• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Умови дійсності правочинів

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину може бути витлумачено стороною (сторонами). На вимомгу однієї або більше сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину за допомогою таких способів:

1) урахування буквального значення слів і понять;

2) порівняння відповідної частини правочину зі змістом інших його чстин, усім його змістом, намірами сторін;

3) урахування мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами, звичаїв ділового обороту, подальшої поведінки сторін, тексту типового договору та ін. обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності- загальна вимога.

До суб’єктів правочину можуть ставитися також інші (спеціальні) вимоги (ст. 712 ЦК постачальником за договором поставки може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності; ст. 284 ЦК страховиком за договором страхування може бути лише юридична особа, яка отримала ліцензію на здійснення страхової діяльності).

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника право чину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин як акт вільної і повної згоди його учасників:

1) вільною вважається згода, здійснена без зовнішнього протиправного тиску на учасника правочину (без погрози, насильства та ін.);

2) повною є згода, здійснена при наявності обізнаності учасника право чину про його істотні умови (без помилки, обману тощо).

Воля на вчинення правочину може виражатися:

1) усно;

2) письмово;

3) конклюдентними діями;

4) мовчанням (ч.4 ст. 205- у випадках, встановлених законом або договором; ст. 764 ЦК України „Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму”).

Відповідно до ч.4 ст. 203 ЦК правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочини, які можуть вчинятися усно (ст. 206 ЦК):

1) які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Вимоги до письмової форми правочину (ст. 207 ЦК)

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (Закон України „Про електронний цифровий підпис” від 22.05.2003 р.).

Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК)

У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Правові наслідки недотримання письвої форми право чину (ч. 1 ст. 218 ЦК- недотримання письмової форми правочину не має своїм наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом; рішення суду не може ґрунтуватися на показах свідків; заперечення однією із сторін факту вчинення право чину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо- відеозапису та іншими доказам).

Нотаріальне посвідчення правочину

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом (Закон України „Про нотаріат” від 2.09.1993 р.) або домовленістю сторін.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України право чин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин має вчинятися:

1) з наміром створення правових наслідків, які обмовлюються цим правочином;

2) не для приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі.

Відповідно до ч.6 ст. 203 ЦК України право чин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Наприклад, згідно з ст. 71 ЦК України опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовлятися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов’язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилового будинку, квартири;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

Піклувальник може дати згоду на вчинення одного із перелічених правочинів лише з дозволу органу опіки і піклування.

Опікун також не може вчиняти правочинів з підопічним та здійснювати дарування чи зобов’язуватися порукою від імені підопічного (ст. 68 ЦК).

Читайте також:

1. Аналогія як умовивід
2. Блок 4. Умови та охорона праці.
3. Блок перевірки умови
4. БУДОВА ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ ШАРУВАТИХ ТОВЩ
5. Види аудиторських висновків та умови їх надання
6. Види і типи організаційних структур та умови їх ефективного застосування
7. Види й типи організаційних структур та умови їх ефективного застосування
8. Види недійсних правочинів та їх правові наслідки
9. Види правочинів
10. Винесення внутрішніх, розумових дій назовні називають ексте­ріоризацією.
11. Вирішення суперечок між суб'єктами страхування. Умови припинення дії договору.
12. Відносне знання – це знання, яке є в основному адекватним відображенням дійсності, відрізняється певною неповнотою збігу образу з об’єктом.

Переглядів: 1266