Основні форми світових економічних відносин.

Відкрита економіка взаємопов'язана з економічним зростанням. Характеризується такими рисами: визнання стандартів світового ринку, дії відповідно до його законів;- активне використання різних форм спільного підприємництва, організація зон вільного підприємництва;- міжнародний рух капіталів, - міжнародний обмін технологіями;-міжнародний обмін валютно-кредитними фондами.

Ступінь участі країни у світогосподарських зв'язках. Показники:

a) Показники світової торгівлі: Міжнародна торгівля - це обмін товарами та послугами між національними економіками як суб'єктами світового господарства. Світова торгівля - це сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу (кількісна характеристика). 1)Експортна квота. Відношення експорту товарів та послуг до ВНП. Експорт/ВНП Х 100%. 2)Структура експорту. Питома вага окремих товарних груп, видів товарів у сукупному експорті. 3)Структура імпорту. Питома вага в імпорті окремих товарних груп, залежність країни від імпорту. 4)Імпортна квота. Імпорт/ВНП Х 100%. 5)Зовнішньоторгівельна квота. Е + І / ВНП Х 100%. 6)Порівняльне співвідношення частки країни у світовому виробництві та її частки у світовій торгівлі. Цей показник відображає конкурентоспроможність продукції на світовому ринку.

Найшвидші темпи зростання спостерігаються у зовнішній торгівлі індустріальних країн. Середній річний приріст експорту в 1990-95 рр: Таїланд - 21, 6%, Індонезія - 21, 3%, Малайзія - 17, 8%, Сингапур - 16, 1%, Мексика - 12, 2%. Найбльші світові експортери: Розвинуті: США - 513 млрд $, Німеччина - 427 млрд, Японія - 397 млрд, Франція - 235 млрд. Країни, що розвиваються: Гонконг, Сингапур, Мексика, Малайзія, Тайланд, Китай, Росія, Польща, Чехія. Найбільші імпортери: США - 690 млрд $ , Німеччиа - 381 млрд, Японія - 275 млрд, Франція - 250 млрд. Збільшилася питома вага хімічних товарів, легкої промисловості. Скоротилося виробництво сталі та чавуну. Майже 25% світової торгівлі становлять послуги. Найбільшу питому вагу мають транспортне перевезення, зв'язок , страхування, туризм, фінансові послуги. Послуги в області досліджень, розробок, програмне забезпечення, право, консультації.

b) Вивезення капіталу (зарубіжне інвестування) - це вилучення з національного обігу частини капіталу в даній країні та переміщення його в товарній або грошовій формі у виробничий процес та обіг іншої країни. Основною причиною та передумовою вивезення капіталу є відносний надлишок капіталу в даній країні, його перенакопичення. Основні форми міжнародного руху капіталів: 1)Прямі інвестиції у торгівельні, промислові та інші підприємства. Це ті капіталовкладення в країні-акцепторі, що дозволяють брати участь в управлінні об'єктом вкладень. Основними формами прямих інвестицій є відкриття за кордоном підприємств, у тому числі створення дочірніх компаній або відкриття філій, створення СП на контрактних засадах, спільні розробки природних ресурсів, купівля або приватизація підприємств країни, що приймає капітал. 2)Портфельні інвестиції- акції, облігації, інші форми капіталовкладень, що не дають можливості безпосереднього контролю над діяльністю зарубіжного підприємства. Інвестори можуть отримувати прибуток лише у відповідності до встановлених правил про цінні папери. Портфельні інвестиції - важливе джерело залучення іноземного капіталу для фінансування облігаційних позик, що випускаються найбільшими корпораціями, державними та приватними банками. Посередниками при здійсненні зарубіжних портфельних інвестицій виступають, як правило, великі інвестиційні банки. На рух портфельних інвестицій значний вплив справляє різниця у нормі процентних ставок, що виплачуються по облігаціях в окремих країнах. 3)Середньо- та довгострокові міжнародні кредити (або позики) капіталу промисловим та торгівельним корпораціям, банкам та іншим фінансовим закладам. 4)Економічна допомога: безкоштовно й у вигляді пільгових кредитів (безвідсоткових та низьковідсоткових). Між переміщенням капіталу (виплати по операціях зарубіжним партнерам, надання позики на строк більше 5 років, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних компаній) та іноземними інвестиціями (таке переміщення капіталу, що переслідує ціль встановлення контролю та участі в управлінні компанією в країні, що приймає капітал) існує вагома різниця.

Вивезення капіталу у формі портфельних інвестицій та кредитів має неоднозначний вплив на світове господарство: з одного боку, забезпечується міжнародне відтворення капіталу. З іншого боку, неконтрольоване переливання капіталу викликає порушення рівноваги виплатних балансів країн та веде до істотних коливань валютних курсів. У свою чергу, значний імпорт іноземного капіталу здатний витіснити національний капітал.

Основні країни-імпортери капіталу: США 564 637 млн, Великобританія 244 144 млн, Франція, Німеччина, Китай, Іспанія, Канада, Австралія, Нідерланди, Бельгія 84 млрд, Люксембург 605 млн. Основні країни-експортери: США 705 570 млн, Великобританія 319 009 млн, Японія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Канада, Швейцарія, Італія, Гонконг 85 156 млн. Серед країн, що розвиваються, 65% припливу інвестицій припадає на Азію, 27% на Латинську Америку, решта на Африку.

Міжнародний рух капіталу, посідаючи провідне місце в міжнародних економічних відносинах, справляє величезний вплив на світову економіку: 1)Сприяє зростанню світової економіки. Приплив закордонних інвестицій для країн-реципієнтів допомагає вирішити проблему нестачі виробничого капіталу, збільшує інвестиційну спроможність, прискорює темпи економічного зростання. 2)Поглиблює міжнародний поділ праці та міжнародну співпрацю. Взаємне проникнення капіталу між країнами зміцнює економічні зв'язки та співпрацю між ними, сприяє поглибленню міжнародних спеціалізації та кооперації виробництва. 3)Збільшує обсяги взаємного товарообміну між країнами, в тому числі проміжними продуктами, між філіями міжнародних корпорацій, стимулюючи розвиток світової торгівлі.

Наслідки для країн, що експортують капітал, наступні: 1)вивезення капіталу за кордон без адекватного залучення іноземних інвестицій призводить до уповільнення економічного розвитку країн-експортерів; 2)вивезення капіталу негативно впливає на рівень зайнятості; 3)переміщення капіталу негативно впливає на платіжний баланс країни. Для країн-імпортерів наслідки такі: 1)регульований імпорт капіталу сприяє економічному зростанню; 2)залучений капітал створює нові робочі місця; 3)іноземний капітал приносить нові технології, ефективний менеджмент, сприяє пошвидшенню науково-технічного прогресу. 4)приплив капіталу сприяє поліпшенню платіжного балансу; негативні: 1)приплив іноземного капіталу, що "підминає" місцевий, витісняє місцевий з прибуткових галузей, що загрожує економічній безпеці; 2)безконтрольний імпорт капіталу може супроводжуватися забрудненням довкілля; 3)імпорт капіталу часто пов'язаний із проштовхуванням на ринок реципієнта товарів, що вже пройшли свій життєвий цикл, знятих із виробництва; 4)імпорт іноземних позик призводить до зростання заборгованості країни; 5)використання міжнародними корпораціями трансферних цін призводить до втрат країни-реципієнта в податкових та митних зборах. Державна політика повинна шукати компроміси, виділяючи пріоритетні фактори в цьому складному процесі.

Міграція населення являє собою переміщення людей через кордони певних територій зі зміною постійного місця мешкання або поверненням до нього. Міжнародна міграція робочої сили у другій половині ХХ століття стала важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнародного господарчого життя. Трудовий потенціал, що є найважливішим фактором виробництва, шукає свого найефективнішого використання в рамках як національної, так і міжнародної економіки. Міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції. Згідно з розробленою Міжнародною організацією Праці класифікацією, міжнародна міграція має такі види: 1)праця за контрактом, коли чітко обумовлений термін перебування у країні, що приймає. 2)професіонали, яких відрізняє високий рівень підготовки, наявність відповідної освіти та практичного рівня роботи; 3)нелегальні іммігранти, іноземці з простроченою або туристичною візою, що займаються трудовою діяльність; 4)переселенці, тобто ті, хто приїжджають на постійне місце мешкання, як правило, у розвинені країни; 5)біженці - особи, що мусять емігрувати через загрозу життю та діяльності. Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного (політичні, національні, релігійні, расові, сімейні тощо). Причини економічного характеру полягають у різному рівні розвитку окремих країн, що спричиняє переміщення робочої сили з країн із низьким рівнем життя туди, де рівень вищий. Істотним фактором є наявність органічного безробіття. Важливим є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій, що сприяють з'єднанню робочої сили з капіталом, розвиток транспортних засобів, що сприяє розвитку трудової міграції. Основу міграційних потоків становлять робітники, меншою мірою - службовці, спеціалісти та вчені. Напрями міграційних потоків порівняно стійкі і часто перетинаються. Вирішальне значення при цьому має економічний розвиток країни, що приймає, роль її у сучасному світі, часто її історичні, географічні, етнічні фактори. Основні напрями: 1)міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинених; 2)міграція в рамках промислово розвинених країн; 3)міграція робочої сили між країнами, що розвиваються; 4)міграція з колишніх соцкраїн; 5)міграція наукових робітників, кваліфікованих спеціалістів із розвинених у країни, що розвиваються. Двома традиційними центрами тяжіння робочої сили є США та Західна Європа. Трудові ресурси США склалися практично за рахунок іммігрантів. На Західну Європу припадає більше чверті іноземної робочої сили світу, лідерство посідають Німеччина, Франція та Великобританія. Формування нових полюсів економічного зростання, так званого "периферійного капіталізму", призвело до виникнення нових регіональних центрів тяжіння: нафтовидобуваючі країни Близького Сходу, Австралія, Південноафриканська республіка, країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Аргентина та Венесуела.

Наслідки міжнародної міграції робочої сили для країни еміграції та для країни імміграції. Система економічних зв'язків, що виникають між державами у зв'язку з міграцією робочої сили, супроводжується потоком товарів та капіталів. Конкретний ефект для країни, що приймає робочу силу: 1)підвищення конкурентоспроможності її товарів внаслідок зменшення видатків виробництва, пов'язаних з нижчою ціною іноземної робочої сили; 2)іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва та додаткову зайнятість у країні, де перебувають; 3)при імпорті кваліфікованої робочої сили країна економить на витратах на освіту та профпідготовку; 4)іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття, позаяк можуть бути звільнені першими; 5)іноземні робітники не забезпечуються пенсіями та не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм. Іммігранти поліпшують демографічну картину розвинених країн, що страждають старінням. Негативні моменти: виникнення елементів соціальної напруженості в суспільстві, міжнаціональні конфлікти. Для країн, що експортують робочу силу, позитивні моменти такі: 1)Експорт робочої сили розглядається як дуже важливе джерело надходження у країну вільно конвертованої валюти: податки з прибутків фірм-посередників, перекази мігрантів на батьківщину на підтримку сімей та рідних, особисте інвестування мігрантів. Експорт робочої сили часто ефективніший за товарну торгівлю. 2)Експорт робочої сили позначає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів, і , відповідно, соціальної напруги в країні; 3)Безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці тощо. Водночас негативне явище - "відплив мізків", виїзд кваліфікованих, ініціативних кадрів, необхідних у національній економіці.

Показники руху міжнародного капіталу та робочої сили. 1)Об'єм закордонних інвестицій даної країни, його співвідношення з ВНП. 2)Об'єм іноземних інвестицій усередині країни, його співвідношення з ВНП. 3) Роль іноземного капіталу в економіці країни визначається його часткою до загальної суми капіталовкладень у країні (включно вкладень резидентами). . 4)Співвідношення об'ємів інвестицій країни за кордоном та іноземних інвестицій у країні. 5)Об'єм зовнішнього боргу країни і його співвідношення з ВНП. Розраховується також показник відкритості економіки країни: Квідкр = (Е + І) /2 /ВНП Х 100%.

Розраховується коефіцієнт еміграції (Ке), імміграції (Кі)⁵:

(5.4),

(5.5).

⁵Коефіцієнти міграції звичайно обчислюються у проміле (%₀) – тобто на тисячу осіб.

Різниця між кількістю іммігрантів і кількістю емігрантів становить міграційне сальдо країни; воно може бути позитивним або негативним.

С) Міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва. Міжнародна спеціалізація виробництва розвивається у двох напрямах - виробничому та територіальному. Виробничий напрям поділяється на 1)міжгалузеву; 2)внутрішньогалузеву; 3)спеціалізацію окремих підприємств. Територіальна МСВ включає спеціалізації а) окремих країн; б)групи країн; в)регіонів на виробництві певних товарів та їх частин для світового ринку. До основних видів МСВ відносяться 1)предметна (виробництво продуктів); 2)подетальна (частин, компонентів продуктів); 3)технологічна або стадійна спеціалізація - здійснення окремих технологічних процесів. Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростання рівня розвитку виробничих сил, а також процес стійких виробничих зв'язків між окремими самостійними підприємствами незалежно від того, чи відбуваються вони всередині країни чи на міжнародній арені. Виробнича кооперація, як певна система відносин, характеризується сферою, областю діяльності та методом співпраці. Сфери співпраці: 1)Виробничо-технологічна співпраця, що включає питання передання ліцензій та прав власності, розробку та узгодження виробничої документації, технологічних процесів, технічного рівня та якості продукції та послуг, вдосконалення менеджменту, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм. 2)Торгівельно-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції. 3)Післяпродажне обслуговування техніки. Виділяють три основних методи налагодження коопераційних зв'язків: 1)здійснення спільних програм; 2)спеціалізація в договірному порядку; 3)створення СП. Здійснення спільних програм в свою чергу реалізується у двох основних формах: підрядному виробничому кооперуванні та спільному виробництві. Підрядне виробниче кооперування передбачає виконання певної роботи виконавцем за дорученням замовника. Договірна спеціалізація - розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування. Спільні підприємства - це так звана інтегрована кооперація, за якої об'єднується капітал декількох учасників для реалізації окремих взаємно узгоджених цілей.

Транснаціональна компанія (корпорація) (ТНК) - компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах. ТНК – це підприємство, що складається з материнського підприємства та його закордонних філіалів, при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу.ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру - материнської компанії. Країна базування - це країна, у якій знаходиться штаб-квартира материнської компанії ТНК. Приймаючі країни - це іноземні країни, в яких ТНК розміщує власні дочірні підприємства або філіали на основі здійснення прямих іноземних інвестицій. За існуючою методологією ЮНКТАД, до ТНК належать ті міжнародні фірми, показники діяльності яких задовольняють наступним 2 критеріям: 1) наявність материнської компанії і підрозділів за кордоном не менше ніж у 2 країнах світу. Закордонні підрозділи можуть засновуватися компанією на основі прямих іноземних інвестицій через створення виробничих потужностей або через злиття та поглинання інших підприємств; 2) контроль активів закордонних підрозділів – передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше.

У світі функціонує понад 60 тисяч транснаціональних корпорацій. Основна їх частина зосереджена в США, країнах ЄС та Японії. Жорстка конкуренція сприяє концентрації виробництва та капіталу в міжнародному масштабі. Держава заохочує діяльність ТНК на світовому ринку, забезпечує їм ринки збуту шляхом укладення різноманітних угод. Транснаціональні корпорації стають визначним фактором для вирішення долі тієї чи іншої країни в МЕВ, виконують функцію міжнародного регулятора виробництва та розподілу продукції, сприяють економічній інтеграції. Є також негативний елемент впливу на економіку країн, де функціонують ТНК: протидія реалізації національної економічної політики, порушення державних законів, встановлення монопольних цін, диктат умов, що шкодять інтересам країни, сприяння "відпливу мізків". В цілому ТНК - це досить складний феномен у системі МЕВ, що постійно розвивається.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СГ засновується на принципах: 1) ринкової економіки, 2) міжнародного поділу праці, 3) інтернаціоналізація виробництва та капіталу.	\|	Теорії міжнародної торгівлі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.