Види страхування.

· особисте страхування, коли об'єктами страхування висту­пають майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, праце­здатністю та додатковою пенсією страхувальника або застра­хованої особи;

· майнове страхування, коли об'єктами страхування висту­пають майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуван­ням та розпорядженням майном;

· страхування відповідальності, коли об'єктом страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним майнової шкоди особі або її майну.

Конкретні види страхування визначаються на підставі встановлених страховиком правил (умов) страхуван­ня, на які видається відповідна ліцензія.

Це може бути страхування життя від нещасних випадків, медичне страхування, страхування транспорту, вантажів, до­машнього майна, фінансових ризиків, відповідальності тощо.

Страховий ризик — це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування, тобто це ті небезпе­ки, які загрожують об'єкту страхування і на випадок настання яких сторони укладають договір.

Страховий ризик не повинен бути:

· неминучим;

· невідворотним.

Ймовірність означає насамперед можливість настання пе­редбаченої договором події. Якщо настання тієї чи іншої події абсолютно виключено, то відповідно ризику не існує, і в цьому випадку й укладення договору не повинно мати місце. Якщо ж передбачена договором подія має неминуче відбутися незалеж­но від бажання сторін, то і в цьому випадку укладання договору страхування суперечитиме його правовій природі.

В доктрині страхового права основною ознакою страхового ризику є його правомірність .

Страхові ризики є різнорідними за своїм складом, оскільки в основу класифікації можуть бути покладені різні підстави.

Залежно від джерела небезпеки ризики умовно можна по­ділити на:

- природні, тобто походження яких характеризується цілко­витою незалежністю від волі людини;

- антропогенні, тобто пов'язані із вольовими діями і вчин­ками людей.

Так, найхарактерніші ризики в майновому страхуванні пов'язані із:

· стихійним лихом, так звані катастрофічні ризики (повінь, повідь, землетрус тощо);

· подіями техногенного характеру, так звані техногенні
ризики (пожежі, аварії тощо);

· забрудненням навколишнього середовища внаслідок ви­робничої діяльності людини, так звані екологічні ризики;

· змінами державної політики або політичні ризики (дії іноземних держав, зміна податкового, бюджетного, страхового законодавства);

· протиправними діями третіх осіб (крадіжки, розбій, грабіж, умисне чи з необережності знищення майна, шахрайство, тощо);

· правомірними діями третіх осіб, коли шкода майну запо­діюється у зв'язку з виконанням службових чи громадських обов'язків (дії пожежників, працівників органів внутрішніх
справ, заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, при рятуванні чужого життя чи майна тощо).

Ступінь страхового ризику, як правило, визначається на під­ставі статистичних досліджень. Саме від ступеня страхового ризику залежить обґрунтованість фінансової основи страхування. Ступінь ризику визначає розмір страхових платежів, а також інші істотні умови договору страхування.

У випадках, коли йдеться про особисте страхування, факто­рами ризику традиційно є:

· вік застрахованого;

· стан здоров'я;

· професія.

Тому невипадково при страхуванні життя всіх осіб, які ба­жають застрахувати своє життя, поділяють на три категорії за професійними ознаками: а) службовці; б) робітники; в) особи небезпечних професій Ступінь страхового ризику істотно впливає на розмір страхових платежів.

Ризик, характерний для певних видів страхування (пасажирів, морських суден, будівель, великої рогатої худоби тощо), вра­ховується у відповідних правилах страхування, в яких нерідко перелічуються події, які не визнаються страховими випадками, і відповідно, ризики, пов'язані із ними, не визнаються ризи­ками страховими.

Страхова оцінка — це фактична вартість майна, яке підлягає страхуванню.

Страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку.

Страхове відшкодування — це грошова сума, яка фактично виплачується при настанні страхового випадку. Розмір страхо­вого відшкодування не може перевищувати страхової суми.

Співстрахування має місце, коли об'єкт страхування за одним договором за згодою страхувальника страхується кількома стра­ховиками.

Перестрахування — страхування одним страховиком ризику виконання частини своїх зобов'язань перед клієнтом у іншого страховика.

Страхова суброгація — перехід до страховика, який сплатив страхове відшкодування клієнту, права вимоги до особи, яка відповідає за заподіяну шкоду.

Страхова франшиза — частина збитків, що не відшкодову­ється страховиком відповідно до закону чи договору страхуван­ня. Тобто страховик звільняється від обов'язку відшкодовувати незначні за розміром збитки.