• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні техногенні забруднювачі і методи їх контролю

План

1 Класифікація техногенних забруднювачів.

2 Короткі характеристики найбільш поширених і небезпечних забруднювачів.

3 Контроль шумових, вібраційних та електромагнітних забруднень.

4 Енергетика.

5 Промисловість.

6 Сільське господарство.

7 Транспорт.

8 Військова діяльність.

1 У світі використовується близько 60 тис. хімічних речовин, і лише кілька сотень із них до-сить повно досліджено.

Основні техногенні забруднювачі природи - різні гази, газоподібні речовини, аерозолі, пил, радіоактивні, електромагнітні, магнітні, теплові випромінювання, поля, шуми, вібрації, промислові стоки, комунальні, побутові відходи, хімічні речовини (пестициди, міндобрива), нафтопродукти. Сьогодні довкілля забруднюють більше ніж 7 тис. хімічних сполук, багато з яких токсичні, мутагенні і канцерогенні. Найпоширенішими і найнебезпечнішими забрудню-вачами повітря є діоксид азоту, бензол, води - пестициди, нітрати, ґрунту - поліхлоровані ди-феніли, соляна кислота. Їх кількість зараз величезна і продовжує зростати. Особливу небезпе-ку становлять важкі метали.

Щорічно в результаті згоряння палива в атмосферу викидається приблизно 22 млрд. т діоксиду вуглецю і 150 млн. т сірчистих сполук; світова промисловість скидає в річки понад 160 км³ шкідливих стоків; у ґрунти вноситься близько 500 млн. т міндобрив і 4 млн. т пести-цидів. За останні 50 років використання міндобрив збільшилося в 45 разів, отрутохімікатів - у 10 разів, і хоча врожайність при цьому підвищилася тільки на 15-20 %, проте в багато разів зросла забрудненість природних вод, ґрунтів і продуктів харчування.

Забруднювачі і забруднення довкілля класифікують:

а) за походженням –

механічні – тверді частинки, предмети, викинуті як непотрібні, відпрацьовані, невикориста-

ні в довкіллі (пил, уламки машин, апаратів);

хімічні – тверді, газоподібні, рідкі речовини, хімічні елементи, сполуки штучного поход-

ження, що надходять в біосферу і порушують природні процеси;

фізичні – зміни теплових, електричних, електромагнітних, гравітаційних, світлових, радіа-

ційних полів, шуми, вібрації;

біологічні - нові різновиди живих організмів (наприклад, вірусу СНІДу), підвищення пато-

генності паразитів і збудників хвороб, катастрофічне розмноження окремих

видів;

матеріальні - різні атмосферні забруднення, стічні води, тверді відходи;

енергетичні - теплові викиди, електромагнітні поля, ультразвукове, інфразвукове, світлове,

лазерне, інфрачервоне, ультрафіолетове, іонізуюче, електромагнітне випро-

мінювання;

б) за тривалістю дії –

стійкі довго зберігаються в природі (пластмаси, поліетилени, деякі метали, скло, радіоак-

тивні речовини тощо);

нестійкі швидко розкладаються, розчиняються, нейтралізуються в природі під впливом

різних факторів і процесів;

напівстійкі і середньої стійкості;

в) за впливом на біоту - прямої і непрямої дії;

г) за характером –

навмисні (заплановані) - умисні (заборонені) протизаконні викиди і скиди шкідливих від-

ходів виробництва у довкілля, цілеспрямоване знищення лісів,

пасовиськ, перевилов риби, браконьєрство, утворення кар’єрів,

неправильне використання земель, природних вод і т.п.;

супутні - поступові зміни стану навколишнього середовища в окремих районах, регіонах

планети в цілому в результаті діяльності людини (спустелювання, висихання бо-

літ, зникнення малих річок, поява кислотних дощів, парникового ефекту тощо);

аварійно-випадкові.

2 Оксид вуглецю (СО), чи чадний газ, не має кольору, запаху, утворюється при неповному згорянні палива. Вміст 1 % СО негативно впливає на біоту, 4 % для багатьох видів є ле-тальною дозою. Один автомобіль викидає в повітря близько 3,65 кг СО за добу.

Оксиди азоту в 10 разів небезпечніші для людини, ніж СО, викидаються в повітря пе-реважно хімпідприємствами, паливними агрегатами ТЕС і ТЕЦ, металургійними заводами. На територіях поблизу з автомагістралями Києва концентрації NО₂ в 10-30 разів перевищу-ють ГДК, бензпіренів - у 3-10 разів.

Аміак (NН₃), що застосовується для виробництва, зокрема азотної кислоти, подразнює дихальні шляхи людей і тварин.

Шкідливі вуглеводні (ароматичні, парафіни, нафтени, бензпірени) містяться у вихлоп-них газах автомобілів, картерних газах, випарах бензинів. Дуже шкідливі сажа (добре адсор-бує забруднювачі), ненасичені вуглеводні (етилен та ін.). У вихлопних газах автомобілів міс-титься близько 200 шкідливих компонентів, найнебезпечніші з яких - бензпірени, оксиди азо-ту, сполуки свинцю, ртуті, альдегіди.

Діоксид сірки (SО₂), або сірчистий газ, виділяється під час згоряння палива з домішкою сірки (вугілля, нафта), переробки сірчаних руд, горіння териконів, виплавляння металів.

Триоксид сірки (SО₃), чи сірчаний ангідрид, утворюється внаслідок окиснення SО₂ в атмосфері. Нагромаджується в районах хімічної, нафтової, металургійної промисловості, ТЕЦ, цементних, коксохімічних заводів. Украй шкідливий і для рослин, бо легко засвоюєть-ся ними, порушує процеси обміну речовин і розвитку.

Сірководень (Н₂S) і сірковуглець (СS₂) мають різкий, неприємний, подразнювальний за-пах, високу токсичність. Викидаються в повітря окремо і разом із іншими сірчистими сполу-ками підприємствами. Потрапляє в атмосферу також у районах діяльності вулканів. В при-родних умовах сірководень зустрічається на дні боліт, річок, озер, морів, у каналізаційних системах.

Сполуки хлору (Cl₂, HCl) концентруються навколо хімічних заводів, а сполуки фтору (HF, CaF₂) також і металургійних. Останні надзвичайно токсичні, до них дуже чутливі ко-махи. Фтор нагромаджується в рослинах, через рослинний корм - в організмі тварин.

Свинець (РЬ) - токсичний метал, який міститься у вихлопних газах автомобілів, свин-цевих фарбах, матеріалах покриттів, ізоляції електрокабелів, водопроводів, різних прокладок тощо. В організмі людини міститься в середньому близько 120 мг свинцю, надходячи крізь шкіру, слизові оболонки, з водою, їжею, дихальними шляхами. Із кісток він виводиться дуже повільно (десятки років).

Кадмій (Сd) - найотруйніша речовина (ГДК - 0,001 мг/л). В Японії тяжке захворюван-ня кісток (ітай-ітай) було викликане хронічним отруєнням людей кадмієм, що містився в ри-сі, вирощуваним неподалік гірничодобувного комбінату. Підвищений уміст спостерігається в морських фосфоритах, рослинах, кістках риб, у деяких поліметалічних рудах. Нагромаджу-ється у золі під час спалювання сміття на звалищах. Основна маса виводиться з організму ду-же швидко.

Ртуть (Нg) - високотоксична речовина. В довкілля потрапляє з відпрацьованих лю-мінесцентних ламп, батарейок тощо.

Більшість «нових» забруднювачів, винайдених людиною (поліхлорбіфеніли (ПХБ), полібромні біфеніли (ПББ), поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ), нітрозоаміни, вінілхло-риди, синтетичні пральні порошки), є канцерогенними, впливають на генетичний апарат людей. Прихований період хвороб від отруєння становить 10-15 років.

Якщо не вжити термінових заходів до зменшення забруднень довкілля, то через 50 ро-ків, зважаючи на зростання виробництва, вміст оксиду заліза в ґрунтах і водах планети под-воїться, сполук цинку і свинцю збільшиться в 10 разів, ртуті, кадмію, стронцію - в 100, арсе-ну (миш’яку) - в 250 разів!

За сучасних умов атмосферне повітря, води, ґрунти водночас забруднюються кількома шкідливими речовинами. Кожна з них, узята окремо, може мати концентрацію, меншу за ГДК (тобто не становить небезпеку для здоров’я), але сукупна дія всіх забруднювачів дає сильний негативний ефект, як і в разі, коли набагато перевищується ГДК якого-небудь ток-сиканта. Це явище називають ефектом підсумовування дії шкідливих речовин. Прикладом може бути сукупна сильна негативна дія діоксиду сірки і сірководню, ацетону і фенолу, ді-оксиду азоту і формальдегіду, сірчистого газу і діоксиду азоту, суміші сильних кислот (НС1, Н₂SO₄, Н₂PO₃), метанолу й етанолу, «помірної» радіації і деяких важких металів, радіації і пестицидів, радіації і шуму.

3Шум - неприємні, небажані звуки, їх поєднання, що заважають нормально працювати, сприймати необхідні звукові сигнали, відпочивати. Одна з форм фізичного (хвильового) за-бруднення природного середовища. Адаптація до нього практично неможлива. Підлягає обо-в’язковому жорсткому контролю.

Звукові хвилі, або звук, - механічні коливання, які поширюються в твердих, рідких і газоподібних середовищах. Найважливішими фізичними характеристиками є швидкість, зву-ковий тиск, інтенсивність звуку, спектральний склад. Користуються також характеристика-ми: гучність, висота і тембр. Для визначення рівня звукового тиску розроблено логарифмічну шкалу, кожен ступінь якої відповідає зміні інтенсивності шуму в десять разів і називається белом (Б) на честь винахідника телефону американського вченого А. Белла. На практиці ви-користовують зручнішу одиницю - децибел (дБ), яка в десять разів менша від бела. Для вимі-рювання інтенсивності шуму розроблено спеціальні прилади - шумоміри. Звичайна розмова між людьми ведеться в межах інтенсивності звуку приблизно 30-60 дБ.

Встановлено нормативи шумів. Допустимим вважається шум, тривала дія якого не спричинює зниження гостроти сприйняття звуку і забезпечує задовільну розпізнаваність мо-ви на відстані 1,5 м від того, хто говорить. Допустимі межі в різних мовах становлять 45-

85 дБ. Унормовано також шумові характеристики місць перебування людей. Наприклад, ре-комендуються такі діапазони звукового тиску всередині приміщень: для сну, відпочинку – 30-45 дБ; розумової праці – 45-55; лабораторних досліджень, роботи з персональним ком-п’ютером – 50-65; виробничих цехів, магазинів, гаражів – 56-70 дБ.

Шум тим небезпечніший, чим вища тональність звуків. Низькочастотні шуми навіть до 100 дБ особливої шкоди органові слуху не завдають, а високочастотні стають небезпечними вже за рівня 75-80 дБ.

Останнім часом проблемі шуму надають великої уваги. Є багато способів боротьби з ним: використання шумопоглинальних екранів, фільтрів, матеріалів, зміна технології вироб-ництва, запровадження безшумних механізмів, деталей, зміна режиму, динаміки й особливос-тей транспортних потоків у містах.

Вібрації - механічні коливання, що виникають під час роботи різних технічних прист-роїв, вузлів, агрегатів. Розрізняють корисну і шкідливу вібрації. Корисна вібрація збуджуєть-ся навмисне спеціальними вібраційними машинами і використовується, наприклад, під час укладання бетону, трамбування, штампування і т.п., шкідлива виникає спонтанно, під час циклічної роботи будь-яких механізмів.

Значення вібрацій як фактора забруднення природного середовища залежить від їхньої потужності і частоти. Слабкі вібрації помітної шкоди біоті, довкіллю не завдають. Навпаки, в деяких випадках вони стимулюють розвиток рослин і тварин, використовуються в медицині (наприклад, під час масажу). Сильні вібрації, як шкідливі, так і корисні, з технічного погляду, негативно впливають на довкілля, біоту, людину.

Інтенсивний розвиток електроніки, радіотехніки призвів до забруднення природного середовища електромагнітними випромінюваннями. Головне джерело - радіо-, телевізій-ні, радіолокаційні станції і центри, високовольтні лінії електропередач і підстанції, електро-транспорт, телевізори, комп’ютери (особливо телевізійні зали, студії, комп’ютерні центри).

Останніми роками в країнах, де дуже широко використовується теле- і комп’ютерна техніка, помітно зросла захворюваність осіб, які протягом тривалого часу працювали з нею. Тому переглядаються і стають жорсткішими нормативи режиму роботи, застосовуються спе-ціальні захисні екрани, сітки тощо. Та, незважаючи на це, виявляється все більше даних про різні негативні дії комп’ютерів на здоров’я людини, які необхідно вивчати, нормувати і обо-в’язково враховувати в майбутньому. Персональні ЕОМ і відеотермінали - джерела м’якого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, електромагнітного випромінювань, магнітних полів і значної іонізації повітря.

4 Розвиток людської цивілізації базується на енергетиці. Від стану паливно-енергетичного комплексу залежать темпи НТП, виробництва, життєвий рівень людей. Темпи зростання ви-робництва енергії у світі сьогодні є вищими за темпи приросту населення, що зумовлюється індустріалізацією, збільшенням енергозатрат на одиницю продукції в сільському господарст-ві, гірничорудній промисловості тощо.

Джерела енергії, які використовує людство, поділяються на відновлювані (енергія Сон-ця, вітру, морських припливів, гідроенергія річок, внутрішнього тепла Землі) і невідновлюва-ні (викопне мінеральне паливо, ядерна енергія). Перші не порушують теплового балансу Землі, оскільки під час їх використання відбувається лише перетворення одних видів енергії на інші (енергія Сонця перетворюється спочатку на електроенергію, потім у тепло). Зате ви-користання других спричинює додаткове небезпечне нагрівання довкілля, бо може призвести до зміни рівня води у Світовому океані, співвідношення площі суші і водного дзеркала, впли-не на клімат Землі, тваринний і рослинний світ.

Є теплова межа, яку людство не повинне переступати, інакше це матиме для нього катастрофічні наслідки. Небезпечної межі буде досягнуто в разі використання невідновлюва-них джерел енергії в кількості, яка перевищить 0,1 % потужності потоку сонячної енергії, що надходить на Землю, тобто більш як 100 млрд. кВт. Сьогодні на базі цих джерел виробляєть-ся енергії в 10 разів менше за гранично допустиму кількість. Якщо темпи збільшення вироб-ництва енергії залишаться такими самими, теплової межі буде досягнуто приблизно в середи-ні 21 ст. А людство ще і нарощує темпи (нині 70 % усієї енергії отримується за рахунок спа-лювання палива, 7 % - за рахунок роботи АЕС).

В енергетичних розрахунках застосовується спеціальна одиниця - вироблена маса па-лива (умовного): 1 т умовного палива еквівалентна 1 т кам’яного вугілля, чи 2,5 т бурого ву-гілля, чи 0,7 т нафти, чи 770-850 м³ природного газу (залежно від складу і теплоти згоряння). Теплота згоряння 1 кг умовного палива дорівнює 29,3 МДж. У масштабних прогнозних роз-рахунках використовується також умовна одиниця Q, що дорівнює 36 млрд. т умовного па-лива. За даними геологів, світові розвідані запаси вугілля становлять 17,7 Q, нафти – 3 Q, газу – 2 Q, урану - 3,7 Q.

Якщо мінеральне паливо і далі спалюватиметься сьогоднішніми темпами, то всі його запаси будуть вичерпані приблизно через 130 років. Спалювання мінеральної сировини – не-раціональний спосіб використання природних ресурсів. Нафта - цінна сировина для хіміч-ного синтезу (вироблюються синтетичні тканини, каучук, пластмаси, добрива, фарби і т.п.).

В природі є ще одне невідновлюване джерело енергії. Це дейтерій, або важкий водень, - потенційне паливо для термоядерних електростанцій майбутнього. Запаси його у Світовому океані оцінюються в 1900 Q.

Запаси енергії відновлюваних джерел становлять: вітру - 0,4 Q, морських припливів і хвиль - 0,2-0,3 Q, внутрішнього тепла Землі - 0,2 Q, сонячного випромінювання – 2000 Q.

Паливна проблема - одна з найзлободенніших для незалежної України. За даними вче-них, наша держава забезпечена власним вугіллям на 95 %, нафтою на 8 % і природним газом на 22 %.

5 Промисловість, або індустрія, належить до галузей матеріального виробництва, без яких неможливе існування сучасної цивілізації. В ній зайнята основна частина працездатного насе-лення, промислові підприємства постачають сировину і випускають основні види продукції. Від її розвитку залежать економіка країни, обороноздатність, задоволення потреб населення, національний доход і т.п. За характером виробництва промисловість поділяється на добувну й обробну; за призначенням і продукцією, що випускається, виокремлюють 2 групи промис-ловості: «А» (виробництво засобів виробництва) і «Б» (виробництво предметів споживання).

Незалежна Україна успадкувала від СРСР спотворену систему промисловості, в якій велику частину займають гірничодобувна, металургійна, хімічна галузі, що складаються з «соціалістичних супергігантів» із застарілими технологіями виробництва, надзвичайно мате-ріаломісткого, енергоємного, що, як правило, дає продукцію низької якості і дуже забруднює довкілля. У розвинених країнах світу на І місце виходять наукоємні виробництва – мікро-електроніка, обчислювальна техніка, випуск надчистих матеріалів тощо.

Гострота екологічної проблеми в Україні зумовлена посиленим антропогенним наван-таженням на природу через нераціональну структуру економіки, в якій основну роль віді-грають такі «брудні» галузі, як металургійна, мінерально-сировинна, паливно-енергетична.

Займаючи менше ніж 3 % території колишнього СРСР, Україна виробляла майже 20 % суспільного продукту. Питома вага виробництва засобів виробництва (групи «А») в її про-мисловості перевищує 70 %. Наші вироби, такі як рудний концентрат, агломерат, чавун, сталь, прокат, машини, прилади, електроніка, зерно, м’ясо, цукор, не найкращі у світі. Однак для їх виробництва витрачається в середньому в 5 разів більше енергії, ніж це роблять за кор-доном.

Підприємства роками не модернізувалися, виробничі процеси застаріли. Вони особ-ливо сильно забруднюють природне середовище, становлять небезпеку. Серед найбільш за-бруднених міст Дніпродзержинськ, Маріуполь, Запоріжжя. Найбільшої шкоди вони завдають повітряному басейнові, спричинюючи появу кислотних дощів, земельним ресурсам через утворення кар’єрів, відвалів-шламонагромаджувачів і т.п., відбувається сильне теплове за-бруднення середовища. Великої шкоди довкіллю завдають гірничодобувні, хімічні і целюлоз-но-паперові заводи, нафтохімічні комбінати. До екологічно найнебезпечніших об’єктів також належать АЕС, водойми, нафто-, газо-, аміакопроводи, підприємства з виробництва і вико-ристання хлору, нагромаджувачі промислових і побутових відходів.

Основні застосовувані способи очищення і знезараження забруднених повітря, води досить дорого коштують і не дають стопроцентного результату. З наближенням до цієї межі кожний процент досягнутого очищення обходиться дедалі дорожче, що економічно себе не виправдовує. Тому в більшості західних країн є така практика: забруднені повітря, води очи-щуються до певного ступеня (економічно прийнятного), після чого змішуються з природно чистими повітрям чи водою так, аби вміст забруднень не перевищував ГДК, і така суміш ви-кидається в атмосферу (водойму). Проте у зв’язку з невпинним зростанням обсягів промисло-вого виробництва забруднення відбувається такими темпами, що невдовзі для розбавлення вже не вистачатиме ні повітря, ні води.

Висновок:Індустріальний шлях розвитку, який базується на прогресуючому вико-ристанні природних ресурсів, веде у глухий кут. Людство мусить відмовитися від сучасних промислових технологій, хай навіть найпередовіших і забезпечених суперсучасними метода-ми очищення. Як альтернативу можна розглядати перехід до безвідходних виробництв, що ґрунтуються на замкнених циклах споживання води і повітря. Великі перспективи обіцяє впровадження переробки вторинних ресурсів у набагато повніших обсягах, ніж це робиться сьогодні.

6 Сільське господарство - одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, що за-безпечує продуктами харчування, сировиною інші галузі.

Одна з провідних галузей сільського господарства - рослинництво. Основну масу хар-чової продукції дають рис, пшениця, кукурудза, картопля, овес, ячмінь, цукрова тростина, соя, сорго, маніок, батат. В природі є величезна кількість їстівних рослин, які взагалі сьогодні не споживаються людьми чи використовуються вкрай мало. Лише в зоні вологих тропічних лісів є 80 тис. видів таких рослин. Оскільки площа тропічних лісів скорочується з катастро-фічною швидкістю, в найближчому майбутньому можна втратити це величезне багатство.

Інша небезпека - збіднення генетичного фонду рослин і тварин. Відомо 28 видів пше-ниці (5 дикорослих і 23 культурних), з яких селекціонери вивели 22 тис. сортів. Рільники ви-сівають найбільш урожайні сорти. Як наслідок, величезні площі землі займають генетично одноманітні рослини (монокультури). Вони дають змогу за короткий час досягти максималь-них урожаїв. Але будь-які несприятливі зміни в природі (кліматичні чи поява нових збудни-ків хвороб, шкідників) можуть завдати величезної шкоди монокультурі, а то і цілком знищи-ти на величезних площах.

Упровадження монокультур, знищення тропічних лісів, урбанізація, будівництво вели-ких водосховищ, інші негативні прояви людської діяльності призводять до небезпечного збід-нення генофонду (або так званої «генетичної ерозії») планети. До середини 21 ст. можуть зникнути 250 тис. видів рослин.

Гонитва за максимальними врожаями, порушення правил агротехніки, застосування важких сільськогосподарських машин, непродумана меліорація, перевипас худоби тощо при-зводять до втрати основного багатства людства - родючих ґрунтів. Для утворення ґрунтового шару завтовшки 18 см природі потрібно в середньому від 1400 до 7000 років. Людина ж здат-на виснажити, знищити шар ґрунту такої товщини за 1-2 сезони. За історичний період майже 2 млрд. га було втрачено, виведено із сівозмін, перетворено на пустелі. Через вітрову, водну ерозії, будівництво міст, доріг, аеродромів, кар’єрів, промислових об’єктів у світі щомісяця втрачається від 5 до 7 млн га родючих земель. В Україні за останні 25 років загублено майже 500 тис. га сільськогосподарських угідь; на 9 % знизився вміст гумусу в ґрунті; від водної ерозії потерпає 29 % орних земель.

Ще одна серйозна проблема - перехімізація сільського господарства. На зміну переві-реній віками схемі землекористування – земля-зерно-гній-земля - прийшла неприродна, ви-снажлива для ґрунтів схема: земля-зерно-мінеральні добрива-зерно-більше мінеральних доб-рив. При цьому культурні рослини засвоюють усього близько 40 % хімічних поживних речо-вин, що містяться в мінеральних добривах. Решта ж 60 % вимивається з ґрунту, потрапляє у водойми, забруднюючи їх. Надмірне застосування мінеральних добрив призводить до збіль-шення вмісту нітратів у продуктах харчування, а це небезпечно для здоров’я людини. Для захисту врожаю від шкідників застосовується все більше пестицидів. А на отруєній землі не може вирости не отруєний колос або плід!

Мінеральні добрива, пестициди, антибіотики, гормони, стимулятори, інгібітори розвит-ку, кормові дріжджі й багато інших - урешті-решт потрапляють в організм людини і загрожу-ють нам, нашим нащадкам. До того ж комахи, інші шкідники швидко адаптуються до хіміч-них засобів боротьби з ними, з’являються різновиди шкідників, на які отрута вже не діє, тому доводиться збільшувати її дозу або застосовувати нові, ще отруйніші засоби.

Розуміючи, що подальше нарощування хімізації, перехімізованого сільськогоспо-дарського виробництва завело в глухий кут, деякі аграрні організації, фермери як на Заході, так і в нас стають на шлях альтернативного сільського господарства. Його суть полягає в ціл-ковитій чи частковій відмові від хімічних препаратів, суворе дотримання сівозмін, уведенні в них бобових культур для збагачення ґрунту азотом, застосування гною, компостів і сидератів, проведення механічних культивацій, захист рослин біологічними методами. Грунт розгляда-ється як живий організм зі складними фізико-хімічними і біологічними процесами. Прихиль-ники цього землеробства вважають, що удобрювати слід не рослини, а ґрунт, і виходять з принципу: «Від здорового ґрунту - до здорових рослин, тварин і людини». Для підживлення рослин використовують тільки «натуральні» добрива (гній, компост, кістяне борошно, вап-няк, розмелений до борошна базальт, глауконітовий пісок, зола водоростей, рибна емульсія тощо); для боротьби зі шкідниками, хворобами - тютюновий пил, часник, відвари кропиви, полину. Широко застосовуються біологічні методи боротьби зі шкідниками (розведення комах, бактерій і вірусів).

Незважаючи на нижчу врожайність і вищу трудомісткість альтернативного земле-робства, його продукція має дедалі більший попит у населення: люди згодні доплачувати за гарантію високої якості і безпечності.

7 Зараз небачені масштаби транспортних перевезень - вантажних і пасажирських. Відповідно збільшуються і масштаби завданої природі шкоди. Згідно одного з екологічних законів Б. Ко-

монера («за все потрібно платити») за зростання обсягу вантажоперевезень, швидкість і ком-форт люди розплачуються здоров’ям. Так, лише один сучасний реактивний пасажирський лі-так протягом 8годинного польоту з Європи в Америку «з’їдає» від 50 до 75 т кисню, викида-ючи натомість в атмосферу десятки тонн вуглекислого газу, оксидів азоту, інших шкідливих сполук. Легковий автомобіль «Волга» забирає з повітря кисню в 100 разів, вантажівка

ЗИЛ-130 - у 200 разів більше, ніж одна людина.

Автомобілі є винуватцями 40 % забруднень атмосфери великих міст, таких як Київ. З усіх вихлопних труб автомобілів, що «бігають» вулицями Києва, викидається 110 тис. т шкід-ливих газів на рік. Вітчизняні автомобілі екологічно набагато «брудніші» від багатьох захід-них моделей: вони витрачають більше палива на 100 км шляху, отож дужче забруднюють по-вітря. Багато іномарок, що заполонили наші вулиці, вже зношені екземпляри, двигуни яких спрацьовані. В нас використовується переважно вкрай шкідливий етильований бензин, який забруднює повітря свинцем. Двигуни автомобілів часто бувають погано відрегульованими, тому в їхніх вихлопних газах міститься багато СО, сажі тощо.

Водне середовище дуже забруднюють великотоннажні вантажні судна, особливо наф-тові танкери. Аварії таких танкерів уже призводили не до однієї екологічної катастрофи (наприклад, аварія танкеру «Екссон валдіз» поблизу узбережжя Аляски в 1990 р.).

Негативно впливають на озоновий шар атмосфери висотні польоти літаків, запуски космічних кораблів і військових балістичних ракет. В результаті 100 запусків поспіль косміч-ного корабля «Спейс Шаттл» майже вщент зруйнувався б захисний озоновий шар Землі.

Посилений негативний вплив на довкілля здійснює ще один вид транспорту - трубо-провідний. Лінії потужних сталевих трубопроводів, які транспортують газ, нафту, аміак, про-мислові відходи, інші речовини останніми роками стали зонами особливого екологічного ри-зику. Із часом вони просідають, тріскаються на стиках, кородують; у місцях пошкодження труб на прилеглі території виливається велика кількість забруднювачів, а при розміщенні їх далеко від населених пунктів, через неможливість оперативно ліквідувати аварію шкода, завдана довкіллю, буває величезною. Газовикиди часто супроводжуються вибухами, поже-жами, нафта нищить водні екосистеми і пернатих. А в останні роки багато аварій і нещасть було пов’язано з викраданням нафтопродуктів.

8 Вчені підрахували, що за останні 6 тис. років люди жили в мирі лише 292 роки. Вони «звик-

ли» до воєн і досі ще не усвідомили, що в сучасній світовій війні переможців не буде. Будь-яка військова діяльність завдає шкоди біосфері, людині, тому вона має антиекологічний ха-рактер.

Війни забрали життя більш як 3,6 млрд. чоловік, знищили матеріальні цінності на суму 115,13 квінтильйонів доларів (суми вистачило б, щоб забезпечити сучасне населення Землі всім необхідним на кілька тисяч років). Але ніякими сумами неможливо оцінити втрати куль-турних цінностей, знищених під час воєн.

У І світову війну (1914-1918 рр.) було втягнуто 38 країн. Із мобілізованих 74 млн. чоло-вік загинуло 9,5, іще 20 млн. померло від ран і хвороб. Уперше застосовано хімічну зброю, якою уражено 1,3 млн. чоловік. ІІ світова війна (1939-1945 рр.) охопила вже 61 державу і по-над 80 % населення Землі. Із мобілізованих 100 млн. чоловік загинуло 55 млн. Матеріальні збитки становили понад 316 млрд. доларів. Вперше застосовано атомну зброю проти мирного населення японських міст Хіросіма і Нагасакі, здійснено перші спроби ведення бактеріоло-гічної війни японськими мілітаристами.

Дві світові війни нічому не навчили людей. Після 1945 р. відбулося принаймні 150 «локальних» воєнних конфліктів, які забрали життя більш як 20 млн. чоловік. Кілька разів світ стояв біля небезпечної межі, за якою могла спалахнути ІІІ світова війна.

Дедалі зростають так звані «небойові втрати» у війнах, тобто загибель мирного насе-лення. Сучасна війна і підготовка до неї стають дорожчими. Розробка, виготовлення і випро-бування нових видів зброї лягає непосильним тягарем на економіку країн світу. Світ сьогодні витрачає 1 трлн. доларів щорічно на розробку і виготовлення зброї, утримання армій і фінан-сування воєнних конфліктів. На військові потреби в світі щорічно витрачається 2-3 % енерге-тичних ресурсів, 3-4 % запасів нафти. До 3 % території розвинених країн відводиться під військові бази, склади, полігони тощо, причому це переважно родючі землі чи лісові масиви. На планеті військові займають близько 42 млн. га суші. Витрати на військові потреби в світі в 2,5 рази перевищують витрати на охорону здоров’я і в 1,5 рази - на освіту. І це в той час, коли мільйони людей недоїдають, не отримують медичної допомоги, п’ють забруднену воду, жи-вуть у жахливих умовах.

Розроблено зразки бактеріологічної зброї. У військових лабораторіях досліджуються принципово нові препарати, проти яких немає вакцин: отрута мексиканських павуків, різно-види бацил чуми, на які не діють перепади температури, наявні антибіотики; розроблюються різні методи і засоби впливу на психіку людей, обертати їх на «зомбі».

Непоправної шкоди біосфері завдали наземні, підземні і підводні випробування ядер-ної зброї, радіоактивні відходи військового виробництва, скидання в моря й океани відпра-цьованих ядерних реакторів підводних човнів, тисяч контейнерів із радіоактивними відхода-ми, атомні підводні човни, що потрапили на дно океанів після пожеж і аварій. На військових складах нагромаджено колосальні запаси зброї, вибухових речовин, боєприпасів, велику три-вогу викликає проблема їх охорони, знешкодження, обслуговування тощо. Від діяльності військових дуже потерпає і природа України. В розташованих поблизу військових об’єктах населених пунктах забруднені ґрунти, підземні води, воду з колодязів у цих місцевостях пити неможливо. Військові полігони, стрільбища, станції стеження руйнують чудову українську природу.

Україна проголосила намір стати без’ядерною державою і значно скоротити свої збройні сили. Але виконати це надзвичайно складно через нинішню економічну кризу, на-громадження багато зброї, боєприпасів, військової техніки.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
3. IV. Питання самоконтролю.
4. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
5. Автоматизація контролю та діагностування вузлів РЕА
6. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
7. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
8. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
9. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
10. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
11. Адміністративні методи управління
12. Адміністративні, економічні й інституційні методи.

Переглядів: 7239