Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання

Платіжний баланс - це співвідношення між валютними платежами економічних суб'єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних меж; країни (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць). За формою платіжний баланс являє собою статистичний звіт про надходження валютних коштів у країну та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн, груп країн. За економічним змістом - це макроекономічна модель, що характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин даної країни з зовнішнім світом.

У розділі І "Рахунок поточних операцій" по статті "Баланс товарів" відображаються всі переміщення товарів через економічні межі країни з переходом права власності: експорт відбивається у графі "Надходження", імпорт - у графі "Платежі". Ця стаття займає ключове місце в платіжному балансі України (на неї припадає понад 60% усіх валютних надходжень). Співвідношення обсягів надходження і платежів по цій статті називається торговим балансом. Якщо надходження перевищують платежі, то торговий баланс буде активним, а його сальдо - позитивним; якщо платежі перевищують надходження, то торговий баланс буде пасивним, а його сальдо - негативним.

По статті "Баланс послуг" враховується рух коштів у зв'язку з обміном між резидентами і нерезидентами різноманітними послугами: транспортними, будівельними, комунікаційними, туристичними, культурними, обслуговуванням урядових структур, іншими діловими послугами (науковими, технічними, консалтинговими, рекламними та ін.), фінансовими, ліцензійними, інформаційними тощо. Перелік послуг у міжнародних відносинах постійно розширюється і швидко зростають обсяги новітніх послуг, пов'язаних із розвитком сучасних інформаційних технологій. Це сприяє збалансуванню надходжень і витрат за поточними операціями платіжного балансу з меншим навантаженням на національну економіку.

По статті "Доходи" враховується рух коштів, пов'язаний з доходами фізичних осіб-резидентів, одержаними в оплату праці за кордоном, доходами від прямих інвестицій за кордоном (дивіденди за акціями, нерозподілений та реінвестований прибуток), доходами від портфельних інвестицій (проценти за облігаціями та іншими борговими зобов'язаннями, дивіденди за акціями тощо), доходами від інших інвестицій (проценти за довгостроковими та іншими кредитами і вимогами: депозитами, залишками коштів на коррахунках тощо).

По статті "Поточні трансферти" враховується рух коштів на безеквівалентних засадах - гуманітарна та технічна допомога, внески до фондів міжнародних організацій, безоплатні перекази грошей з-за кордону фізичним особам (спадок, дарування, аліменти, членські внески в різні благодійні фонди та інші фонди і організації тощо).

У розділі II "Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій" по статті "Капітальні трансферти" враховуються всі операції, пов'язані з передачею права власності на основний капітал або анулюванням боргів кредиторами, коли рух вартості здійснюється на еквівалентній основі (державне фінансування великих проектів за кордоном, інвестиційні субсидії корпорацій своїм іноземним філіям, придбання (чи реалізація) нефінансових активів - землі та її надр, патентів, авторських прав тощо). В УСІХ цих випадках відбувається зростання капіталу в одній країні і зменшення - в іншій. Воно може здійснюватися в грошовій та в матеріальній формах.

У розділі "Фінансовий рахунок" показуються операції з купів-лі-продажу та погашення фінансових вимог однієї країни до інших. При цьому відбувається зміна власності на фінансові активи або пасиви країни. Усі фінансові операції класифікуються в три групи:

- "Прямі інвестиції", що являють собою капітальні вкладення прямих інвесторів у зарубіжні підприємства. Вони здійснюються переважно для одержання прямим інвестором контрольного пакета акцій цих підприємств.

- "Портфельні інвестиції". До них належать операції з тими цінними паперами, придбання яких не є прямими інвестиціями (облігації, привілейовані акції, похідні фінансові інструменти, свідоцтва про участь у капіталі товариств, векселі, депозитні сертифікати тощо).

- "Інші інвестиції", тобто переважно операції кредитного характеру: комерційний кредит; довгострокові позики, включаючи кредити МВФ та інших міжнародних організацій; короткострокові позички; депозити; інші активи чи пасиви.

Операції "Фінансового рахунку" займають особливе місце в платіжному балансі, тому що в них ураховується не тільки звичайний рух фінансових ресурсів між країнами, зініційований окремими економічними суб'єктами, а й рух ресурсів на макрорі-вні з метою балансування платіжного балансу в цілому. Звичайно це робиться за рахунок статей "Портфельні інвестиції" та "Інші інвестиції". Наприклад, якщо по всіх статтях балансу загальна сума надходжень не покриває суму платежів, то, щоб зберегти стабільними кон'юнктуру валютного ринку та валютний курс, уряд та центральний банк вдаються до залучення портфельних інвестицій чи кредитів МВФ та інших міжнародних організацій, на суму яких збільшаться надходження відповідно по статті "Портфельні інвестиції" чи "Інші інвестиції".

Проте таким способом неможливо повністю збалансувати платіжний баланс, бо протягом року технологічно неможливо адекватно відкоригувати обсяги портфельних та інших інвестицій. Тому в цьому процесі беруть участь статті розділу III "Резервні активи", на яких відображається централізований золотовалютний запас країни1. Якщо валютні надходження по всіх статтях розділів І та II тривалий час і значно перевищуватимуть валютні платежі, то кон'юнктура валютного ринку змінюватиметься так, що центральний банк змушений буде скуповувати на ринку іноземну валюту і.поповнювати свої резервні активи. І навпаки, при дефіциті балансу він витрачатиме свої резерви для підтримання валютного курсу.

Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних зв'язків країни він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний рік дають можливість визначити причини погіршення кон'юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну динаміку їх на перспективу. Якщо, наприклад, звітний платіжний баланс пасивний і розмір від'ємного сальдо мав тенденцію до зростання, це негативно впливало на курс валюти у звітному році і давало підстави очікувати його падіння в наступному році. Якщо така тенденція не відповідає цілям загальноекономічної та монетарної політики, її слід переломити на стабілізаційну. Підходи до вирішення цього завдання теж можна визначити на основі платіжного балансу, зокрема його структурної збалансованості.

Якщо вказані зміни у сфері реальної економіки держава реалізувати не може, то для збалансування залучатимуться зовнішні джерела, що викличе зростання зовнішньої заборгованості та скорочення резервних активів (золотовалютних запасів). Проте кожне з цих джерел має свої чітко обумовлені межі, за якими використання їх стає неможливим. У таких ситуаціях держава змушена буде вдаватися до таких засобів впливу на валютний ринок і платіжний баланс:

- девальвація національної валюти як засіб стимулювання експорту і скорочення імпорту;

- запровадження дефляційної політики, спрямованої на зменшення цін і доходів, що сприятиме стримуванню імпорту;

- посилення контролю за діяльністю всіх національних суб'єктів валютних відносин;

- посилення обмеження на валютні операції.

Ці заходи впливу на зменшення дефіциту платіжного балансу можуть здійснюватися кожний окремо або в комплексі залежно від конкретної ситуації, що склалася в економіці країни чи на валютному ринку. Для правильного вибору заходів щодо урівноваження платіжного балансу важливо виявити конкретні чинники, які призвели до його розбалансованості. Ними можуть бути:

- виробничі чинники: скорочення виробництва та погіршення якості експортної продукції чи імпортозамінної продукції; зростання витрат на виробництво експортної та імпортозамінної продукції. У цих випадках знизиться конкурентоспроможність вітчизняних товарів і погіршиться торговий баланс;

- структурні чинники: низька питома вага виробництва продукції, що користується попитом на світовому ринку; слабка інтеграція національної економіки у світову;

- кон'юнктурні чинники: зменшення попиту та цін на вітчизняні товари на міжнародних та внутрішньому ринках;

- інфляційні чинники: якщо інфляція в країні істотно випереджає темпи інфляції в країнах-партнерах, це може призвести до скорочення припливу валютних ресурсів по статтях "Фінансовий рахунок" та "Рахунок операцій з капіталом";

- фінансові чинники: зростання витрат держави за кордоном на сплату та обслуговування державного боргу, внесків у міжнародні організації та фонди, надання допомоги іншим державам тощо;

- політичні та соціальні чинники: зростання політичної нестабільності, соціального напруження в країні призводить до посилення її закритості, ризиковості інвестиційної діяльності, що спричинює скорочення валютних надходжень по статях "Послуги", "Доходи", "Поточні трансферти", "Операції з капіталом" та інших;

- форс-мажорні чинники: стихійні лиха, політичні перевороти, міжнаціональні конфлікти тощо. У цих випадках валютні надходження можуть скоротитися по будь-якій статті балансу.

Для прийняття на базі платіжного балансу правильного регулятивного рішення треба виявити не тільки конкретні чинники погіршення його стану, а й причини посилення кожного з них, оцінити строки його дії, економічні та фінансові можливості для його локалізації тощо.

З теоретичного погляду, економічна роль платіжного балансу визначається тим, що відображені в ньому обороти безпосередньо впливають на попит і пропозицію на валютному ринку: надходження валюти створює передумови для формування пропозиції її, а платежі - для формування попиту на валюту. Цей зв'язок можна виразити кількісно у вигляді таких формул:

1) ПрВ = ЗВ1 + НВ – ЗВ2

де ПрВ - пропозиція інвалюти протягом звітного періоду,

ЗВ1 - залишки інвалюти в суб'єктів ринку на початок періоду; НВ - надходження інвалюти протягом звітного періоду по

платіжному балансу;

ЗВ2 - залишки інвалюти в суб'єктів ринку на кінець періоду.

Якщо залишки інвалюти на початок і кінець звітного періоду однакові, то пропозиція валюти буде збігатися з надходженнями її по платіжному балансу, тобто ПрВ = НВ;

2) П0В = БВ1 + ПВ – БВ2

де ПоВ - попит на інвалюту протягом звітного періоду;

БВ1 - боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами

на початок періоду;

ПВ - валютні платежі протягом періоду по платіжному балансу;

БВ2 - боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами

на кінець періоду.

Якщо боргові зобов'язання на початок і кінець звітного періоду однакові, то попит на інвалюту буде збігатися з валютними платежами, визначеними по платіжному балансу, тобто ПоВ = ПВ.

З наведених формул можна зробити висновок, що попит (ПоВ) і пропозиція (ПрВ) на валютному ринку будуть урівноважуватися за умови збалансованості надходжень (НВ) та платежів (ПВ) платіжного балансу. Похибки можуть спричинюватися лише на величину розбіжностей між обсягами залишків валюти та валютних боргових зобов'язань економічних суб'єктів на початок і кінець періоду.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Валютні системи та валютна політика. особливості формування валютної системи України	\|	Міжнародні ринки грошей та капіталів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.