Набуття і втрата права приватної власності

Правовим формам обороту власності римляни надавали великого значення, оскільки при переміщенні власності завжди виникає питання про те, кому вона переходить, хто стає власником. Від цього залежала усталеність влади пануючого стану, її непохитність. Тому з найдавніших часів перехід права власності від однієї особи до іншої супроводжувався рядом формальностей, без дотримання яких такий перехід юридичного значення не мав.

Право власності на певну річ може виникнути у конкретної особи по-різному: особа зробила річ самостійно, придбала шляхом купівлі-продажу, освоїла землю, яка до цього часу ніким не оброблялась і нікому не належала. Дуже рано римляни в усій різноманітності форм виникнення права власності почали розрізняти два самостійних, але взаємопов'язаних моменти — спосіб набуття права власності і титул набуття . Факти, з настанням яких виникає право власності у конкретної особи, дістали назву способи набуття права власності, а юридичні факти, які є правовою основою виникнення права власності,— титули набуття.

Римське право з найдавніших часів всі способи набуття права власності поділяло на первісні й похідні .

Вважають, що історично раніше виник первісний спосіб, як такий, що грунтується на давніх формах набуття права власності. Первісний спосіб набуття права власності полягає в тому, що право власності виникає вперше або проти волі колишнього власника. Наприклад, земля, яка нікому не належала, стала власністю того, хто перший її став обробляти. Рибалка, який виловив рибу в річці (морі), став її власником, оскільки до цього риба нікому не належала. Ягоди або гриби, зібрані в лісі,— власність того, хто зібрав їх. Вперше виникає право власності також на річ, яку тільки що зробили. До первісного способу належить і конфіскація майна, оскільки у цьому випадку право власності у конфіскатора виникає проти волі колишнього власника. Те саме буде і при реквізиції та інших примусових переміщеннях власності.

З розвитком цивільного обороту з'явився похідний спосіб. Похідний спосіб набуття права власності полягає в тому, що право власності переходить від однієї особи до іншої за їхньою взаємною волею, за їхнім бажанням. Проте основним титулом похідного способу є договір, хоча і не єдиним. До цього способу належить і перехід права власності за спадкуванням — спадкоємець може стати власником спадкового майна тільки за його згодою. Похідний спосіб набуття оснований на праві попереднього власника, виводиться з його права — звідси і назва способу.

Як уже відзначалося, найдавнішим способом набуття права власності є первісний. Це загарбання нічийних речей (заволодіння); переробка речей; набуття права власності за давністю володіння; з'єднання і змішування речей.

Загарбання нічийних речей (заволодіння) — спосіб набуття права власності, який свідчить про час його виникнення. Він виник тоді, коли навколо були ще неосвоєні землі, ліса тощо. Власником визнавався той, хто першим почав обробляти цю землю. Цим способом набувалося право на зібрані ягоди, плоди, коріння, вбитого звіра, виловлену рибу тощо. Об'єктами права власності за цим способом могли бути речі, які до заволодіння ні в чиїй власності на знаходилися і право власності на них взагалі не встановлювалося, тобто нічиї. Сюди ж відносилися речі, від права власності на які власник відмовився,— викинуті. Перший, хто підбирав таку викинуту річ, ставав її власником. Проте не можна змішувати викинуті речі з загубленими. Власник, що втратив володіння річчю, не втрачає права власності на неї, тому загублені речі не можуть бути об'єктом загарбання, оскільки не є нічиїми.

Присвоєння нічийних речей обґрунтовувалося принципом, проголошеним ще Законами XII таблиць.Нічия (безхазяйна) річ слідує за тим, хто її першим захопив. Вороже майно вважалося безхазяйним і могло бути предметом оволодіння, але не все. Основна його частина ставала власністю держави.

Особливий правовий статус визначався для скарбу—знайдені цінності, невідомо ким і коли заховані. Скарб також вважався нічиїм, оскільки не був відомий його власник, і переходив у власність того, хто його знаходив. Проте, якщо скарб знайдено на землі іншого володільця, то половина належала власнику земельного наділу, а друга — тому, хто знайшов.

Переробка речей—спосіб виготовлення, створення, вироблення нової речі з якого-небудь матеріалу. Річ, зроблена майстром зі свого матеріалу, безсумнівно, належить майстру. Якщо ж вона зроблена з чужого матеріалу, то виникає питання: хто ж її власник? У Римі з цього приводу йшла тривала дискусія юристів, філософів та інших вчених. Виникли дві правові школи. Прихильники першої обґрунтовували висновок, що власником нової речі буде майстер, який її зробив; послідовники другої — доводили належність речі власнику матеріалу, з якого вона зроблена. Прихильники цих шкіл (їх називали відповідно прокуліанці і са-бініанці за іменами вчителів) не могли знайти спільної мови. І лише в праві Юстініана було зафіксовано компромісне рішення: якщо нову річ можна знову перетворити в матеріал, з якого вона зроблена, то власником буде власник матеріалу, якщо ж ні, то право власності на неї буде належати її творцю — майстру. Наприклад, чуже зерно мірошник перемолов у борошно, з чужого молока маслороб зробив масло. У цих випадках нові речі не можуть бути перетворені знову в матеріал, з якого вони зроблені. Отже, право власності на борошно і масло належить відповідно мірошнику і маслоробу. Або із чужого золота зроблено браслет. Браслет завжди можна знову перетворити в золото, тому право власності на браслет належить власнику золота.

Таке рішення проблеми на сьогодні не логічне, оскільки, виходить, що картина, написана на моєму полотні, також моя. Це положення не було сприйнято наступними правовими системами.

Набуття права власності за давністю володіння — спосіб набуття, заснований на давності володіння майном, яке не належало його обладателю. Спочатку придбати право власності за давністю могли тільки римські громадяни і лише на манципні речі. Строк давності встановлювався протягом одного року для рухомих речей і двох років для нерухомих. Претори розширили межі давнісного набуття, поширивши його й на інші кола населення. У праві Юстініана були встановлені строки набувальної давності: три роки для рухомого майна і десять—для нерухомого. Проте для набуття права власності за давністю слід було дотримуватися певних умов:

а) наявність правової основи володіння (купівля-продаж, дарування тощо, які мали місце, проте не призвели до виникнення права власності);

б) добросовісність володільця, що не знав і не міг знати про незаконність свого володіння;

в) безперервність володіння протягом встановленого строку;

г) сплив встановленого строку (три роки для рухомого майна і десять — для нерухомого).

Крадені речі не могли переходити у власність за давністю володіння.

З'єднання речей — мало місце у випадках, коли одна річ поглиналась іншою так, що не можна було їх розділити. Наприклад, під час будівництва будинку використано колоду іншого власника. При цьому власність на приєднану річ переходила до власника основної речі, який зобов'язаний був відшкодувати власнику приєднаної речі (колоди) її подвійну вартість. Такі форми приєднання мали місце і при посіві, садінні, будівництві будинку на чужій землі. Врожай, насадження і будинок ставали власністю власника землі за принципом — будова (і все вирощене, посаджене) переходить у власність того, кому належить земля. Сюди ж відносилися намиви, припаї тощо.

Змішування речей—це таке їх з'єднання, за яким неможливо встановити, яка з речей поглинула іншу. Внаслідок змішування однорідних речей виникала спільна власність для двох або кількох власників. Приплід тварин, врожай саду та інші плоди на момент відділення їх від плодоносної речі, коли плоди стають окремою річчю, переходили у власність власника плодоносної речі.

Основною правовою формою похідного набуття є договір (купівля-продаж, позика, міна, дарування, найдавніша форма застави тощо), а також перехід права власності в спадщину. В усіх цих випадках перехід права власності від однієї особи до іншої здійснюється за волевиявленням їх, право власності набувача грунтується на праві власності відчужувача. Проте для переходу права власності від відчужувача до набувача одного укладення договору недостатньо. Сам факт укладення договору права власності у набувача ще не породжував, він був лише правовою основою для його виникнення. Для перенесення права власності від відчужувача до набувача вимагалась фактична передача самої речі в формі манципації, поступки правом або традиції. Римське право суворо дотримувалось принципу: власність переноситься передачею, а не угодою— . Тільки при поєднанні цих двох умов (фактична передача, що грунтувалась на правовій основі) право власності переходило від відчужувача до набувача.

Манципація—символічний акт, за яким в присутності п'яти свідків і вагаря проходила фактична передача речі відчужувачем набувачу. Спочатку вагар дійсно зважував метал, за який річ відчужувалась, але з появою карбованої монети зважування стало символічним і лише засвідчувало дійсність передачі права власності набувачу.

Поступка правом — виникла вже в преторському праві й являла собою уявний судовий процес. Набувач вимагав річ, яку набув, стверджуючи, що вона належить йому. Відчужувач визнавав вимогу позивача. Претор, перед яким здійснювалась ця процедура, визнавав право власності за набувачем.

Передача — більш проста, легка і доступна форма перенесення права порівняно з двома розглянутими вище формами передачі права власності, які були дуже громіздкими і зв'язували цивільний оборот. Така форма вже була в праві народів . Вона називалась traditio—традиція і полягала в передачі фактичного володіння річчю від відчужувача до набувача, тобто виконанні попередньої угоди, якою був договір купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Для перенесення права власності засобом традиції мала значення підстава — , за якою передача здійснювалася. Цією підставою і була взаємна воля, виражена в договорі, який мав передувати передачі речі. Традиція ж є лише її виконанням, заключним актом.

Спочатку традиція в Римі застосовувалась тільки для неманципних речей, набувачі яких не мали римського громадянства. Проте вже за часів Юстініана традиція через її простоту і доступність повністю витискує як манципацію, так і поступку правом і стає пануючою формою набуття права власності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Спільна власність	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.