Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Умови дійсності договорів

Не кожна угода була договором. Юридичну чинність вона на­бувала лишеза умови дотримання встановлених обов'язкових ви­мог: законності договору, свободне волевиявлення сторін, право і дієздатності сторін, форми волевиявлення, визначення предмета договору, реального виконання дій, що становлять предмет догово­ру, При недотриманні хоча б однієї з цих вимог договір міг бути визнаний недійсним.

Законність договору. Зміст договору, що укладався, мав відповідати вимогам чинного законодавства, не суперечити його приписам. Вимога законності договору тлумачилась досить широко:він не повинен суперечити нормам права, добрим звичаям, а також законам природи. Важливу увагу приділяли змісту, проте закон­ність повинна була дотримуватися і для всіх інших елементів дого­вору. Дія. що є предметом договору, має бути законною. Наприк­лад, договір купівлі-продажу предметів культу, майна храмів або інших вилучених з обігу речей визнавався незаконним. Незакон­ним був також договір, укладений особою неправоздатною або не­дієздатною, а також при недотриманні відповідної форми або та­кій, що протирічить нормам моралі, добрим традиціям і звичаям. Так, якщо в договір доручення включалась умова про оплату за послуги, то це протирічило добрим звичаям, оскільки брати гроші за виконання послуг було (не заведено. Незаконними визнавалися й договори, які обмежували правоздатність особи (наприклад, зо­бов'язання не вступати до шлюбу).

Свободне волевиявлення сторін. Воля сторін виражається в їх­ній згоді прийняти на себе певні обов'язки за договором. Вона має бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Проте для виникнення договору однієї внутрішньої волі недостатньо. Вона недоступна для інших, а для укладення догово­ру необхідно саме її зовнішнє виявлення, притому в такій формі (або в такий спосіб), що доступна для сприйняття і розуміння ін­шими особами. Без фіксації волі оточуючими особами неможливе виявлення зустрічної волі. Іншими словами, якщо продавець бажає продати будь-яку річ, він повинен виразити свою волю в такий спо­сіб, щоб вона була правильно сприйнята іншими особами. Отже, воля укласти договір повинна бути виражена зовні в певній об'єк­тивній формі—волевиявленням. Форми його можуть бути різно­манітні, проте достатньо чіткими, зрозумілими, здатними для сприйняття іншими. Воля може виявлятися усно, письмово, певною поведінкою, жестом, мімікою, а в деяких випадках навіть мовчан ням або за допомогою так званих конклюдентних дій. На­приклад, покупець, зайшовши в тютюнову лавку, кладе гроші на прилавок. Це означає, що він бажає купити тютюн, тобто укласти договір.

Спосіб виявлення волі має досить важливе значення для пра­вильного тлумачення договору. Невдало виявлена воля може приз­вести до неправильного тлумачення, помилок в договорі та інших негативних наслідків. Тому в деяких договорах чітко визначено спосіб виявлення волі (манципація, стипуляція та ін.).

Ідеальним є договір, в якому збігаються воля і спосіб її вияв­лення. Тут ніяких колізій не виникає. Значно важче в тих випад­ках, коли внутрішня воля особи не збігається з її зовнішнім вияв­ленням. Розходження між справжньою волею і формою її виявлен­ня може бути непомітним для другої сторони — контрагента.

Неправильне уявлення однієї сторони в договорі про виявлену зовні волю іншої сторони, яка спонукала останню на певне воле­виявлення, називається помилкою. Питання про юридичні наслідки помилки вирішуються залежно від вини особи, що непра­вильно виявила свою волю. За наявності вини особа вважалась зв'язаною зазначеним зобов'язанням, а при відсутності юридичних наслідків помилки не встановлювалось.

Розрізнялися помилки істотні та неістотні. До істотних на­лежали помилки:

а) в характері правочину — в неправильній оцінці договору (наприклад, особа передає за до­говором річ на схов, а друга — вважає, що річ передана їй в тимчасове користування);

б) у предметі (по­милка контрагента в самому предметі договору (наприклад, про­дається один земельний наділ, а покупець думає про інший); якщо помилка сталася в питанні властивостей предмета, то дійсність до­говору залежала від того, наскільки ця властивість вплинула на істотність предмета (наприклад, вазу купляли як золоту, а вона виявилася бронзовою);

в) особистості контрагента (помилка визнавалася істотною і договір визнавався недійс­ним, якщо особистість контрагента мала істотне значення для дру­гої сторони (наприклад, особа гадала укласти договір з відомим художником, а художник виявився не тим, за якого його прийняв контрагент).

Помилка в мотивах укладення договору вважалася неістот­ною! оспорювання договору в таких випадках не допускалося.

Волевиявлення сторін повинно бути абсолютно свободним і ус­відомленим. Вираження волі, яка настала внаслідок обману, на­сильства чи примусу, вважалося ушкодженим.

Обман,навмисне введення в оману контрагента з ме­тою спонукання до волевиявлення на шкоду власним майновим інтересам. У республіканський період оманою визнавалися будь-які хитрощі, а в більш розвинутому праві — поведінка особи, яка зумовила волевиявлення контрагента, викликане неправильною уявою про її наміри. Цицерон дав таке визначення обману: «Коли одне робиться для виду, а інше здійснюється (входить в намір)». Як приклад він наводить забавний випадок, що стався з його приятелем. Як великий люби­тель рибної ловлі він побачив садибу недалеко від Неаполя і захо­тів її купити. Особливо приятелю подобався ставок біля садиби. Залишалося тільки пересвідчитися, чи є в ньому риба. Продавець, взнавши про це, найняв сусідів-селян, які імітували активну рибну ловлю: вони плавали по ставку, закидали вудочки і неводи. Зраді­лий покупець тут же заплатив гроші за маєток. На другий день ви­явилось, що рибна ловля була лише гарно зіграною сценкою.

Юрист Лабеон, який жив значно пізніше Цицерона, підтвер­джує визначення обману і пропонує своє: «Це є лукавство, обман, хитрість, здійснені для того, щоб обійти, обманути, заплутати ін­шого» .

Правочин, здійснений під впливом обману, не визнавався абсо­лютно недійсним. Він мав певні юридичні наслідки, проте особі, що виявила волю під впливом обману, надавався позов для визнання договору недійсним і стягнення заподіяних збитків, що настали внаслідок обману. Позов мав становий характер, ос­кільки присудження за даним позовом було безчестям для відповідача. Тому він на практиці майже не застосовувався проти вельможних осіб, батьків, патронів; його замінювали іншим позовом.

Волевиявлення однієї сторони може здійснитися під примусом іншої. Примус може виражатися у фізичному насильстві або в пси­хологічному впливі — погрозі . Воля вважалася ущербле­ною, якщо погроза була протиправною, реальною і «викликала страрс перед великим злом» , тому не мала значення, на­приклад погроза застосувати санкції до несправного боржника.

Римське право визнавало правочин, здійснений під впливом по­грози, дійсним. Римські юристи обґрунтовували це тим, що «хоча і під тиском, під примусом, але ж волю я виразив» . Пізніше вони дійшли висновку, що воля, вияв­лена під тиском, не є справжньою. Особі, що виявила волю під впливом погрози, надавався позов для оспорювання правочину: по­зов з договору або спеціальний позов .

Той, хто застосував примус, присуджувався до відшкодування завданих збитків. При відмові добровільно виконати вирок він присуджувався до відшкодування заподіяних збитків у чотирикрат­ному розмірі.

Право- і дієздатність сторін. Само по собі волевиявлення (віль­не, усвідомлене, не стиснене) договору ще не породжувало. Необ­хідна була здатність до волевиявлення, а її, як відомо, мають не всі. Крім численного стану рабів, правоздатності були позбавлені підвладні як нездатні укладати договори від свого імені. Істотно обмежувалися в цій здатності особи, що не мали статусу римського громадянина. Для свободного волевиявлення вимагалась також і дієздатність, якої не мали малолітні і неповнолітні, душевнохворі та інші категорії вільного населення. Свободне волевиявлення мож­ливе тільки при наявності право-і дієздатності як фізичних, так і юридичних осіб.

Форма волевиявлення — укладення договорів у формі, що при­писувалась законом. Недотримання її призводило до недійсності договору. Це манципація, стипуляція, деякі письмові договори.

Визначення предмета договору. Договір має мати чітку визна­ченість. І все римське право поділяло зобов'язання на визначені та невизначені. У визначених предмет визначався ясно і чітко, не викликаючи сумнівів; у невизначених — предмет окреслювався за­гальними ознаками (наприклад, продаються речі із спадкового майна Клавдія або продається річ, ціну якої встановив фахівець). Залежно від виду речей, які могли бути предметом договору, розрівнялися родові зобов'язання і зобов'язання, предмет яких визна­чався індивідуально. Якщо предмет зобов'язання визначений ро­довими ознаками, тобто предметом договору була родова річ, — це родове зобов'язання, якщо ж індивідуально-визначена річ, то й зобов'язання індивідуально-визначене. Практичне значення та­кого поділу полягає в тому, що на випадок загибелі родової речі без вини боржника він не звільнявся від обов'язку виконати зобо­в'язання. Цей принцип виражався афоризмом: «Речі, визначені родовими ознаками, не гинуть» — . Випадкова за­гибель індивідуально-визначеної речі припиняла зобов'язання.

Родове зобов'язання — різновид невизначених зобов'язань, оскільки його предмет визначався родовими ознаками.

Реальна можливість виконання дій, що становлять предмет до­говору. Договір вважався дійсним, якщо його можна було викона­ти: нема зобов'язання, якщо його предмет неможливий . Неможливість дії може бути фізичною, юридичною і моральною. Прикладом фізичної неможливості є до­говір про політ на Місяць за умов Стародавнього Риму. Якщо предметом договору купівлі-продажу ставала річ, вилучена з обо­роту, — це юридична неможливість виконання договору. Договір вважався неможливим морально якщо він протирічив загально прийнятим звичаям (наприклад, зобов'язання виконати роль зводні).


Читайте також:

  1. Аналогія як умовивід
  2. Блок 4. Умови та охорона праці.
  3. Блок перевірки умови
  4. БУДОВА ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ ШАРУВАТИХ ТОВЩ
  5. Види аудиторських висновків та умови їх надання
  6. Види договорів і контрактів. Розподіл функцій учасників проекту
  7. Види договорів найму
  8. Види договорів підряду
  9. Види договорів.
  10. Види договорів.
  11. Види і типи організаційних структур та умови їх ефективного застосування
  12. Види й типи організаційних структур та умови їх ефективного застосування




Переглядів: 1831

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття і види договорів | Укладення договору. Представництво

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.018 сек.