• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Укладення договору. Представництво

Зміст договору

Зміст будь-якого зобов'язання, і передусім договірного, визна­чений відомою тріадою юриста Павла: — в розумінні передати право власності на яку-небудь річ од­нією особою іншій; — «зробити», тобто виконати певні дії або утриматися від здійснення певних дій; — «надати» річ в тимчасове користування або надати певні послуги). Зміст зобов'язання (договору) визначає відповідні права й обов'язки сто­рін: якщо сторони домовилися про здійснення будь-якого діяння,

то у другої сторони виникає право вимагати його виконання, а пер­ша має його виконати.

При цьому слід мати на увазі, що в римському рабовласницько­му суспільстві договорів щодо виконання якої-небудь фізичної пра­ці було порівняно мало. Фізичну працю виконували раби, а з ра­бами договорів не укладали. І все ж римське право знало догово­ри найму, виконання послуг та інші, предметом яких була саме праця.

Крім зазначених елементів, зміст договору включав в себе й ін­ші. їх поділяли на три види: істотні (необхідні), звичайні та випад­кові. Істотними були такі, без яких договір взагалі не міг існувати

(наприклад, у договорі купівлі-продажу—товар, ціна). Кожний договір мав свої специфічні необхідні елементи, які об'єднувалися однією властивістю.

Разом з тим у договір могли включатися і елементи,без яких він не втрачав юридичного значення. Наприклад, у той же договір купівлі-продажу включався пункт, який встановлював обов'язок продавця доставити товар у домівку покупця. Це не було безумов­но обов'язковим. Такі елементи змісту договору називалися зви­чайними. Крім них, за бажанням сторін у договір можна було включити елементи, які не) були для нього необхідними і звичайни­ми. їх називали випадковими (умови, строки).

Умова як фактор дійсності договору відрізняється від умови як випадкового елемента в договорі. В цьому випадку умова розгля­дається в останньому значенні. Як випадковий елемент умова вклю­чається в договір тільки за бажанням сторін і є застереженням,. б договорі, що ставить його чинність в залежність від настання пев­ної зумовленої в договорі події. При укладенні ще достеменно не­відомо, настане ця подія чи ні, якщо настане, то договір набуває чинності або припиняє її. Якщо настання чинності договору зумов­лено настанням цієї події, то така умова називається відкладальною, або суспензивною. Наприклад, настання чинності договору купівлі-продажу будинку залежить від переїзду продавця на про­живання до іншого міста. Якщо продавець переїде до іншого міс­та, то договір набуває чинності, а якщо не переїде — договору не­має. Прикладом відкладальної умови може бутиздача в найм бу­динку до одруження сина.

Якщо ж чинність договору продовжується до настання зумов­леної події, то така умова називається відміняльною, або резолю­тивною При відміняльній умові договір набуває чинності відразу після його укладення і припиняє чинність з настанням цієї умови, а при відкладальній умові — набуває чинності тільки при настан­ні цієї умови.

Строки. Чинність договору може залежати від настання певного строку. В ньому і умови, і строки подібні між собою. Відмінність полягає лише в тому, що умова може наступити або не наступити, а строк завжди настане, хоча може бути невідомим. Якщо настан­ня строку зазначено точно — це певний строк (наприклад, договір укладено на два місяці), а якщо ні — невизначєний строк (напри­клад, договір купівлі-продажу набуде чинності зі смертю спадко­давця) . Строки (як і умови) поділяються на відкладальні та відміняльні.

Договори, не обтяжені умовами і строками, називалися чис

тими.

Умова не повинна протирічити закону, добрим звичаям і бути можливою до виконання.Мета договору. Найближча мета, задля якої укладається дого­вір, називається каузою. Наприклад, покупець зобов'язується сплатити продавцю певну суму, щоб набути певну річ. Набуття ре­чі і е найближча мета, заради якої укладався договір. Вона одно­часно є матеріальною підставою укладення договору. Договори, в яких мету (каузу) можна легко визначити, називаються каузаль­ними.

Проте не в усіх договорах кауза помітна. Є договори, сторони в яких чомусь приховують мету, заради якої укладають договір (наприклад, стипуляція). Такі договори ніби абстраговані від сво­єї мети і називаються абстрактними.

Договір —походить від лат. букваль­но—стягувати, тобто зводити в одне волю сторін. Це суміщення волі сторін і призводить до укладення договору. Процес такого суміщення волі сторін або, іншими словами, укла­дення договору являє собою складний набір юридичних дій. Вів починається з оголошення стороною, що бажає вступити в договір­ні відносини, про свій намір укласти відповідну угоду для досяг­нення відповідної мети. Таке оголошення пропозиції укласти до­говір називається офертою .

Оферта могла бути виражена в будь-якій формі і в будь-який спосіб, проте так, щоб вона була доведена до певного або невизначного кола осіб і правильно ними сприйнята. Це може бути пря­ма пропозиція майбутнього боржника або кредитора іншій особі або невизначеному колу осіб вступити в договірні відносини, або оголошенням, зробленим в доступній формі, рекламою, виставкою товарів на базарі, в лавці, інших місцях.

Кожний договір або група договорів мали свою оферту. Напри­клад, для стипуляції вона могла мати форму постановки запитан­ня майбутнього кредитора: «Обіцяєш дати мені сто?», на що май­бутній боржник повинен висловити свою згоду або незгоду уклас­ти договір співпадаючою або неспівпадаючою відповіддю. Сама по собі оферта договору не породжувала.

Для виникнення договору вимагалось, щоб оферта була прий­нята заінтересованою особою (акцептована). Прийняття пропо­зиції укласти договір називалось акцептом. У консенсуальних до­говорах акцептування оферти вважалось досягненням угоди, тобто укладенням договору. В інших видах договорів, крім акцептування оферти, для укладення договору вимагалось виконання певних формальностей (дотримання форми, передача речі тощо). Від мо­менту виконання їх визначалися час переходу права власності на річ від Відчужувача до набувача, перехід ризику випадкової заги­белі речі, настання інших юридичних наслідків.

Для укладення договору вимагалась особиста присутність сторін, оскільки зобов'язання трактувалося як суворо особисте відношен­ня між певними особами. Юридичні наслідки, що випливали із зо бов'язання, поширювалися тільки на осіб, що брали участь в його установленні. Тому спочатку не допускалося встановлення зобов'я­зання через представника.

Такі обмеження і уява про характер зобов'язання відповідали натуральному господарюванню, коли мінові відносини були в за­родковому стані. З розвитком обороту поступово, з великою обе­режністю, почали практикувати укладення договорів через предс­тавника. Претори все частіше визнавали такі договори.

Читайте також:

1. В залежності від підстав укладеннядоговори поділяються на вільні та обов'язкові.
2. Вибір провайдера і укладення контракту
3. Види договору.
4. Види цивільно-правових договорів в “Руській Правді”, способи їх укладення.
5. Вирішення суперечок між суб'єктами страхування. Умови припинення дії договору.
6. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України Договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
7. Довіреність та її види. Представництво без повноважень.
8. Договору.
9. За строками укладення договору добровільне медичне страхування може бути коротко- або довгостроковим, а іноді й довічним.
10. Завдаток – гроші або цінна річ, яку боржник давав кредитору під час укладання договору.
11. Загальний порядок укладення трудового договору. Фактичний допуск до роботи
12. Законне представництво

Переглядів: 1216