• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Трудовий потенціал та його розвиток в Україні

Рис. 1 Структура населення

Поняття трудових ресурсів та економічно активного населення

Все населення ділять на ІІІ групи:

І – особи, які молодші працездатного віку (до працездатного віку);

ІІ – особи в працездатному віці;

ІІІ – особи, які старші працездатного віку.

В залежності від здатності до праці населення ділять на працездатних і непрацездатних.

Структура населення можна представити у вигляді наступної схеми:

За класифікацією Міжнародної організації праці (МОП) населення старше визначеного мінімального віку, установленого для обліку економічно активного населення (в Україні – 16 років), підрозділяють на такі категорії:

– зайняті;

– безробітні;

– поза робочою силою.

Зайняті та безробітні складають робочу силу чи населення, яке активне в даний період. Особи поза робочою силою включають залишкові групи, що не мають роботи, не шукають її і не готові працювати, у т.ч. людей, котрі молодші працездатного віку. Ця група населення є економічно неактивною у даний період.

Для визначення тієї частини населення, що потрапляє на ринок праці, тобто складає обсяг сукупної пропозиції, дамо визначення деяким поняттям.

Працездатний вік – один з елементів умовної градації віку людини залежно від її участі у трудовій діяльності. Межі працездатного віку визначаються законодавчо. В Україні вони складають 16-59 років для чоловіків і жінок (підняття верхньої межі для жінок передбачено реформою пенсійної системи 2011 р. на основі поступового підвищення пенсійного віку до 2021 р.).

Для деяких видів професійної діяльності існує менша верхня вікова межа, що пов’язано з високими психофізіологічними навантаженнями на організм людини. Тут діє система «пенсії по старості на пільгових умовах» (видобуток вугілля, виплавка металу).

У більшості країн світу працездатний вік закінчується значно пізніше. В міжнародній практиці межами працездатного віку є 15 і 64 роки життя для осіб будь-якої статті.

Працездатність являє собою стан, який дозволяє людині без шкоди для здоров’я виконувати певну роботу. Розрізняють загальну працездатність, тобто здатність виконувати взагалі будь-яку роботу в звичайних умовах праці; професійну працездатність – здатність до виконання роботи з певної професії (спеціальності) і спеціальну працездатність – здатність працювати за певних виробничих або кліматичних умов.

Трудова (економічна) активність – бажання населення реалізувати свою працездатність. Виділяють потенційну та реалізовану трудову активність населення (зайнятість).

Працездатне населення або трудові ресурси– це населення, яке здатне до трудової діяльності без врахування віку, тобто та частина населення, яка потенційно володіє працездатністю.

Трудові ресурси як економічна категорія виражають відносини з приводу населення, яке володіє фізичною та інтелектуальною здатністю до праці у відповідності до встановлених державою умов відтворення індивідуальної робочої сили.

Трудові ресурси як планово-обліковий показник – це чисельність населення, зайнятого у суспільному виробництві, а також незайнятого в ньому працездатного населення працездатного віку. Такий облік дає можливість відобразити кількісну характеристику та структуру трудових ресурсів (активну та пасивну частину) і використовується при розробці відповідних балансів.

Працездатне населення працездатного віку – це населення працездатного віку, за винятком непрацездатних інвалідів першої та другої груп. Питома вага непрацюючих інвалідів в населенні працездатного віку порівняно невелика і стабільна (2 %).

В статистичній практиці у складі трудових ресурсів крім працездатних громадян працездатного віку враховують також й громадян молодше та старше працездатного віку, тобто тих, кого називають працюючими підлітками і працюючими пенсіонерами.

Відповідно до Кодексу законів про працю України особи молодше 16 років можуть бути прийняті на роботу з 15 років у виняткових випадках і при згоді одного з батьків. Крім того, підліткам може бути запропонована тільки легка праця, без тяжких і шкідливих умов, без підняття вантажів тощо. Тому праця підлітків на зареєстрованому ринку праці України не отримала скільки-небудь суттєвого поширення (0,2 % від загальних трудових ресурсів країни).

Працюючі пенсіонери завжди складали помітну частину кадрів (до 10%).

Схему розрахунку чисельності трудових ресурсів можна представити наступним чином:

ТР_ф = Н_пр.в. – І_пр.в. – НП_пенс. + П_{п ідл.} + П_пенс.,

де ТР_ф – фактична чисельність трудових ресурсів;

Н_пр.в. – населення працездатного віку;

І_пр.в. – непрацюючі інваліди 1-ї і 2-ї груп працездатного віку;

НП_пенс. – непрацюючі пільгові пенсіонери;

П_підл. – працюючі підлітки;

П_пенс. – працюючі пенсіонери.

Розрізняють два методи розрахунку чисельності трудових ресурсів:

- демографічний– на підставі даних переписів населення про постійне населення. Чисельність трудових ресурсів дорівнює сумі чисельності працездатного населення у працездатному віці та працюючих осіб пенсійного віку і підлітків.

,

де Т_п.п.в. – чисельність працездатного населення в працездатному віці;

Т_п.н.в. – чисельність працездатного населення в непрацездатному віці.

- економічний – за даними про фактичну зайнятість. Чисельність трудових ресурсів розраховується як сума зайнятого населення та незайнятого у працездатному віці:

,

де Т_з – чисельність зайнятого населення;

Т_нз.п. – чисельність незайнятих осіб у працездатному віці.

У міжнародній статистиці використовують поняття: «економічно активне населення» (ЕАН) та «економічно неактивне (пасивне) населення».

Економічно активне населення складається з населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, які впродовж звітного періоду займалися економічною діяльністю або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікувалися як «зайняті» або «безробітні», визначені за методологією МОП.

Зайнятими при визначенні ЕАН вважаються особи віком 15-70 років, які:

- працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину:

- за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;

- працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;

- особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин.

Безробітними при визначенні ЕАН (за методологією МОП) вважаються особи віком 15–70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом основним умовам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню, тобто робили конкретні кроки протягом останніх чотирьох тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;

в) були готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

До складу економічно неактивного населення відносяться особи, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». До складу цієї категорії населення включаються незайняті особи, які належать до таких соціальних груп:

- пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах;

- учні та студенти;

- особи, які зайняті в домашньому господарстві;

- особи працездатного віку, які зневірились знайти роботу;

- особи, які вважають, що немає підходящої роботи та не знають де і як її знайти;

- інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, а також ті, діяльність яких не відноситься до економічної (виконання громадських обов'язків тощо).

Отже, з точки зору вузького підходу до визначення обсягів сукупної пропозиції на ринку праці, пропозицію в поточному періоді складатиме економічно активне населення, яке є тимчасово незайняте і активно шукає роботу самостійно або через відповідні служби. Саме воно потребує матеріальної допомоги та допомоги в працевлаштуванні в поточному періоді.

У вітчизняній статистиці категорія «трудові ресурси» не виділяє окремо реально бажаючих працювати, що не сприяє розробці заходів по задоволенню потреб населення в трудовій діяльності, тобто визначенню реальної пропозиції на ринку праці. Саме з цих позицій найбільш доцільною є така схема поділу населення, яка поділяє трудові ресурси на ЕАН і економічно неактивне населення (рис. 2).

Рис. 2 Схема розподілу населення з метою визначення пропозиції праці

Однією з головних умов розвитку ринкової економіки є формування якісного трудового потенціалу країни. В поняття «якісного трудового потенціалу» закладається розуміння того, що існуючий його рівень має відповідати вимогам, які здатні забезпечити прогресивний розвиток економіки держави. Зазвичай до складових трудового потенціалу відносять здоров`я, моральність, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, рівень освіти та професіоналізм. Разом з тим, узагальнюючим компонентом, який має вплив на всі інші, є освіта.

В умовах ринкової економіки основний акцент ставиться на якісний склад трудового потенціалу. Якість трудового потенціалу являє собою складну, багатоступеневу категорію. Основними компонентами трудового потенціалу являються психофізіологічна, соціально-мотиваційна, освітньо-професійна, інтелектуальна, культурна, творча, духовна-енергетична, релігійна та інші

Компоненти трудового потенціалу повинні характеризувати:

– психофізіологічні можливості участі в суспільно корисній діяльності;

– можливості нормальних соціальних контактів;

– здатність до генерації нових ідей, методів, образів, понять;

– раціональної поведінки;

– наявність знань та навичок, необхідних для виконання визначених обов’язків і видів робіт;

– пропозицію на ринку праці.

Таким чином, компонентами трудового потенціалу, як зображено на рис. 3.4, є

= здоров’я – рівень працездатності, середня тривалість життя, витрати на охорону праці та здоров’я;

= моральність і уміння працювати в колективі,

= творчий потенціал – кількість винаходів, раціоналізаторських пропозицій в розрахунку на одного працюючого,

= активність,

= організованість і гармонічне поєднання властивостей особистості,

= освіта,

= професіоналізм – рівень якості продукції, втрати від браку, питома вага кваліфікованих працівників у загальній чисельності;

= свідомість – втрати від конфліктів, страйків, міграції в дітородному віці;

= ресурси робочого часу тощо.

Економіка праці розглядає:

По-перше, трудовий потенціал працівника – який включає:

– психофізіологічний потенціал – здатності та схильності людини, стан її здоров’я, працездатність, витривалість, тип нервової системи тощо;

– кваліфікаційний потенціал – обсяг, глибина і різнобічність загальних і спеціальних знань, трудових навичок і умінь, що обумовлюють здатність працівника до праці визначеного змісту і складності;

– особистісний потенціал – рівень громадянської свідомості і соціальної зрілості, ступінь засвоєння працівником норм ставлення до праці, ціннісні орієнтації, інтереси, потреби у сфері праці.

Трудовий потенціал підприємства містить до себе наступні елементи:

1) кадрова складова – кваліфікаційний потенціал (професійні знання, уміння і навички) і освітній потенціал (пізнавальні здібності);

2) професійна структура– пов’язана зі змінами в змісті праці під впливом НТП, що обумовлює появу нових і відмирання старих професій, ускладнення трудових операцій;

3) кваліфікаційна структура– визначається якісними змінами в трудовому потенціалі (ріст умінь, знань, навичок) і відбиває зміни в його особистій складовій;

4) організаційна складова– включає високу організацію і культуру праці. Знаходячи своє вираження в чіткості, ритмічності, погодженості трудових зусиль та високого ступеня задоволеності працівників своєю працею.

Під трудовим потенціалом розуміємо сукупність демографічних, соціальних і духовних характеристик і якостей працездатного населення, які реалізовані або можуть бути реалізовані в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, НТП і системи відносин, пов’язаних з участю в процесі праці.(Пирожков).Інші науковці вважають, що трудовий потенціал – це інтегральна оцінка і кількісних і якісних характеристик економічно активного населення (Грішнова, с. 163).

Трудовий потенціал охоплює все працездатне населення, а кадровий, як правило, — тільки ту частину, що має вищу освіту або високу кваліфікацію, хоча обидва поняття передбачають як кількісні, так і якісні характеристики економічно активного населення, розглядаючи при цьому людський фактор у динаміці.

У свою чергу, людські ресурси є значно ширшою категорією і включають в себе такі поняття, як трудовий потенціал, стан здоров'я, рівень освіти, здібностей і культури, професійні знання для роботи у сфері суспільно корисної діяльності.

Досить спрощено тлумачить поняття людських ресурсів професор Л. В. Балабанова, а саме — як «сукупність соціальних, психологічних і культурних якостей працівників як найважливіших складових їхніх особистостей». Причому, на відміну від людського капіталу, людські ресурси є кількісно обмежені і вичерпні, а капітал має здатність до накопичення за умови постійних інвестицій у його розвиток.

Стратегія України щодо європейської інтеграції вже нині вимагає виконання комплексу завдань, що передбачають зміну якісних та кількісних характеристик трудового потенціалу, приведення їх у відповідність до стандартів, чинних у глобальних євросистемах. Позитивним є те, що в Україні загальний обсяг інвестицій у людський потенціал і людський капітал та їхня частка у ВВП зростають. Проте простежується недостатність інвестицій у формування потрібних складових людського потенціалу і людського капіталу. У 2006 р. частка таких інвестицій у загальному обсязі коштів, вкладених до основного капіталу, становила: в освіту - 1%, в охорону здоров'я - 1,5, у сферу культури, спорту та відпочинку - 1,6, у житло - 14,8%.

В Україні відбуваються процеси, що^; призводять до руйнації трудового потенціалу. Не підвищуються темпи відтворення населення, внаслідок чого його структура набуває більш вираженого депопуляційного характеру: погіршуються показники здоров'я людей усіх вікових груп - за останні 10 років кількість уперше зареєстрованих захворювань зросла на 2 млн. випадків, або на 7%; посилюється інтенсивність трудової еміграції працездатного населення - за експертними оцінками, нині за кордоном працює понад 3,5 млн. наших співвітчизників; зростають показники старіння населення (питома вага населення, старшого за 50 років, у загальній чисельності населення України зросла на 0,6 відсоткового пункту з 32,8 до 33,4).

Серед головних причин таких тенденцій - поширення бідності внаслідок недостатньої, а подекуди - невиправдано низької оплати праці, особливо в сільській місцевості; неефективна система професійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації фахівців робітничих спеціальностей; незадовільний стан медичного обслуговування населення і низька ефективність заходів щодо покращення охорони здоров'я та праці. Усе це надає підстав очікувати, що дефіцит кадрів в найближчому майбутньому може стати вагомим чинником, який гальмуватиме подальший розвиток вітчизняної економіки і відповідно підвищення добробуту громадян України.

Держава, чітко усвідомлюючи реальну загрозливу тенденцію подальшого погіршення трудового потенціалу, розробляє на загальнодержавному рівні відповідні комплексні заходи щодо його збереження та розвитку.

Основним завданням Загальнодержавної програми є створення умов для збереження і розвитку трудового потенціалу України через надання ефективного соціального захисту, забезпечення умов гідної праці та добробуту людей, підвищення якості життя населення, збереження здоров'я громадян, розвиток демографічного потенціалу країни та підтримання високих темпів економічного зростання.

Підвищити якість трудового потенціалу держави можливо за умов реалізації наступних завдань:

1. Розробити та впровадити систему моніторингу, яка б фіксувала зміни: у ринковому попиті на освітні послуги, в структурі спеціальностей, стані конкурентного середовища, державного замовлення, щодо вимог споживачів освітніх послуг, економічній спроможності населення та роботодавців.

2. Удосконалити на державному рівні систему підвищення кваліфікації та перепідготовки спеціалістів, яка б гнучко реагувала на зміну кон’юнктури національного та регіонального ринків праці.

3. Підвищити рівень використання результатів фундаментальних та прикладних досліджень у цілях забезпечення високого інтелектуального рівня трудового потенціалу держави.

Дослідження загальнодержавної цільової програми «Збереження і розвиток трудового потенціалу України на 2008-2017 роки» дозволяє зробити висновки, що вона буде спрямована на:

- сталий соціально-економічний розвиток, зростання оплати праці, підвищення матеріального добробуту населення, насамперед працюючого;

- створення належних умов та охорони праці в усіх галузях виробництва та сфери послуг для повноцінного відтворення трудового потенціалу і професійно-інтелектуального розвитку;

- створення можливостей для продуктивного використання трудового потенціалу через відповідне економічне підґрунтя;

- розробка та впровадження сучасної системи мотивації праці;

- практичну реалізацію соціальних гарантій зайнятого і незайнятого населення;

- впровадження комплексу заходів профілактики захворюваності, особливо професійної;

- зміцнення охорони здоров’я, суттєвий розвиток медичної науки;

- впровадження програми здорового способу життя

Читайте також:

1. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
3. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
4. Автоматизація банківської діяльності в Україні
5. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
6. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
8. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
9. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
10. Адміністративне судочинство в Україні
11. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
12. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток

Переглядів: 2862