• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема № 7. Витрати виробництва і прибуток

План:

1. Витрати виробництва як передумова виробництва. Сутність витрат виробництва за марксистською теорією.

2. Неокласична теорія витрат виробництва.

3. Прибуток як економічна категорія. Норма прибутку і чинники, що впливають на неї. Теорії прибутку.

4. Внутрігалузева конкуренція та утворення суспільної (ринкової) вартості. Міжгалузева конкуренція та утворення середньої норми прибутку. Ціна виробництва.

1. Витрати виробництва як передумова виробництва. Сутність витрат виробництва за марксистською теорією.

У ринковій економіці кінцевою метою виробництва є отримання прибутку. Його величина безпосередньо залежить від величини витрат виробництва, тому вони завжди знаходяться під контролем власника.

Між суб’єктами виробничих відносин витрати виробництва можуть розподілятись по різному. Тому немає універсального і єдиного простого методу визначення витрат і результатів виробництва. Є два основних підходи до їх визначення:

- марксистський;

- неокласичний.

Марксистська теорія виділяє дві основні групи витрат виробництва:

1) суспільні, тобто дійсні або повні витрати. Вони включають всі витрати праці та показують у що обходиться випуск продукції для всього суспільства і втілюються у вартості товару, тобто: включають суму витрат постійного капіталу (с), змінного капіталу (v) і додаткової вартості (m).

Звідси W = c + v + m.

Вартість товару показує, що дійсними витратами його виробництва для суспільства є витрати праці.

Отже, дійсні (суспільні) витрати виробництва – це сукупні витрати уречевленої та живої праці, які утворюють вартість товару.

Але те, у що обходиться виробництво товару для суспільства не тотожне тому, чого коштує його виробництво підприємцю-капіталісту. Для нього виробництво товару визначається не витратами праці, а витратами капіталу на придбання засобів виробництва і робочої сили, які у процесі виробництва функціонують як постійний і змінний капітал.

Отже:

2) капіталістичні, тобто підприємницькі витрати виробництва (к) – це сума витрат постійного і змінного капіталу, витраченого на виробництво товару:

К = с + v

Вони менші від суспільних, тобто дійсних витрат на величину додаткової вартості і становлять собівартість виробленого товару.

Капіталістичні витрати виробництва створюють реальний зв'язок між складовими витрат виробництва і процесом утворення, зростання вартості. Вони маскують живу працю як джерело новоствореної вартості, породжують хибне уявлення, що вартість виробництва є повною вартістю товару, а прибуток – надлишком над нею, який виникає у сфері обігу товарів.

2. Неокласична теорія витрат виробництва.

Неокласична теорія витрат виробництва відрізняється від марксистської і суттю, і термінологією.

Вона не розглядає дійсних або суспільних витрат, концентрує увагу не на їх сутності, а на тих формах вияву, яких вони набувають на поверхні економічних явищ.

Підприємець, що організовує виробництво, розраховує на одержання доходу в формі прибутку. Однак для цього він змушений понести певні витрати капіталу та праці.

Грошовий їх вираз - це витрати виробництва.

Таким чином, витрати підприємства – це платежі, які треба зробити, щободержати необхідні для виробництва обсяги ресурсів.

Частина цих витрат вимагає від підприємства прямих грошових затрат, а частина таких затрат не вимагає. Тому витрати поділяються на дві групи

• зовнішні, тобто явні;
• внутрішні, тобто неявні.

Зовнішні, тобто явні витрати – це грошові виплати постачальникам ресурсів, які не є власниками підприємства.

Це – сума всіх грошових витрат бізнесмена на залучення економічних ресурсів. До їх складу входять: зарплата, позичковий відсоток за користування позиковими коштами, рента за користування землею, орендна плата за користування приміщеннями та ін.

Зовнішні витрати відбиваються на рахунках бухгалтерського обліку, тому їх називають бухгалтерськими витратами.

Внутрішніабо неявні витрати– це грошові платежі, які могли б одержати за свої ресурси власники даного підприємстваза іншого способу їх використання.

Це - альтернативні витрати або ціна вибору в економіці. Вони виникають через обмеженість ресурсів.

Таким чином, внутрішні або неявні витрати - це цінність інших благ, які можна було б одержати за умови іншого, вигіднішого використання тих же ресурсів.

Економісти враховують загальні витрати, які являють собою суму зовнішніх і внутрішніх витрат.

Загальні витрати = зовнішні + внутрішні;

До складу загальних, тобто економічних витрат, входить і нормальний прибуток.

Нормальний прибуток – це мінімальна плата, необхідна для того, щоб утримати підприємницький талант в рамках даного підприємства.

“Коротше кажучи, економісти вважають витратами, всі платежі, - зовнішні та внутрішні, включаючи в останні і нормальний прибуток, - необхідні, для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності” (див. К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю “Економікс” книга 2 с.46).

Через розбіжність бухгалтерських та економічних витрат у політекономії термін прибуток теж не збігається з його тлумаченням в бухгалтерських розрахунках. Тому є поняття бухгалтерського і економічного прибутку.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між загальним виторгом і грошовими витратами на придбані ресурси.

Бухгалтерський прибуток = виторг - бухгалтерські витрати.

Економічний прибуток – це різниця між виторгом від продажу продукції та загальними витратами на ресурси, використані при виконанні робіт і наданні послуг.

Економічний прибуток = виторг - загальні (тобто явні + неявні витрати).

Тому бухгалтерський прибуток перевищуєекономічний прибуток на величину неявних витрат виробництва. Однак критерій успіху фірми не бухгалтерський, а економічний прибуток. Якщо загальні витрати (тобто явні і неявні) перевищують дохід, то це - збитки.

Витрати підприємства, пов'язані з виробництвом певного обсягу продукції, залежать від його можливостей змінити кількість застосованих ресурсів. Для того, щоб зробити ці зміни, треба різний час, тому економісти виділяють два періоди в діяльності фірми:

- короткостроковий;

- довгостроковий.

Короткостроковий – це такий період протягом якого фірма не може змінити свої виробничі потужності (кількість верстатів, число приміщень). Впливати на результати виробництва вона може лише шляхом інтенсифікації (наприклад, збільшення змінності роботи устаткування).

Довгостроковий – це період досить тривалий, що дозволяє змінити кількість всіх видів ресурсів, включаючи і виробничі потужності.

Він достатній для входу та виходу підприємства з галузі. Обидва періоди не мають чіткої тривалості.

У короткостроковому періоді кількість одних факторів залишається незмінною, а кількість інших змінюється. Тому витрати фірми в цьому періоді поділяються на:

1.постійні;

2.змінні;

Постійні витрати - це витрати, які не пов'язані зі зміною обсягів виробництва (наприклад, рентні платежі, страхові внески, амортизація будинків).

Вони є навіть якщо підприємство не працює.

Змінні витрати– це витрати, які залежать від зміни обсягу виробництва (наприклад, оплата праці, сировини, транспорту, соціальні відрахування) Величина цих витрат зростає в міру зростання обсягів виробництва .

Сукупні або загальні витрати – це сума постійних і змінних витрат на певний обсяг виробництва.

Граничні витрати – це приріст загальних, тобто сукупних витрат, необхідний для одержання додаткової одиниці продукції.

Ці витрати мають тенденцію до збільшення з певного моменту, що пов'язане з законом спадної граничної продуктивності.

Продуктивність спадає тому, що ресурси обмежені і з розширенням виробництва доводиться залучати дорожчі або гірші ресурси (наприклад: возити молоко далі, добувати вугілля глибше, використовувати руду гіршої якості). Крім того, з розширенням виробництва порушуються пропорції у співвідношенні ресурсів. Знати величину граничних витрат бізнесмену необхідно при розширенні масштабів виробництва.

Середні витрати – це відношення загальних, тобто сукупних витрат до обсягу випуску продукції.

Середні витрати = загальні витрати : обсяг випуску продукції.

Вони відчувають на собі одночасний вплив граничних і постійних витрат. Оскільки зі збільшенням обсягів виробництва постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції зменшуються, то якийсь час це зниження компенсує зростання граничних витрат і можна спостерігати розрив між початком росту граничних витрат і ростом середніх.

Наприклад: граничні витрати починають зростати при випуску 10-ї одиниці продукції, а середні - при випуску 13-ї одиниці продукції.

У довгостроковому періоді всі витрати змінні.

За довгостроковий період можна відмовитися від оренди або розширити її, продати, купити, замінити станки, перейти на випуск іншої продукції і т.п.

Тому в довгостроковому періоді на одне з перших місць висувається проблема оптимізаціїрозмірів підприємства.

Для її вирішення треба проаналізувати динаміку середніх витрат зі збільшенням масштабів виробництва.

Послідовне збільшення масштабів виробництва протягом певного часу веде до зниження середніх витрат, але, починаючи з якогось моменту виявляється їх підвищення, що пояснюється наявністю позитивних та негативних наслідків росту масштабу виробництва.

Позитивний ефект росту масштабів виробництва досягається за рахунок такихфакторів:

1. Поділ праці.

На більших підприємствах можлива глибша внутрішньовиробнича спеціалізація, що підвищує продуктивність праці і знижує середні витрати.

2. Поліпшення управління.

Спеціалізація зачіпає і управління (маркетинг, реклама, науково-технічна робота), що підвищує його ефект і знижує середні витрати на одиницю продукції.

3. Комплексне використання сировини та ефективніше використання основного капіталу.

Великі підприємства можуть зменшити відходи виробництва за рахунок створення побічних виробництв, кращого використання дорогих машин, технологій.

4. Диверсифікація виробництва.

Великі підприємства уміло діють в різних сферах, що підвищує віддачу ресурсів.

НЕГАТИВНІ АСПЕКТИ РОСТУ МАСШТАБІВ ВИРОБНИЦТВА:

- великі підприємства втрачаютьгнучкість, а це збільшує середні витрати;

- велика фірма може вийти за межі керованості, що розвиває бюрократизм та негативно позначається на управлінні.

Порівнюючи витрати і результати своєї діяльності, фірма, що прагне максимальних прибутків, має дотримуватись правила граничного випуску, яке вимагає від підприємств дотримування такого обсягу виробництва за якого граничні витрати дорівнюють граничному доходу.

3. Прибуток як економічна категорія. Норма прибутку і чинники, що впливають на неї. Теорії прибутку.

За товарної форми виробництва прибуток є однією з найважливіших категорій, що розкриває мету виробництва, показником кінцевих фінансових результатів діяльності фірми, критерієм ефективності виробництва.

Від його розмірів залежить фінансовий стан підприємства, можливості розширення, матеріального стимулювання працівників та ін.

Найпринциповішими щодо з'ясування природи прибутку є питання про його сутність, джерело та форми. Меркантилізм стверджував, що прибуток створюється у невиробничій сфері, а його джерело — зовнішня торгівля. Класична англійська школа виводила його зі сфери виробництва, започаткувавши основоположну в системі економічного аналізу трудову теорію вартості. Один із чільних її представників А. Сміт доводив, що прибуток є відрахуванням з продукту праці найманого робітника, а в інших випадках трактував його як породження капіталу. Проте класична школа не розкрила джерело та матеріальний зміст прибутку. Найближче до розуміння економічної природи прибутку підійшов Д. Рікардо, який послідовно трактував прибуток як відрахування з продукту праці найманих робітників, сформулював закон оберненої залежності заробітної плати і прибутку, вважав відсоток і земельну ренту відрахуванням з прибутку, а сам прибуток розглядав як прибуток промислового капіталу. Однак Д. Рікардо не зміг пояснити, як він утворюється.

Механізм утворення і джерело прибутку розкрив марксизм. Взявши за основу обґрунтовану класичною політекономією трудову теорію вартості, К. Маркс звернув увагу на двоїстий характер праці, що створює товар, і на цій основі сформулював теорію додаткової вартості. Згідно з нею найманий працівник, виробляючи своєю працею товар, не тільки переносить на нього вартість спожитих засобів виробництва, а й створює нову (додану) вартість, складовими якої є еквівалент вартості робочої сили та додаткова
вартість, яка і набуває форми прибутку.

Категорія капіталістичних (підприємницьких) витрат виробництва маскує поділ капіталу на постійний і змінний. Додаткова вартість, в процесі реалізації товару, виступає як породження всього авансованого капіталу та набуває форми прибутку.

Промисловий прибуток — перетворена форма додаткової вартості, створюваної додатковою працею найманих працівників, представлена як по­родження авансованого промислового капіталу.

Це визначення дає змогу з'ясувати сферу, в якій створюється прибуток (сфера виробництва товарів); джерело прибутку — ним є додаткова праця найманих працівників; матеріальний зміст прибутку — додаткова вартість як складова вартості виробленій товарів.

Прибуток є не лише створеною, а й реалізованою додатковою вартістю. Економічна реалізація втіленої в товарі додаткової вар­тості відбувається у сфері обігу товарів шляхом їх продажу. Якщо в силу певних причин (перевиробництво товарів тощо) товар не подолає сферу обігу, тобто не буде проданим, не перетвориться на певну суму грошей, то втілена у ньому додаткова вартість не реалізується власником товару. Тому прибуток є явищем (і категорі­єю) не тільки сфери виробництва, а й сфери обігу — у першій він створюється, у другій — економічно реалізується, що породжує уявлення, видимість, ніби прибуток виникає у сфері купівлі-продажу товарів. Ця обставина обумовлює можливу і реальну кількіс­ну неоднаковість додаткової вартості і прибутку. Економічним інс­трументом кількісної розбіжності додаткової вартості і прибутку є ціна, якою опосередковується купівля-продаж товарів. Її відхилення вгору або вниз від вартості товару під впливом неврівноваженості попиту і пропозиції товарів, інших притаманних ринковій економіці чинників зумовлює кількісну розбіжність між додатко­вою вартістю і прибутком як перетвореною її формою. Особливе яскраво ця розбіжність як стійка тенденція, закономірність виявляється у категоріях «норма прибутку» і «ціна виробництва».

Згідно з марксистською концепцією прибуток як перетворена форма додаткової вартості перебуває у суперечності з іншою скла­довою доданої вартості — заробітною платою як перетвореною формою вартості робочої сили. Наслідком цього є завуальованість відносин між найманими працівниками і підприємцями-капіталістами. Так, найману працю представляє заробітна плата, яка, приховуючи поділ праці на необхідну і додаткову, створює уявлення, що найманий робітник продає саме працю, а не свою здатність до неї, а капіталіст її повністю оплачує. А на протилежному полюсі капіталу місце додаткової вартості посідає прибуток, який видається не породженням живої праці, а породженням усього (С + V) авансованого капіталу. Отже, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості, за якої додаткова вартість виступає як породження всього авансованого капіталу. Прибуток-це реалізована додаткова вартість.

Між прибутком і заробітною платою як перетвореними формами двох частин доданої вартості існує обернено пропорційна залежність — зростання прибутку понад величину доданої вартості зумовлює зменшення заробітної плати, і навпаки. У цьому полягає суперечність складових доданої вартості, яка виявляється у боротьбі найманих працівників за збільшення заробітної плати, а підприємців — за збільшення прибутку і є одним із чинників соціальної не рівноваги та нестабільності.

Автор теорії «трьох факторів виробництва» Ж.-Б. Сей в одних випадках трактував прибуток як дохід на капітал, а в інших — як заробітну плату капіталіста за управління підприємством. Ці погляди на прибуток розвинули англійський економіст А. Маршалл, американські економісти Френк-Хайнеман Найт (1885—1974), Самуельсон, Едвард Чемберлін (1899—1967), американський філософ і психолог Джон Дьюї (1860—1953) та ін. Зокрема, англійський економіст Рой Харрод вважав, що прибуток люди заробляють службою, особистим старанням, роботою уяви, мужністю, а австрійсько-американський економіст Й. Шумпетер розглядав прибуток як результат здатності підприємця до новаторства.

Погляди на природу прибутку в сучасній західній економічній літературі, які знаходять багато прихильників і на українських теренах, зводяться до таких чотирьох положень:

1. Прибуток як дохід від факторів виробництва, винагорода власника підприємства (фірми) за надані ним фактори (засоби) виробництва. Тобто ним є дохід від факторів виробництва — відсоток, рента, заробітна плата.

2. Прибуток — це винагорода за підприємницьку діяльність і технічні вдосконалення. У сучасних умовах великими корпорація­ми керують наймані управлінці — менеджери, які за свою працю, підприємницьку діяльність, ініціативу, новаторський підхід отримують не прибуток, а винагороду у формі заробітної плати. Реальнівласники підприємства (фірми) отримують прибуток не за свою діяльність, а як суб'єкти, яким належить капітал підприємства. З погляду сучасної економічної теорії, цей вид прибутку є нестійким доходом від технічних нововведень.

3. Прибуток — це монопольний дохід, породжений монопольним становищем товаровиробника. Він визначається як частина доходу, пов'язаного з «неприродними, або штучними обмеженнями». Йдеться про монополістичний капіталізм (мовою неокласичної школи – про сектор в економіці, в якому панує обмежена конкуренція).

4. Прибуток як винагорода (плата) за ризик, невизначеність. Рівень прибутку на капітал тим вищий, чим більший ризик його застосування. Ризиком є не тільки невизначеність ринкового попиту і пропозиції, а й науково-технічні дослідження, спрямовані на заміну технічної і технологічної бази виробництва з метою виробництва надлишкової додаткової вартості у формі надлишкового прибутку.

Маса прибутку (Р) – це його абсолютна величина.

Норма прибутку (р') – це відношення додаткової вартості (m) до всього авансованого капіталу (с + v), виражене у відсотках:

Вона показує ступінь зростання капіталу, ступінь вигідності, доходності, прибутковості бізнесу.

На норму і масу прибутку впливають такі фактори:

1) норма додаткової вартості (чим вона вища, тим вищою є норма і маса прибутку);

2) органічна будова капіталу (с + v) (з її зростанням норма і маса прибутку зменшується і навпаки);

3) швидкість обороту капіталу (чим швидше обертається капітал тим більшою є маса додаткової вартості і прибутку);

4) коливання ринкових цін навколо вартості (чим вищі ціни, тим більше маса і норма прибутку і навпаки).

Фактори, що впливають на норму прибутку, діють несинхронно в усіх галузях і підприємствах економіки. Тому рівновеликі капітали в різних галузях і на різних підприємствах дають неоднакові маси та норми прибутку.

4. Внутрігалузева конкуренція на утворення суспільної (ринкової) вартості. Міжгалузева конкуренція та утворення середньої норми прибутку. Ціна виробництва.

Підприємництво здійснюється в умовах конкуренції, тобто змагання, економічної боротьби за кращі умови виробництва й купівлі – продажу товару з метою одержання прибутку.

Внутрішньогалузева конкуренція вирівнює ціни, встановлюючи єдину ринкову ціну на даний вид продукції. Бізнесмени, які функціонують у кращих ринкових умовах (мають кращу техніку, технологію) одержують надприбуток, тому що їх індивідуальні витрати нижчі від суспільних, а продукція реалізується за ринковою ціною. Але надприбуток у промисловості - явище не постійне. Коли технічні новації поширяться на всю галузь, вартість і ринкова ціна товару падає, надприбуток зникає.

Міжгалузева конкуренція вирівнює галузеві норми прибутку в середню. Це відбувається тому, що в різних галузях різна органічна будова капіталу (є трудомістські, матеріаломістські, енергомістські галузі). Тому рівновеликі капітали, вкладені в різні галузі виробництва, приносять неоднакову норму прибутку. Умовно можна виділити три групи галузей виробництва:

- високоприбуткові,

- середньоприбуткові,

- низькоприбуткові.

Міжгалузева конкуренція спонукає бізнесменів до переливання капіталу з низькоприбуткових у високоприбуткові галузі. В результаті обсяги виробництва товарів у високоприбуткових галузях зростають, ринок насичується, ціни падають, норма прибутку знижується.

У низькоприбуткових галузях, де відбувся відтік капіталу, обсяги виробництва товару скорочуються, ринкова ціна підвищується, норма прибутку зростає. Завдяки цьому галузеві норми прибутку вирівнюються в середню.

Середня норма прибутку () визначається як відношення суми додаткової вартості, створеної у всіх галузях суспільного виробництва, до суми капіталу, вкладеного в усі галузі, в %.

В результаті кожен підприємець одержує прибуток за середньою нормою, тобто середній прибуток.

Середній прибуток (р_сер) – це прибуток, отриманий за середньою нормою від авансованого капіталу. Він розраховується як відсоток від числа.

Утворення середнього прибутку приводить до того, що товари реалізуються не за вартістю, а за ціною виробництва.

Ціна виробництва включає витрати виробництва плюс середній прибуток на авансований капітал.

Таким чином, в результаті міжгалузевого переміщення капіталу, викликаного конкуренцією, додаткова вартість, створена у всіх галузях економіки, розподіляється між групами бізнесменів за принципом „рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал”.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. V. Підриємницький дохід і прибуток
3. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
4. Автоматизація виробництва
5. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
6. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
7. Альтернативна вартість і незворотні витрати
8. Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів
9. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.
10. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.
11. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
12. Аналіз відхилень від нормативів та їх впливу на прибуток

Переглядів: 2922