Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Динаміка та структурні зміни господарського розвитку країн в другій половині ХХ ст.

Тема 10. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.).

1. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку країн в другій половині ХХ ст.

2. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму.

3. Еволюція кейнсіанської економічної теорії. Неокейнсіанство. Посткейнсіанство.

4. Розвиток економічного неоконсерватизму.

5. Подальша еволюція інституціоналізму.

Після другої світової війни світове господарство охоплювало три підсистеми: господарство економічно розвинених країн, держав так званого соціалістичного табору та країн, що розвиваються, утворених, головним чином, після розпаду колоніальної системи. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Змінювалася структура національних господарств. Важливими чинниками розвитку світового господарства були розвиток науково-технічного прогресу, подальше поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізація виробництва. Сформувалася світова інфраструктура — комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій тощо). Розширилися і набули нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин. Для господарського розвитку характерним було посилення взаємозв'язків між усіма країнами та їхніми групами.

Економічно розвинені країни в другій половині XX ст. перейшли до якісно нового етапу економічного розвитку. Був здійснений різкий поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури. Характерною особливістю було зростання у виробництві ролі НТП, запроваджувалися механізація і автоматизація виробництва, нові технології. Це дало змогу звільнити значні людські ресурси з матеріальної сфери виробництва і використати їх у сфері послуг. На фоні структурних змін у виробництві спостерігалося підвищення життєвого рівня населення.

Найбільш динамічно розвивалася промисловість, провідна галузь господарства. При всій різноманітності її розвитку в різних країнах структурні зміни відбувалися переважно в одному напрямі. Вичерпування національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили повільні темпи розвитку, скорочення у ВВП частки добувних галузей. Зростало значення обробної промисловості. Випереджаючими темпами розвивалися виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Розпочався перехід на нафтогазову сиро­винну базу. Друге місце за темпами розвитку посідала електротехнічна галузь. Провідна роль, як і раніше, належала машинобудуванню. Виникли нові галузі: аерокосмічна, радіоелектронна та ін.

Істотною ознакою сільського господарства в економічно розвинених країнах був перехід до машинного виробництва стандартизованої продукції землеробства, широке впроваджен­ня досягнень НТП. Зменшилася кількість населення, зайнятого в сільському господарстві. Посилилася концентрація виробництва. Сільське господарство перетворилося на індустріальну галузь.

Інтенсивність динаміки та структурних зрушень національного господарства економічно розвинених держав визначалася досягненнями науково-технічного прогресу, який активізувався в середині 50-х років. Відбулися істотні зміни у техніці, яка охопила такі види трудової діяльності людини: технологічну, транспортну, енергетичну, контрольно-управлінську. Почали широко застосовуватись автоматичні системи машин. З'явились нові матеріали, натуральна сировина замінювалася штучною. На ґрунті фундаментальних відкриттів виникли нові технології — лазерна, плазмова тощо.

За невеликий відрізок часу, з 50-х до середини 70-х років, з'явилися обчислювальні системи четвертого покоління, які стали технологічною та інформаційною основою перетворення індустріальної економіки в постіндустріальну. З середини 70-х років особливо швидко росло виробництво персональних комп'ютерів. Створювалися гнучкі системи виробництва, які дозволяли швидко міняти види товарів. Ще у 1968 р. з'явився перший гнучкий робот, а у 1974 р. створений перший комерційний робот, яким керував комп'ютер.

У середині 70-х років почався бурхливий розвиток енергозберігаючих виробництв. Величезні кошти вкладалися у технологічну перебудову. Використовувалися альтернативні джерела енергії, будувалися атомні електростанції. Бурхливо розвивалася біотехнологія — ще одна важлива галузь постіндустріального господарства. Наука взагалі перетворюється в безпосередню виробничу силу, скорочується термін від народження наукової ідеї до її реалізації, втілення у виробництво. У зв'язку з використанням новітніх технологій відбувається інтенсифікація виробництва.

Зменшуються не тільки енерго- та матеріаломісткість, а йрозмір капіталовкладень і трудомісткість продукції. Знижуються затрати на сировину, обладнання, вивільняється велика кількість робочої сили, яка після перекваліфікації направляється у сферу послуг тощо. Змінюється характер і зміст праці. Різко зростає роль, соціальне і економічне значення інформаційної діяльності, виникають і розвиваються засоби масової інформації. Внаслідок цього у значної кількості людей появляється вільний час — величезне багатство і досягнення сучасної епохи.

З'явилися науково-виробничі комплекси. Це були територіальні об'єднання корпорацій з науково-дослідними лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції.

У повоєнні роки зросла економічна могутність монополістичних об'єднань. Це був період злиття та поглинання фірм різних галузей господарства. Масовим явищем також стало виникнення транснаціональних корпорацій — монополій, що створювали за кордоном власні або спільні виробничі філії. Вже до середини 70-х років у світі діяло близько 100 тис. подібних корпорацій.

У таких умовах зростала економічна роль держави, яка в багатьох розвинених країнах була великим власником, їй належало 15—25% національного багатства країн. Державні капіталовкладення спрямовувалися переважно в галузі, що забезпечували загальнонаціональні потреби: інфраструктуру, атомну промисловість, виробництво і розподіл електроенергії, водо- і газопостачання, транспорт, невиробничу сферу. Надавалися інвестиційні субсидії, позики для розвитку конкурентоспроможних галузей, модернізації та раціоналізації "старих". Значні кошти витрачалися на воєнні замовлення. У 1970 р. вСША частка воєнних витрат у федеральному бюджеті стано­вила 40%, у Японії — 7,1, ФРН — 23,7, Великобританії — 13,7, Франції — 16,7.

У повоєнні десятиліття в економічно розвинених країнах склалася сприятлива ситуація для підвищення життєвого рівня населення. Збільшувалися доходи громадян. У 50-ті роки в країнах Європи реальна заробітна плата зросла вдвічі. Збільшення доходів населення спричинило зростання споживчих витрат і зміну самої структури споживання. Населення західних країн все менше грошей витрачало на харчування і все більше на товари тривалого користування: будинки, автомобілі, телевізори, магнітофони, пральні машини тощо. Бурхливий економічний розвиток давав змогу виділяти значні кошти на виконання соціальних програм. До середини 70-х років у всіх країнах Заходу були створені ефективні системи соціального забезпечення.

В другій половині XX ст. провідні індустріальні країни поряд з бурхливим піднесенням економічного розвитку переживали і його спад. Зокрема, у 1974—1975 рр. вони відчули гостру економічну кризу, яка супроводжувалася значним абсолютним падінням виробництва. Одна із причин кризи — різке підвищення цін на нафту і нафтопродукти (у декілька разів) країнами-експортерами нафти у 1973 р. Внаслідок цього зросли витрати, вартість товарів і відповідно зменшився попит з боку споживачів. Подорожчання енергоресурсів зачепило не лише товаровиробників, а й домашні господарства, сімейні бюджети.

Вихід із кризи проходив відносно швидко і вже у 1976— 1977 рр. було подолано "нафтовий шок" і досягнуто значного росту виробництва, причому знову в традиційних галузях. Проте це був останній спалах традиційної індустрії. Одночасно відбувався прискорений розвиток новітніх виробництв і галузей: електронної, аерокосмічної промисловості, виробництва роботів і біотехнологічних виробництв.

Підсумком економічного розвитку провідних країн світу стало виділення трьох панівних центрів: США, Японії, Західної Європи — головним чином країн Європейського союзу. В 1990 р. на ці країни припадало 59,3% світового експорту (США — 11,5, ЄС — 39,4, Японія — 8,4% ) та 60,7% світового імпорту (США — 14,5, ЄС — 39,6, Японія — 6,6%).

Міжнародні порівняння показують, що економіка США забезпечує найвищі показники ВНП на душу населення. Сьогодні США — це держава з високорозвинутою економікою інтенсивного типу, більш передовою порівняно з іншими країнами світу галузевою і відтворюючою структурами. З більшості найважливіших напрямів науково-технічного розвитку, технічної озброєності підприємств, ступеня насиченості господарства інформаційними технологіями, сучасними системами зв'язку тощо США випереджують своїх конкурентів. Водночас, яксвідчать розрахунки, США поступово втрачають свої позиції у рівні зростання продуктивності праці, динаміці середньорічних темпів приросту ВВП, знижується частка країни у світовій продукції обробної промисловості. Прогнозується, що США зрештою поступляться першим місцем у машинобудуванні країнам ЄС, а в електроніці — Японії, яка збереже також головну роль у виробництві електротехнічного устаткування.

Японія на кінець XX ст. являє собою економічно могутню державу, що володіє промисловістю, оснащеною найновішими технологіями, має великі валютно-фінансові ресурси, займає міцні позиції у міжнародному поділі праці. Показники продуктивності праці в країні — одні з найвищих у світі.

З огляду на рівень економічного розвитку в післявоєнний період серед західноєвропейських країн виділяються ФРН, Франція, Великобританія та Італія.

У 50-х роках в більшості європейських держав були розвинуті індустріальні господарства, їхній розвиток відзначався динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір. Органзаційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме тоді у Парижі (Паризька угода) було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р. шість перелічених вище західноєвропейських країн. Мета Співтовариства — створити "спільний ринок", забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення у Західній Європі. Для цього передбачалося ліквідувати митні бар'єри і обмеження для ввозу і вивозу товарів, капіталів, сприяти пересуванню людей. Договір передбачав також проведення єдиної торговельної політики стосовно третіх країн, усунення перепон для руху капіталів Європейського інвестиційного банку і т. ін. Фундаментом існування і розвитку Співтовариства мали бути вільна торгівля і конкуренція. У 1958 р. були утворені вищий виконавчий, законодавчий та консультативний органи ЄЕС, відповідно: Комісія, Рада Міністрів та Європарламент. Бюджет Співтовариства формувався з внесків його членів.

З 1 січня 1993 р. функціонує єдиний внутрішній ринок Співтовариства, відмінена решта обмежень щодо руху товарів, послуг, капіталів та людей. Введені єдині стандарти на багато видів продукції. У листопаді 1993 р. вступив в силу Маастрихтський договір, згідно з яким до кінця десятиріччя Європейське Співтовариство мало перетворитись у валютний, економічний і політичний Європейський Союз з єдиними зовнішньою політикою, громадянством та валютою. 1 січня 1999 р. на єдину валюту — євро перейшли 11 держав ЄС.

Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX ст. стала періодом поступової стабілізації основних галузей промисловості, зростання виробництва товарів масового споживання, підвищення життєвого рівня населення. Масове застосування досягнень науки, інформації такомп'ютеризації надало економічному розвитку технотронного характеру. Людська діяльність все більше набуває духовного виміру. Фізична праця поступається місцем розумовій. Індустріальна епоха трансформується в постіндустріальну.


Читайте також:

  1. I. Соціалістична течія в українському визвольному русі
  2. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
  3. III. Українські ліберальні партії.
  4. III.Цілі розвитку особистості
  5. III.Цілі розвитку особистості
  6. III.Цілі розвитку особистості
  7. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
  8. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  9. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  10. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  11. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  12. А. Без зміни хазяїна та ендогенної агломерації




Переглядів: 1108

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.