Поняття і види договорів

ДОГОВОРИ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ XI

Римське договірне право — перше всесвітнє право суспільства товаровиробників, яке з його неперевершеною за точністю розробкою всіх істотних правових відносин простих товароволодільців

(покупець і продавець, кредитор і боржник, договір і зобов'язаний тощо), на нашу думку, є найдосконалішим. Римське договірне право є закінченим правом простого товарного виробництва.

Договірне право було надійним інструментом, засобом для забезпечення жорстокої експлуатації не лише рабів, а й вільних малозаможних людей. Разом з тим договори є основною правовою формою, за якою здійснювався величезний товарний і господарський обіг Стародавнього Риму. Правовому впливу піддавалися всі економічні, торгові та інші відносини. Римляни створили розгалужену систему договорів, яка забезпечувала надійну правову основу ділових відносин. Римське договірне право класичного і покласичного періодів — результат тривалого розвитку, вдумливого аналізу і відбору практики преторів. Багато договорів були рецепійовані середньовіковими економічними формаціями, а будучи пристосованими до нових умов, збереглися і в сучасному праві.

Договір — двостороння угода, в якій виражена волядвох сторін, спрямована на досягнення певного правового результату — виникнення, зміна або припинення прав і обов'язків.Проте, якщо в договорі виражена воля двох сторін, то вона може бути тільки виявом взаємної згоди.

Отже, договір е угодою двох або кількох осіб про здійсненна якої-небудь правової дії або про утримання від здійснення якої-небудь дії.

Більшість договорів — двосторонні угоди, в яких дві сторони є контрагентами. Існували також три- і багатосторонні договори, але в римському праві вони зустрічалися порівняно рідко. Предмет договору — яка-небудь дія, бездіяльність або відмова від здійснення дії. Наприклад, сусіди домовилися між собою, що один з них не буде перед вікнами будинку другого зводити будівлю, аби не закривати світла до його вікон.

Договір — це вольовий акт. Він не може виникнути проти волі сторін, проте це саме акт, дія, внаслідок якої виникає зобов'язання, одна із підстав виникнення зобов'язань. Однак не всякий договір породжує зобов'язання, хоча переважна більшість є основою для виникнення зобов'язань. Поняття зобов'язання ширше, ніж поняття договору: зобов'язання виникають (крім договорів) також з деліктів, квазіделіктів і квазіконтрактів.

На ранній стадії римське договірне право відзначалось обтяжливим формалізмом, який зменшувався в міру розвитку договорів. Разом з тим навіть у розвинутому римському праві не всяка угода, яка і не суперечила закону, визнавалася договором. Для визнання угоди договором вимагалось дотримуватися встановлених формальностей, без яких правові наслідки не наставали.

Римська договірна система, як досить розгалужена і багатогалузева, охоплювала всі господарські відносини. Вона розрізняла два види договорів—контракти і пакти, які істотно відрізнялися одид від одного.

Контракти як формальні угоди визнавалися приватним правом і забезпечувалися позовним захистом. Система контрактів була замкнутою, не допускалися будь-які інші угоди, не визнані приватним правом. Інші угоди (за межами кола контрактів) спочатку вза галі не мали юридичного значення. Проте під впливом товарообігу, що швидко розвивався, класичне і покласичне право все ж допускає деякі відступи.

Пакти—неформальні угоди, тобто саме ті, які породжувало ділове життя за межами кола контрактів. Вони не мали позовного захисту і юридичного значення: тут покладалися лише на совість контрагентів, на їхні моральні якості, а не на право. Невиконання пакту не несло юридичної відповідальності. Проте з розвитком ремесел, торгівлі, сільського господарства цивільний оборот не міг бжє задовольнитися замкнутим колом контрактів. Нові відносини вимагали нових договірних форм. Римляни змушені були визнати за деякими пактами силу контрактів, надавши їм позовного захисту.

Контракти також поділялись на види. Критерієм поділу їх були підстави виникнення зобов'язань, що випливали із контрактів. Ще в ii ст. Гай розрізняв чотири види зобов'язань, що випливали з контрактів шляхом: передачі речі ; проголошення певних слів (усно) — написання певних слів — досягнення угоди.

Такі підстави виникнення зобов'язань із контрактів. Вони були критерієм розмежування окремих видів контрактів: вербальних, літеральних, реальних і консенсуальних .

Відмінність між реальними і консенсуальними контрактами полягає в тому, що перші виникають з моменту фактичного передавання речі. Ніяка усна угода до цього зобов'язання не породжувала і юридичного значення не мала. Консенсуальні контракти, навпаки, виникали саме з моменту досягнення угоди (усної чи письмової), хоча річ могла бути передана значно пізніше угоди (якщо договір спрямований на передавання речі). Практичне значення цієї відмінності полягає в тому, що в консенсуальному договорі боржник несе відповідальність за невиконання, якщо було досягнуто угоди. В реальному договорі угода без фактичного передавання речі зобов'язання не породжує, отже, його невиконання відповідальності не несе.

Кожній з перелічених груп відповідав суворо визначений перелік договорів, тобто кожен договір «знав» своє місце і не міг переходити із одної групи до іншої. Наприклад, договір позики відновився до групи реальних договорів (його і тепер відносять до цієї групи). Відповідно чотири групи договорів мали вичерпний перелік

контрактів. Між тим практика вимагала визначення юридичної чинності і за іншими договорами, які не ввійшли до цього переліку. Це п'ята група, яка вже в середні віки дістала назву безіменних контрактів . За своєю юридичною природою вони наближалися до реальних контрактів.

У докласичному римському праві при пануванні формалізму у випадку укладення і тлумачення змісту договорів перевагу надавали букві договору, а не його суті. Навіть якщо в договір вкрадалася помилка, яка перекручувала зміст, відступити від його буквально не можна було. В такий спосіб тлумачилися закони. Особливо наочно це видно на такому прикладі. Приблизно в III ст. до н. е. був прийнятий закон Аквілія, за яким будь-хто, що неправомірно знищив або пошкодив чуже майно, ніс відповідальність, але за однієї неодмінної умови: якщо шкода заподіяна согроге согроп,. тобто тілом тілу, матеріальним предметом матеріальному предмету. Отже, якщо чужого раба було вбито палицею, відповідальність наставала, а якщо раба заморювали голодом, то вона не наставала. Пізніше преторська практика поширила відповідальність і на випадки, коли не було і.

За цим самим критерієм розрізнялися і договори: правочини суворого права і правочини доброї совісті. Перші були властиві докласичному праву, другі — класичному. Передусім при тлумаченні законів спостерігається тенденція до все більшого проникнення в зміст, надаючи йому перевагу перед буквою. Потім цей принцип переходить і на договори. Більш важливим визнається не те, що сказано , а те, що зроблено, до чого сторони прагнули насправді .

Нарешті, розрізняли одно- і двосторонні договори, так само як і зобов'язання, що виникали з них. Договори, в яких одна сторона має тільки право, а інша — тільки обов'язки, називалися односторонніми (наприклад, договір позики), а договори, в яких кожна із сторін мала права і обов'язки,— двосторонніми. Права і обов'язки розподілялися між сторонами не завжди рівномірно. Інколи одна сторона мала за договором більше прав і менше обов'язків, а друга, навпаки, менше прав і більше обов'язків. Існували договори, в яких права і обов'язки розподілялися між сторонами рівномірно, тобто права і обов'язки однієї сторони відповідали обов'язкам і правам іншої. Вони називалися синалагматичними (наприклад, договір купівлі-продажу).

Розрізнялися договори платні, коли майнову вигоду мають обидві сторони (наприклад, при купівлі-продажу), і безоплатні, коли вигоду має тільки одна сторона (наприклад, безпроцентна позика, позичка).

Римське право знало також ряд інших договорів: абстрактні й казуальні, формальні й неформальні тощо.

Як зазначалося вище, для римської договірної системи характерний вичерпний перелік контрактів. Незважаючи на різне господарське призначення і правову специфіку контрактів, їх об'єднувала наявність позовного захисту. Кожний контракт захищався спеціальним позовом зі своєю власною назвою. Характер позову визначався змістом договору.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Умови дійсності договорів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.273 сек.