• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.

Основні види кредиту.

Форми кредиту.

Найбільш загальним проявом кредиту, в якому розкриває­ться його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вар­тості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Та­ких форм може бути дві — товарна (натурально-речова) та грошова. Тому й форм кредиту також дві — товарна і грошова.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашен­ні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі.

Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко ви­користовує грошову форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках -тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучас­ної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.

Залежно від суб”єктів кредитних відносин прийнято виділяти: банківський, державний кредит, міжгосподарський (ко­мерційний), міжнародний, особистий (споживчий) кредит. У банківському - суб'єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банки, у державному кредиті — держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційно­му) кредиті суб'єктами є господарюючі структури, у між­народному кредиті — резиденти різних країн. В особистому (споживчому) одним із суб'єктів є фізична особа.

За такого критерію класифікації одна і та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до особистого (приватного).

Залежно від сфери економіки, у яку спрямується вартість, можна виділити:

— виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу та торгівлі, тобто на виробничі цілі;

— споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особис­тих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються короткострокові (до одного року), середньострокові (до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообороту капіта­лу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:

— кредити в промисловість;

— кредити в сільське господарство;

— кредити в торгівлю;

— кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;

— кредити в інші галузі.

Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообороту капіталу, яка обумовлює адеква­тну організацію самого кредитного процесу.

Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:

— кредит на формування виробничих запасів (сировини, ма­теріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

— кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи; на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва — житлових будинків, літаків, кораблів тощо);

— кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговель­них організацій тощо);

— кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати плате­жі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх ма­ло (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).

За організаційно-правовими ознаками та умовами надання по­зичок можна виділяти такі види кредиту:

— забезпечений і незабезпечений;

— прямий і опосередкований,

— строковий і прострочений, пролонгований;

— реальний, сумнівний, безнадійний;

— платний, безплатний.

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внут­рішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

Характеристика основних видів кредиту

В умовах високорозвинутої ринкової економіки, основними видами кредиту, які набули широкого застосування в економічній практиці, є: міжгосподарський кредит, банківський кредит, державний, спо­живчий, міжнародний.

Міжгосподарський кредит — це кредит, який існує між функціонуючими суб'єктами господарювання. Його видами є комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. Межі міжгосподарського кредиту визначаються розміром резервних капіталів, які є у розпорядженні суб'єктів господарювання — кредиторів, а також регулярністю припливу грошового капіта­лу за рахунок реалізації товарів і можливості трансформації наданого міжгосподарського кредиту в банківський. У цілому існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов'язане з недостатнім розвитком банківсько­го кредиту.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних ресурсів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єкта­ми господарської діяльності. Комерційний кредит надаєть­ся продавцем (виробником) покупцеві (споживачеві) у вигляді відстрочки оплати за продані товари (виконані роботи, надані послуги).

Суб'єктами комерційного кредиту е:

— підприємство-постачальник (кредитор);

— підприємство-покупець (позичальник).

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші угоди про надання кредиту не укладаються.

Комерційний може також оформлятися без вико­ристання векселів. У цьому випадку надання і погашення кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором між кредитором і позичальником.

Об”єктом комерційного кредиту е реалізовані товари, виконані роботи, та надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. Отже, об”єктом комерційного кредиту е товарний капітал. Надання позик у товарній формі специфічна риса комерційного кредиту.

Характерною особливістю комерційного кредиту є те, що він здійснюється підприємствами за їхнім власним розсудом і не підпорядковується банківській системі.

Мета комерційного кредиту — прискорити реалізацію товарі в умовах тимчасової нестачі грошових коштів у покупця.

Відсоток за комерційним кредитом, як правило, нижчий, ніж за банківським кредитом, оскільки комерційний кредит надається не для отримання прибутку, а для прискорення реалізації виробленого товару.

Економічні межі комерційношо кредиту обумовлені, самперед, фінансовим станом його суб'єктів: постачальник кредитор повинен мати відповідні фінансові можливості для того, щоб продавати свій товар з відстрочкою платежу, а платник (позичальник), отримавши товар, розраховує через певний строк нагромадити відповідні кошти, щоб повністю розпла­титися з кредитором. Комерційний кредит обмежений стро­ками і сумами, його обсяги залежать від розмірів фінансових ресурсів учасників торговельних угод.

Механізм комерційного кредиту

Механізм проведення комерційного кредиту досить складний за своїм змістом і структурою.

Традиційний механізм комерційного кредиту передбачає проведення вексельного кредитування. Платник (позичальник) надає постачальнику (кредитору) комерційний вексель у номінальну вартість якого входить ціна товару (роботи,послуги) та відсотки за наданий кредит. При цьому постачальник надає платникові право погашати платежі части­ми і протягом певного часу (тобто в розстрочку).

На практиці, може вйкористовуватися кредитування без оформлення позики векселем.

Сучасний механізм комерційного кредиту характеризується поєднанням міжфірмових розрахунків і кредитуван­ня за відкритим рахунком. Такі розрахунково – кредитні відносини (так званий фірмовий кредит) особливо активно використовуються у міжнародних економічних зв'язках.

На відміну від традиційного, сучасний механізм комерційного кредиту відображає принципово новий рівень коопе­раційних промислових відносин: розширення прямих довго­строкових господарських зв'язків, що охоплюють все більшу кількість підприємств (фірм), які виступають поперемінно в ролі продавців і покупців. Вексельна форма комерційного кредиту в цих умовах втрачає свій економічний сенс. Вини­кає необхідність регулярного здійснення взаеморозрахунків між підприємствами (фірмами) за взаємними (зустрічними) товарними поставками шляхом поєднання кредитування і розрахунків за відкритим рахунком.

Сучасні види комерційного кредиту більш прості щодо технології здійснення. Вексельні ж операції є трудомістки­ми і складними за своїм змістом.

Сучасний механізм комерційного кредиту включає в себе систему "Сконто", тобто торгові знижки з покупної ціни товарів. “Сконто” використовується при оплаті вартості товарів протягом певного терміну після виписки рахунків, що заздалегіть оговорюється в контрактах в контрактах.

До механізмів комерційного кредиту в господарській практиці відносять кредитування за контрактом "франчайзинг". Франчайзинг — це ліцензія великого та відомого під­приємства (фірми) дрібному підприємцю на продаж продукції чи надання послуг під його маркою (товарним знаком).

Плата за ліцензію (франшизу) може бути прямою — у формі певної грошової суми (роялті) або непрямою — у формі зобов'язання купувати ті товари чи послуги, з яких власник ліцензії має комерційний інтерес. В Україні успішно діють Твкі франчайзингові мережі, як "Кока-кола", "Кодак-Експрес", "Дока-Піцца" та ін.

Одним із нових видів комерційного кредиту є форфейтинг, Форфейтинг — це кредитування експор­тера шляхом купівлі векселів або інших боргових зобов'я­зань; це специфічний метод трансформації комерційного кредиту в банківський.

Продавцем при форфейтингу виступає експортер, який поставив товар і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера з метою одержання грошей. Покупцем (форфейтером), як правило, є банк або окрема спеціалізована фірма. Форфейтер бере на себе боргові зобов'язання імпортера за мінусом відсотків на весь термін, на який вони виписані.

До переваг комерційного кредиту можна віднести:

1. опе­ративність;

2. відносну простоту оформлення;

3. активізацію про­цесів мобілізації вільних товарних ресурсів та їх перерозпо­ділу;

4. розширення можливостей суб'єктів кредитування в маневруванні обіговими коштами;

5. позитивний вплив на під­тримання фінансової стійкості підприємств;

6. зменшення об­сягу грошових коштів, необхідних для обслуговування товар­ного обігу;

7. зменшення грошового банківського кредиту тощо.

Недоліками комерційного кредиту можна вважати:

1. об­меженість умов, обсягів і строків порівняно з банківським кредитом;

2. надмірний ризик для продавця (постачальника);

3. насичення грошового обігу так званими квазі-грошима (век­селями), що ускладнює регулювання грошової маси з боку Національного банку тощо.

Дебіторсько-кредиторська заборгованість багато в чому подібна до комерційного кредиту, але відрізняється від нього тим, що виникає всупереч побажанням і волі сторін. Причиною її ви­никнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. Певною мірою вона стихійно змінює обсяги грошового капіталу у розпорядженні суб'єктів господарювання.

Аванс — грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги з метою забезпе­чення гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі.

Тимчасова фінансова допомога надається окремим суб'єктам господарювання, які опинились у скрутному фінансовому стано­вищі, їх вищестоящими організаціями (міністерствами, відомст­вами тощо) та партнерами на засадах повернення і, як правило, без сплати процента.

Лізинг — підприємницька діяльність, яка спрямована на інве­стування власних чи залучених коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне використання лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

У податковій справі викори­стовується податковий кредит - одна з податкових пільг, що полягає у терміновій відстрочці сплати податку, який нале­жить внести підприємствам до бюджету в календарному році.

Споживчий кредит — це кредит, який надається фізич­ним особам на придбання споживчих товарів тривалого ко­ристування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцево­го споживання.

Суб'єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини споживчого кредитуван­ня такого суб'єкта як торговельні організації

До числа суб'єктів споживчого кредиту належать також й небанківські кредитні установи.

Об'єктом споживчого кредиту є витрати, пов'язані із за­доволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витра­ти на дві групи:

1) витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність);

2) витрати на задоволення потреб капітального або інве­стиційного характеру (будівництво житла, утримання неру­хомого майна).

Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гаран­тією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особ — позичальнйка.

До споживчих кредитів відноситься широкий набір видів позик. Виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов'язаний із продажем товарів тривалого користу­вання в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий спожив­чий кредит — це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх спожйвчих потреб.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укла­дається за визначеною формою між суб'єктом господарюван­ня і фізичною особою (покупцем),

Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів провадяться за цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне за собою перерахунку.

На практиці залежно від цільового характеру (призначен­ня) використовуються різні види грошових позик.

Інвестиційні позики. Це кредит на будівництво і рекон­струкцію житла, будівництво садових будинків, благоустрій садових ділянок тощо. Даний вид споживчого кредиту є дов­гостроковим. Довгострокові споживчі інвестиційні позики, як правило, надаються комерційними банками під заставу не­рухомості — квартир, будинків, дач, земельних ділянок, га­ражів та ін. Надання будівельного споживчого кредиту час­то здійснюється банком шляхом відкриття кредитної лінії, при цьому позика надається клієнтові частинами, які відпо­відають вартості завершених етапів будівельно-монтажних робіт. Традиційно до інвестиційних довгострокових спожив­чих кредитів відносять позики на купівлю великої рогатої худоби.

Позики на розвиток індивідуальних господарств. Згідно з Порядком надання кредитів селянським (фермерським) господарствам позичальник може звертатися до комер­ційного банку за отриманням таких кредитів: короткостроко­вих (строком до 12 місяців) — на витрати поточної вироб­ничої діяльності (оплату товарно-матеріальних цінностей і послуг, запаси готової продукції та інші сезонні витрати, пов'я­зані з виробництвом і реалізацією продукції); довгострокових (строком більше 12 місяців) — на будівництво, розширення, реконструкцію об'єктів виробничого призначення; придбан­ня сільськогосподарської техніки, транспортних засобів; при­дбання худоби для поповнення основного стада та птиці; бу­дівництво житлових будинків з надвірними будівлями та ін.

Позики на купівлю споживчих товарів або оплату по­слуг. Йдеться про дорогі товари і послуги тривалого корис­тування: автомобілі, побутові прилади, електротехніку, меблі, оплату медичних послуг, відпочинку та ін.

Цільові позики окремим соціальним групам населення (наприклад, молодим сім'ям, студентам).

Згідно з Положенням про надання пільгового довгострокового дер­жавного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла кредитування цього будівництва є прямим, адресним (цільовим), зво­ротним і здійснюється у межах коштів, передбачених у дер­жавному бюджеті

Позики на нецільові споживчі (нагальні потреби). Йдеть­ся про позики, необхідність в яких виникає у зв'язку із особ­ливими обставинами непередбаченого характеру в житті гро­мадян. Особливістю такого виду споживчого кредиту є те, що він надається готівкою у сумі, що залежить від доходу (заро­бітку) позичальника і без зазначення цілей його використан­ня. Відсотки за користування даною позикою диференцію­ються залежно від строку кредитування.

Одним із різновидів споживчого кредиту є кредит, що на­дається ломбардами. Ломбарди — це кредитні установи, які позичають гроші під заставу рухомого майна.

Під заставу береться, як правило, майно, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує в даному випадку повернення кредиту. Страхування прийнятого май­на відбувається за рахунок заставодавця.

Позичальник зберігає право власності на закладене у лом­бардах майно. У разі непогашення у встановлений строк позики, а також ухилення особи, яка заклала речі в ломбард, від їх отримання, право власності переходить до ломбарду, який передає майно на продаж (реалізацію): дорогоцінні метали здаються до державної скар­бниці України, вся решта майна здається торговельним орга­нізаціям для продажу. В більшості випадків при ломбардах є магазини, які займаються продажем відчуженого майна.

Майно, яке здається в заставу, оцінюється за згодою сторін, а вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння і перлин — за державними розцінками.

Споживчі кредити надаються й такими небанківськими установами, як кредитні спілки, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи. Усі вони є громадськими організаціями, створе­ними на добровільних засадах на основі залучення особис­тих заощаджень для взаємного кредитування.

Видавати кредити своїм працівникам на будівництво і купівлю житла, дачних будинків, а також молодим сім'ям має право керівник підприємства незалежно від форм влас­ності, якщо статутом підприємства або колективною угодою передбачене надання працівникам таких видів соціальної допомоги.

Специфічну роль у системі споживчого кредитування ві­діграють пункти прокату.

3. Відсоткова ставка, її зміст і роль в економіці держави.

Процент (від лат. рrо сеntum — на сотню) — сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В українській мові його сино­німом є слово «відсоток». Такою часткою він був як у період іс­нування лихварського кредиту, так і в умовах сучасної ринкової економіки, коли лихварський кредит витіснений іншими форма­ми кредиту. Але, незважаючи на схожість зовнішньої форми, суть процента в різних способах виробництва надто відмінна.

Лихварському кредиту, характерному для рабовласницького та феодального суспільства, були притаманні надзвичайно високі процентні ставки, що часто приводило до повного розорення по­зичальників. Їх високий рівень пояснюється тим, що, як правило, цей кредит мав непродуктивний характер. Позичальниками були рабовласники чи феодали, а також дрібні виробники — ремісни­ки і селяни. Однак якщо перші користувалися лихварським кре­дитом для купівлі предметів розкоші чи ведення війн, то другі — для сплати боргів, задоволення нагальних поточних споживчих потреб тощо. Високий процент за лихварський кредит нерідко поглинав не тільки весь додатковий продукт, а й частину необ­хідного продукту.

Капіталістичний кредит надається для задоволення потреб функціонуючого капіталіста у тимчасових коштах, щоб приско­рити або організувати процес виробництва чи обігу товарів. Зви­чайно, позичковий процент не повинен поглинати весь дода­тковий продукт. Інакше не буде сенсу користуватися кредитом. Процент може мати такий рівень, щоб користування кредитом було взаємовигідним і для кредитора, і для позичальника.

Отже, виробничі відносини визначають соціально-економічну природу процента.

В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користуван­ня позичковим капіталом, його ціною.

При цьому між кредито­ром і позичальником відносно величини процента, строків і ме­тодів його сплати виникають певні економічні відносини, тому процент є економічною категорією.

Абсолютна величина доходу, який отримують від надання грошей у борг у будь-якій формі, називається процентними грошима, або, коротко, процентами. І який би вид чи походження не мали проценти, це завжди конкретний прояв такої економічної категорії, як позичковий процент.

Для відносин з приводу процента характерно те, що вони ві­дображають єдність щодо його сплати та отримання. Сплата про­цента за використання споживної вартості позичкового капіталу є передачею певної частини вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кре­дитора. Цей перехід вартості за напрямом протилежний рухові кредиту, що надається, але збігається з рухом кредиту, котрий повертається. Проте сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту. Вона може здійснюватися раніше чи пізніше останнього.

Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створює­ться у процесі виробництва, а його кількісним визначенням _ його ставка, або норма.

Норма позичкового процента — це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, на­даного в позичку, помножене на 100.

Наприклад, якщо позичко­вий капітал дорівнює 200 тис. грн., а отриманий на нього річний дохід — ЗО тис. грн., то норма процента становитиме 15% річних

(ЗО тис. грн. : 200 тис. грн. * 100)

На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної ставки — відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу. В остан­ньому випадку вона фіксується у договорах позички з точністю до 1/16 чи 1/32.

Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, на­зивається періодом нарахування процентів. За такий період бе­руть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитись із величиною процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365.

Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Нижню (мінімальну) межу норми процента точно визначити не можна. Але вона не повинна дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.

Відомо, що прибуток поділяється на процент та підприємницький дохід. Перший привласнює креди­тор, а другий — позичальник. Оскільки процент як ціна позичко­вого капіталу не виражає його вартості, а є лише ціною його споживної вартості, зміна норми позичкового процента не визна­чається законом вартості.

Рівень норми позичкового процента встановлюється під впли­вом конкуренції на ринку позичкових капіталів і залежить від спів­відношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Чим біль­ший попит на кредит, тим вища норма процента.

Слід розрізняти ринкову норму процента, котра існує в кожен даний момент на грошовому ринку, і середню норму процента, тобто норму процен­та за певний період.

Процентні ставки диференціюються залежно від виду кредиту, його цільового призначення та забезпеченості повернення, його розміру і строків користування, особистості кліє­нта тощо. Найнижчою є процентна ставка для «першокласних» по­зичальників (у США, наприклад, її називають «прайм рейт»), яка встановлюється для найбільш надійних великих позичальників. Вона є базовою для встановлення інших процентних ставок.

Крім норми прибутку, на рівень норми процента впливає бага­то інших об'єктивних і суб'єктивних чинників, а саме:

— розміри грошових нагромаджень та заощаджень у суспіль­стві та товарно-грошова збалансованість виробництва;

— масштаби виробництва, рівень його спеціалізації та коопе­рування;

— співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;

— циклічність коливань виробництва;

— сезонність умов виробництва та реалізації продукції;

— темпи інфляції, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичко­вого капіталу. При цьому розрізняють номінальну і реальну (з урахуванням рівня інфляції) процентні ставки. Якщо темпи ін­фляції випереджають зростання процентної ставки, остання стає «негативною» (від'ємною), тобто такою, коли процент стягується з кредитора;

— своєчасність повернення кредиту;

— рівень кредитно-грошового регулювання економіки цент­ральним банком з допомогою процентних ставок та інших влас­тивих йому інструментів, їх диференційованості залежно від грошово-кредитної політики;

— міжнародні чинники, особливо вільний перелив капіталів із країни в країну, передусім так званих «гарячих» грошей.

Вцілому у генеральній перспективі норма позичкового процента має тенденцію до зниження. Це обумовлено, по-перше, тенденцією середньої норми прибутку до зменшення, по-друге, з розвитком економіки зростає відносний надлишок позичкового капіталу.

Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом під впливом багатьох факторів і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного ре­гулювання економіки.

Функції процента визначають його роль у суспільстві. Насам­перед процент сприяє більш ефективному використанню креди­ту, зміцненню комерційного або господарського розрахунку. Ад­же повернути позичку і сплатити проценти легше тому, хто отри­має більший прибуток від прокредитованого проекту. Неефектив­ні проекти просто відсікаються. Водночас процент збільшує до­ходи банків, сприяючи зміцненню їх стійкості.

Процент сприяє й більш ефективному використанню суб'єк­тами господарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх у банку на поточному чи депозитному рахунку, вони мають можливість отримати додаткові доходи. Певною мірою це полегшує для них можливість користування банківськими кредита ми, а часто ще й на пільгових умовах, бо кожен комерційний банк заінтересований у клієнтах, які забезпечують його грошо­вими ресурсами.

Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення вкла­дати свої заощадження в банки. По-перше, отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення внаслідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим доходом населення.

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
3. Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.
4. Банківське кредитування підприємств
5. Банківське кредитування підприємства.
6. Банківське кредитування.
7. Банківський кредит — найпоширеніша форма кредиту. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал.
8. Банку — по одержаному кредиту 20 000 грн.
9. Будівлі органів керування, кредитування й громадських організацій
10. Бюджетна класифікація видатків та кредитування бюджету
11. В ході своєї роботи бухгалтер має справу з різними документами.
12. Важливою ознакою класифікації є принцип побудови перетворювачів кодів, згідно з яким їх можна поділити на чотири групи.

Переглядів: 1905