• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

ЗО

його учасників. Загальні збори товариства можуть формувати ор­гани, що здійснюють постійний контроль за фінансово-госпо­дарською діяльністю виконавчого органу (ст. 146 ЦК).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про сільськогосподарську ко­операцію» вищим органом управління кооперативом є загальні збори його членів. У кооперативі з чисельністю не менше 50 чле­нів може бути створена спостережна рада, що контролює діяль­ність виконавчих органів кооперативу. Виконавчими органами ко­оперативу є правління та його голова. Вони здійснюють поточне керівництво діяльністю кооперативу і підзвітні спостережній раді і загальним зборам членів кооперативу.

Управління фермерським господарством здійснює його голова. Він представляє інтереси фермерського господарства перед органа­ми державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями. Згідно зі ст. 4 Зако­ну України «Про фермерське господарство» голова господарства має право письмово доручити виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Зовнішні аграрні правовідносини. Зовнішні аграрні правовідно­сини охоплюють відносини суб'єктів аграрного виробництва між со­бою, а також із суб'єктами господарювання (підприємствами, орга­нізаціями, фізичними особами-підприємцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, наділеними госпо­дарською компетенцією), які здійснюють господарсько-виробничу й організаційно-господарську діяльність у різних галузях суспільно­го виробництва. Зовнішні аграрні правовідносини охоплюють також й зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів агробізнесу.

Зовнішні відносини суб'єктів аграрного виробництва регулю­ються нормами цивільного, господарського, земельного, фінансо­вого, адміністративного права, а також нормами аграрного права.

Зовнішні аграрні відносини поділяють на майнові відносини, договірні відносини, податкові відносини, відносини, що виника­ють внаслідок заподіяння шкоди.

Основну частину зовнішніх аграрних правовідносин станов­лять майнові відносини, що виникають у сфері здійснення права власності та інших речових прав на майно, яке належить суб'єктам аграрного підприємництва. Суб'єкт сільськогосподарського госпо­дарювання, який здійснює господарську діяльність на основі пра­ва власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єк­тами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відан­ня чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, здійснювати інші майнові операції, які не суперечать чинному законодавству.

В умовах ринкових перетворень в агропромисловому комплексі дедалі більше розпарюється сфера застосування договору як форми опосередкування товарно-грошових відносин. До зовнішніх аграр­них договірних відносин належать договори, що спрямовані на за­безпечення потреб суб'єктів аграрного виробництва у матеріальних, енергетичних та інших ресурсах (купівля-продаж, поставка, поста­чання енергії тощо), договори майнового найму (оренди землі, орен­ди майнового і земельного паїв, лізингу тощо) договори контрактації та інщі договори на реалізацію сільськогосподарської продукції, до­говори про надання послуг (агрохімічне обслуговування тощо).

Податкові правовідносини виникають під час сплати податків та інших обов'язкових платежів і регулюються нормами податкового права. Суб'єкти аграрного підприємництва вступають у відносини з органами державної податкової служби з приводу встановлення, зміни та стягненая податків у відповідний бюджет (державний, місцевий). Специфічним для аграрного сектора економіки є земель­ний податок — обов'язковий платіж, що справляється з сільськогос­подарських товаровиробників за використання земельних ділянок.

Певну частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять правовідносини, що виникають внаслідок заподіяння майнової шко­ди. Майнова шкода, завдана учасникам зовнішніх аграрних пра­вовідносин (суб'єктам аграрного підприємництва та їх контраген­там), відшкодовується відповідно до норм цивільного, земельного і аграрного законодавства.

Запитання для самоконтролю

1. Що являють собою аграрні правовідносини?

2. У чому полягає особливість аграрних правовідносин?

3. На які види поділяють аграрні правовідносини?

4. Які характерні ознаки аграрних правовідносин Ви знаєте?

5. У чому специфіка внутрішньогосподарських аграрних пра­
вовідносин?

6. Хто є суб'єктом внутрішньогосподарських аграрних пра­
вовідносин?

7. Що є змістом внутрішньогосподарських аграрних право­
відносин?

8. Хто є суб'єктом зовнішньогосподарських аграрних пра­
вовідносин?

9. У чому поДягають основні права і обов"язки суб'єктів аг­
рарних правовідносин?

10. У чому полягає зв'язок внутрішньогосподарських і зовніш­ньогосподарських аграрних правовідносин?

ТЕМА 4 СУБ'ЄКТИ АГРАРНОГО ПРАВА

Поняття і види суб'єктів аграрного права. Особливості пра-восуб'єктності аграрних підприємств. Створення і ліквідація суб'єктів аграрного господарювання.

Поняття і види суб'єктів аграрного права. Суб'єктами аграр­ного права визнаються учасники господарських відносин, які здійс­нюють господарську діяльність на землі, реалізуючи господарсь­ку компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків) у сфері виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції, аграрного сервісу, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Учасниками відносин у сфері аграрного господарювання є аграр­ні підприємства, громадяни України, іноземці та особи без грома­дянства, які здійснюють господарську діяльність, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені органіаацій-но-гоеподареькою компетенцією.

Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати 0а Рівними крйтіріями, аокріма ша. юридичним статусом, за формою власності, спеціальною правоздатністю та функціями, суб'єктним складом, способом утворення та формування статутного фонду, організаційно-правовою формою, кількістю працівників та обся­гом валового доходу.

За юридичним статусом всі суб'єкти аграрного господарю­вання поділяються на юридичних і фізичних осіб. Серед останніх вирізняються фізичні особи, які ведуть особисте селянське госпо­дарство для задоволення особистих потреб у сільськогоспо­дарській продукції, надлишки якої реалізуються на ринках.

За формою власності аграрні товаровиробники, згідно з Законом України «Про власність», поділяються на приватні, колективні, дер­жавні та змішані, а згідно з ЦК — на юридичних осіб приватного пра­ва та юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК). Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів,

як правило, на договірних засадах. Юридичні особи публічного пра­ва створюються розпорядчим способом на підставі акта органу дер­жавної влади або органу місцевого самоврядування.

За спеціальною правоздатністю та функціями суб'єкти аграр­ного господарювання поділяються на суб'єктів у сфері товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рос­линного і тваринного походження, суб'єктів у сфері агровиробничо-го сервісу, суб'єктів у сфері фінансування, кредитування, страху­вання, торгівлі. До перших належить більшість суб'єктів аграрного господарювання (виробничі сільськогосподарські кооперативи, то­вариства, спілки селян, фермерські господарства, державні аграрні підприємства тощо). До других — товариства, кооперативи та інші, які здійснюють агрохімічне, меліоративне, виробничо-технічне та інше обслуговування аграрних підприємців. До третіх — банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії тощо.

За суб'єктним складом аграрні товаровиробники поділяють на українські та спільні за участю іноземного інвестора. Згідно зі ст. 63 ГК підприємство, створене відповідно до вимог законодав­ства України, в статутному фонді якого не менш як 10% стано­вить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземни­ми інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями із дня зарахування іноземної інвес­тиції на його баланс.

За способом утворення гяа формування статутного фонду аг­рарних товаровиробників поділяють на унітарні та корпоративні під­приємства. Відповідно до ст. 63 ГК України унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирі­шує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігій­ної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне аграрне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (догово­ром), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи тру­дової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогоспо­дарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в то­му числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

За організаційно-правовою формою всіх суб'єктів аграрного господарювання можна поділити на підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства.

Окрему групу сільськогосподарських підприємств складають державні і комунальні підприємства, які, на відміну від інших суб'єктів аграрного господарювання, створюються в розпорядчо­му порядку згідно з рішенням компетентного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську ко­операцію» сільськогосподарським кооперативом є юридична осо­ба, створена фізичними та/або юридичними особами, що є сільсь­когосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговуван­ня переважно членів кооперативу.

Основними кваліфікаційними ознаками сільськогосподарських кооперативів є:

- недержавна форма власності;

- відносини членства;

— здійснення членами кооперативу управлінських функцій за
принципом: «один член — один голос»;

- особиста трудова участь членів у спільній виробничій або ін­
шій господарській діяльності в аграрному секторі;

—об'єднання членами своїх майнових пайових внесків;

—наявність інституту кооперативних виплат і виплат на паї.

До кооперативних форм виробництва сільськогосподарської продукції також належать колективні сільськогосподарські під­приємства, фермерські господарства, їх об'єднання тощо¹.

Згідно із Законом України «Про фермерське господарство» фер­мерське господарство є юридичною особою. Його членами можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермер­ського господарства і виявили бажання виробляти товарну сільсь­когосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізаці­єю з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, згідно із законом. Фер­мерське господарство, на відміну від інших сільськогосподарських кооперативів, може бути створено однією особою.

Господарськими товариствами визнаються підприємства, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єд­нання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У сфері аграрного виробництва

'Аграрне право України: Шдруч. / За ред. О. О. Погрібного.— К.: Істина, 2004.— С. 97.

діють переважно акціонерні товариства закритого і відкритого типів і товариства з обмеженої відповідальністю.

За кількістю працівників Ф^а обсягом валового доходу сільсько­господарські підприємства поділяють на малі, середні та великі.

Згідно з ч. 7 ст. 63 ГК малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансо­вий) рік не перевищує п'ятдесяти ^осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує су­ми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро. Великими підприємст­вами визнаються підприємстві¹, ^в яких середньооблікова чисель­ність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу #Д реалізації продукції (робіт, пос­луг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро. Усі інші підприємства віднося^ть Д° середніх.

Особливості правосуб'єктн^ості аграрних підприємств.Право-суб'єктність аграрних підприє^мств характеризується поєднанням загальних ознак, притаманний У^сім суб'єктам господарювання, і специфічних ознак, зумовлених особливостями сільськогоспо­дарського виробництва.

Суб'єкти аграрного господ№^ювання мають загальну цивільну правоздатність (здатність мат# цивільні права та обов'язки) і діє­здатність (здатність набувати цивільних прав та обов'язків). Відпо­відно до цього вони мають господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), відокремлене майно, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифі­каційним кодом, відповідаю*¹' ^за своїми зобов'язаннями своїм майном, можуть від свого іме#і набувати та здійснювати майнові та особисті немайнові права, іДати обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді. Важливою ознакою суб'єктів аграрного гос­подарювання є також обов'язкова державна реєстрація, з моменту якої юридичні особи та фізичні особи-підприємці набувають ста­тус суб'єктів аграрного права.

Специфіка правового статусу суб'єктів аграрного господарю­вання полягає в тому, що всі в#^ни, незалежно від їх організаційно-правової форми, є учасниками цивільних, земельних, трудових, організаційно-управлінських (адміністративних), фінансових та інших правовідносин. Коло і характер таких відносин різноманіт­ні, мають індивідуальну визн^^чені^сть Д^ля кожної конкретної ор­ганізації, яка зумовлюється й^е тільки її організаційно-правовою формою, але й спеціалізацією, іншими особливостями окремих ви­дів сільськогосподарських _Юр^иД^ичних осіб. Водночас зазначеній сукупності правовідносин (аграрних правовідносин) притаманні специфічні риси, які зумовлюються галузевим характером госпо­дарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників, пов'язаної з використанням звіУ™ ^як основного засобу виробництва,

а також рослин і тварин, тобто природного й біологічного чинників виробництва, які зазнають постійного впливу погодно-кліматич-нихумов¹.

Визначальним у характеристиці правосуб'єктності суб'єктів аграрного господарювання є особливості предмета і завдань їхньої діяльності, які полягають у виробництві, переробці й реалізації сільськогосподарської товарної продукції (продуктів харчування та сировини).

Особливості правового статусу суб'єктів аграрного господарю­вання визначаються нормами аграрного законодавства. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», сільськогосподарські кооперативи залежно від завдань і предмета діяльності поділяються на виробничі й обслуговувальні. Вироб­ничі кооперативи здійснюють свою господарську діяльність на за­садах підприємництва з метою одержання доходу. Обслуговуваль­ні кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників коопе­рації. У свою чергу, залежно від виду діяльності обслуговувальні кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, пос­тачальницькі та інші. Здійснювані ними послуги пов'язані з вироб­ництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринни­цтва, лісівництва та рибництва².

Особливість правосуб'єктності аграрних підприємств коопера­тивного типу полягає також у тому, що в них, на відміну від акціо­нерних аграрних товариств, має місце об'єднання насамперед ро­бочої сили, а не капіталів.

Особливості правосуб'єктності сільськогосподарських під­приємств накладають відбиток на всі аграрні правовідносини. Так, сезонний характер виробництва сільськогосподарської про­дукції обумовлює вагому роль локального регулювання режиму праці й відпочинку, норм праці та оплати праці, правил дис­ципліни праці та внутрішнього трудового розпорядку. Договірні правовідносини характеризуються наявністю спеціального виду договору — договору контрактації сільськогосподарської про­дукції, на підставі якого здійснюється державна закупівля сільсь­когосподарської продукції.

Створення і ліквідація суб'єктів аграрного господарювання.Створення суб'єктів аграрного господарювання проходить низку стадій: ініціативну, організаційну та легалізаційну.

¹ Аграрное право: Учеб. для вузов / Под ред. Г. Е. Бьістрова, М. И. Козьіря; 2-е
изд., испр. и доп.— М., 1998.— С. 138-139.

² Кооперативне право / За ред. чл.-кор. НАН України, акад. АПрН України,
доктора юридичних наук, професора В. І. Семчика.— К., 1998.

Згідно зі ст. 56 ГК суб'єкт аграрного господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповнова­женого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, при­єднання, виділення, поділу, перетворення) дієвого (дієвих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання. Вони можуть утворюватись також шля­хом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарюван­ня за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до за­конодавства України про захист економічної конкуренції.

Організаційна стадія має свої відмінності залежно від того, в якому порядку (розпорядчому чи нормативно-явочному) створюватиметься суб'єкт аграрного підприємництва. Державні унітарні аграрні під­приємства утворюються компетентним органом державної влади у роз­порядчому порядку. Більшість суб'єктів аграрного підприємництва утворюється в нормативно-явочному порядку, тобто на підставі спе­ціального закону, який визначає правовий статус тих чи інших суб'єк­тів підприємництва, порядок їх утворення та припинення (наприк­лад, Закон України «Про фермерське господарство»).

Відповідно до ст. 87 ЦК України для створення суб'єкта аграр­ного господарювання його учасники (засновники) розробляють ус­тановчі документи, які викладаються письмово і підписуються всі­ма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлено іншого порядку їх затвердження. Установчим документом товари­ства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого ці­єю особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновника­ми). Установчий акт може міститись також і в заповіті. До створен­ня установи установчий акт, складений однією або кількома особа­ми, може бути скасований засновником (засновниками).

Суб'єкт аграрного господарювання вважається створеним із дня його державної реєстрації (ч. 4 ст. 87 ЦК України). Правила дер­жавної реєстрації не поширюються на особисті селянські господа­рства, які не є суб'єктами підприємницької діяльності й лише під­лягають державному обліку за місцем їх розташування.

Згідно зі ст. 104 ЦК України суб'єкт аграрного господарюван­ня припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим господарюючим суб'єктам — правонаступни­кам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Порядок припинення суб'єктів аграрного господарю­вання у процесі відновлення їх платоспроможності або банкрут­ства встановлюється Законом України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом».

Суб'єкт аграрного господарювання ліквідується за рішенням його учасників або органу суб'єкта господарювання, уповноваже­ного на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із за­кінченням строку, на який було створено суб'єкт аграрного госпо­дарювання, досягненням мети, для якої його створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про визнання судом недійсною державну реєстра­цію суб'єкта аграрного господарювання через допущені під час йо­го створення порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Ліквідація суб'єкта аграрного господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власника­ми) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК. Ліквідацію суб'єкта гос­подарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується (наприклад, на правління господарсь­кого товариства).

Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлен­ня вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна господарюючого суб'єкта, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а та­кож про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний ба­ланс затверджується учасниками господарюючого суб'єкта або ор­ганом, який прийняв рішення про його ліквідацію.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються за такої черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодуван­
ня збитків, завданих каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я
або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим
способом;

2) У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'я­
зані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за вико­
ристання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів
(обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги (ст. 112 ЦК
України).

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно до суми ви­мог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертав­ся до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду

кредитор⁰³], відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через від­сутність рїайна суб'єкта аграрного господарювання, що ліквідуєть­ся вваж^^ються погашеними.

' Післ*$ завершення розрахунків із кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджують учас­ники гос/^п°Д^аР^юючого суб'єкта або орган, що прийняв рішення про його ліквідацію.

Майіі⁰ суб'єкта аграрного господарювання, що залишилося після за^^{оволення ви}мог кредиторів, передають його учасникам, якщо ітЯ^{е не} встановлено установчими документами суб'єкта аг­рарного господарювання або законом.

Суб'б^кт аграрного господарювання є ліквідованим із дня вне­сення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.

ТЕМА 5

Поняття державного регулювання сільського господарства. Органи державного регулювання сільського господарства. Органи Державного контролю та інспекції в сільському господарстві.

Запитання для самоконтролю

1, [До являють собою суб'єкти аграрного права?

2, #кими ознаками характеризується суб'єкт аграрного права?

3, #кі види суб'єктів аграрного господарювання передбачено
_аграрним законодавством?

4, 3 якого моменту у сільськогосподарських підприємств ви­
никає статус юридичної особи?

5, $кі види колективних сільськогосподарських підприємств
0и знаєте?

6, $кі способи створення сільськогосподарських підприємств
передбачено аграрним законодавством?

7, $кі документи належать до установчих документів сільсь­
когосподарського підприємства?

8, $кі дані мають містити установчі документи сільськогос­
подарського підприємства?

9 $кі способи реорганізації підприємств Ви знаєте? Ю. 3^а яких умов припиняється діяльність суб'єктів аграрного господарювання?

Читайте також:

1. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
2. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
3. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
4. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
5. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
6. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
7. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
8. Автоматичне регулювання.
9. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
10. Адміністративне право і державне управління.
11. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
12. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.

Переглядів: 1064