Характер. Діячі

Початки ирозвиток преси в З'єднаних Державах Америки.

V. УКРАЇНСЬКА ПРЕСА ЗА ОКЕАНОМ

Гноблені соціяльно-економічно і політично упосліджувані українські народні маси західніх українських земель вже в другій половині 1869-тих рр. починають шукати виходу у виїзді до ЗДА, а пізніш до Канади і Бразилії. Але властива еміґрація на ширшу скалю почалася щойно в другій половині 1870 рр. і то головним чином з Карпатської України та Лемківщини і тільки в 1890-тих рр. в більшій кількості з Галичини и Буковини.

Коло половини 1880-тих рр. в Північних ЗДА було вже до 100000 душ нашої еміґрації. Дехто взявся за ґрунт, дехто за промисл, а багато до найманої праці на ферми, до копалень, на фабрики тощо.

Була це маса національно і соціяльно малосвідома. Розпорошена, була вона безсила в боротьбі з тим же лихом, від якого втікала з батьківщини, надавалася вона до визиску і асиміляції. Досить минуло часу, поки українська еміґрація за океаном стала на шлях самозахисту та національно-культурного піднесення.

Зв'язано це було з початками преси української, а перші відомості про Україну і український народ у пресі в'яжуться з іменем українського політичного еміґранта із східніх українських земель (Київщина), свящ. Агапіта Гончаренка, що прибув до Америки десь коло 1865 р.

Року 1868 почав він видавати англійською і російською мовами часопис під назвою „Аляска Геральд", в першому числі якого в англійській мові було поміщено статтю п. н. „Curious ideas of the Poet Taras Shewchenko".

Був це вільний переказ поеми Шевченка „Кавказ". Потім було вміщено також інші твори Шевченка. По припиненні цього часопису о. А. Гончаренко заходився видавати у Сан Франціско часопис (в рос. мові) п. н. „Свобода" (1873), в якій відбилася його глибока любов до України і до свого народу та ненависть до його ворогів.

„Козакуючи по світу вже скілька літ, – писав він тут – я не бачив ще нічого кращого, як тебе, українська земле! Ой, люба моя, мамо моя! Я не піду жити з тобою, бо там москаль сквернивець панує... Підемо світом – і побачите, що козацьке ім'я славніше зо всього слов'янського люду... Україно, ненько моя! Москаль ще не опоганив міцних дітей твоїх, – козацький люд ще и до цього часу порядніший зо вського слов'янського люду; не забувай того, ненько моя, і научай так діточок своїх."

Був це голос попередника української преси, української журналістики за океаном. Ті початки зв'язані з іменами інших двох священиків з західньоукраїнських земель: о. Ів Волянського та Гр. Грушки.

Першим українським органом стала газета п. н. „Америка". Почала виходити заходами I. Волянського в Шенандоа з 15.УІІІ.1886 р.

Виходила вона двічі на місяць за редекцією того самого I. Волянського, а пізніш В. Сіменовича, якого спровадив I. Волянський 1887 р. з краю до Америки, де він, скінчивши медичні студії, практикував в Шенандоа. Про початки цього часопису I. Волянський розповідає в „Свобод!" (1912) такими словами:

„В короткім часі по моїм приїзді, – пише він тут – почало зголошуватися до мене багато людей з інших місць для заспокоєння своїх духовних потреб, так, що небаром зародилася в мене гадка, щоб для вдержання єдности нашого народу видавати газету рідною мовою. Але як до того взятися, коли не було ані редактора, ані якого письменника, ані друкарні з нашим письмом у всій Америці.

Зачав я проте сам учитися друкарства, спровадивши собі спершу малу ручну пресу з англійським письмом; опісля спровадив я українські черенки кирилицею з друкарні ставропигійської... Тою кирилицею зачав я друкувати першу газету, котру я назвав „Америка"...

Першими моі'ми помічниками в друкарні були: Гр. Дольний, молодий дяк нашої церкви, і мелодий хлопець Вас. Сарич. Ми складали черенки у себе, а друкували зразу на якійсь старій ручній прасі, котру я купив у Ню Йорку. Газета виходила на чотирьох сторінках невеликого формату. Редакцію провадив я сам. Газета виходила на чотирьох сторінках невеликого формату. Редакцію провадив я сам.

Газета виходила два рази на місяць, але... і на те не ставало часу. Де-коли помагала мені в редаґуванні моя покійна жінка, особливо в т. зв. „редаґуванні ножичковім" під заголовком: „Вісті зі старого краю".

Виходила „Америка" впродовж трьох з половиною років. Року 1890 розіслано було з Руму заборону перебувати в Америці жонатому духовенству. О. I. Волянського було відкликано до краю.

По його відгізді припинилося і видання часопису, останнє число якого вийшло 22.11. 1890 р.

Місце „Америки" заступило „Руське Слово", яке почав 1881 р. видавати о. К. Андрухович, виходило один рік. Тоді ж о. Грушка почав видавати „Новий Свет", що появлявся двічі на місяць. Вийшло кілька чисел, після чого з 15.IX. 1893 р. він же приступив до видання в Джерзі Ситі нового часопису-газети п. н. „Свобода".

Про початки „Свободи" розповідає в спомині з нагоди 20-ої річниці її існування о. Г. Грушка такими словами:

„Якась туга, якийсь сум стискав серце, коли українець з браку своєї газети довідувався про самого себе чи то з польських чи словацьких газет, де наші справи не раз дуже брехливо представляювано. Отже, в тих обставинах зродилась у мене мрія видавати власний часопис, писаний українським серцем, українською мовою, навіяний українським духом. Не зважаючи на всякі труднощі и перешкоди, постановив я видавати українську газету, називаючи її „Свобода", бо український народ від віків бажає свободи. Врадуваний, що маю вже назву газети (ініціятором цієї назви був Денис Пирч – співробітник перед тим москвофільського угорського „Американсько-Руського Вестника", а потім „Свободи" – А.Ж.), замовив я у фабриці за 25 дол. наголовок „Свобода"... Але, що далі печати?... Нова розпука, що зачата робота скінчиться нічим, що заслабі мої сили довершити задуману ціль. Але тоді прийшов мені несподівано з поміччю Дионісій Салай, котрий, як знавець, завів мене до торгівлі друкарських причандалів, де за 100 дол. за його вказівкою справив я все потрібне для друкування газети"...

Проте, які початки були самого випуску „Свободи", довідуємося з таких рядків на її сторінках за 1901 р.: „Початки були трудні. Трохи черенок, замовлених за грубі гроші в Ню Йорку, та нікому було знати, скільки їх треба, щоб зложити маленьку газету. Складачів не було. Охочі хлопці вчились і складали, як уміли. До друкарні вожено форми на тачці. Бувало так, що злобний вуличник перевернув тачку, та и бувай здоров з газетою"...

Почала виходити „Свобода", як двотижневик. Ступнево розвиваючись, через тижневик і тричі в тижні, з 1921 р., стала вона щоденником.

Хоч в 1894 р. перша Конвенція Українського Народнього Союзу визнала цей часопис за свій орган, власниками його аж до 1908 р. залишилися о. Грушка, о. Дмитрів і I. Ардан. Серед співробітників були в перших річниках: I. Ардан, Л. Пирч, А. Цурковський, Н. Дмитрів та інші. 3 українських земель М. Павлик, М. Лозинський, Юл. Бачинський, а з 1905 р. дописував з-під Росії Дм. Дорошенко. Напрям часопису було визначено, як український радикально-національний. Став він у захист економічних інтересів української робітничої еміґрації. Звернув увагу на москвофільство, ведучи полеміку з його органами. Зв'язувалася „Свобода" і з українською еміґрацією в інших країнах за океаном, зокрема в Бразилії, в Канаді. До появления місцевої преси в Канаді була вона тим органом, що ніс національно-освідомлюючу думку та зв'язував канадійських українців з українською еміґрацією в ЗДА. Давала вона інформації про життя на українських землях. Поважну увагу звертала на культурно-національний рух на українських землях під Росією, організуючи допомогу. Зокрема започаткувала вона збірку на Революційну Українську Партію (РУП).

Ставши на грунт всеукраїнства, вважаючи, що розв'язання української справи може бути лише на східньоукраїнських землях з центром у Києві, зустрілася „Свобода" зі спротивом з боку певної частини членів Союзу. Ішов він у першу чергу від його москвофільствуючого крила, а потім і з боку консервативно-клерикальних членів, які впливали на першого епископа в Америці Ортинського в напрямі перебрання Союзу і обмеження його в рамках греко-католицьких. Ця спроба здобула перевагу на конвенції, в наслідок чого поступовіші члени відійшли і заклали свою організацію. Залишаючи якийсь час попередню назву організації, змінено було її на „Український Робітничий Союз". Органом цієї нової організації на початках 1910-11 рр. став часопис п. н. „Шершень".

Був це літературно-просвітний та політичний тижневик за видавництвом Вас. Грушки, редактора перед тим сатирично-гумористичного часопису, що виходив під тією ж назвою („Шершень"). До співробітництва стають члени Союзу: Е. Гвоздик, М. Бєля, Ів. Ардан та інші.

У першому числі, ставши органом нового Союзу, часопис цей підкреслив загальну позицію українського народу та поставив своїм завданням організацію українських має за океаном, її освідомлення та зв'язок і допомогу старому краєві. Присвячує свої сторінки полеміці з т. зв. греко-католицьким Союзом. Починає засновувати різні фонди і зокрема фонди допомоги українським землям. Містить статті на просвітні теми та твори українських письменників з українських земель.

У травні (в днях 15-18) 1911 р. відбулася Головна Конвенція цього Союзу. На цій конвенції ухвалено купити друкарню та печати видання своєї газети. Мала вона „ширити ідею українську, оперту на народніх принципах". На внесения М. Семенюка (обраного потім на голову) ухвалено дати цій газеті назву: „Народна Воля". Під цією то назвою і почала своє існування газета в м. Оліфант, Па., з 15.IV. того ж року за редакцією Е. Гвоздика.

Головну увагу звернула вона на організаційні та просвітні справи. Чимало було в перших роках тут полеміки з іншими укр. часописами Америки, а головно з „Свободою". Поза полемікою присвячує вона увагу старокраєвим справам, огляду світових подій, економічному становищу українського робітництва. Тут же відводила місце для популярних викладів з української історії. Літературний відділ скидався в цей час головно з передруків творів визначних українських письменників (Васильченко, Куліш, Шашкевич, Левицький та інші), та з перекладів. Часом траплялися твори і місцевих авторів, переважно вірші, часом новелі.

3 бігом часу ведення газети удосконалювалося, а зміст починав набирати виразнішого характеру поступового органу.

3 1912 р. в ЗДА починає виходити новий орган. Був це тижневик (газета) запомогового Т-ва „Провидіння" п. н. „Америка". Виходив за редакцією о. Павляка. Видавала Католицька Спілка. Як і попе-редні, з деякими перервами, дійшов він до наших часів.

3 інших часописів, що виходили в ЗДА до 1917р. треба згадати такі, як: газета п. н. „Хлопський Параграф", яку двічі на місяць у 1908-09 рр. видавало в Сейлем Масс українське соціялістичне Т-во „Поступ". Одним з найдіяльніших працівників був М. Галько. Редактором був Ів. Слюзар. Крім них М. Хаврюк (Гр. Чалий) та Юх. Гласко, обидва вчителі з-під Росії, далі Гр. Лесюк, В. Мацьків та інші.

Присвячена була ця газета в першу чергу захисту інтересів українського робітництва та політичному освідомленню його.

Врешті такі газети, як „Робітник" в Ню Йорку (1906), „Гайдамаки", що виходила в 1909-16 рр. Спочатку раз в місяць, а пізніш тижнево за редакцією фабричного робітника М. Хандоги, пізніш редактора „Народного Слова", яке з 1920 р. почало виходити у Штебурзі.

В цілому, за добу від 1886 р., коли появилася перша „Америка", до першої світової війни в ЗДА було 32 назви різних часописів. Одні з них виходили довший час, інші коротший. Деякі пережили світову війну і дійшли до наших днів („Свобода", „Народна Воля", „Америка", та інші). За першої світової війни крім того виходили в ЗДА ще три часописи: „Робітник" (Дітройт), „Слово", що виходило у Скрентоні за редакціяю співробітника і радактора „Шершня" і „Народної Волі" Е. Гвоздика та орган Запомогового Т-ва – „Вільна Україна" п. н. „Україна", що виходить тижнево у Вільке Берри.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
РАБОТА В ЗЕМСКИХ БОЛЬНИЦАХ 35 страница	\|	Українська преса в Бразилії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.058 сек.