КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ ТА УГОДИ

Перехід України до ринкової економіки, використання різних форм власності потребують створення механізму соціального захисту прав та інтересів працівників.

Колективний договір як одна з важливих форм демократичного самоврядування сприяє визначенню взаємовідносин власника або вповноваженого ним органу з трудовим колективом у галузі праці, економіки та соціального розвитку підприємства.

Легального визначення поняття колективного договору не дається ні в Законі України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р.1, ні в КЗпП України. Тому в юридичній літературі існують різні визначення цього поняття. Аналізуючи чинні норми трудового права, доходимо висновку, що колективний договір — це письмова нормативна угода між власником або вповноваженим ним органом і трудовим колективом, від імені якого виступає профспілковий комітет чи інший уповноважений трудовим колективом орган. Цією угодою визначаються взаємні зобов'язання сторін у галузі трудових і соціально-економічних відносин.

Дане визначення чітко вказує на такі його ознаки:

• наявність сторін — власника і трудового колективу;

• лише письмова форма нормативної угоди;

• зміст — взаємні зобов'язання сторін. Правова регламентація відносин учасників колективного договору визначається Законом України "Про колективні договори і угоди" та КЗпП України. Ці норми права чітко розрізняють два нормативних договори: колективний договір і колективні угоди.

За правовим значенням колективні договори можуть бути двох видів: а) колективний договір підприємства, установи, організації; б) колективний договір структурного підрозділу підприємства в межах його компетенції (ст. 2 Закону).

Закон України "Про колективні договори і угоди" визначає й види угод, зокрема генеральну, або державну, угоду, сторонами якої є професійні спілки, котрі об'єднуються для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди; власники або вповноважені ними органи, які об'єднуються для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди.

Другим видом є угода на галузевому рівні, сторонами якої виступають власники, об'єднання власників або вповноважені ними органи; профспілки чи об'єднання профспілок або інших представницьких організацій працівників, які мають відповідні повноваження щодо ведення переговорів, укладення угод та реалізації їх норм.

Третім видом є угода на регіональному рівні, котра укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців; об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовим колективом органами.

До основних положень колективних договорів і угод належать їх зміст, сфера поширення, строк дії та порядок укладення.

До змісту колективного договору входять усі його умови, про які сторони мають право домовлятися під час його укладення. Ці умови й визначають права, обов'язки та відповідальність сторін за їх виконання. Закон України "Про колективні договори і угоди" визначає лише приблизний перелік питань, за якими сторони можуть визначати свої зобов'язання. Цей перелік не є вичерпним і тому дає можливість сторонам передбачити й інші додаткові гарантії чи соціально-побутові пільги (ст. 7 Закону).

Усі питання, що визначають зміст колективного договору, умовно групуються за трьома ознаками.

Перша група включає основні питання взаємних зобов'язань сторін виробничого характеру: а) внесення змін в організацію виробництва та праці; б) забезпечення продуктивної зайнятості працівників; в) нормування й оплата праці тощо.

Друга група містить колективний договір про взаємні зобов'язання сторін у галузі трудових правовідносин: а) режим роботи, тривалість робочого часу та відпочинку; б) умови й охорона праці; в) встановлення гарантій, компенсацій, пільг тощо.

Третя група включає взаємозобов'язання соціально-економічного характеру: а) забезпечення житлом; б) культурне та медичне обслуговування; в) організація оздоровлення та відпочинку працівників.

Крім зазначеного, умови колективного договору, що визначають його зміст, класифікуються так: 1) нормативні, що передбачають додаткові пільги, переваги чи види та розміри винагороди за працю, додаткові відпустки тощо; 2) зобов'язальні, що передбачають зобов'язання сторін з чітким зазначенням строків їх виконання, суб'єктів-виконавців (наприклад, установити в шкідливих цехах додаткову вентиляцію впродовж трьох місяців з дня укладення колективного договору, запровадити спеціальне харчування в цехах з підвищеною загазованістю і запиленістю тощо); 3) організаційні, що включають строки дії, здійснення контролю за його виконанням, внесення змін, доповнень, відповідальність у разі порушення умов колективного договору тощо.

Основна вимога колективного договору полягає в тому, що його умови можуть лише покращувати становище працівників порівняно з чинним законодавством, а умови, що погіршують умови праці працівників, визнаються Законом недійсними (ст. 5 Закону).

Важливою специфікою трудового законодавства є визначення сфер дії і поширення колективного договору. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і обов'язкові як для власника або вповноваженого ним органу, так і для всіх працівників підприємства (ст. 9 Закону, ст. 18 КЗпП України). За сферою дії колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в колективному договорі, і діє протягом усього періоду, на який сторони уклали його (рік, два чи більше), — це визначається сторонами при укладенні договору.

Важливими характеристиками колективного договору є порядок його укладення, строк розробки проекту, утворення робочої комісії для ведення сторонами колективних переговорів. Усе зазначене набирає чинності з моменту оформлення цих відносин наказом по підприємству і постановою профспілкового комітету .Укладення колективного договору — процедура копітка і тому потребує чіткого юридичного врегулювання багатьох питань, зокрема: а) проведення переговорів; б) визначення змісту договору; в) усунення розбіжностей; г) гарантії та компенсації на період переговорів; д) внесення змін і доповнень; е) контроль за виконанням колективного договору тощо.

Процесуальні строки для ведення переговорів умовно можна поділити на два види: визначені законом і визначені угодою сторін. Законом визначаються тримісячний і семиденний строки (ст. 10 Закону). Перший зобов'язує будь-яку зі сторін письмово повідомити іншу про початок переговорів, а другий зобов'язує сторону, яка отримала повідомлення, розпочати переговори.

Строки для ведення переговорів можуть установлюватися й угодою сторін, якщо це зазначено в колективному договорі.

Головна сутність переговорного процесу полягає в тому, що сторони визначають: а) порядок проведення переговорів; б) порядок створення робочої комісії з представників сторін. До основних функцій комісії належать:

1) підготовка проекту колективного договору;

2) прийняття пропозицій від працівників, трудових колективів;

3) прийняття рішення, яке оформлюється протоколом.

Підготовлений проект колективного договору обговорюється в трудових колективах, а після врахування їх зауважень доопрацьовується й виноситься на обговорення та прийняття загальними зборами (конференцією) трудового колективу. Після цього схвалений договір підписується представниками сторін щонайпізніше через 5 днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами (конференцією) трудового колективу (ст. 13 Закону), і підлягає повідомній реєстрації місцевими органами державної влади в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 9 Закону, ст. 15 КЗпП України).

Суттєво новим видом правових актів в умовах ринкових правовідносин є колективні угоди, про види й сторони яких ішлося раніше. Але доцільно звернути увагу на такі їх основні положення, як значення і зміст. За значенням колективні угоди спрямовані на регулювання: 1) гарантій у галузі праці та продуктивної зайнятості; 2) оплати праці та розміру прожиткового мінімуму; 3) охорони праці та житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування тощо.

Зміст колективних угод в основному визначений ст. 8 Закону, в якій зазначено, що угодою (державного чи галузевого рівня) регулюються основні принципи й норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо гарантій праці, забезпечення зайнятості, оплати праці, соціального страхування, режиму праці та відпочинку, задоволення духовних потреб населення тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ	\|	ПРАВОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.