Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Джерела фінансування соціальних гарантій

III. Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки.

У цих закладах поряд із навчанням студентів виконуються замовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням із Державного бюджету.

Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюється через головних розпорядників бюджетних коштів. Крім того, передбачено стимулювання установ, підприємств, які залучають для досліджень власні кошти. Однак, зважаючи на не досить розвинутий економічний стан суб'єктів господарювання, вплив цих важелів є недостатнім для виконання вагомих досліджень.

Джерело фінансування наукових досліджень залежить від їх характеру. Розрізняють два напрями наукових досліджень:

· фундаментальні;

· прикладні.

Фундаментальними дослідженнями є пошукові теоретичні напрями науки. Визначити наперед результативність та ефективність таких досліджень дуже складно, тому неможливо встановити їх вартісну оцінку. У зв'язку з великим ризиком використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються за допомогою бюджету або спеціальних фондів.

Прикладні дослідження пов'язані з визначенням форм і методів впровадження в практику результатів фундаментальних досліджень, які завершились певними винаходами. Оскільки в даному випадку можливе прогнозування ефективності таких робіт, встановлення їх вартісної оцінки, то фінансування може здійснюватись за рахунок коштів замовника.

В Україні існує певна спеціалізація наукових закладів. Академічні науково-дослідні заклади, підпорядковані Національній академії наук, займаються насамперед фундаментальними дослідженнями, тому їх діяльність фінансується з Державного бюджету. Так, в Державному бюджеті на 2005 рік під кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 6540000 "Національна академія наук України" заплановано видатків на фундаментальні дослідження наукових установ НАНУ під кодом 6541040 в сумі 551,3 млн. грн..

У частині прикладних досліджень фінансування здійснюється головним чином за рахунок замовника.Другу групу складають відомчі заклади, основний профіль яких — прикладні дослідження, спрямовані на розвиток даної галузі. Фінансування здійснюється за рахунок централізованих коштів міністерств і відомств або за кошти замовників.

Якщо відомчі заклади ведуть фундаментальну тематику, то в цій частині вони отримують кошти з бюджету. Бюджетне фінансування науки здійснюється двома способами:

· фінансування наукових закладів;

· фінансування наукової тематики.

Фінансування наукових закладів ґрунтується на складанні їх кошторису. Обсяг фінансування насамперед визначається штатним розписом. Сума витрат на зарплату розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати, яка склалась у даному закладі.

Ставка зарплати залежить від посади (лаборант, інженер, науковий співробітник) і наукового ступеня (кандидат, доктор наук) та вченого звання (старший науковий співробітник). Штатний розпис наукового закладу затверджує його керівник.

Другу основну статтю витрат складають витрати на проведення наукових досліджень — придбання та обслуговування спеціальної техніки, обладнання, матеріалів для проведення досліджень, що визначається профілем наукового закладу.

У разі фінансування наукової тематики розробляються кошториси на кожну тему. Визначену суму асигнувань отримує той науковий заклад, який розроблятиме цю тему.

12.Організація науки і наукових досліджень в Україні

Держава надає пріоритетну підтримку розвитку науки як визначального джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створює необхідні умови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково-технічної діяльності, забезпечує використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для вирішення соціальних, економічних, культурних та інших проблем.

Верховна Рада України формує державну науково-технічну політику на основі щорічного звіту Уряду України. Верховна Рада України:

визначає основні цілі, напрями, принципи державної науково-технічної політики і правові основи діяльності в науково-технічній сфері;

встановлює обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень, відрахувань бюджетних коштів до Державного фонду фундаментальних досліджень, Державного інноваційного фонду та розміри державного резерву матеріально-технічних і сировинних ресурсів для забезпечення науково-технічної діяльності;

затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки, перелік національних науково-технічних програм та обсяги фінансування по кожній з них на весь строк виконання з щорічним уточненням в бюджеті;

створює систему кредитно-фінансових, податкових та митних регуляторів у науково-технічній сфері.

Загальне керівництво науковими дослідженнями здійснює Кабінет Міністрів України, який розглядає і затверджує на Верховній Раді основні напрями розвитку науки та наукових досліджень; організує розробку національних та державних науково-технічних програм; визначає порядок їх фінансування; координує заходи щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності.

Управління наукою покладене на МОНМС України. Міністерство освіти і науки України визначає головні заходи щодо підвищення ефективності наукових досліджень та впровадження їх результатів у народне господарство, забезпечує науково-технічною інформацією, координує розробку міжгалузевих проблем, організовує науково-технічне співробітництво із зарубіжними науково-дослідними установами. При вирішенні наукових питань Міністерство освіти і науки спирається на думку наукової громадськості. З цією метою створюються наукові ради, які виконують роль науково-консультаційних органів.

В Україні наука організаційно ділиться на п'ять взаємопов'язаних сфер (секторів). До першого сектору відносять академічну науку, яка включає заклади Національної Академії наук України, Української академії аграрних наук, Академій медичних, педагогічних та правових наук України, а також галузевих академій: Української екологічної академії наук, Українській академії архітектури, Академії інженерних наук України, Академії наук вищої школи України, Української академії економічної кібернетики, Міжнародної академії комп'ютерних наук та систем, Міжнародної академії біоенерготехнологій.

Провідне місце у наукових дослідженнях займає Національна Академія Наук України. НАНУ очолює і координує фундаментальні дослідження у різних областях науки. До її складу входять науково-дослідні інститути, лабораторії, музеї, астрономічна обсерваторія, ботанічний та акліматизаційний сади, біологічна станція, друкарня та бібліотека. Започаткована Академія наук України ще в листопаді 1918 року. За статутом вона повинна була розробляти понад 60 наукових напрямків у трьох відділах. Перший відділ - це історія українського народу, писемності, мистецтва, історія української церкви, загальне мовознавство, мова і література, слов'янська історія, історія всесвітньої літератури, філософія та ін. Другий відділ об'єднував математику, механіку, астрономію, фізику, хімію, геологію, ботаніку, зоологію, географію та інші. Він називався фізико-математичним. Третій відділ об'єднував два підвідділи: юридичних наук (філософія права, слов'янське законодавство, державне, адміністративне та міжнародне право, церковне право, кримінологія, цивільне право та ін.) та економічних наук (теоретична економія, соціологія, економіка промисловості, сільського господарства, економіка підприємства, бухгалтерський облік, аудит, статистика, фінанси, кредит, банки та грошовий обіг, демографія та ін.).

В теперішній час перелік галузей наук значно розширився і змінився, а Національна Академія наук організаційно включає п'ять наукових центрів: Південний, Донецький, Придніпровський, Західний, Північно-Східний. Кожний центр має відділи, які відповідають основним галузям досліджень у певному регіоні. Так, Придніпровський науковий центр розробляє проблеми екології; Західний - концепцію здійснення земельної реформи, створення комп'ютеризованого інформаційного банку земельних ресурсів; Донецький комплексну програму економічного і соціального розвитку Донбасу; Південний проблеми раціонального водокористування, еколого-економічне обґрунтування будівництва другої черги Дунайсько-Дністровської зрошували геми; Північно-Східний - виконує значний обсяг експертних робіт по технічному переозброєнню підприємств та інше. Кожний науковий центр має у своєму складі науково-дослідні інститути або їх відділення.

Галузева наука є другою сферою організації науки в Україні. Вона включає самостійні наукові організації, підпорядковані органам державного і галузевого управління (міністерствам і відомствам) та самостійні науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, науково-виробничі об'єднання. Галузеві науково-дослідні установи працюють на певну галузь і найбільш наближені до проблем її розвитку. Вони підпорядковані наступним міністерствам: Міністерству палива та енергетики, Державному комітету промислової політики, Міністерству охорони здоров'я, Міністерству транспорта, Міністерству аграрної політики, Державному комітету будівництва, архітектури та житлової політики, іншим міністерствам та відомствам.

Вузівська наука (третій сектор)представлена вищими навчальними закладами, які мають спеціальні підрозділи (проблемні та галузеві лабораторії, науково-дослідні частини тощо), а також які виконують науково-технічні роботи на кафедрах.

Заводська наука (четвертий сектор) включає як самостійні науково-дослідні підрозділи, які входять до складу виробничих об'єднань, так і конструкторські, технологічні і інші технічні служби, підрозділи у структурі підприємств, які не є юридичними особами.

Позавідомча наука (підприємницький сектор) об'єднує недержавні наукові організації, створені останнім часом, як правило, у формі малих підприємств різноманітних організаційно-правових форм. До цієї сфери можна віднести створені комерційними структурами потужні наукові організації, у тому числі із залученням іноземного капіталу. Сюди ж треба віднести малі інноваційні (венчурні) підприємства, приватні консультаційні осередки. Розвиток організаційних форм у сфері прикладної (галузевої) науки в сучасних умовах породив нові організаційні структури -інкубатори, технопарки, технополіси.

Інкубаторспеціалізується на створенні сприятливих умов для започаткування і ведення ефективної діяльності малих інноваційних (венчурних) фірм, зайнятих реалізацією оригінальних науково-технічних ідей. Це досягається через надання малим інноваційним фірмам матеріальних (перш за все, наукового обладнання і приміщень), інформаційних, консультаційних та інших необхідних послуг.

Технопарк- це компактно розташований комплекс, який може включати в себе наукові установи, вищі навчальні заклади і підприємства промисловості.

Технополіс схожий на технопарк, має форму невеликого містечка (населеного пункту), в якому розташовані наукові і науково-виробничі комплекси. Це свого роду конгломерат із сотень розміщених на одній території дослідних установ, промислових фірм (переважно малих), впроваджувальних організацій, які об'єднані зацікавленістю у появі нових ідей та якнайшвидшій їх комерціалізації. Об'єднання дрібних фірм створює інфраструктуру, достатню для крупних нововведень. Основною ланкою технополісу переважно є крупний університет - генератор фундаментальних знань, що виступають основою інновацій. Технопарки як організаційні форми науково-технічної діяльності створені у США, країнах Західної Європи. В Японії сформовано 19 технополісів, у яких нагромаджений потужний потенціал для розробки досконалих технологій у пріоритетних областях науки. Україна почала запровадження цих прогресивних і ефективних форм наукової діяльності.

Переважна кількість організацій, що виконували наукові та науково-технічні роботи, знаходиться в державній (70,5%) та колективній (28,3%) власності, в приватній власності лише 0,3%. 58,8% всіх організацій здійснювали наукові дослідження в галузі технічних наук, 12,5% - в сфері сільськогосподарських наук, 5,0% - в медицині, 3,4% - в економічних науках.

13. Склад та структура видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення.

До витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населен­ня належать видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпе­чених громадян, забезпечення прожиткового мінімуму різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися у скрутному стано­вищі, пенсійне забезпечення. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, витрати на утри­мання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, інші видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Законодавством України передбачається соціальний захист понад двадцяти різних видів допомоги та пільг. До них належать такі групи населення:

- ветерани праці та громадяни похилого віку;

- військовослужбовці;

- матері з дітьми;

- інваліди з дитинства і діти-інваліди;

- діти, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи;

- учасники бойових дій та ветерани Великої Вітчизняної війни;

- сім´ї з незначними доходами;

- молоді сім´ї;

- інші категорії населення.

Видатки на соціальний захист економісти класифікують за певни­ми ознаками. По-перше, за джерелами фінансування видатки на соціальний захист поділяються на ті, що забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету та за рахунок місцевих бюджетів. З Дер­жавного бюджету здійснюється фінансування заходів, пов´язаних з поверненням та облаштуванням депортованого кримськотатарського народу й осіб інших національностей, які повернулися в Україну, ут­римання пунктів тимчасового розміщення біженців, надання грошо­вої допомоги біженцям та інші витрати. Переважна більшість видатків на соціальний захист населення адресного характеру, як державна до­помога сім´ям з дітьми, державна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, житлові субсидії та інші, фінансуються за рахунок виділення коштів з Державного бюджету у формі субвенцій місцевим бюджетам.

По-друге, забезпечення соціального захисту певних груп населен­ня за витратами на реалізацію загальнодержавних та місцевих про­грам. До загальнодержавних відносяться програми усіх видів допомо­га і компенсацій, утримання установ та закладів соціального захисту, функціонування яких передбачено чинним законодавством та норма­тивно-правовими актами Кабінету Міністрів України. До них належать витрати, фінансування яких передбачається Законом України «Про державну допомогу сім´ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім´ям», «Про органи і служби у справах неповнолітніх» та інші.

Запровадження місцевих програм соціального захисту населення відбувається на основі рішень органів місцевого самоврядування. їх фінансування проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів.

По-третє, за метою використання видатки на соціальний захист населення економісти поділяють на такі групи:

а) видатки на соціальний захист у зв´язку з малозабезпеченістю.

До них належать допомоги малозабезпеченим сім´ям з дітьми, дер­жавна соціальна допомога малозабезпеченим сім´ям тощо;

б) видатки за метою використання, до яких належать виплати для компенсації втраченого доходу. Вони включають витрати на виплату допомоги по вагітності і пологах, допомоги по догляду за дитиною-інвалідом та допомоги по догляду за дитиною до 3-х років. Сюди мож­на віднести індексацію грошових доходів громадян;

в) виплати, зумовлені компенсацією втрати здоров´я або майна, до яких належать компенсаційні виплати реабілітованим громадянам відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних ре­пресій в Україні»;

г) витрати на соціальний захист населення за визначеною метою їх використання, зумовлені наданням допомоги в облаштуванні ор­ганізацій чи тимчасових пунктів та наданням пільг окремим кате­горіям населення. Це, наприклад, витрати на утримання притулків для неповнолітніх та пунктів тимчасового розміщення біженців, а та­кож надання пільг та привілеїв окремим категоріям громадян;

По-четверте, виплати на соціальний захист населення можуть здійснюватися у грошовій та натуральній формах. Причому грошові виплати на соціальний захист можуть відбуватися готівковими гро­шовими коштами та у безготівковій формі. Єдиною формою без­готівкових виплат є житлові субсидії. Виплати у натуральній формі здебільшого застосовуються при реалізації місцевих програм соціаль­ного захисту населення.

Розвиток ринкових відносин вимагає постійного аналізу стану соціального захисту населення та розробки заходів щодо встановлення раціонального балансу інтересів держави, виробників та спожи­вачів соціальних послуг. Уся складність прийняття рішень у соціаль­ній сфері полягає у необхідності одночасного забезпечення еко­номічної ефективності видатків на соціальний захист і дотримання соціальної справедливості. Тому одним із найважливіших завдань за­безпечення соціальних гарантій населення є недопущення послаб­лення стимулів їх економічної активності з одночасним підтриман­ням життєвого рівня усіх громадян на прийнятному рівні. Важливою умовою ефективності фінансування соціальних витрат є визначення державних соціальних стандартів і нормативів у формі мінімальної за­робітної плати, пенсії за віком та інших видів соціальних виплат і до­помоги.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних заощаджень, програми страхування й програми перерозподілу Національного доходу.

Соціальний захист – це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, які гарантує державу окремим верствам населення, а також при певних економічних умовах всім членам суспільства (під час росту інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття й ін.)

Форми й методи соціального захисту населення повинні забезпечувати задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум– це вартісна оцінка мінімуму життєвих коштів, необхідних для підтримки життєдіяльності й поновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавчо певним базовим державним соціальним стандартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії й стандарти в сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально - культурного обслуговування, охорони здоров'я, утворення й ін.

Державні соціальні стандарти й нормативи формуються, установлюються й затверджуються в порядку, певному Кабінетом Міністрів України.

Особливістю соціального захисту є її адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, які в ній бідують і в певних розмірах.

Соціально – економічні гарантії – це метод забезпечення з боку держави задоволення різних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів.

Нормативи споживання – розміри споживання в натуральному вираженні продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання й деяких послуг за певний проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення – певна кількість предметів довгострокового користування, що перебуває в особистому споживанні населення, а також забезпечення певної території мережею установ утворення, охорони здоров'я, побутового, транспортного обслуговування й ін.

Нормативи доходу - розмір доходу громадян або родини, що гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання й забезпечення.

Нормативи раціонального споживання - рівень споживання товарів і послуг поточного й довгострокового користування, що гарантує оптимальне задоволення потреб.

Нормативи мінімального споживання – соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, певний по нормах соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи - нормативи, обумовлені на підставі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або окремих соціальних груп.

Державні нормативи в сфері житлово-комунального господарства включають:

- граничну норму оплати послуг на утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від одержуваного доходу;

- показники якості надання комунальних послуг.

До державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування й зв'язку належать:

- норми забезпечення транспортом загального користування;

- показники якості транспортного обслуговування;

- норми забезпечення населення послугами зв'язку;

Державні соціальні нормативи в сфері охорони здоров'я включають:

- список і обсяг гарантованої медичної допомоги громадянам;

- показники якості надання медичної допомоги;

- нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами й іншими спеціальними коштами;

- нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних установах охорони здоров'я та ін.

До державних спеціальних нормативів у сфері освіти належать:

- перелік і обсяг послуг, надаваний державними й комунальними установами дошкільного, загальсереднього, професійно-технічного й вищого утворення;

- нормативи максимальної наповнюваності класів, груп;

- нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

- нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів і ін.

Обсяг і рівень забезпеченості соціально-економічними гарантіями є показником цивілізованості країни.

Важливою складовою соціального забезпечення є фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, фінансування видатків на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатків, зумовлених ліквідацією наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи, та інших видатків.

Фінансування закладів і програм соціального забезпечення непо­внолітніх включає соціальний захист дітей, позбавлених сімейного виховання.

Фінансове забезпечення молодіжних програм і заходів здійсню­ється за рахунок Державного і місцевих бюджетів. Переважна біль­шість видатків спрямовується на реалізацію державної політики поліпшення соціального становища молоді, жінок і дітей. У місцевих бюджетах більше третини коштів спрямовується на забезпечення мо­лодіжних програм і заходів, утримання установ галузі та на розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді і клубів для підлітків.

Фінансування витрат на утримання будинків-інтернатів для ста­рих та інвалідів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів. У цих установах старі люди та інваліди перебувають на повному держав­ному забезпеченні — харчування, одяг, взуття та інші предмети пер­шої необхідності, користуються медичними, культосвітніми та побу­товими послугами. Вони також отримують частину призначеної їм пенсії. Так, одиноким пенсіонерам, що проживають у будинках-інтернатах для старих і інвалідів, виплачується 25 відсотків від призна­ченої пенсії, але не менше 20 відсотків від мінімальної пенсії за віком на місяць.

У будинках-інтернатах для старих і інвалідів можуть діяти підсобні господарства та майстерні. Отримані доходи використовуються на поліпшення культурно-побутових умов старих та інвалідів. Крім того, на фінансування цих установ можуть спрямовуватися позабюджетні кошти, добровільні пожертвування, кошти благодійних фондів тощо.

Видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської ката­строфи та соціальним захистом населення, фінансуються за рахунок асигнувань Державного бюджету. Вони включають витрати на ком­плексне медико-санаторне забезпечення потерпілого населення, його радіологічний захист та екологічне оздоровлення території, що зазнала радіоактивного забруднення, наукове забезпечення робіт та інфор­маційні системи, здійснення окремих заходів Всеукраїнською гро­мадською організацією «Союз Чорнобиль України» та іншими гро­мадськими організаціями із соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Інші видатки на соціальне забезпечення включають видатки на за­ходи, пов´язані з поверненням депортованих з України, кримськота­тарського народу та осіб інших національностей, грошову допомогу біженцям і утримання пунктів тимчасового розміщення біженців.

Обсяг видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, виходячи з обсягів ресурсів бюджету на цю мету, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості та контингенту отримувачів соціальних послуг визначається за такою формулою:

Vsi = Vs1i + Vs2i + Vs3i + Vs4i Vs5i + Vs6i Vs7i + Vs8i +Vs9i,

де Vs1i — розрахунковий показник обсягу видатків на утримання будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, будинків-інтернатів для дітей-інвалідів та навчання і трудове влаштування інвалідів;

Vs2i — розрахунковий показник обсягу видатків на утримання притулків для неповнолітніх;

Vs3i — розрахунковий показник обсягу видатків на утримання територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян та відділень соціальної допомоги вдома;

Vs4i — розрахунковий показник обсягу видатків на державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям;

Vs5i — розрахунковий показник обсягу видатків на виконання програм і здійснення заходів щодо сім'ї, жінок, молоді та дітей;

Vs6i — розрахунковий показник обсягу видатків на оброблення інформації з нарахування та виплати допомоги, компенсацій та субсидій;

Уs7і — розрахунковий показник обсягу видатків на допомогу по догляду за інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу;

Vs8i — розрахунковий показник обсягу видатків на виплату реабілітованим громадянам;

Vs9i — розрахунковий показник обсягу видатків на виконання інших державних програм соціального захисту населення.

14.Фінансування житлово-комунального господарства.

Фінансування житлово-комунального господарства провадиться за рахунок як Державного бюджету, так і бюджетів місцевих рад народних депутатів. Україна провадить чітку політику поступової передачі житлового фонду держави через приватизацію квартиронаймачам та політику оплати ними вартості комунальних послуг. При цьому ще досить значними залишаються видатки держави на оплату витрат по водопостачанню, опаленню, електроенергії, санітарного й технічного обслуговування житлових будинків. Житлові господарства провадять свою діяльність на основі господарсько-фінансових планів та кошторисів експлуатаційних доходів і видатків. Важливими розрахунками до проекту бюджету для одержання видатків є обґрунтування через фінансові розрахунки доходів і видатків по кожному видові видатків і в цілому по господарству.

Сума експлуатаційних доходів і видатків визначається на основі даних про середньорічну експлуатацію житлової площі та інших приміщень і розрахунків доходів й видатків на 1 м2 площі.

Доходи від квартирної плати вираховуються по ставці на м2. Розрахунки квартирної плати перевіряються по даних про житлову площу, яка перебуває в експлуатації на початок року, враховуються також введення в експлуатацію нового житла й вибуле житло. Арендна плата в доходах житлових господарств за нежилі приміщення враховується по ставках, встановлених місцевими органами влади.

Основою для планування експлуатаційних видатків служать техніко-економічні показники та нормативи. Для визначення видатків на утримання житлових організацій по окремих видах затрат застосовується нормативний метод.

У розрахунках до проектів бюджетів на утримання апарату управління й обслуговуючого персоналу житлових організацій видатки визначаються по нормативу на 1м2 середньорічної експлуатованої житлової площі.

Витрати на поточний ремонт передбачаються у розмірі не більше 1 % загальної вартості житлового господарства. Витрати на капітальний ремонт плануються у межах амортизаційних відрахувань і складаються із двох частин: обсягу витрат та джерел фінансування.

Обсяг витрат на капітальний ремонт житлового фонду планується з огляду на середньорічну вартість житлового фонду і середній розрахунок відсотків амортизаційних відрахувань. Норми таких відрахувань на капітальний ремонт житлового фонду встановлюються у відсотках до балансової вартості будівель відповідно до класифікації — кам'яні, цегляні, дерев'яні, змішані та ін. При визначенні джерел фінансування капітального ремонту житлових будинків виходять із суми коштів з доходів житлового господарства, які направляються на ці цілі, а кошти, яких бракує, плануються в бюджеті як асигнування із бюджету.

Потреби житлового господарства в бюджетних коштах розглядаються по галузі в цілому шляхом визначення доходів, які можуть бути направлені на будівництво житла та капітальний ремонт. При цьому кошти, яких бракує, одержують з бюджету разом із видатками на газифікацію житлового фонду. Розрахунки по комунальних підприємствах до проекту бюджету роблять на основі визначення насамперед прибутків.

Показники прибутків комунальних підприємств залежать від виробничо-експлуатаційної діяльності, тарифів (цін) на продукцію і послуги та їх собівартості. Показники виробничої діяльності комунальних підприємств різні: — для водопровідних станцій програма встановлюється у тис. куб. м води; — для електричних мереж — у тис. кВт/год електроенергії; газових мереж — тис. куб. м газу; — по тепломережах — у тис. кал. тепла; — по трамвайних і тролейбусних управліннях — у тис. перевезених пасажирів та інших показниках, залежно від виду діяльності. На основі цих показників встановлюють тарифи і калькулюють собівартість послуг. Тарифи на послуги багатьох комунальних підприємств не одинакові. Єдині тарифи встановлені в цілому по державі за проїзд в автобусах, трамваях, тролейбусах, метро та за електроенергію, газ. Собівартість одиниці комунальних послуг коливається залежно від галузі.

На підприємствах з високим технічним обладнанням собівартість нижча, в малих підприємствах — вища, а тим більше у селищах і невеликих містах. Для визначення прибутків чи збитків комунальних підприємств при розрахунках видатків бюджету використовують кошторис витрат і калькуляцію на одиницю послуг.

Прибуток чи збиток комунальних підприємств визначають як різницю між валовими доходами та валовими видатками. Головну статтю витрат по комунальному господарству становлять витрати на комунальний благоустрій міст і селищ.

Видатки на комунальний благоустрій включають: капітальні витрати, витрати на капітальний ремонт і видатки на поточні виграти по утриманню споруд. Видатки на капітальне будівництво доріг, тротуарів, мостів, водозаборів та інших об'єктів міського господарства плануються на основі проектно-кошторисних витрат у межах бюджетних асигнувань та залучених коштів. Видатки на капітальний ремонт споруд міського благоустрою визначають відповідно до встановлених норм по видах споруд.

Витрати по капітальному ремонту споруд провадяться у межах асигнувань, передбачених бюджетом, згідно з кошторисом видатків та залучених коштів. Кошториси видатків на поточний ремонт споруд міського благоустрою повинні відповідати коштам, закладеним у бюджети. По всіх видах благоустрою повинні забезпечуватись перевірки обсягів робіт та їх вартості за одиницю послуг.

При затвердженні видатків по укрупнених показниках використовують дані про розмір площ, міських вулиць і проїздів на основі фактичних витрат у минулому році При плануванні видатків бюджетів місцевих рад передбачаються видатки на ремонт споруд і благоустрій сільських райцентрів та робітничих селищ з огляду на середній розмір видатків на одну адміністративну одиницю.

Будівництву, як специфічній галузі, притаманні особливості: порівняно тривалий період будівництва, будівництво провадиться тільки на основі проектнокошторисної документації, затвердженої в установленому порядку. До проектно-кошторисної документації включаються: проектне завдання з кошторисно-фінансовими розрахунками та робочі креслення з кошторисом.

Проектне завдання розробляється з метою окреслення основних технічних рішень, які забезпечують досягнення високих техніко-економічних показників як в ході будівництва, так і в ході експлуатації побудованих основних фондів. На стадії розробки проектних завдань по показниках та нормативах визначається кошторисна вартість будівництва об'єктів.

Залежно від призначення та складу будівництва проектування виконується в одну, дві або три стадії. При проведенні будівництва нескладних у технічному плані об'єктів застосовується одностадійне проектування. В такому разі до проекту входять коротка пояснювальна записка, генеральний план, робочі креслення із кошторисами до них, а також зведені кошториснофінансові розрахунки по окремих роботах та витратах. При проектуванні будівництва, розрахованого на дві стадії, яке нині досить поширене, розробляються проектні завдання з кошторисно-фінансовими розрахунками до них, робочі креслення й кошториси до них.

По будівництву у три стадії розробляються проектні завдання, технічні проекти, у яких уточнюються дані проектних завдань і робочих креслень. Але незалежно від того, в якому порядку провадиться проектування будівництва, невід'ємною частиною проекту є кошторис, який складається на основі робочих креслень, де визначаються грошові кошти, необхідні для виконання будівництва по окремих напрямах будівництва та об'єктах.

Кошториси необхідні для обліку виконаних обсягів робіт та розрахунків між замовником і підрядчиком. Фінансування об'єктів будівництва провадиться за такими принципами: — наявність коштів на будівництво, затверджених у бюджеті чи фонді; — наявність проектно-кошторисної документації, затвердженої у встановленому порядку; бюджетів — цільове використання коштів у межах, затверджених щорічними і кошторисними асигнуваннями за фактично виконані обсяги робіт.

Пільги, що стосуються оплати житлово-комунальних, транспортних послуг, послуг зв'язку.

Перераховані послуги забезпечують адресну соціальну підтримку найменш захищеним родинам і громадянам в умовах підвищення частини погашення населенням собівартості послуг житлово-комунального господарства, транспорту, зв'язку.

Пільги в оплаті житлово-комунальних послуг здійснюються у вигляді житлових субсидій.

Програма житлових субсидій була уведена Постановою Кабінету Міністрів України № 89 від 4 лютого 1995 року.

Житлові субсидії - це грошова форма допомоги родинам в оплаті житлово-комунальних послуг, а саме:

- утримуванні житла;

- оплаті холодного й гарячого водопостачання;

- оплаті газопостачання;

- оплаті електроенергії;

- придбанні зрідженого газу;

- придбання твердого й грубного палива й ін.

По програмі житлових субсидій право рятуйте! будь-яка родина, якщо видатки на житло, комунальні послуги й паливо в межах установлених норм користування й споживання перевищують 20 відсотків сукупного доходу.

Родина, якій призначена житлова субсидія, платить за житлово-комунальні послуги 20% середньомісячного сукупного доходу, а за придбання зрідженого газу, твердого й грубного побутового палива - 20% її річного сукупного доходу.

Якщо родина, що проживає в житловому приміщенні, складається з пенсіонерів, які не працюють, інших непрацездатних громадян і дітей і середньомісячний сукупний дохід на один жителя приміщення не перевищує вартісної величини границі малозабезпеченості, розмір плати за житлово-комунальні послуги становить 15% їх середньомісячного сукупного доходу, а за придбання зрідженого газу, твердого й грубного побутового палива - 15% їх річного сукупного доходу.

Джерелом погашення видатків за житлово-комунальні субсидії є Державний і місцевий бюджети.

15.Соціальне страхування. Види соцстрахування. Соціальні фонди.

Основні напрямки здійснення соціальних гарантій:

1) Держава повинна гарантувати кожному зайнятому в процесі виробництва:

а) нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати і її індексацію;

б) помірні податки;

в) невтручання в підприємницьку діяльність.

2) Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян і суспільства, що вона не може, довірити кожному громадянинові самостійно:

а) придбання загальної освіти;

б) виховання дітей і підлітків;

в) підготовка кадрів;

г) організація охорони здоров'я й розвитку фізичної культури та ін.

3) Держава повинне сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе й своєї родини на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їхньої участі в процесі виробництва в таких формах:

а) пенсії;

б) різні види допомоги;

в) стипендії;

г) грошові виплати і їхня індексація;

д) пільги в оподатковуванні.

Держава законодавчо гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розробці й реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Розробка й виконання Державного й місцевого бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій і соціальної сфери.

Державна цільова підтримка місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних суспільств відносно надання соціальних гарантій на законодавчо визнаному рівні.

Загальна сума благ і послуг, які споживає населення за відповідний період, становить фонд споживання.

Необґрунтоване збільшення коштів, які направляються на соціальний захист населення, у загальному обсязі фонду споживання вимагає додаткового вилучення коштів з фонду оплати праці, що в остаточному підсумку тільки розширює масштаби перерозподілу, зменшує стимулюючу роль заробітної плати й не збільшує обсяг сукупного споживання.

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

- Державний бюджет;

- кошти місцевих бюджетів;

- страхові фонди;

- Фонд соціального страхування через тимчасову втрату працездатності;

- Фонд загального обов'язкового страхування на випадок безробіття;

- Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях;

- Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків і інших джерел, не заборонених законодавством України);

- Державні й недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій. Держава повинне гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми:

- визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:

· мінімальної заробітної плати;

· пенсії по віку;

· стипендії та ін.

- Здійснення превентивних соціальних мір у зв'язку із ціновою лібералізацією:

- Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд:

Основною метою соціальної політики в Україні на сучасному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення й зменшення тиску кризи на найменш захищені верстви населення.

Соціа́льне страхува́ння — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, а також добровільним соціальним страхуванням через страхові компанії, що мають ліцензії Державного комітету фінансових послуг України.


Читайте також:

  1. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
  2. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
  3. Альтернативні варіанти довгострокового фінансування діяльності підприємства
  4. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
  5. АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ
  6. Аналіз співвідношення активів із джерелами їх фінансування
  7. Антропогенне забруднення природного середовища. Джерела забруднень
  8. Антропологічні джерела
  9. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система
  10. Безперебійні джерела живлення
  11. Бюджетна заборгованість із соціальних виплат
  12. Бюджетна класифікація фінансування бюджету




Переглядів: 2157

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Розрізняють такі види субсидування, як: дотації, гранти, субвенції, спонсорська або донорська допомога. | Волюнтативна

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.036 сек.