Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 1

Щ

І

Г


культурного призначення, нафтових і газових свердловин та ви­робничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Причому таке ви­лучення (викуп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які, в свою чер­гу, повинні попередньо погодити його з Верховною Радою України1.

Принцип пріоритетності земель сільськогосподарського при­значення визначає спрямованість правового регулювання їх вико­ристання на забезпечення родючості ґрунтів і збереження ціліс­ності сільськогосподарських угідь.

Збереження і підвищення родючості ґрунтів забезпечується зас­тосуванням системи заходів щодо меліорації земель (захист земель від водної і вітрової ерозій, селів, підтоплення, заболочування то­що), рекультивації порушених земель, відновлення їх родючості, своєчасного залучення до господарського обігу (ст. 166 ЗК України).

Збереження цілісності сільськогосподарських угідь забезпе­чується послідовною реалізацією принципу пріоритетності земель сільськогосподарського призначення, згідно з яким землі, при­датні для потреб сільського господарства, повинні надаватися на­самперед для сільськогосподарського використання (ст. 23 ЗК).

Права й обов'язки власників і користувачів земель в аграрно­му виробництві. Згідно зі ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподар­ського призначення передаються у власність та надаються в ко­ристування:

а) громадянам — для ведення особистого селянського господар­
ства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби,
ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам — для ведення товар­
ного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та на­
вчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам
та загальноосвітнім школам — для дослідних і навчальних цілей,
пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та орга­
нізаціям, релігійним організаціям і об"єднанням громадян — для
ведення підсобного сільського господарства.

Відповідно до ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності й орендувати земельні ділянки для про­вадження особистого селянського господарства. Надання земель­ної ділянки громадянам для ведення особистого селянського гос­подарства здійснюється з урахуванням вимог Закону України від 20 квітня 2000 р. «Про планування і забудову територій». За цим Законом питання організації території присадибних ділянок

: Аграрне право України: Підруч. / За рєд. О. О. Погрібного.— К.: Істина, /004— С. 219.





вирішуються з урахуванням вимог генерального плану населено­го пункту, докладного плану території та плану її забудови у взає­модії з проблемами соціальної перебудови села: спеціалізації й те­риторіальної організації сільськогосподарського виробництва, формування інженерно-технічної інфраструктури, охорони навко­лишнього середовища.

Громадяни України мають право одержувати сільськогоспо­дарські землі у власність як для задоволення власних потреб, так і для здійснення товарного виробництва сільськогосподарської продукції.

Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сіно­косіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що пе­ребувають у власності держави чи територіальної громади, гро­мадські сіножаті і пасовища (ст. 34 ЗК України).

Громадяни України із земель державної і комунальної влас­ності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колек­тивного садівництва. Іноземні громадяни та особи без громадян­ства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть вико­ристовуватися для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зве­дення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Землі загального користування садівницького товариства є йо­го власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смуга­ми, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єк­тами загального користування. Приватизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства (ст. 35 ЗК України).

Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або кому­нальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, за­кладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускаються (ст. 36 ЗК України).

Найбільш: представницьку групу землекористувачів — сільсь­когосподарських товаровиробників складають сільськогоспо­дарські кооперативи, господарські товариства, приватні (приват­но-орендні) підприємства, фермерські господарства, державні сільськогосподарські підприємства. Сільськогосподарським під­приємствам, установам та організаціям, крім державних і кому­нальних, землі сільськогосподарського призначення можуть на­лежати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного


фонду земельних ділянок засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, інши­ми цивільно-правовими угодами. Реалізація права власності на зем­лю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійсню­ється відповідно до закону (ст. 28 ЗК України).

Землі фермерського господарства можуть складатися: із зе­мельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що нале­жать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і кому­нальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ст. 31 ЗК України).

Громадянам України — членам фермерських господарств пе­редаються безоплатно у приватну власність надані їм у користу­вання земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на тери­торії відповідної ради.

Суб'єкти аграрних відносин користуються сукупністю земель­них прав і обов'язків, закріплених нормами ЗК України.

Згідно зі ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок ма­ють право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви, насадження сільсь­когосподарських та інших культур, на вироблену сільськогоспо­дарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоши-рені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збит­ків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові бу­динки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідно до Перехідних положень ЗК України, реалізацію окремих правомочностеи власників земельних ділянок тимчасово обмежено. Зокрема, на період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сіль­ськогосподарського призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних діля­нок за законом. До 1 січня 2007 року забороняється внесення пра­ва на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських то­вариств. Громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) госпо­дарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв)


не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом від­чужувати шДОжні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та за умови вилучення земель для сус­пільних потреб.

Земельний Кодекс України встановлює такі основні обов'язки власників земельних ділянок: забезпечувати використання зе­мельних ділянок за їх цільовим призначенням; дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земель­них ділянок і землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів і зберігати інціі їх корисні властивості; своєчасно подавати відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого само­врядування д&ні про стан і використання земель та інших природ­них ресурсів У порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні зна­ки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем (ст. 91)-

Запитання для самоконтролю

1. Яке місце в структурі земельного фонду займають землі
сільськогосподарського призначення?

2. У чому специфіка земель сільськогосподарського призна­
чення?

3. На які види поділяються землі сільськогосподарського
призначення?

4. Які специфічні "ознаки земельних ділянок сільськогоспо­
дарського призначення Ви знаєте?

5. У якйх документах зазначається мета використання зе­
мельної ділянки?

6. У яки* розмірах громадянам України безкоштовно нада­
ються земельні ділянки у власність?

7. Які землі є об'єктом загального правового режиму?

8. На які землі поширюється особливий і спеціальний право­
вий режим?

9. Які основні права сільськогосподарських землекористу­
вачів ІЗи знаєте?

10. Які обов'язки громадян-власників та інших осіб щодо ви­користання сільськогосподарських угідь передбачено зе-мельдїМ законодавством?


ТЕМА 10

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Правові основи використання природних ресурсів у сільському господарстві. Правове регулювання водокористування в сільському господарстві. Правове регулювання використання надр у сільсько­му господарстві. Правове регулювання використання тваринного світу в сільському господарстві. Правове регулювання використан­ня рослинного світу в сільському господарстві. Правове регулюван­ня лісокористування в сільському господарстві.

Правові основи використання природних ресурсів у сільсько­му господарстві. Господарський кодекс України встановлює за­гальні правові основи використання природних ресурсів у сфері господарювання.

Згідно зі ст. 149 ГК України суб'єкти господарювання вико­ристовують у господарській діяльності природні ресурси в поряд­ку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Порядок надання в користування природних ресурсів грома­дянам і юридичним особам для здійснення господарської діяль­ності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншими спе­ціальними законодавствами.

Загальне використання природних ресурсів, згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середо­вища» , полягає в безперешкодному використанні природних ресур­сів громадянами для задоволення своїх життєвих потреб (естетич­них, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних та ін.) і має певні правові ознаки. Воно здійснюється: а) безоплатно; б)без отриман­ня будь-яких дозволів; в) без закріплення окремих природних об'єктів за певними суб'єктами (без права володіння).


 




Спеціальне використання природних ресурсів, згідно з ч. З ст. 38 цього Закону — це такий вид використання природних ресурсів, який характеризується тим, що: а) природні об'єкти цілком або частково закріплюються за певними суб'єктами на різних право­вих підставах (здійснюється право володіння ними); б) на його здійс­нення необхідно отримати спеціальний дозвіл; в) воно є платним.

Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, має право: експлуатувати корисні властивості наданих йому при­родних ресурсів; використовувати для господарських потреб в ус­тановленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що розміщені на наданій йому земельній ділянці; одержувати доходи від результатів госпо­дарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ре­сурсів; одержувати пільгові коротко- та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами під час здійснення зазначених заходів тощо.

Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний: використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного за їх надання (придбання) для використання у господарській діяльності; ефективно і економно ви­користовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності; здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, за­сміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зни­ження їх якості у процесі господарювання; своєчасно вносити від­повідну плату за використання природних ресурсів тощо.

Правове регулювання водокористування в сільському госпо­дарстві.Води використовуються в аграрному виробництві для по­ливу полів та городів, рибництва, водопою, меліорації тощо.

Порядок використання водних ресурсів регулює Водний ко­декс України (далі — ВК). У ВК виділяються загальне і спеціаль­не водокористування. За умов загального використання водних ресурсів забір води здійснюється без спеціальних технічних при­строїв, а забруднювальні речовини у водні об'єкти не скидаються (любительське і спортивне рибальство, водопій сільськогосподар­ських тварин тощо). До спеціального використання водних ресур­сів належать забір води із застосуванням спеціальних технічних пристроїв і скидання забруднювальних речовин у водні об'єкти. На такі види використання водних ресурсів потрібно оформити відповідний дозвіл.

Спеціальне використання водних ресурсів на праві водокорис­тування може бути короткостроковим (до 3 років) або довгостроко­вим (від 3 до 25 років). Згідно зі ст. 49 ВК дозвіл на спеціальне вико­ристання природних ресурсів на праві водокористування видають


державні органи охорони навколишнього природного середовища або місцеві ради за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища — в разі використання вод­них об'єктів місцевого значення. Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджений Постано­вою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 321.

Спеціальні водокористувачі сплачують державний збір за спе­ціальне використання водних ресурсів. Згідно з Порядком справ­ляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного тран­спорту, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1494, збір за спеціальне використання водних ресурсів зобов'язані сплачувати лише юридичні особи та фізичні особи, які є суб'єктами підприємництва. Селяни, котрі не є суб'єк­тами підприємництва, звільнені від сплати цього збору.

Водним кодексом України передбачені права і обов'язки водо­користувачів. Водокористувачі мають право на загальне і спеціаль­не використання водних ресурсів, вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості во­ди, споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, робити їх реконструкцію та ремонт, передавати воду іншим водоко­ристувачам. Водокористувачі зобов'язані бути ощадливими щодо водних ресурсів, дбати про їх відтворення і поліпшення якості во­ди, користуватися водою відповідно до цілей та умов її надання, дотримуватися встановлених екологічних нормативів водокористу­вання, застосовувати ефективні сучасні технічні засоби й технології для утримання своєї території в належному стані, а також вживати заходів щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими) водами, не допускати порушення прав інших водоко­ристувачів, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам і довкіллю, здійснювати спеціальне використання водних ресурсів лише за наявності дозволу, безперешкодно допускати на водні об'єкти, що перебувають в їхній власності, державних екологічних інспекторів, а також громадських інспекторів з охорони довкілля, своєчасно інформувати місцеві ради, державні екологічні та сані­тарні органи про виникнення аварійних забруднень, вживати невідкладних заходів щодо ліквідації наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води.

Правове регулювання використання надр у сільському госпо­дарстві. Для ведення сільськогосподарської діяльності використо­вують корисні копалини місцевого значення і прісні підземні во­ди. В надрах зберігають харчову продукцію, вирощують гриби, квіти, овочі тощо.

Використання надр у веденні сільськогосподарської діяль­ності регулюється Кодексом України про надра та іншими актами


законодавства про надра. Згідно зі ст. 1 Кодексу України про над­ра, надра — це та частина земної кори, що розташована під поверх­нею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

У сільському господарстві здебільшого використовуються ко­рисні копалини місцевого значення. До них належать, зокрема, сировина для хімічних меліорантів ґрунтів (вапняк, гіпс, сапро­пель), крейда, граніт, пісковик, галька, гравій, пісок, ракуша, глина легкоплавка, суглинок, супісок тощо.

Згідно зі ст. 23 Кодексу України про надра власникам земель­них ділянок і землекористувачам надається право без отримання спеціальних дозволів (ліцензій) та без гірничих відводів видобува­ти для сільськогосподарських потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та використовувати надра для господарсь­ких і побутових потреб.

Спеціальне використання надр на праві надрокористування пе­редбачає отримання спеціального дозволу — акта гірничого відво­ду. Згідно зі ст. 17 Кодексу України про надра, гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки ро­довищ корисних копалин та з метою, не пов'язаною з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється. Гірничі відводи надаються згідно з Поло­женням про порядок надання гірничих відводів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 59. Спеціальне використання надр на праві надрокористування може бути постійним або тимчасовим. Тимчасове може бути ко­роткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (від 5 до 20 років).

Спеціальне використання надр здійснюється на платній ос­нові. Базові нормативи плати за користування надрами для видо­бування корисних копалин і Порядок справляння плати за корис­тування надрами для видобування корисних копалин затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1014. Збір за вирощування сільськогосподарської продукції під землею заліснюється згідно з Порядком справляння плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням ко­рисних копалин, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1682.

Правове регулювання використання тваринного світу в сіль­ському господарстві. В сільському господарстві використовуються як свійські, так і дикі тварини. Використання диких тварин у сіль­ськогосподарській діяльності регулюють закони України «Про тваринний світ», «Про мисливське господарство та полювання» та «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них».


Відповідно до сг. З Закону України «Про тваринний світ» об'єктами тваринного світу є дикі тварини (хордові й безхребетні) в усьому їх видовому та популяційному розмаїтті та на всіх ста­діях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), частини диких тварин (роги, шкіра, ратиці, копита тощо), продукти їхньої жит­тєдіяльності (мед, віск тощо). До диких належать також види тва­рин, що виникли шляхом природного добору і здатні самостійно жити в умовах екосистеми. Сюди не належать тварини, породи яких виведені людиною селекційно, а також ті, що стали свійсь­кими і втратили здатність проживати в екосистемі самостійно.

У Законі України «Про тваринний світ» виокремлюються за­гальне та спеціальне використання тваринного світу. Загальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється без вилу­чення їх із природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користу­вання в межах установлених законодавством обсягів безоплатно­го вилову), а також без знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, гнізд, лігв, мурашників то­що), без порушення середовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження.

До спеціального використання об'єктів тваринного світу нале­жать усі види використання (за винятком любительського і спор­тивного рибальства у водоймах загального користування), що здійс­нюються з їх вилученням (добуванням, збиранням) із природного середовища.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про тваринний світ» об'єкти тва­ринного світу можуть перебувати в приватній власності суб'єктів аг­рарного права. Право приватної власності на об'єкти тваринного світу може бути обмежено в інтересах охорони цих тварин органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища Ук­раїни. У разі жорстокого поводження з тваринами право приватної власності на них монсе бути припинено.

На спеціальне використання об'єктів тваринного світу потріб­но отримати дозвіл і внести збір. Дозволи видаються згідно з По­ложенням про порядок видачі дозволів на спеціальне викорис­тання природних ресурсів та Положенням про встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серп­ня 1992 р. № 459, Правилами видачі дозволів на спеціальне вико­ристання диких тварин та інших об'єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженими наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 26 травня 1999 р. № 115 та іншими документами.


Збір за спеціальне використання об'єктів тваринного світу справ­ляється згідно з Тимчасовим порядком справляння плати за спеціальне використання диких тварин, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 р. № 123, а також згідно з Порядком справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів, затвердженим Постано­вою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 449.

Правове регулювання використання рослинного світу в сіль­ському господарстві. Згідно зі ст. З Закону України «Про рослин­ний світ» рослинний світ являє собою сукупність усіх видів рос­лин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території, тобто вони мають бути частиною екосистеми, а не вилу­чені із природного середовища.

Дикорослі рослини використовуються в сільському господарстві для випасання худоби, сінокосіння, збирання дикорослих рослин тощо.

У Законі України «Про рослинний світ» розмежовуються за­гальне і спеціальне використання рослин. Суб'єкти аграрного пра­ва можуть у порядку загального використання об'єктів рослинного світу збирати лікарську й технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти, застосовувати об'єкти рослинного світу для потреб бджільництва. Вони мають право продавати зібрані в порядку загального використання рослини, за винятком лікарської і технічної сировини. Забороняється в порядку загально­го використання збирати наркотиковмісні рослини та їх частини.

Відмінною ознакою спеціального використання рослинного світу є збирання рослинних ресурсів (лікарських рослин, заготів­ля живиці, кори, лубу, деревної зелені, деревних соків, квітів, ягід, інших плодів, сіна тощо) для підприємницької діяльності. Дозвіл на спеціальне використання рослинного світу видається згідно з Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459.

За спеціальне використання природних рослинних ресурсів справляється збір, який здійснюється лише за спеціальне викорис­тання лісових рослинних ресурсів відповідно до Порядку справляння збору за спеціального використання лісових ресурсів та користуван­ня земельними ділянками лісового фонду, затвердженим Постано­вою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1012.

Правове регулювання лісокористування у сільському госпо­дарстві. У сільському господарстві широко використовуються лісові ресурси. Згідно зі ст. З Лісового кодексу України ліс — це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагар­ники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають одне на одного і на довкілля.


У Лісовому кодексі розмежовуються загальне і спеціальне ви­користання лісових ресурсів. За умов загального використання лісових ресурсів, суб'єкти аграрного права мають право вільно пере­бувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дико­рослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби.

Спеціальне використання лісових ресурсів передбачає необ­хідність отримання земельної ділянки лісового фонду в користу­вання чи у власність. На праві спеціального використання лісових ресурсів дозволяється заготовляти деревину під час рубок голов­ного лісокористування, заготовляти живицю, другорядні лісові матеріали (пень, луб, кора, деревна зелень тощо). У разі набуття земельної ділянки лісового фонду на праві постійного чи тимчасо­вого землекористування потрібно отримати дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів: лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток. Спеціальне використання лісових ресурсів для сільськогосподарської діяльності, крім розміщення пасік, здійс­нюється на платній основі згідно з Порядком справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування зе­мельними ділянками лісового фонду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1012.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке загальне використання природних ресурсів?

2. Що розуміється під спеціальним використанням природ­
них ресурсів?

3. В яких цілях водні об'єкти використовують у сільському
господарстві?

4. У чому специфіка загального використання водних ресурсів?

5. У якому порядку набувається право на спеціальне вико­
ристання водних ресурсів?

6. Що таке надра?

7. У чому полягає особливість правового режиму викорис­
тання надр у сільському господарстві?

8. Хто є об'єктами тваринного світу?

9. Які законодавчі акти регулюють використання рослинно­
го світу в сільському господарстві?

10. У чому полягає загальне і спеціальне використання лісо­вих ресурсів у сільському господарстві?



 




Читайте також:

  1. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
  2. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
  3. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
  4. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
  5. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
  6. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
  7. V. Завдання.
  8. VII. Прибирання робочих місць учнями (по завершенню роботи) і приміщення майстерні черговими.
  9. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
  10. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
  11. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  12. Аконність залишення засуджених у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування.




Переглядів: 531

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття державного регулювання сільського господарства. | Правовий режим земель сільськогосподарського призна­ чення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.