах девізна валютна політика часто набирає фор­ми валютної інтервенції — прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.

При використанні девізної валютної політики у разі падіння курсу національної валюти центральний банк країни продає на валютних ринках, як правило, значні суми іноземної валюти, що приводить до зростання курсу національної валюти щодо іноземної, та навпаки, скуповування іноземної валюти веде до падіння курсу національної.

Девізна валютна політика справляє тимчасовий і обмеже­ний вплив на рівень валютного курсу, якщо немає докорінних порушень платіжного балансу. За наявності таких порушень активне використання девізної політики може призвести до швидкого виснаження валютних резервів країни, не запобігши при цьому процесу знецінення національної валюти. Тому ва­лютна інтервенція передбачає наявність у центральних емісій­них банках країн, що її проводять, значних валютних резервів і можлива тоді, коли неврівноваженість платіжного балансу незначна й характеризується періодичною зміною пасивного сальдо на активне. У протилежному разі проведення валютних інтервенцій загрожує не тільки повним виснаженням валют­них резервів, як уже зазначалося, а й розладнанням грошового обігу всередині країни.

Часто валютна інтервенція використовується для підтриман­ня курсу валюти на заниженому рівні шляхом валютного дем­пінгу — знецінювання національної валюти, з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові.

Валютний демпінг використовується для експорту товарів шляхом застосування спеціальних занижених валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що перевищують знецінення грошей на внутрішньому ринку краї­ни, яка експортує товари та послуги. При валютному демпінгу експортер, навіть при високому рівні затрат виробництва, реалізуючи свої товари на зовнішніх ринках за цінами, які нижчі від світових, може одержати досить вигідний прибуток у ва­люті тієї країни, куди експортується товар. Найчастіше валют­ний демпінг здійснюється в умовах множинності валютних курсів при використанні так званих вільних курсів та інших спеціальних занижених курсів для певного виду товарів, по­слуг та операцій.

Валютний демпінг безпосередньо впливає на торговельно-економічні відносини відповідних країн. Так, занижений ва­лютний курс підвищує конкурентоспроможність фірм певної країни на світових ринках та сприяє розширенню експорту товарів і послуг. Однак заниження валютного курсу призво­дить до зростання внутрішніх цін, країна вивозить більше то­варів і послуг на відповідну одиницю імпорту, що порушує еквівалентність міжнародного обміну на шкоду цій країні.

Штучно завищений валютний курс спричиняє зворотний економічний ефект, коли на одиницю вивезеного за кордон товару країна, за рахунок імпорту одержує більшу кількість товарів і послуг. Цим також порушується еквівалентність міжнародного обміну, але вже на користь цій країні.

Традиційними методами валютного регулювання є деваль­вація і ревальвація, які хоч і меншою мірою, ніж це було за часів дії золотомонетного стандарту, але все одно застосовують­ся у практиці сучасних грошово-валютних відносин. Сутність дії цих двох протилежних явищ полягає у відповідному зни­женні або підвищенні валютного курсу.

До скасування офіційного вмісту золота у валютах девальва­ція означала зменшення в законодавчому порядку металічного вмісту національної грошової одиниці або зниження офіційно­го курсу валюти певної країни щодо золота чи срібла, а після скасування — зниження курсу національної валюти щодо іно­земних валют.

Нині девальвація часто офіційно закріплює фактичне зне­цінення національної валюти в умовах інфляції або ж виступає вихідним пунктом майбутньої інфляції. Часто девальвація не забезпечує стабілізації валюти, а лише служить проміжним етапом інфляційних процесів.

Ревальвація — офіційне підвищення вартості валюти, що виражається у зростанні її золотого вмісту (система золотомо­нетного стандарту), або в підвищенні її курсу щодо інших ва­лют. За механізмом впливу на економічні процеси ревальвація протилежна девальвації.

На відміну від девальвації ревальвація порівняно рідкісне явище у валютно-фінансовому світі. Це пояснюється тим, що країна, яка здійснює ревальвацію своєї валюти, ставить себе в менш вигідне становище у сфері зовнішньої торгівлі, припливу іноземного капіталу і розвитку міжнародного туризму порівня­но з іншими країнами. Адже підвищуючи курс своєї валюти щодо валют інших країн, держава, яка здійснює ревальвацію, викли­кає підвищення цін експортованих товарів у іноземній валюті, чим знижує власну конкурентоспроможність на світовому рин­ку, стримує експорт своїх товарів. Паралельно відбувається про­цес зниження цін, виражених у національній валюті, на товари, що імпортуються до країни. Отже, ревальвація призводить до зростання попиту на імпортовані товари та послуги і реально збільшує обсяги імпортованої продукції. Ревальвація робить невигідним вкладення капіталу в певну країну для іноземних інвесторів, оскільки вони при обміні валют одержують меншу суму в місцевій валюті. Для країни, яка ревальвувала свою ва­люту, стає вигідним експорт капіталу, адже виникає можливість купівлі більш дешевої іноземної валюти.

Традиційно ревальвація використовується для боротьби з інфляційними процесами, оскільки, стримуючи зростання грошової маси в обігу, дещо затримує зростання внутрішніх цін.

Ревальвація також здійснюється з метою стримування зро­стання активності сальдо торговельного балансу. Оскільки вона сама по собі ставить країну, що вдається до ревальвації, в менш вигідне становище на світовому ринку, то часто здійснюється під тиском інших країн, які мають найактивніші зовнішньо­економічні зв’язки з цією країною.

У сучасних умовах механізм ревальвації значно модифіку­вався, особливо після введення системи плаваючих валютних курсів. За цих умов ревальвація може здійснюватися у формі підвищення валютного паритету не до всіх валют, а лише щодо валют тих країн, з якими ця валюта має спільний режим пла­вання. Ревальвація може бути здійснена і у формі відмови цен­трального банку країни від проведення валютної інтервенції, для підтримання або підвищення курсу національної валюти щодо інших валют.

Валюта в більшості випадків залишається самостійною і невідємною частиною національних економічних систем, що передбачає обмін однієї валюти на іншу за умов здійснення торгово-фінансових операцій. Система міжнародних валютних розрахунків виступає важливою складовою світового господарства, через яку здійснюються всі платежі і розрахункові операції в світовій економіці. Саме тому велике значення повинно приділятись проблемам відносин між національними знаками вартості в міжнародних економічних відносинах, що зумовлює існування такого поняття як валютний курс.

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одини­цях інших країн. Він є об’єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвит­ку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. Якщо основні характеристики кожної валюти фор­муються у межах національних господарств, то їхнє кількісне співвідношення відбувається у зовнішньоекономічній сфері.

Встановлення курсів національних валют відповідно до сталої практики і законодавчих норм називають валютним котируванням. Валютне котирування — це встановлення курсів інозем­них валют відповідно до діючих законодавчих норм і практи­ки, що склалася. Котирування валют здійснюють державні (на­ціональні) або найбільші комерційні банки.

При котируванні валют розрізняють поняття "база котиру­вання" (базова валюта) та "валюта котирування" (валюта, що котирується). Базовою є валюта, відносно якої котируються інші валюти. Як правило, базовою може бути валюта, яку ви­знано у всьому світі. Однак інколи, з історичних причин, базо­вою стає більш дрібна валюта порівняно з валютою, що коти­рується. Наприклад, австралійський і новозеландський дола­ри є базовими при котируванні долара США незважаючи на те, що останній має більш високу вартість.

В світовій практиці використовують два методи котирувань. Основним видом котирування валют виступає пряме котирування, при якому курс валюти, що котирується (іноземної) валюти В до котируючої валюти А виражається як вартість одиниці валюти В в одиницях валюти А. за такого котирування (валюти В до валюти А):

Sа = Sв * Rпр., (4.1)

де: Sа і Sв – сума валют відповідно А і В; Rпр. – прямий курс валюти В до валюти А.

Сума валюти, що котирується в даному випадку розраховується за такою формулою:

, (4.2)

Пряме котирування використовується в більшості країн світу.

Іншим видом котирувань виступає обернене або непряме котирування, при якому курс валюти В, що котирується до котируючої валюти А виступає вартістю одиниці валюти А в одиницях валюти В. при визначенні співвідношення іноземної і національної валюти при непрямому котируванні іноземної валюти вартість одиниці національної валюти виражається в одиницях іноземної валюти. За умови непрямого котирування можуть братись такі іноземні валюти: англійський фунт стерлінгів; австралійський і новозеландський долари. З 1978 року введено часткове обернене котирування долара США.

Для варіанту непрямого котирування використовуються наступні формули:

, (4.3)

Sв = Sа * Rнепр., (4.4)

де: Sа і Sв – сума валют відповідно А і В; Rнепр. – непрямий курс валюти В до валюти А.

Відповідно прямий і непрямий курс пов’язані оберненою залежністю: Rпр.(UAH/USD) = 1/Rнепр.(USD/UAH).

Основна частина міжнародних валютних розрахунків між країнами здійснюється не шляхом котирування двох національних валют одна до одної, а за допомогою котирування двох валют до третьої, найбільш розповсюдженої валюти у світі. Подібне вираження двох валют одна до одної через курс кожної з них до третьої валюти називається крос-котирування, а встановлений таким чином обмінний курс – крос-курсом.

При укладанні конкретних угод по купівлі продажу валюти використовуються наступні види обмінних курсів:

Ø спот-курс – ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни, встановлена на момент угоди, яка передбачає одночасну оплату і поставку товарів;

Ø терміновий курс – ціна за якою дана валюта продається або купується за умови її поставки на визначену дату в майбутньому. При укладанні таких угод одна сторона може одержати вигоди від курсової різниці, а інша понести збитки.

Такі термінові, тобто здійснювані на визначений термін, угоди з валютою переслідують дві мети:

1) страхування учасників від ризику більш крупних втрат в результаті негативної зміни валютних курсів;

2) одержання спекулятивного прибутку на різниці курсів (термінового і спот) на момент поставки валюти (розрахунку за угодою).

Серед теорій, які пояснюють динаміку курсів валют, центральне місце займає теорія паритету купівельної спроможності, в основі якої лежить закон єдиної ціни. Даний закон говорить, що в умовах досконалої конкуренції ціна одного і того є товару в різних країнах повинна бути однаковою (якщо вона виражена в однаковій валюті).

Закон єдиної ціни виражається формулою:

, (4.5)

або

, (4.6)

– ціна товару на внутрішньому ринку; – ціна товару на зовнішньому ринку; – обмінний курс валют.

Дана формула дозволяє розраховувати по товарні валютні курси, які вказують на силу або слабкість національної валюти за окремими видами товарів і послуг порівняно з офіційним курсом. Результати таких розрахунків представляють інтерес для компаній, які здійснюють експортні та імпортні операції. На основі закону єдиної ціни побудовано теорію абсолютного паритету купівельної спроможності, відповідно до якої валютний курс може бути розрахований за формулою:

, (4.7)

і – рівень ціни на товари відповідно на втячизняному і зовнішньому ринку.

Результати діяльності міжнародної компанії багато в чому визначаються співвідношенням вартісних обсягів експортних і імпортних операцій, які в свою чергу залежать не тільки від обмінних курсів валют відповідних країн, але і у відношенні вітчизняних і зарубіжних цін на конкретні товари і послуги.

Саме тому в економічній науці виділяють два обмінних курси валют: номінальний обмінний курс і реальний обмінний курс.

Номінальний обмінний курс – це співвідношення ціни валют двох країн.

Реальний обмінний курс – це відносна ціна товарів, виготовлених в двох країнах, яка характеризує пропорцію, в якій товари однієї країни можуть обмінюватись на товари іншої країни. Таким чином, реальний обмінний курс представляє собою відомі в теорії міжнародної економіки «умови торгівлі».

Розраховується реальний обмінний курс за формулою:

, (4.8)

де: S – номінальний валютний курс; Р_f – ціна закордоном (у відповідній валюті); P_d – ціна на внутрішньому ринку, виражена в національній грошовій одиниці.

Н-д: вартість ідентичних товарів в Україні і США складає 350 UAH і 40 USD при вартості дол. США 8,00 грн. Тоді:

Таким чином, при розглянутих цінах та обмінному курсі (номінальному) курсі за одну одиницю американської продукції можна одержати приблизно одну одиницю аналогічного українського товару. Це вказує на те, що реальний валютний курс відображає відносний рівень цін в країні на ту чи іншу продукцію, і відповідно її конкурентоспроможність в міжнародній торгівлі.

Якщо переписати формулу у наступний спосіб: , легко пересвідчитись в тому, що чисельник характеризує зарубіжну ціну, виражену в національній грошовій одиниці, а знаменник відповідний рівень внутрішньої ціни. Таким чином, реальний обмінний курс валюти представляє собою не що інше, як паритет купівельної спроможності.

Ріст рівня реального валютного курсу означає, що закордонні ціни, виражені в національній грошовій одиниці, збільшуються порівняно з цінами на відповідну вітчизняну продукцію. Це призведе до підсилення конкурентноздатності вітчизняної продукції і збільшить її споживання як вітчизняними так і зарубіжними споживачами.

До такого результату призведе і пониження номінального валютного курсу національної валюти.

Зменшення рівня реального обмінного курсу, тобто фактичне подорожчання, буде означати, що вітчизняні товари стають відносно дорожчими , і відповідно менш конкурентоспроможними. До зниження конкурентоспроможності призведе також зростання номінального обмінного курсу вітчизняної валюти.

В загальному реальний обмінний курс між двома країнами можна розрахувати за такою формулою:

, (4.9)

де: Р₁ – рівень цін в зарубіжній країні; Р₂ – рівень цін в національній економіці.

При цьому, необхідно звернути увагу на те, що на короткотермінових інтервалах Р₁ / Р₂ = const, тобто в цих умовах зміна реального курсу повністю обумовлена відповідними змінами номінального курсу валют.

При здійсненні операцій на валютному ринку торгують без­готівковою валютою (форексом) та готівкою (банкнотами). Без­готівкові активи, якими оперує валютний відділ банку, є не що інше, як залишки на рахунках в іноземній валюті. Тут необхідні платежі здійснюються шляхом переведенням з одного рахунку на інший бухгалтерськими записами. При торгівлі банкнота­ми валюта здійснює фізичні переміщення в просторі. Тут зрос­тають витрати на транспортування, охорону, страхування і зберігання валюти, що у свою чергу приводить до відповідного зростання маржі (спреду) при котируванні іноземних банкнот. При здійсненні міжнародних економічних зв’язків має місце порівняння двох видів цін — внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються на основі різних національ­них вартостей, то світові — на базі інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають в зовнішньоекономіч­ний обіг, продаються за світовими цінами. У процесі міжна­родного обміну співвідношення цін виступає як співвідношення національних грошових одиниць, їхньої купівельної спро­можності.

Якщо курс національної валюти за певних обставин відхи­ляється в той чи інший бік за рамки допустимих меж, визначе­них спільними угодами, тоді невідворотно настає момент або девальвації, або ревальвації валюти. Тоді ж встановлюється й інший валютний паритет для визначення валютних курсів.

Курс валюти залежить не тільки від рівня цін як основи визначення валютного паритету, а й від стану платіжного ба­лансу країни, вартості кредитів, масштабів міграції капіталів, темпів економічного зростання та перспектив політичного роз­витку в країні й у світі.

Загалом, до факторів, що впливають на валютний курс, мож­на віднести:

Ø довгострокові (структурні), які формують основні вартісні характеристики грошових одиниць як основи товар­ ного наповнення грошей — це продуктивність праці, довгострокові темпи зростання національного доходу, місце і роль країни у світовій торгівлі й вивозі капіталу. Зазначені фактори формують довгочасні пропозиції обміну між грошовою масою і товарами та послугами, тобто реальну купівельну спроможність валюти певної країни. Сукупність цих факторів дає змогу роз­глядати валютний курс як синтезуючу економічну категорію, оскільки в ній віддзеркалюються майже всі найважливіші підсумкові показники функціонування господарського комплексу країни;

Ø середньострокові — стан платіжного балансу країни, відносний рівень процентних ставок, різниця в темпах зрос­тання цін;

Ø короткочасні (кон’юнктурні) фактори складають в основ­ному психологічні моменти, які безпосередньо впливають на валютні курси, — це насамперед компетентна думка провідних банкірів, валютних дилерів, керуючих валютними відділами транснаціональних корпорацій про найближчі перспективи ймовірної зміни валютних курсів. Саме відповідно до цих про­гнозних оцінок приймаються практичні рішення про переводи авуарів із одних валют в інші. Такий же короткочасний вплив на валютні курси справляють і валютні інтервенції, які роз­глядатимуться в розділі, присвяченому аналізу сучасних ме­тодів валютного регулювання.

Серед наведених факторів найбільш істотний вплив на ва­лютний курс має стан платіжного балансу тієї чи іншої країни. Якщо він є активним, то й курс валюти має тенденцію до підви­щення, і навпаки, якщо, наприклад, певна країна має пасив­ний платіжний баланс на світовому ринку, то це значить, що за певний період її валютні витрати перевищують надходження з-за кордону. За цих умов пропозиція валюти цієї країни на світо­вих ринках зросте, і коли перевищить попит, її курс впаде.

Валютний курс має сильний вплив на міжнародні економічні відносини. За його допомогою вдається порівняти затрати ви­робництва підприємств із цінами світового ринку.

Валютний курс впливає на конкурентоспроможність ком­паній, на співвідношення експортно-імпортних цін і т. ін.

Так, зниження курсу національної валюти вигідне експор­терам, бо дає їм змогу поставляти товари на зовнішній ринок за цінами, нижчими середньосвітових, але водночас здорожує імпорт. Це призводить до зростання цін у країні, зниження обсягів ввозу товарів та спаду рівня споживання. За цих умов загострюється проблема зовнішньої заборгованості.

І навпаки, при підвищенні курсу національної валюти зни­жується ефективність експорту, падає конкурентоспроможність внутрішніх цін; що стосується імпорту, то він збільшується, зростає приплив у країну капіталів з-за кордону.

Зміна курсу валют безпосередньо впливає на перерозподіл між окремими державами тієї частки їх сукупного суспільного продукту, яка реалізується на зовнішніх ринках.

Існує кілька методів визначення валютних курсів. Традиційним вважається метод визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на золото. Визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота в певній валюті, паралель­но визначаються ринкові ціни унції золота в інших валютах. На основі зіставлення визначається валютний курс грошової одиниці даної країни, що береться за умовну одиницю.

Наприк­лад, на певну дату на Нью-Йоркській біржі ціна унції золота дорівнювала 400 дол. США (береться за умовну одиницю), 700 фунтів стерлінгів (Великобританія), 50 000 єн. Якщо необхід­но визначити курс долара, то одержимо: 1 долар = 1,75 (700/ 400) фунта стерлінгів; 125 (50 000/400) єн.

Найбільш поширеним і простим методом визначення валют­них курсів є метод зіставлення рівня цін стандартного набору товарів та послуг (так званого споживчого кошика). При цьому методі, як і при попередньому, спочатку визнача­ють ціну споживчого кошика в різних національних валютних одиницях, а потім ці ціни зіставляються з цінами, виражени­ми у валюті, курс якої необхідно визначити (береться за умов­ну одиницю).

Поряд з ціновим методом існує метод визначення валют­ного курсу на основі співвідношення ефективних виробничих витрат в країнах, що зіставляються: заробітна плата, норма позичкового процента, рента і показник продуктивності праці. Техніка визначення валютного курсу грошової одиниці певної країни така сама, як і при попередніх методах, однак цей ме­тод, на наш погляд, найбільш точний, оскільки враховує деякі довгострокові та середньострокові фактори, що впливають на валютний курс. Тобто метод зіставлення ефективних виробни­чих витрат характеризується відносною стабільністю, оскіль­ки у свою чергу базується на досить стабільних виробничих показниках, відображає глибинні і найважливіші економічні процеси в країнах, що зіставляються.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що ва­лютний курс виконує ряд важливих економічних функцій. Він є засобом:

Ø інтернаціоналізації грошових відносин;

Ø зіставлення національних цінових структур і результатів виробництва;

Ø зіставлення національної та інтернаціональної вартості;

Ø перерозподілу національного продукту між країнами.

Сучасний етап розвитку грошово-валютних відносин харак­теризується множинністю валютних курсів. Відбувається по­стійний пошук найефективніших засобів стабілізації та регу­лювання валютних курсів. Так, системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні курси, паперово-гро­шовому обігу притаманні плаваючі. Існують і так звані змішані валютні курси.

Фіксовані валютні курси використовуються за умови наяв­ності в країні кризових явищ, при нестабільній економіці, коли використання подібного режиму валютного курсу забезпечує більш низькі темпи інфляції. За цих умов менш вірогідною є дестабілізуюча спекуляція валютою за умови утримання курсу на постійному рівні відповідними офіційними державними структурами. Багато країн, які виходили з криз, на певних етапах економічного розвитку дотримувались саме такого ре­жиму своєї валюти.

Другим різновидом валютних курсів, що використовуються в сучасних грошово-валютних відносинах, є досить поширена система плаваючих курсів, за якої взагалі немає валютних па­ритетів.

Плаваючі валютні курси, які змінюються під впливом по­питу і пропозиції на ринку, можуть у свою чергу використову­вати наступні режими:

Ø незалежне плавання: курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків. Таку різновидність плаваючих курсів використовують деякі розви­нуті країни та країни, що розвиваються. Режим незалежного плавання найбільш поширений у країнах з розвинутою ринковою еконо­мікою і високим рівнем доходів. Його успішне використання можливе за умов економічної і політичної стабільності, повної відсутності інфляції, або незначного її рівня, усталеної макро-економічної політики;

Ø кероване (регульоване) плавання схоже з незалежним плаванням, але наявне більше втручання центральних банків. При режимі керовано­го плавання, що носить назву змішаного, держава вибирає ва­лютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс іншими сло­вами можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс.

Однією з форм такого контролю є введення так званого курсового валютного коридору — встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу. Для здійснення цієї політики, за якої втручання держави призна­чене пом’якшувати різкі короткочасні чи середньострокові коливання валютного курсу, необхідна наявність значних ва­лютних резервів. При цьому чим менше стабільна економіка країни, тим значніші мають бути державні валютні резерви. Досвід країн, що використовують для курсів своїх валют режим регульованого плавання показує, що його успішне вико­ристання потребує наявності солідної матеріальної і методич­ної бази для прогнозування валютного курсу, високого ступеня професіоналізму і відповідної підготовки. В іншому разі цей режим може призвести до колосальних матеріальних і фінан­сових втрат;

змішане плавання щодо однієї валюти (долара США);

спільне плавання, яке використовує валютне угрупован­ня ЄС, причому з двома валютними режимами — один для валютних операцій серед членів Союзу, інший — для відносин країн — членів Європейського Союзу з іншими партнерами,
що знаходяться в позасоюзній зоні.

Сьогодні сфера лібералізації валютних відносин інтенсивно розширюється. Збільшується кількість країн, які прийняли на себе зобов’язання за статтею VIII Статуту Міжнародного валют­ного фонду, яка забороняє:

Ø вводити обмеження на проведення платежів і переказів за поточними операціями;

Ø використовувати множинність валютних курсів без згоди на це МВФ;

Ø брати участь у дискримінаційних валютних угодах.

Сьогодні більше половини країн — членів МВФ, на яких припадає три чверті сукупного світового ВВП, використовують ті чи інші режими плаваючих валютних курсів.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
4. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
5. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
6. III етап. Системний підхід
7. IV. Розподіл нервової системи
8. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
9. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
10. IV. Філогенез кровоносної системи
11. OSI - Базова Еталонна модель взаємодії відкритих систем
12. POS-системи

Переглядів: 3045