Соціально-економічна структура

Зазначена структура країн, що розвиваються, являє собою складний конгломерат різних укладів, які вирізняються специфікою рівня розвитку продуктивних сил і типів суспільних відносин. До нього входять патріархально-натуральний, напівфеодальний і феодальний, дрібнотоварний та, нарешті, капіталістичний (в тому числі державно-капіталістичний, іноземний капіталістичний) уклади.

Кожний уклад характеризується певною самостійністю, підпорядковується своїм законам розвитку. Між ними існує велика річниця в ощадних, мобілізаційних та інвестиційних можливостях, а отже, й у внеску в забезпечення економічного зростання. Це визначає важливу особливість економік країн, що розвиваються, — відсутність органічної цілісності, єдиного механізму відтворення.

Якщо говорити у загальному плані, то країни, що розвиваються, характеризуються дуальністю соціально-економічної структури — іш явністю традиційного і сучасного секторів господарства (або до індустріального та індустріального). Сучасному сектору притаманні відносно високий рівень розвитку продуктивних сил і найбільш розвинуті форми організації виробництва.

Дрібнотоварний уклад представлений численними виробниками міста й села і охоплює велику частину працездатного населення країн, що розвиваються. Дрібне селянське господарство, ремісничо-кустарне виробництво здійснюється на примітивній технічній базі із застосуванням праці самих товаровиробників і членів їхніх сімей. Відтворення у дрібнотоварному укладі має в основному екстенсивний характер (додаткове збільшення живої праці, кількості господарств), оновлення технічної бази здійснюється дуже мляво і в незначних масштабах.

Найбільш успішні дрібнотоварні господарства отримують доходи, які дають їм змогу поступово збільшувати фонд заощаджень і нарощувати активи (землю, худобу, устаткування), застосовувати найману працю. Разом із тим слід зазначити, що процес соціальної еволюції дрібнотоварного виробництва, зокрема виділення заможних господарств, відбувається у країнах, що розвиваються, дуже повільно. Тому цей уклад ще довгий час буде помітно впливати на їхню економіку.

На відміну від традиційного сектора сучасний сектор господарства країн, що розвиваються, спирається на засади капіталістичного укладу.

Специфіка виникнення підприємництва у розглядуваних країнах полягає в тому, що історично традиційні уклади не були ґрунтом для його визрівання. У багатьох випадках це стало наслідком розвитку вшир капіталізму метрополій. Цим пояснюються і локальний характер підприємництва у багатьох країнах, що розвиваються, і його тривале співіснування з традиційним сектором цих країн.

У більшості країн, що розвиваються, національне підприємництво формується з великими труднощами. Це пов'язане насамперед з об'єктивними умовами організації сучасного виробництва. НТР потребує постійного підвищення необхідної мінімальної суми інвестицій для створення ефективного виробництва. Гострий брак капіталу стримує виробничі капіталовкладення національної буржуазії, обмежує сфери її діяльності. До інших труднощів можна віднести вузькість внутрішнього ринку країн, що розвиваються, відсутність досвіду управління, брак кваліфікованих кадрів, що призводить до недовантаження потужностей підприємств, неефективності їхньої діяльності. Все це врешті-решт істотно зменшує фонд заощаджень, стримуючи економічне зростання.

Дедалі більший вплив на місцеве підприємництво справляють іноземний капітал, транснаціональні корпорації (ТНК). Національні підприємства отримують у цьому випадку можливість використовувати додаткові фінансові, матеріальні ресурси і, що особливо важливо, сучасні технології та досвід організації виробництва й управління.

У ряді країн (Південна Корея, Тайвань, Бразилія, Мексика) вже склалися потужні національні фінансово-промислові групи, які у 80—90-х роках самостійно або спільно з ТНК активно включилися у процес транснаціоналізації виробничо-інвестиційної діяльності.

Таким чином, іноземний капітал є елементом сучасного сектора економіки країн, що розвиваються. Практика окремих країн показала певну ефективність використання ресурсів ТНК для національного розвитку. Наприклад, структурні зрушення у НІК Азії значною мірою пов'язані з діяльністю ТНК, створенням ними нових сучасних галузей індустрії.

Вагоме місце в економічному житті країн, що розвиваються, посідає національна держава.

Державний сектор відіграв важливу роль у ліквідації спадщини колоніалізму. У деяких країнах (Єгипет, Індія) великі державні підприємства, які працюють ефективно, стали основою національної економіки.

Поряд із тим до середини 80-х років у більшості країн, що розвиваються, особливо гостро стояла проблема недостатньої прибутковості, а то й збитковості державних підприємств. Неефективність і невиправдано значні розміри держсектора, розпухання і величезний розмах корупції держапарату викликали необхідність зміщення акцентів в економічній політиці країн, що розвиваються, у бік ринкових механізмів. До того ж відбулася помітна еволюція поглядів на роль держави в економічному житті.

У більшості країн, що розвиваються, ця еволюція на практиці привела до скорочення державних інвестицій, приватизації значної частини держсектора. Головний натиск у економічній політиці тенор робиться не на безпосередній участі держави у виробництві, і при створенні нею умов, які б стимулювали зростання підприємництва та приватної ініціативи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Головні риси країн, що розвиваються, та їхнє місце у світовій економіці	\|	Структура економіки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.