• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Право власності на землю

Права на землю

Загальна характеристика земельного фонду

ТЕМА 7. ПРАВОВА ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Проблема раціонального використання земельного фонду в Україні є однією із самих найважливіших проблем.

Під земельним фондом України варто розуміти всю її територію, тобто всю землю в межах державних кордонів, у тому числі острова і землі, зайняті водними об'єктами. Однак землі, що відносяться до земельного фонду, можуть виконувати різну роль. У зв'язку з цим в рамках державного земельного фонду правового режиму розрізняють окремі категорії земель, що визначаються цільовим призначенням тієї чи іншої земельної ділянки, приналежністю землі тим чи іншим суб'єктам права земельної власності і землекористування, характером використання земельної ділянки[99] .

Таким чином, поділ земель в Україні здійснюється за принципом цільового призначення, що виходить з розходжень економічного функціонування землі в основних сферах діяльності.

Відповідно до цільового призначення всі землі розділяються на 9 категорій:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі житлової та господарської забудови;

3) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4) землі оздоровчого призначення;

5) землі рекреаційного призначення;

6) землі історико-культурного призначення;

7) землі лісогосподарського призначення;

8) землі водного фонду;

9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони й іншого призначення.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, що приймають рішення про передачу цих земель у власність чи надання в користування, вилученні (викупі) земель і затверджують проекти землевпорядження або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного й історико-культурного призначення.

Згідно ст. 78 Земельного кодексу право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. В Україні існують три форми власності на землю: приватна, комунальна і державна.

Право приватної власності на землю вперше в Україні було закріплено в 1992 р. у Законі «Про форми власності на землю[100]». На цій підставі право громадян на довічне наслідуване володіння земельними ділянками, закріплене в Земельному кодексі УРСР[101] від 18.12.1990 р. у редакції від 13.03.1992 р., було перетворено в право приватної власності громадян на землю.

У нині діючому Земельному кодексі[102] право приватної власності на землю поширюється не тільки на громадян України, але і на юридичних осіб, а також на іноземних громадян і осіб без громадянства.

Згідно ст. 81 ЗК громадяни України здобувають право власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни, інших цивільно-правових угод; б) безоплатної передачі із складу земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; д) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Громадяни України можуть здобувати право приватної власності на земельні ділянки на зазначених підставах для наступних цілей:

1). Для ведення фермерського господарства (ст. 31 ЗК). Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, суб’єктами, що виявили бажання виготовляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією з метою одержання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства згідно законодавства (ст. 1 Закону «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року);

2). Для ведення особистого селянського господарства (ст. 33 ЗК). Особисте селянське господарство – це господарська діяльність, що проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, що перебувають в сімейних чи родинних відносинах, спільно проживають, - з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків і надання послуг по використанню майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму (с. 1 Закону «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2005 року);

3). Для здійснення сінокосіння і випасу худоби (ст. 34 ЗК);

4). Для заняття садівництвом і городництвом (ст. 35-36 ЗК);

5). Для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і гаражного будівництва (ст. 40 ЗК);

6) Для дачного будівництва (ст. 51 ЗК);

7) Для інших цілей.

Іноземні громадяни й особи без громадянства можуть здобувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Підставами для придбання приватної власності іноземними громадянами й особами без громадянства є наступні: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни та на підставі інших цивільно-правових угод; б) викуп земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Варто також враховувати, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті в спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню ними.

Юридичні особи (засновані громадянами України чи юридичними особами України) можуть придбати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у випадку: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод; б) внесення земельних ділянок її засновниками в статутний фонд; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки тільки несільськогосподарського призначення. Це відбувається у випадках:

а) придбання об'єктів нерухомого майна, а також для спорудження об'єктів, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні (у межах населених пунктів);

б) придбання об'єктів нерухомого майна (за межами населених пунктів).

Спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, передбачених для іноземних юридичних осіб, і в порядку, установленому Земельним Кодексом для іноземних юридичних осіб.

Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Землями комунальної власності є землі, що належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст.

Комунальна власність в Україні виникла на підставі ст. 31 Закону «Про власність[103]» як різновид державної. У Конституції 1996 р. був закріплений самостійний характер комунальної власності.

У комунальній власності знаходяться всі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Територіальні громади придбають землю в комунальну власність у випадку:

а) передачі їм земель державної власності; б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності і для суспільних потреб; в) прийняття спадщини; г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни тощо; д) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Згідно п. 3 Тимчасового порядку поділу земель права державної і комунальної власності[104] зі складу земель права державної власності у власність територіальних громад сіл, селищ, міст передано: а) землі загального користування населених пунктів (площі, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, міські сади, парки, лісо-, гідропарки, сквери, бульвари, місця знешкодження й утилізації відходів і т.п.); б) землі житлової забудови, земельні ділянки під готелями, гуртожитками, а також земельні ділянки, призначені для житлової забудови відповідно до містобудівної документації; в) землі під об'єктами соціально-культурного призначення: під навчальними закладами; під установами охорони здоров'я і соціального забезпечення; під фізкультурно-спортивними спорудженнями - спортивними залами, басейнами, стадіонами; під культурно-освітніми, художніми установами; під підприємствами торгівлі, громадського харчування та побутового і комунального обслуговування; під їдальнями, кулінаріями, кафетеріями, ресторанами, хімчистками, лазнями, саунами; пожежними депо, крематоріями і цвинтарями; під банківськими установами, юридичними консультаціями, нотаріальними конторами, комунальними і приватними проектними і конструкторськими установами; г) землі під об'єктами інженерного устаткування в межах населених пунктів; д) землі під залізничними коліями, спорудженнями і пристроями різних видів приміського транспорту для обслуговування пасажирських і вантажних перевезень, включаючи землі під станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автостоянками, мийними пунктами і т.п.; д) землі таксомоторних, автобусних і тролейбусних парків, трамвайних депо і депо метрополітену; е) земельні ділянки промислових підприємств комунальної і приватної форми власності; ж) землі під об'єктами культурної спадщини; з) землі під об'єктами природно-заповідного фонду; и) землі лісового фонду в межах населених пунктів; к) землі під водними об'єктами місцевого значення; л) земельні ділянки, що використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування; м) земельні ділянки з земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться в державній власності і використовуються для ведення особистих селянських господарств, сінокосіння і випас худоби, садівництва, городництва.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть поєднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради.

У державній власності знаходяться всі землі України, крім земель комунальної і приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі його уповноважених органів – Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Держава набуває право власності на землю у випадку:

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності і для суспільних потреб; б) придбання на підставі договорів купівлі-продажу, дарування, міни, інших цивільно-правових угод; в) прийняття спадщини; г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; д) конфіскації земельної ділянки.

Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будинків і споруджень дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів.

Земельна ділянка може знаходитися в спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) чи без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V. Класифікація і внесення поправок
5. А. Правобережну Україну.
6. А/. Право власності.
7. Аграрне право
8. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
9. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
10. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 863