Вибори як форма волевиявлення народу

Підставою настання юридичної відповідальності є факт вчинення правопорушення. Це стосується всіх видів відповідальності. Так, кримінальна відповідальність настає лише за скоєння злочину, адміністративна — за вчинення адміністративного правопорушення, цивільно-правова — за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, за заподіяння шкоди особі чи майну іншої особи, дисциплінарна — за порушення трудової, учбової дисципліни.

Підставою для притягнення до юридичної відповідальності також може бути об'єктивно протиправне діяння, тобто діяння, вчинення якого у відповідності з законом тягне відповідальність навіть за відсутності вини (наприклад, передбачена цивільним законодавством, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки).

В цілому ж, законодавством обумовлено такі підставинастання юридичної відповідальності:

• відповідальність за фізичні конкретні діяння, а не за світогляд, думки;

• діяння повинно бути юридичне забороненим конкретним законом;

• винне діяння;

• власні дії правопорушника;

• наявність правозастосовчого акту (наприклад, рішення суду).

При цьому законодавство передбачає підстави звільнення від юридичної відповідальності.

Так, Кримінальний кодекс України в розділі IX (ст.44-49) чітко визначає підстави звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин. Такими підставами є

> дійове каяття особи, яка вчинила злочин;

> примирення винного з потерпілим;

> передача особи, яка вчинила злочин, на поруки колективу підприємства, установи, організації за їхнім клопотанням;

> коли на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене винним діяння

втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільне небезпечною;

> закінчення строків давності.

Підставами для звільнення від адміністративної відповідальності є давність притягнення до адміністративної відповідальності; передача матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд товариського суду,, громадської організації або трудового колективу (ст. 21 КпАП України); малозначність правопорушення (ст.22 КпАП України).

Згідно ст. 152 КЗпП власник (уповноважений ним орган) чи фізична особа може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про правопорушення на розгляд трудового колективу або його органу.

Отже, виходячи з вищезазначеного, можна виділити дві групи підстав звільнення від юридичної відповідальності:

- особа, яка скоїла правопорушення, вважається такою, що втратила суспільну небезпечність;

- правопорушення внаслідок зміни ситуації перестало бути суспільне небезпечним.

Теми рефератів для семінарського заняття №2 (ч.2) :

1. Юридичні факти як підстава виникнення і припинення правовідносин

2. Правосвідомість і правова культура

3. Роль правового всеобучу у формуванні правосвідомості

4. Поняття правомірної поведінки

5. Правопорушення і склад правопорушення

6. Законність і правопорядок

7. Види юридичної відповідальності

Питання на семінарське заняття №2 (ч.2)

1. Поняття, види, структура і підстави виникнення правовідносин.

2. Поняття, види і причини правопорушень

4. Поняття і види юридичної відоповідальності

3. Підстави настання юридичної відповідальності та звільнення від неї

Лекція 4.

Тема 6. Загальна характеристика констиуційного права як провідної галузі права України

План

1. Конституційне право - провідна галузь в системі національного права України

2. Загальна характеристика Конституції України

3. Внесення змін до Конституції України(на самостійне вивчення)

1. Конституційне право - провідна галузь в системі національного права України

Конституційне право України являє собою сукупність правових норм, якими регулюються відносини, пов'язані з основами конституційного ладу, народовладдям, територіальним устроєм суспільства і держави. Ним закріплюються основи побудови державного механізму, загальні засади правового статусу людини і громадянина, порядок формування, організація і компетенція вищих органів держави, територіальна організація публічної влади, основи взаємовідносин фізичної особи і держави тощо.

Виходячи із зазначеного, можна зробити висновок, що предметом конституційного права Україниє суспільні відносини, пов'язані з організацією і здійсненням публічної влади в Україні, державної та місцевої (місцеве самоврядування). При цьому слід зауважити, що предметом конституційного права є лише ті відносини, що мають політичний характер і виникають у сфері державного владарювання. Хоча на рівні конституційного регулювання предметом конституційного права є також певна частина економічних відносин, оскільки такі відносини відображають взаємозв'язок політики з економічною організацією суспільства. Так, наприклад, в ст.13 Конституції України чітко регламентовані відносини, пов'язані з економічною сферою, - відносини власності.

Характеристика конституційного права не вичерпується лише його предметом. Важливе значення має метод конституційного регулювання,під яким розуміють систему прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковують їх стосовно цілей і завдань правового регулювання.

Метод конституційного права України характеризується:

О доцільністю;

О імперативністю;

О загальністю;

О максимально високим юридичним рівнем;

О поєднанням прямого й опосередкованого регулювання;

О універсальністю.

Конституційне право України є визначальною галуззю в системі національного права України. Варто відзначити, що конституційному праві належить центральне місце у будь-якій національній системі права. Підтвердженням цьому є особливий характер конституції як основного закону. На основі норм конституційного права визначається державний механізм, його основні ланки, створюються юридичні підстави їх функціонування.

Центральне місце конституційного права у національній системі права зумовлене і його тісними зв'язками з системою міжнародного публічного права. В нормах конституційного права містяться положення про суверенітет України, її державну територію, громадянство, права і свободи; закріплюються основи організації і функціонування механізму здійснення зовнішньої політики; встановлюються порядок ратифікації і денонсації (денонсація - спосіб правомірного припинення чинності міжнародного договору) міжнародних договорів, імплементації норм міжнародного права у національне законодавство тощо.

Основна роль конституційного права у національній системі права виявляється також у характері форм (джерел) його існування. Джерелами цього права є конституція і закони. Підзаконні нормативно-правові акти не є характерними для конституційно-правового регулювання, хоча іноді акти глави держави й акти уряду виконують відповідну роль.

2. Загальна характеристика Конституції України

Сучасна Конституція України буїа прийнята на п 'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

Конституцію України за загальними класифікаційними ознаками можна охарактеризувати як:

- писану кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утворенням;

- жорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень до Конституції відрізняється від внесення змін І доповнень до звичайних законів (необхідно не менше 2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України). Крім того, стосовно процедури внесення змін І доповнень до розділів І, III, XIII Конституції, передбачається прийняття відповідного законопроекту не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради і затвердження його на всеукраїнському референдумі, який призначається Президентом України;

- Q за порядком прийняття як народну конституцію, тобто прийнята парламентом від Імені всього Українського народу.

Структурно Конституція України складається з преамбули і 14 розділів, які налічують 161 статтю, а також розділу XV "Перехідні положення".

ПреамбулаКонституції складається з дев'яти абзаців. Основним положенням її є те, що Верховна Рада України, приймаючи Конституцію, діє від Імені Українського народу, виражаючи його суверенну волю. При цьому під Українським народом розуміється сукупність усіх громадян України незалежно від їх національної належності І місця проживання. Однак, визначаючи Український народ як такий, до складу якого входять громадяни всіх національностей, Конституція зазначає, що мова йде насамперед про громадянство, правовий зв'язок людини з державою.

Крім того, преамбула констатує, що юридичною підставою виникнення України як незалежної держави, є невід'ємне природне право української нації на самовизначення

Преамбула визначає І загальну мету прийняття Конституції: забезпечення прав І свобод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадянської злагоди на землі України, розвиток І зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Розділ ІКонституції України називається "Загальні засади ". У цьому розділі закріплюються основи конституційного ладу в Україні: Україна визнається суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; визначається правовий статус людини І громадянина, принцип народовладдя та форми його здійснення, вирішується питання щодо державної мови, державних символів України тощо.

Розділ IIКонституції - "Права, свободи та обоє 'язки людини і громадянина " - закріплює за кожною особою певний комплекс природних, невід'ємних прав І властивостей, які зумовлюються самим фактом Існування людини. Людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права І свободи визначають зміст діяльності держави. Комплекс закріплених у розділі прав, свобод та обов 'язків являє собою певну систему, складовими якої є особисті, громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні й екологічні права. Система цих конституційних норм визначає правовий статус людини І громадянина

У розділі IIIКонституції закріплюються найважливіші Інститути безпосереднього народовладдя: основні його форми, принципи виборів, підстави проведення референдумів тощо.

Розділ IVКонституції визначає правовий статус парламенту України - Верховної Ради України. Верховна Рада є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Крім того, Верховна Рада бере участь у формуванні інших органів влади (затверджує подану Президентом кандидатуру Прем'єр-міністра, дає згоду на призначення на посаду Генерального прокурора України, обирає безстрокове всіх суддів) та здійснює парламентський контроль за їх діяльністю.

Правовий статус Президента України як глави держави визначено у розділі VКонституції. В цьому розділі дається перелік повноважень, які покладаються на Президента, регламентується порядок його обрання І припинення посадових функцій, а також окреслюються форми співпраці Президента з органами законодавчої І виконавчої влади, його участі у формуванні судової влади.

Розділ VIКонституції регламентує основні повноваження Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.

Регулювання діяльності прокуратури як організовано самостійної державно-правової інституції передбачено розділом VIIКонституції.

Розділом VIIIКонституції - "Правосуддя" - держава покладає функцію здійснення правосуддя на суди. Вони є органами судової влади, яка діє самостійно І незалежно від законодавчої І виконавчої влади. Суди, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права, забезпечують захист гарантованих Конституцією та законами України прав І свобод людини І громадянина, прав І законних Інтересів юридичних осіб, Інтересів суспільства І держави.

Територіальний устрій України визначається розділом IXКонституції. Зокрема, ст. 132 Конституції наголошує на єдності та цілісності державної території, поєднанні централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

У розділі XКонституції закріплюються основні засади конституційного статусу Автономної Республіки Крим у складі України: коло повноважень, система і порядок формування та діяльності власних представницьких та виконавчих органів, здійснення нормативного регулювання тощо.

Розділ XIКонституції конкретизує загальні засади конституційного ладу в Україні стосовно місцевого самоврядування. Так, визначається поняття та суб'єкти місцевого самоврядування, порядок формування його органів, сферу відання, матеріальну, фінансову основу та гарантії місцевого самоврядування.

Правове становище Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції (юрисдикція - це право чинити суд, розглядати і вирішувати правові питання) в Україні визначає розділ XIIКонституції.

У розділі XIIIКонституції передбачається порядок внесення змін до Конституції. Конституція може бути змінена лише в особливому по відношенню до поточного законодавства порядку. Такий порядок запроваджений з метою забезпечення стабільності Основного Закону України.

Розділ XIVКонституції, який називається "Прикінцеві положення", визначає час набуття нею чинності, тобто введення її в дію. Набуття Конституцією України чинності збігається з днем її прийняття Верховною Радою 28 червня 1996 року. День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.

Розділ XVКонституції - "Перехідні положення" - закріплює порядок і строки зміни чинного законодавства, строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування, обраних чи призначених до набуття чинності новою Конституцією України.

Отже, Конституція України є основним нормативно-правовим документом, який визначає правові засади державного і суспільного життя України. Це - Основний Закон держави і суспільства, який має найвищу юридичну силу, тобто всі закони та нормативні акти в Україні приймаються на її основі і повинні відповідати її положенням. А це означає, що Конституція є основним джерелом права України.

3. Внесення змін до Конституції України(на самостійне вивчення)

Тема 7. Правовий статус особи в Україні

План

1. Єдність і відмінність понять "людина", "особа", "громадянин"

2. Громадянство України: поняття, набуття, припинення

3. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина як елементи правового статусу

1. Єдність і відмінність понять "людина", "особа", "громадянин"

Розглядаючи співвідношення держави та особи, правознавство оперує такими поняттями, як "людина", ''особа", "громадянин". Ці поняття тісно пов'язані між собою, але водночас характеризуються деякими особливостями.

Під терміном "людина"прийнято розуміти суспільну, біосоціальну, психофізіологічну істоту, тобто Істоту, яка живе в певному соціальному середовищі, є членом сім'ї, представником відповідної соціальної групи, нації.

Людина - суспільна істота, і вся її життєдіяльність проходить в суспільстві. Кожна людина живе і діє, вступаючи в різноманітні соціально-економічні, політичні відносини з іншими людьми, з групами людей. Ці відносини мають різний характер. В одні відносини, людина вступає за власним бажанням, в інших вона знаходиться в силу причин, які від неї не залежать.

Сукупність і зміст суспільних відносин, в яких знаходиться кожна конкретна людина, характеризують її як особистість. Таким чином, особистість - це людина, яка характеризується сукупністю і змістом різноманітних суспільних відносин, в яких вона знаходиться або в які вступає як суспільна істота.

Людина у її відношенні до суспільства визнається особою. Особа - це людина, яка має в суспільстві автономне положення і відповідно до цього володіє комплексом, прав, свобод і обов'язків. Тобто місце і роль особи в суспільстві характеризується через правовий статус. Правовий статус особи - це система її суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. В свою чергу, суб 'єктивне право - це закріплена в юридичних нормах відповідна поведінка особи, спрямована на здійснення прав людини. Юридичний обоє 'язок особи - це закріплення в правових нормах певної поведінки, спрямованої на здійснення відповідного соціального обов'язку (наприклад, обов'язок захисту Вітчизни, сплати податків тощо).

Для характеристики особистості в її правовому аспекті використовується поняття «громадянин».

Термін "громадянин"означає правовий зв'язок особи з державою. Громадянин - це фізична особа, правовий статус якої обумовлений її належністю до громадянства певної держави. Тобто, це особистість, яка існує в тій чи іншій державі і характеризується системою прав, обов'язків, відповідальності, іншими словами сукупністю і змістом різноманітних правових відносин, в яких вона знаходиться або в які вступає в державно організованому суспільстві.

Громадянин -це завжди людина. Та не кожна людина може бути громадянином. Виходячи з цього, існують певні відмінності у правовому статусі громадянина і людини. Так, права людини мають природний і невідчужуваний характер, а права громадянина визначаються належністю людини до громадянства тієї чи іншої держави. Хоча при цьому правовий статус і громадянина, і людини в багато чому збігається, тому в переважній більшості конституцій країн світу міститься розділ присвячений правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина (наприклад, розділ II Конституції України називається "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина").

При цьому, варто звернути увагу на те, що правовий статус громадянина, особи не залежить від самої людини, а існує об'єктивно, тому що особа, громадянин завжди перебувають у взаємовідносинах із суспільством, державою.

Отже, не слід ототожнювати або плутати поняття людина, особа, громадянин.

2. Громадянство України: поняття, набуття, припинення

Громадянство — це правова належність особи до держави. Термін «громадянство» властивий для держа з республіканською формою правління.

Право на громадянство є невід'ємним правом людини, основою її правового статусу в державі і суспільств Загальною Декларацією прав людини (ст.15) встановлено, що кожна людина має право на громадянство ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства. Виходячи з цього, ч. 1 ст.25 Конституції Україні проголошує, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство Крім того, володіння громадянством України означає, що громадянин України не може бути вигнаний за меж України або виданий іншій державі. Україна Гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебуваюті за її межами.

Отже, громадянство України —це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Отже, референдум є своєрідною формою законотворчості.

Референдуми поділяються на кілька видів:

- за територіальною ознакою на всеукраїнський (спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного значення, який полягає в безпосередньому виявленні волі народу) і місцеві (спосіб прийняття громадянами України, які проживають на території відповідної адмініс

Читайте також:

1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
2. III.4 Форматування тексту.
3. IV. Виклад інформаційного матеріалу
4. IV. Виклад інформаційного матеріалу
5. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
6. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
7. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
8. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
9. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
10. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
11. Абсолютизація формально-технічних пошуків у мистецтві ХХ ст.
12. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.

Переглядів: 1197