Правопорушення – підстава екологічної відповідальності

Підставою настання юридичної відповідальності є наявність двох складових: юридичної (нормативної) і фактичної. Юридичною (нормативною) підставою виступає наявність правової норми (у ряді випадків – договору), що встановлює юридичну відповідальність за вчинене діяння. Фактичною підставою є наявність правопорушення (складу правопорушення).[90]

Складом екологічного правопорушення є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.

Об'єктом екологічного правопорушення є суспільні відносини, закріплені діючим законодавством і пов'язані з використанням і охороною природних ресурсів, збереженням належних умов для життєдіяльності суспільства і забезпеченням якості навколишнього природного середовища. При цьому правове закріплення цих відносин має відповідати сучасному стану природноресурсової забезпеченості суспільства і відповідати доступним науково-технічним вимогам використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

До загальних об'єктів екологічних правопорушень варто віднести збереження безпеки для існування природного середовища, захисту життя і здоров'я населення країни, збереження гармонійної взаємодії суспільства і природи і т.д.

До спеціальних об'єктів протиправних посягань варто віднести правопорушення в сфері відносин власності українського народу на природні ресурси, відносини по наданню, викупу, вилученню, перерозподілу і управлінню природними ресурсами, що здійснюється органами державної влади і місцевого самоврядування[91] .

Об'єктивна сторона екологічних правопорушень характеризується протиправністю дій правопорушника, що виявляється у формі активної дії (допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидань, що забруднюють довкілля, і шкідливих речовин у навколишнє середовище, перевищення норм і лімітів використання природних ресурсів) або пасивного поводження у формі бездіяльності (неприйняття заходів для попередження забруднення навколишнього середовища, ліквідації екологічних наслідків аварії), що ігнорують приписи екологічного законодавства[92] .

Основними ознаками об'єктивної сторони є: 1) суспільно небезпечне (шкідливе) діяння; 2) його наслідки; 3) причинно-наслідковий зв'язок[93] .

Об'єктивним результатом екологічного правопорушення є заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу або конкретним природним об'єктам, або створення реальної загрози заподіяння такої шкоди.

Загальне поняття шкоди містить у собі визначення прямого дійсного збитку, заподіяного матеріальним об'єктам природи, компенсацію матеріальних і грошових витрат на їхнє відновлення і відшкодування збитків, нанесених у зв'язку з погіршенням або утратою якості навколишнього природного середовища. Виділяють економічну (матеріальну) шкоду, що виражається кількісними характеристиками, і екологічну шкоду, яка безпосереднім образом пов'язана із заподіянням збитку якості навколишнього природного середовища. Антропологічна шкода є різновидом екологічної шкоди, яка викликана негативним впливом забрудненого навколишнього середовища на здоров'я людини.

Причинний зв'язок екологічного правопорушення має безпосередньо існувати між протиправним діянням і наслідками, що наступили, або реальною загрозою їхнього настання.

Причинним зв'язком прийнято називати такий розвиток подій, який викликаний протиправними діями чи бездіяльністю, що є причиною шкідливих результатів, які виступають як наслідок[94] .

Важливим елементом складу екологічних правопорушень є їхні суб'єкти. Ними можуть бути як окремі громадяни і посадові особи, так і підприємства, установи й організації – юридичні особи. Правопорушниками можуть бути і державні органи управління або органи місцевого самоврядування. У визначених випадках юридичну відповідальність несуть як національні, так і іноземні фізичні і юридичні особи. До суб'єктів екологічних правопорушень відносяться і створені в Україні спільні підприємства, міжнародні об'єднання, організації, фірми і т.п.

Громадянин як суб'єкт екологічного правопорушення має досягти, за загальним правилом, 16-річного віку і на момент здійснення правопорушення бути осудним[95]. В деяких випадках, визначених Кримінальним кодексом, до відповідальності притягуються особи, які досягли 14 років.

Неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років, у відповідності зі ст. 1179 Цивільного кодексу відповідає за заподіяну нею шкоду самостійно на загальних підставах. Батьки (усиновителі) і попечителі неповнолітньої особи несуть субсидіарну відповідальність, тобто у випадку відсутності в неповнолітнього коштів для відшкодування шкоди зазначені особи відшкодовують її в розмірі відсутньої частки або в повному обсязі.

Суб'єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується наявністю вини заподіювача шкоди. Не може бути ні адміністративної, ні дисциплінарної, ні цивільної, ні кримінальної відповідальності без наявності провини[96] . Провина виражає психічне відношення суб'єкта правопорушення до здійснених протиправних дій чи бездіяльності і наслідкам, що наступили.

Навмисні форми вини при порушеннях екологічних норм мають місце, коли винний усвідомлює, що своїми діями порушує вимоги екологічного законодавства і тим самим бажає заподіяння шкоди навколишньому середовищу, природним об'єктам, природним ресурсам чи окремим компонентам природи. У подібних випадках у наявності прямий намір, спрямований на заподіяння шкоди за допомогою правопорушень (знищення зелених насаджень, ведення полювання забороненими засобами і т.д.).

Переважна більшість навмисних екологічних правопорушень відбувається з непрямим умислом, коли правопорушник не бажає заподіяння шкоди, але свідомо допускає її настання. Це може виявлятися в порушенні вимог законодавства по рекультивації земель після завершення господарських робіт, знищенні рибних запасів при будівництві водойм, здійсненні викидів шкідливих речовин в атмосферу понад установлені норми і т.д.

Необережні форми вини при порушеннях екологічних норм виявляються в халатному виконанні посадових функцій, недбалому виконанні доручених завдань, самовпевненості на запобігання можливих шкідливих наслідків на природні ресурси і навколишнє середовище. Необережна вина може виявлятися у формі самовпевненості чи недбалості. При самовпевненості винний передбачає можливість настання негативних наслідків для природних об'єктів або природних комплексів у результаті своєї діяльності чи бездіяльності, але легковажно розраховує на їхнє запобігання. При недбалості винний не передбачає настання шкідливих наслідків, хоча міг і повинний був їх передбачати[97] .

Відповідальність суб'єкта безвинно можлива як виняток лише в тому випадку, коли шкода заподіюється джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 Цивільного кодексу України, ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 16 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки»).

Поділ вини на форми має велике практичне значення (стосовно до кримінальної та адміністративної відповідальності). Зокрема, форма вини: а) визначає ступінь суспільної небезпеки (шкідливості) діяння і дає можливість відмежувати правопорушення від інших дій; визначає кваліфікацію діянь; в) завжди враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування; г) враховується в інших випадках реалізації юридичної відповідальності[98] .

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції і види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення	\|	Право власності на землю

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.