Інфляція: суть, форми вияву, причини та наслідки

Державне регулювання грошової сфери як головне призначення грошової системи

Регулювання грошового обігу– сукупність заходів, які проводяться в галузі грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб сфери обігу; є складовою частиною грошово-кредитної політики держави.

Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.

Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу дають необхідний ефект при їх використанні в комплексі зі заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу.

Операції на відкритому ринку:

Ÿ гнучкий валютно-платіжний інструмент, який виявляється у продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку в комерційних банках;

Ÿ застосовується для проведення експансивної (купівля цінних паперів) чи рестрикційної (продаж цінних паперів) грошово-кредитної політики.

Інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу

Прямі		Опосередковані
Ÿ механізми готівкової емісії; Ÿ встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; Ÿ пряме регулювання позикових операцій банків, визначення маржі, межі на вартість кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту.	Ÿ здійснення операцій на відкритому ринку; Ÿ регулювання норм банківських резервів; Ÿ регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються центральним банком.

Політика облікової ставки:

Ÿ виявляється в змінах облікової ставки відповідно до кон'юнкрутрних коливань економіки;

Ÿ застосовується для управління кредитною активністю.

Політика мінімальних резервів:

Ÿ найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитного регулювання;

Ÿ виявляється в маніпуляції нормою обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані зберігати на рахунках у центральному банку;

Ÿ застосовується як засіб швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в системі.

Інфляція – процес знецінення грошей, котрий проявляється як постійне підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, не забезпеченою матеріальними цінностями.

Форми вияву інфляції:

- знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці;

- поглиблення розриву між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому;

- знецінення національних грошей щодо іноземної валюти;

- зниження валютного курсу національних грошей.

Причини інфляції

зовнішні		внутрішні
Ÿ ріст цін на світових ринках; Ÿ скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі; Ÿ від'ємне сальдо зовнішньо-торгівельного балансу.	Ÿ деформація економіки; Ÿ монополія держави на грошову емісію; Ÿ монопольне положення великих виробників і їх диктат цін на ринках; Ÿ монополія профспілок на ринку праці та їх можливість впливу на рівень оплати праці; Ÿ непомірно високі податки або процентні ставки за кредит.

Причиною інфляції може бути як перевищення попиту над пропозицією, так і відставання попиту від пропозиції. Результатом перевищення попиту над пропозицією є інфляція попиту. Відставання пропозиції від попиту викликає інфляцію витрат (пропозиції).

Інфляція попиту – інфляція, яка викликана підвищенням цін під впливом сукупного попиту.

Інфляція витрат (пропозиції) – інфляція, яка викликана підвищенням цін під впливом росту витрат виробництва.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні типи грошових систем, їх еволюція	\|	Кредит та його функції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.