Головні елементи світової економічної системи

Генезис економічного знання пов'язаний із подоланням певних порогових точок, яке свідчить про його перехід до нової якості. Виділення, вичленення економічного знання із загальної системи синкретичного гуманітарного знання у XVIII ст., його індивідуалізація й автономізація означали досягнення ним порога позитивності. Коли ж економічне знання стало переважати над звичайними, повсякденними уявленнями про господарство, набуло домінуючого значення у своїй сфері, набрало значною мірою модельних форм, воно об'єктивно підійшло до подолання порога епістемологізації. Поріг науковості досягається на базі епістемологізації внаслідок вироблення формальних критеріїв верифікації, відтворюваності, практичної реалізації економічного дискурсу. На цьому етапі викристалізовуються головні економічні принципи, визріває структурна спільність, формується понятійно-категорійний адекватність, виробляються елементи економічної політики. І нарешті, на порозі формалізації економічний дискурс розвивається переважно на іманентній базі, шляхом формування власних аксіом і теорем та інших формальних структур, здатних «утримувати» якість у процесі трансформацій і біфуркацій, і не лише утримувати, а й пояснювати новітні процеси та явища господарського життя.

Кожна з перелічених метасистем, розвиваючись у загально-цивілізаційному колі, характеризується власною траєкторією руху, натрапляє на свою систему протиріч і обмежень.

Центр світової економіки завжди найбільшою мірою наближається до цивілізаційної субстанції як її найбільш розвинута частина.

Найбільш характерні штрихи до колективного портрета цієї групи країн можна обмежити такими:

• розвинуте ринкове господарство;

• найбільша вичерпаність джерел і факторів індустріального розвитку;

• домінуюче становище у світовій економіці, яка дає змогу інтенсивно залучати в господарський обіг і власні, і чужі ресурси;

• вибухоподібне зростання фінансового сектора економіки, яке формує віртуальну господарську сферу (bubble economies);

• зміщення центра ваги економічної діяльності у сферу послуг, функціонування переважно сервісної економіки;

• звуження ринкового поля економіки внаслідок зростання тенденції до неспроможності ринку (market failure), поступовий перехід до постринкової неоекономіки;

• різноманітний вибір в умовах обмеженості ресурсів, опора в економічній політиці на теорію поведінки фірми і споживача (біхевіоризм), теорію ігор.

Процес еволюції економічних і соціально-політичних відносин характеризується фазами їх відносної стабільності й розвитку та трансформаційними періодами (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Фази еволюції економічних і соціально-політичних відносин

Вид об'єкта	Фаза заміни (років)	Фаза відносного розвитку (років)
Світова цивілізація Політична система суспільства Економічна система Епістемологічна і технологічна система Наукова і технологічна парадигма	100—300 50—100 30—60 10—30 5—10	400—1000 200—300 100—150 40—120 30—60

Наведена схема важлива для класифікації процесів, які відбуваються в перехідних економіках, особливо в частині, що стосується фази заміни економічних і політичних систем, яка триває від 30 до 100 років. Очевидною є необхідність розробки для цієї фази відповідної теорії, визначення основних параметрів трансформації і, можливо, найголовніше — вироблення на такій основі адекватної економічної політики.

Головна особливість трансформаційних процесів у ряді держав із середнім і недостатнім рівнем розвитку, насамперед країн Центральної й Південно-Східної Європи та нових незалежних держав, що утворились на теренах колишнього СРСР, полягає не в поверненні до індустріальної ринкової системи, що розуміється спрощено, а передусім у їх більш строгій орієнтації на загально-цивілізаційні параметри і критерії, вимоги і детермінанти. Тобто йдеться не про наздоганяючий, наслідувальний розвиток перехідних суспільств, не про механічну вестернізацію їх економічних і політичних структур, а про пошук своєї ніші в загальноцивілізаційному процесі, про більш тісну й органічну взаємодію в межах глобальної єдності, про її гармонізацію з урахуванням загострення ресурсних проблем і наростання елементів ентропійності у світовому фінансовому господарстві.

Підсумовуючи деякі ознаки та характерні риси перехідних економік, слід виділити передусім такі:

• відносна тривалість трансформаційних процесів в економіці;

• здійснення глибоких інституціональних змін, пов'язаних із перетворенням власності, зі створенням сучасної ринкової і постринкової інфраструктури;

• ешелонована структурна перебудова економіки на сучасній техніко-технологічній і ресурсній базі;

• перехід до нових джерел та факторів економічного розвитку, господарської еволюції;

• органічна взаємодія із зовнішнім економічним середовищем;

• реструктуризація соціальної політики.

У багатьох дискусіях про причини уповільненого економічного зростання переважної більшості країн, що розвиваються, на одне з перших місць висувається фактор ментальності, образ економічного мислення, які в широкому значенні охоплюють систему освіти й культури, соціальну сферу. Інвестиції, менеджмент, демографічні процеси, заборгованість є матеріальною складовою слаборозвиненості. Політекономія економічного зростання країн, що розвиваються, базується на таких основних принципах:

• тотальна трансформація економіки і всього суспільства;

• ринкова стратегія як основа економічних перетворень;

• експортоорієнтована концепція національної економіки;

• імпорт капіталу і технології з індустріальних держав;

• поліпшення умов для їх міжнародної торгівлі, для доступу на світові фінансові ринки;

• регулювання демографічних процесів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальноцивілізаційні економічні ознаки та критерії	\|	Формування економічної єдності світу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.