• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сінгулярне наступництво

Римське спадкове право знало сінгулярне наступництво,заяким до окремих осіб переходили лише певні майнові вигоди без обтяження їх будь-якими обов'язками. Це були так звані легати, або заповідальні відкази, і фідеїкоміси. За легатом до легатарія (відказоодержувача) переходило окреме право, а не частина спад­щини. Отже, легатарій не ніс будь-якої відповідальності за борги спадкодавця.

Легат, або заповідальний відказ,— це розпорядження спадко­ємця, що містилося в заповіті, про надання будь-якої майнової ви­годи за рахунок спадкового майна третій особі — відказоодержувачу.

У римському спадковому праві класичного періоду відзначалось чотири види легатів, які відрізнялися способами призначення відказоодержувачів. Легати призначалися тільки в разі спадкування за заповітом і тому не могли бути покладені на спадкоємцівзазаконом. Встановлення легатів супроводжувалося суворим дотри­манням ряду формальностей, що ускладнювало процедуру оформ­лення їх. Виконання легатів забезпечувалося позовним захистом.

Обтяжливий формалізм встановлення легатів, неможливість по­кладати їх на спадкоємців за законом привели в період імперії до виникнення ще одного виду заповідальних відказів — фідеїкомісів. Вони з'явилися внаслідок послаблення формалізму на основі ус­них або письмових прохань спадкодавця, з якими вони зверталися частіше всього в момент смерті до спадкоємців про виконання будь-якої позитивної дії на користь третіх осіб. Спочатку такі про­хання юридичної сили не мали і тому не користувалися юридичним захистом. Цим пояснюється назва подібних розпоряджень або про­хань (фідеїкоміс—доручення совісті). Виконання їх було спра­вою совісті спадкоємця, на якого покладалися такі розпорядження або прохання. Він міг їх і не виконати. З часів Августа виконання фідеїкомісів почало забезпечуватися наданням спеціальних позовів, тобто вони одержали позовний захист.

Фідеїкоміси швидко набули визнання, оскільки мали ряд пере­ваг порівняно з легатами. Вони позбавлені обтяжливого форма­лізму, їх можна покладати на спадкоємців як за заповітом, так і за законом, як до, так і після заповіту у вигляді додаткових роз­поряджень, що додавалися до нього. Ці переваги фідеїкомісів зу­мовили їх зближення з легатами, тому в праві Юстініана вони ос­таточно зливаються. Проте в фідеїкомісах було уразливе місце. Спадкодавець міг покласти на спадкоємця обов'язок передати за фідеїкомісом усю активну частину спадщини третій особі. Це при­вело до того, що на третю особу почали переносити спадщину пов­ністю—з правами і боргами. Спадкоємець часто залишався лише формальним наступником. Оскільки ж він нічого не одержував у спадщину, йому було простіше відмовитися від неї. Проте при цьо­му він позбавляв майнових вигід третю особу (фідеїкомісарія), на користь якого встановлювався фідеїкоміс. Врешті-решт було ви­роблено правило, за яким незалежно від змісту розпорядження спадкодавця про встановлення фідеїкоміса спадкоємець в усіх випадках мав право залишити за собою не менше четвертини спад­щини — фальцідієвої четвертини. Остання частина спадщини пере­ходила до фідеїкомісарія, але вже з боргами спадкодавця.

Читайте також:

1. Правонаступництво у відношенні громадянства фізичних осіб.
2. Правонаступництво у відношенні державної власності
3. Правонаступництво у відношенні державної власності.

Переглядів: 960