Правонаступництво у відношенні державної власності.

Правонаступництво держав у відношенні міжнародних договорів.

Відповідно до ст. 17 Віденської конвенції 1978 р. нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус як учасниці будь-якого багатостороннього договору, який на момент правонаступності держав був чинним щодо території, яка є об’єктом правонаступництва держав.

Якщо участь у багатосторонньому договорі потребує згоди усіх його учасників, то нова держава може встановити свій статус лише за наявності такої згоди.

Надаючи повідомлення про правонаступність, якщо це допускається договором, нова держава може вислови згоду на обов’язковість для неї лише частини договору або зробити вибір між частковими його положеннями.

Повідомлення надається у письмовій формі.

Двосторонній договір, що є об’єктом правонаступності держав, вважається чинним між новою незалежною державою та іншою державою-учасницею, коли:

1) вони ясно про це домовилися;

2) в силу своєї поведінки вони мають вважатися такими, що висловили таку домовленість.

Низка багатосторонніх договорів може зачіпати інтереси усіх держав-учасниць СНД. До них, наприклад, відносяться договори про кордони та про їхній режим. Такі договори відповідно до міжнародного права мають зберігати чинність, а брати участь у них можуть лише ті держави-учасниці СНД, які мають суміжні кордони з країнами, які не є членами СНД. Отже, відповідні держави-учасниці СНД повинні підтвердити свою участь у вказаних договорах.

Перехід державної власності держави-попередниці тягне за собою припинення прав цієї держави та виникнення прав держави-приємниці на державну власність, яка переходить до держави-правонаступниці. Датою переходу державної власності держави-попередниці є момент правонаступництва держав. Як правило, перехід державної власності держави-попередниці до держави-правонаступниці відбувається без компенсации.

Відповідно до ст. 14 Віденської конвенції 1983 р. у випадку передачі частини території іншій державі перехід державної власності від держави-попередниці до держави-правонаступниці регулюється відповідною угодою між ними.

У випадку відсутності такої угоди передача частини території держави може бути вирішена двома способами:

а) нерухома державна власність держави-попередниці, яка перебуває на території, що є об’єктом правонаступництва, переходить до держави-правонаступниці; б) рухома державна власність держави-попередниці, пов’язана з діяльністю держави-попередниці у відношенні території, що є об’єктом правонаступництві, переходить до держави-правонаступниці.

Коли дві чи більше держави об’єднуються й тим самим утворюють одну державу-правонаступницю, державна власність держав-попередниць переходить до держави-правонаступниці.

У випадку, коли держава поділяється та припиняє своє існування, а частини території держави-попередниці утворюють дві або більше держави-правонаступниці, то нерухома державна власність переходить до держави-правонаступниці, на території якої вона знаходиться.

Якщо ж нерухома власність держави-попередниці перебуває за межами її території, то вона переходить до держав-правонаступниць у справедливих долях.

Рухома державна власність держави-попередниці, пов’язана з діяльністю держави-попередниці у відношенні територій, які є об’єктом правонаступництва, переходить до відповідної держави-правонаступниці. Інша нерухома власність переходить до держав-правонаступниць у справедливих долях.

Наприклад, рухоме та нерухоме майно колишнього СРСР за межами його території, інвестиції, що знаходилися за кордоном, були розподілені відповідно до наступної шкали фіксованих долей у відсотках на підставі єдиного агрегованого показника:

Азербайджанська Республіка – 1,64%; Республіка Білорусь – 4,13; Республіка Вірменія — 0,86; Республіка Казахстан – 3,86; Республіка Киргизстан – 0,95; Республіка Молдова – 1,29; Російська Федерація – 61,34; Республіка Таджикистан – 0,82; Туркменистан – 0,70; Республіка Узбекистан – 3,27; Україна – 16,37. Сукупна доля Грузії, Латвії, Литви та Естонії склала 4,7%.

8. Правонаступництво у відношенні державних архівів та боргів.

Віповідно до ст. 20 Віденської конвенції 1983 р. державні архіви держави-попередниці– це сукупність документів будь-якої давнини та роду, вироблених або придбаних державою-попередницею в ході її діяльності, які на момент правонаступництва належали державі-попередниці відповідно до її внутрішнього права та зберігалися нею безпосередньо або під її конролем як архіви для різних цілей.

Датою переходу державних архівів є момент правонаступництва держав. Як правило, перехід державних архівів держави-попередниці до держави-правонаступниці відбувається без компенсации.

Якщо державою-правонаступницею є нова незалежна держава, то архіви, що належали її території, є об’єктом правонаступництва та переходять до нової незалежної держави.

У випадку поділу держави на дві та більше держав-правонаступниць і якщо відповідні держави не домовилися інакше, то частина державних архівів, що знаходяться на території даної держави-правонаступниці, переходить до цієї держави.

Наприклад, відповідно до Угоди про правонаступництво державних архівів колишнього СРСР 1992 р. передбачає перехід під юрисдикцію держав-учасниць СНД державних архівів та інших архівів Союзного рівня, що знаходяться на їхній території. Сторони даної Угоди мають право на повернення тих фондів, які сформувалися на їхній території та у різні часи опинилися за їх межами.

Державний борг держави-попередниці– це будь-яке фінансове зобов’язання держави-попередниці у відношенні іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб’єкта міжнародного права, що виникл відповідно до міжнародного права.

Перехід державних боргів тягне за собою припинення зобов’язань держави-попередниці та виникнення зобов’язань держави-правонаступниці у відношенні державних боргів, які переходять до держави-правонаступниці. Датою переходу державних боргів є момент правонаступництва держав.

Коли частина території держави передається цією державою іншій державі, перехід державного боргу держави-попередниці до держави-наступниці регулюється угодою між ними.

У випадку відсутності такої угоди дерожавний борг держави-попередниці переходить до держави-правонаступниці у справедливій долі з урахуванням, зокрема, майна, прав та інтересів, які переходять до держави-правонаступниці у зв’язку з відповідним державним боргом.

Якщо держава-правонаступниця є новою незалежною державою жоден державний борг не переходить до неї, якщо інше не передбачається відповідною угодою.

Коли дві або більше держави об’єднуються і тим самим утворюють одну державу-правонаступницю, державний борг держав-попередниць переходить до держави-правонаступниці.

У випадку, коли держава поділяється та припиняє своє існування, а частини території держави-попередниці утворюють дві або більше держави-правонаступниці і якщо держави-наступниці не домовилися про інше, то державний борг держави-попередниці переходить до держави-правонаступниці у справедливих долях з урахуванням, зокрема, прав та інтересів, які переходять до держави-правонаступниці у зв’язку з даним державним боргом. Хоча, наприклад, коли у 1905 р. Норвегія та Швеція відокремилися одна від одної, кожна держава зберігла свій особистий борг.

Відповідно до Договору про правонаступництво у відношенні зовнішнього боргу й активів Союзу РСР 1991 р. колишні союзні республіки прийняли на себе зобов’язання брати участь у погашенні та вести витрати з обслуговування державного зовнішнього боргу СРСР у долях, узгоджених ними. Доля РФ складає 61,34%, України – 16,37, Республіки Білорусь – 4,13, Узбекистану – 3,27, Казахстану – 3,86%. Доля решти республік складає від 1,62 до 0,62%.

Сторони домовилися, що моментом правонаступництва відповідно до Договору є 1 грудня 1991 р.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття міжнародного правонаступництва.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.