Правове регулювання ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Постанова Верховної Ради Української РСР від 1 серпня 1990 року проголосило Україну зоною екологічного лиха. Правовий режим зони екологічного лиха визначається чинним законодавством, у якому важливе місце займають: Закон «Про правовий режим території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 року й Закон «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року.

Відповідно до першого Закону до територій, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами, що може привести до опромінення населення на рівні понад 1 мЗв (0,1 бер) у рік. У ст. 2 Закону забруднені території по ступені радіаційного забруднення підрозділяє на 4 зони: зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного, зона посиленого радіоекологічного контролю.

Згідно ст. 3 Закону радіаційно-небезпечні землі визначаються як землі, на яких неможливо подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської й іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають нормативам екологічної безпеки. Це території зони відчуження й зони обов'язкового відселення. Керування цими зонами здійснює спеціально створений державний орган - Адміністрація зони. У цих зонах забороняється постійне проживання населення, здійснення природокористування й інші види діяльності, що не забезпечують режим радіаційної безпеки. На територіях зазначених зон приймаються заходи щодо запобігання винесення радіонуклідів за межі зони, і здійснюється екологічний моніторинг. Крім того, законодавством пропонується забезпечення втримування території в належному санітарному й пожежонебезпечному стані, а також застосування методів фіксації радіонуклідів на місцевості.

У зоні гарантованого добровільного відселення згідно ст. 16 Закону забороняється: будівництво нових і розширення діючих підприємств, не пов'язаних із забезпеченням радіоекологічного й соціального захисту населення, а також умов його життя й праці; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, що не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів і ядохимикатів без спеціального дозволу відповідних державних органів; залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров'я.

З метою зниження ризику захворюваності населення й зменшення доз радіоактивного опромінення в зоні гарантованого добровільного відселення державою, у відповідності зі ст. 17 Закону, гарантується: добровільне переселення людей із зони; перепрофілювання виробництв на випуск екологічно чистої продукції; постійний дозиметричний контроль радіоактивного забруднення ґрунту, води, повітря, продуктів харчування, сировини, житлових і виробничих приміщень, а також біологічний, медико-біологічний і радіоекологічний моніторинг; проведення суцільної щорічної медичної диспансеризації населення й забезпечення ранньої профілактики захворювань; забезпечення населення в необхідній кількості й асортиментах медичними препаратами, питною водою, чистими продуктами харчування, у тому числі що мають радіопротекторні властивості, що сприяють виведенню з організму радіонуклідів; у випадку доцільності дезактивація території спеціалізованими підрозділами; проведення суцільної газифікації населених пунктів і будівництво доріг з асфальтовим і бетонним покриттям.

У зоні посиленого радіоекологічного контролю згідно ст. 18 Закону забороняється: будівництво санаторіїв, піонерських таборів, баз і будинків відпочинку, а також будівництво нових підприємств, що шкідливо впливають на здоров'я населення й навколишнє середовище; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, що не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів і ядохимикатів без спеціального дозволу відповідних державних органів; залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров'я.

У зоні посиленого радіоекологічного контролю застосовуються всі ті міри соціального захисту населення, які гарантовані ст. 17 Закону, за винятком добровільного переселення людей із зони. Постановою Верховної Ради України від 23 липня 1991 року затверджені також межі зон території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС.

У зв'язку із закриттям Чорнобильської АЕС великого значення набуває правове регулювання порядку виключення АЕС із експлуатації. У цій сфері діють Загальні положення по забезпечення безпеки при знятті АЕС із експлуатації й застосування дослідницьких ядерних реакторів. Вимоги до структури й утримування звіту по аналізу безпеки зняття з експлуатації АЕС і дослідницьких ядерних реакторів також затверджені наказом Мінекоресурсів.

В 13.15 за Київським часом 15 грудня 2000 року в урочистій обстановці за наказом Президента України ЧАЕС була виведена з експлуатації. Однак крапку в питанні чорнобильського регулювання ставити рано. ЧАЕС закрита, але проблеми, пов'язані із Чорнобильською катастрофою, залишаються. Так, продовжує діяти законодавство про правовий режим чорнобильської зони екологічного лиха. Можна також припускати, що питання вдосконалювання законодавства в сфері забезпечення екологічної безпеки й соціального захисту колишніх працівників Чорнобильської АЕС і жителів м. Славутич тривалий час будуть актуальними на порядку денному законодавчого органа країни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правові міри забезпечення екологічної безпеки від шкідливого біологічного впливу на життя й здоров'я населення.	\|	Система органів публічної влади в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.