Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Набуття і втрата права приватної власності

Правовим формам обороту власності римляни надавали вели­кого значення, оскільки при переміщенні власності завжди вини­кає питання про те, кому вона переходить, хто стає власником. Від цього залежала усталеність влади пануючого стану, її непохит­ність. Тому з найдавніших часів перехід права власності від од­нієї особи до іншої супроводжувався рядом формальностей, без дотримання яких такий перехід юридичного значення не мав.

Право власності на певну річ може виникнути у конкретної особи по-різному: особа зробила річ самостійно, придбала шляхом купівлі-продажу, освоїла землю, яка до цього часу ніким не оброб­лялась і нікому не належала. Дуже рано римляни в усій різно­манітності форм виникнення права власності почали розрізняти два самостійних, але взаємопов'язаних моменти — спосіб набуття права власності і титул набуття . Факти, з настанням яких виникає право власності у кон­кретної особи, дістали назву способи набуття права власності, а юридичні факти, які є правовою основою виникнення права влас­ності,— титули набуття.

Римське право з найдавніших часів всі способи набуття права власності поділяло на первісні й похідні .

Вважають, що історично раніше виник первісний спосіб, як та­кий, що грунтується на давніх формах набуття права власності. Первісний спосіб набуття права власності полягає в тому, що право власності виникає вперше або проти волі колишнього влас­ника. Наприклад, земля, яка нікому не належала, стала власні­стю того, хто перший її став обробляти. Рибалка, який виловив рибу в річці (морі), став її власником, оскільки до цього риба ні­кому не належала. Ягоди або гриби, зібрані в лісі,— власність то­го, хто зібрав їх. Вперше виникає право власності також на річ, яку тільки що зробили. До первісного способу належить і кон­фіскація майна, оскільки у цьому випадку право власності у конфіскатора виникає проти волі колишнього власника. Те саме буде і при реквізиції та інших примусових переміщеннях власності.

З розвитком цивільного обороту з'явився похідний спосіб. По­хідний спосіб набуття права власності полягає в тому, що право власності переходить від однієї особи до іншої за їхньою взаєм­ною волею, за їхнім бажанням. Проте основним титулом похідно­го способу є договір, хоча і не єдиним. До цього способу належить і перехід права власності за спадкуванням — спадкоємець може стати власником спадкового майна тільки за його згодою. Похід­ний спосіб набуття оснований на праві попереднього власника, виводиться з його права — звідси і назва способу.

Як уже відзначалося, найдавнішим способом набуття права власності є первісний. Це загарбання нічийних речей (заволодіння); переробка речей; набуття права власності за давністю воло­діння; з'єднання і змішування речей.

Загарбання нічийних речей (заволодіння) — спосіб набуття права власності, який свідчить про час його виникнення. Він виник тоді, коли навколо були ще неосвоєні зем­лі, ліса тощо. Власником визнавався той, хто першим почав об­робляти цю землю. Цим способом набувалося право на зібрані ягоди, плоди, коріння, вбитого звіра, виловлену рибу тощо. Об'єк­тами права власності за цим способом могли бути речі, які до заволодіння ні в чиїй власності на знаходилися і право власності на них взагалі не встановлювалося, тобто нічиї. Сюди ж відноси­лися речі, від права власності на які власник відмовився,— вики­нуті. Перший, хто підбирав таку викинуту річ, ставав її власни­ком. Проте не можна змішувати викинуті речі з загубленими. Власник, що втратив володіння річчю, не втрачає права власно­сті на неї, тому загублені речі не можуть бути об'єктом загарбан­ня, оскільки не є нічиїми.

Присвоєння нічийних речей обґрунтовувалося принципом, про­голошеним ще Законами XII таблиць.Нічия (безхазяйна) річ слідує за тим, хто її першим за­хопив. Вороже майно вважалося безхазяйним і могло бути пред­метом оволодіння, але не все. Основна його частина ставала влас­ністю держави.

Особливий правовий статус визначався для скарбу—знайдені цінності, невідомо ким і коли заховані. Скарб також вважався ні­чиїм, оскільки не був відомий його власник, і переходив у влас­ність того, хто його знаходив. Проте, якщо скарб знайдено на зем­лі іншого володільця, то половина належала власнику земельного наділу, а друга — тому, хто знайшов.

Переробка речей—спосіб виготовлення, створен­ня, вироблення нової речі з якого-небудь матеріалу. Річ, зроблена майстром зі свого матеріалу, безсумнівно, належить майстру. Як­що ж вона зроблена з чужого матеріалу, то виникає питання: хто ж її власник? У Римі з цього приводу йшла тривала дискусія юрис­тів, філософів та інших вчених. Виникли дві правові школи. При­хильники першої обґрунтовували висновок, що власником нової речі буде майстер, який її зробив; послідовники другої — доводи­ли належність речі власнику матеріалу, з якого вона зроблена. Прихильники цих шкіл (їх називали відповідно прокуліанці і са-бініанці за іменами вчителів) не могли знайти спільної мови. І лише в праві Юстініана було зафіксовано компромісне рішен­ня: якщо нову річ можна знову перетворити в матеріал, з якого вона зроблена, то власником буде власник матеріалу, якщо ж ні, то право власності на неї буде належати її творцю — майстру. Наприклад, чуже зерно мірошник перемолов у борошно, з чужого молока маслороб зробив масло. У цих випадках нові речі не можуть бути перетворені знову в матеріал, з якого вони зроблені. Отже, право власності на борошно і масло належить відповідно мірошни­ку і маслоробу. Або із чужого золота зроблено браслет. Браслет завжди можна знову перетворити в золото, тому право власності на браслет належить власнику золота.

Таке рішення проблеми на сьогодні не логічне, оскільки, ви­ходить, що картина, написана на моєму полотні, також моя. Це положення не було сприйнято наступними правовими системами.

Набуття права власності за давністю володіння — спосіб набуття, заснований на давності володіння майном, яке не належало його обладателю. Спочатку придбати право власності за давністю могли тільки римські громадяни і лише на манципні речі. Строк давності встановлювався протягом одного року для рухомих речей і двох років для нерухомих. Претори розширили межі давнісного набуття, поширивши його й на інші кола населен­ня. У праві Юстініана були встановлені строки набувальної дав­ності: три роки для рухомого майна і десять—для нерухомого. Проте для набуття права власності за давністю слід було дотри­муватися певних умов:

а) наявність правової основи володіння (купівля-продаж, дарування тощо, які мали місце, проте не при­звели до виникнення права власності);

б) добросовісність воло­дільця, що не знав і не міг знати про незаконність свого володін­ня;

в) безперервність володіння протягом встановленого строку;

г) сплив встановленого строку (три роки для рухомого майна і десять — для нерухомого).

Крадені речі не могли переходити у власність за давністю во­лодіння.

З'єднання речей — мало місце у випадках, коли од­на річ поглиналась іншою так, що не можна було їх розділити. Наприклад, під час будівництва будинку використано колоду ін­шого власника. При цьому власність на приєднану річ переходила до власника основної речі, який зобов'язаний був відшкодувати власнику приєднаної речі (колоди) її подвійну вартість. Такі фор­ми приєднання мали місце і при посіві, садінні, будівництві бу­динку на чужій землі. Врожай, насадження і будинок ставали власністю власника землі за принципом — будова (і все вирощене, посаджене) переходить у власність того, кому належить земля. Сюди ж відносилися намиви, припаї тощо.

Змішування речей—це таке їх з'єднання, за яким неможливо встановити, яка з речей поглинула іншу. Внаслідок змішування однорідних речей виникала спільна власність для двох або кіль­кох власників. Приплід тварин, врожай саду та інші плоди на мо­мент відділення їх від плодоносної речі, коли плоди стають окре­мою річчю, переходили у власність власника плодоносної речі.

Основною правовою формою похідного набуття є договір (ку­півля-продаж, позика, міна, дарування, найдавніша форма за­стави тощо), а також перехід права власності в спадщину. В усіх цих випадках перехід права власності від однієї особи до іншої здійснюється за волевиявленням їх, право власності набувача грунтується на праві власності відчужувача. Проте для переходу права власності від відчужувача до набувача одного укладення договору недостатньо. Сам факт укладення договору права влас­ності у набувача ще не породжував, він був лише правовою осно­вою для його виникнення. Для перенесення права власності від відчужувача до набувача вимагалась фактична передача самої ре­чі в формі манципації, поступки правом або традиції. Римське право суворо дотримувалось принципу: власність переноситься пе­редачею, а не угодою— . Тільки при поєднанні цих двох умов (фак­тична передача, що грунтувалась на правовій основі) право влас­ності переходило від відчужувача до набувача.

Манципація—символічний акт, за яким в при­сутності п'яти свідків і вагаря проходила фактична передача речі відчужувачем набувачу. Спочатку вагар дійсно зважував метал, за який річ відчужувалась, але з появою карбованої монети зва­жування стало символічним і лише засвідчувало дійсність переда­чі права власності набувачу.

Поступка правом — виникла вже в преторсько­му праві й являла собою уявний судовий процес. Набувач вима­гав річ, яку набув, стверджуючи, що вона належить йому. Відчужувач визнавав вимогу позивача. Претор, перед яким здійснюва­лась ця процедура, визнавав право власності за набувачем.

Передача — більш проста, легка і доступна форма перенесення права порівняно з двома розглянутими вище форма­ми передачі права власності, які були дуже громіздкими і зв'язу­вали цивільний оборот. Така форма вже була в праві народів . Вона називалась traditio—традиція і полягала в пере­дачі фактичного володіння річчю від відчужувача до набувача, тобто виконанні попередньої угоди, якою був договір купівлі-про­дажу, міни, дарування тощо. Для перенесення права власності за­собом традиції мала значення підстава — , за якою передача здійснювалася. Цією підставою і була взаємна воля, виражена в договорі, який мав передувати передачі речі. Традиція ж є лише її виконанням, заключним актом.

Спочатку традиція в Римі застосовувалась тільки для неманципних речей, набувачі яких не мали римського громадянства. Проте вже за часів Юстініана традиція через її простоту і доступ­ність повністю витискує як манципацію, так і поступку правом і стає пануючою формою набуття права власності.


Читайте також:

  1. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  2. А/. Право власності.
  3. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  4. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  5. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  6. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  7. Адміністративне право як галузь права
  8. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
  9. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
  10. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
  11. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
  12. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.




Переглядів: 1384

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Спільна власність | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.029 сек.