Загальноцивілізаційні економічні ознаки та критерії

Субстанційні підвалини сучасної економічної системи

Етапи становлення глобальної економічної спільності охоплюються такою схемою (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Етапи становлення економічної спільності

Тип світової цивілізації	Домінуючий вид виробництва	Характер праці	Провідний тип власності
Аграрна	Сільськогосподарське	Ручна	Земельна
Індустріальна	Промислове	Машинна	Промислова
Постіндустріальна (ноосферно-космічна)	Інформаційне	Інтелектуальна (духовна)	Інтелектуальна

Аграрна цивілізація за своєю часовою тривалістю становила найбільший період. Початок йому поклала неолітична (аграрна) революція (III—-IV тисячоліття до н. е.), яка ознаменувала перехід від привласнюючого до відтворювального господарства. Теоретичне, дискурсивне віддзеркалення вона дістала у вченнях фізіократів та меркантилістів. Причому класичні риси аграрної економіки відобразились передусім у роботах фізіократів. Меркантилізм же, що розвивався і на Сході, і на Заході більше ніж два тисячоліття тому, був характерний для перехідної торговельної, грошової економіки.

Індустріальна економіка втілилась у класичних теоріях (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль та ін.) і в сучасних неокласичних концепціях.

Розгортання сучасного економічного знання можна представити за таким логічним ланцюгом: загальноцивілізаційна субстанційна основа — економічні моделі різного ступеня зрілості (ядро, або центр, світу – економіки за І. Валлерстайном і Ф. Броделем, перехідна та периферійна економіка) – національно державні економічні системи.

Ключове значення в усій цій сукупності належить безумовно загальноцивілізаційним ознакам і критеріям, що становлять водночас глибоку фундаментальну основу сучасного економічного знання. Принциповий характер мають три основоположні питання, від відповіді на які вирішальною мірою залежить структура економічного дискурсу, а також характер і вектор економічної еволюції.

По-перше, йдеться про різноманітні трактування всього процесу економічного розвитку, по-друге, про ресурси, джерела розвитку, по-третє, про цивілізаційну економічну субстанцію, першооснову економічної теорії.

Принципова загальноцивілізаційна проблема стосується економічних ресурсів, джерел сучасної господарської еволюції. Загальновизнано, що нинішня модель так званого агресивного економічного розвитку є абсолютно тупиковою, передусім через вичерпаність природних ресурсів планети. Достатньо сказати, що, за даними Всесвітньої конференції з енергії, запасів таких головних видів паливно-енергетичних ресурсів, як вугілля і природний газ, вистачить відповідно на 350 і 50 років.

Вирішення ресурсних проблем, що загострюються з року в рік, а отже і пошук однієї з констант економічної еволюції, розгортається у двох напрямах. З одного боку, пропонується «стиснути» господарську діяльність, обмежити економічне зростання і залучення відповідних ресурсів з урахуванням регулювання демографічних процесів, щоб збалансувати якоюсь мірою співвідношення між світовим виробництвом і світовим споживанням. Спроби представників Римського клубу реалізувати ідею «нульового зростання» в розвинутих країнах, як відомо, не були успішними.

Своєрідним відлунням даних концепцій стали загрозливий спад виробництва, депресія і стагнація в країнах колишнього СРСР, Центральної та Південно-Східної Європи у 90-ті роки. Очевидно, що регульоване обмеження економічної активності може здійснюватись лише на основі поступового зменшення кількості самих споживачів ресурсів, тобто реалізації в глобальному масштабі досить жорсткої демографічної політики, для чого н найближчій перспективі не вимальовується реальних механізмів та інструментів.

З іншого боку, прокладає собі шлях більш складний і поки що маловідомий варіант вирішення глобальної ресурсної проблеми, який складається з двох взаємопов'язаних частин: ноосферизації й космізації економічної діяльності.

Суть ноосферизації полягає в тому, що людина виступає не тільки і не стільки споживачем ресурсів, скільки їх активним творцем. Вона не лише відтворює себе за рахунок природного середовища, а й творить навколишній світ у досяжних межах та формах, вибудовуючи на природній біосферній основі ноосферу, власний життєвий простір, який дає можливість пом'якшити жорстку природну детермінованість завдяки розвиткові елементів автотрофності. Автотрофність дає змогу значною мірою послабити економічні зв'язки біосфери і людства, хоч це далеко не єдиний і, очевидно, не головний шлях вирішення ресурсно-екологічних проблем на рубежі II і III тисячоліть.

Другий шлях подолання ресурсних обмежень пов'язаний із поступовою, але неухильною космізацією всієї господарської діяльності. Причому йдеться не лише про вирішення головної проблеми кінця століття, а й про якісну трансформацію всієї глобальної економічної системи. На зламі тисячоліть нова система економічних координат потребує суттєвого розширення й оновлення поняттєвого апарату економічного дискурсу. Нині можна стверджувати, що на зміну головному суб'єкту економічних відносин homo economicus, який панував починаючи з часів А. Сміта, приходить homo cosmicus.

Цивілізаційний економічний дискурс спирається на «три кити»:

• субстанційну основу, яка пояснює процес виробництва і розподілу багатства;

• ресурсну базу планети та навколоземного простору як загальне, універсальне першоджерело економічної діяльності;

• вектор економічної еволюції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 1. Основні поняття та категорії світової економіки	\|	Головні елементи світової економічної системи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.