Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ТЕМА 2.2..Природно-ресурсний потенціал України і його економічна оцінка при розміщенні продуктивних сил

Запитання та завдання

1. Які особливості відтворення населення України?

2. Як визначають природний приріст населення?

3. Що ви розумієте під соціальною структурою населення і які її особливості в Україні?

4. Визначте поняття “трудові ресурси”.

5. Які ознаки характеризують працересурсний потенціал?

6. Що таке якість населення?

7. Розкрийте суто поняття “зайнятість”. Перелічіть основні форми зайнятості.

8. Дайте означення понять “трудові ресурси” та “ринок праці”.

9. Розкрийте сутність ринку праці.

10. Які моделі ринків праці вам відомі.

11. Як визначають економічну місткість регіонального ринку праці?

12. Коротко охарактеризуйте типи регіональних ринків праці в Україні.

13. Визначте поняття “розселення населення” та охарактеризуйте основні форми розселення.

14. Назвіть загальні риси регіонального розселення України.

15. Що таке урбанізація та який вплив вона здійснює на розміщення продуктивних сил?

2.2.1. Сутність та структура природно-ресурсного потенціалу.

2.2.2. Економічна оцінка природних ресурсів.

2.2.3. Мінеральні ресурси.

2.2.4. Земельні та агрокліматичні ресурси.

2.2.5. Водні і біологічні ресурси.

2.2.6. Рекреаційні ресурси.

2.2.7. Раціональне використання природно-ресурсного потенціалу.

Рекомендована література: 4, 5, 11, 16, 20, 24, 26, 27, 33, 54, 55, 56, 58, 65, 66, 67, 75.

2.2.1 Виробництво матеріальних благ можливе лише при взаємодії людей і природи. На сьогодні загальновизнаного тлумачення поняття “потенціал” поки ще не має. Економіст- географ В.Г.Руденко нарахував до семи означень, що їх найчастіше вживають різні автори для характеристики змісту цього поняття. Узагальнивши їх В.П. Руденко виводить таке формулювання: “Природно- ресурсний потенціал (ПРП) території – це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, виражена в їхній суспільній споживній вартості”. До складу ПРП входять природні умови і ресурси.

Природні ресурси – компоненти природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил використовуються чи можуть використовуватися в матеріальному виробництві для задоволення потреб людського суспільства. Природні ресурси мають двоякий характер: по своїй матеріальній формі - це тіла і сили природи, властивості і розміщення яких обумовлені природними закономірностями; по своєму споживчому економічному змісту, це споживчі вартості, корисність яких визначається рівнем вивченості, технічною можливістю, економічною доцільністю використання. Кількість, якість і поєднання ресурсів визначають природно-ресурсний потнціал території, який є важливим фактором розміщення населення і господарської діяльності. Наявність природних ресурсів є важливою передумовою розміщення продуктивних сил на певній території. При освоєнні значних джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси, що визначають ринкову спеціалізацію, місце регіонів у територіальному поділі праці. Розміщення, умови видобутку і характер використання природних ресурсів впливають на зміст і темпи регіонального розвитку.

Природні умови – це тіла й сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил мають істотне значення для життя і діяльності людського суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і обслуговуючій діяльності людей. До природних умов зараховують клімат, рельєф, геологічну будову, географічне розміщення.

Поділ на ресурси й умови певною мірою штучний, бо ті самі компоненти природи можуть виступати і як ресурси, і як умови, набуваючи або втрачаючи таке значення залежно від рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства.

Наявність тих чи інших природних умов, і особливо природних ресурсів, може бути стимулом, поштовхом для розвитку економіки країни, але не завжди. Останнім часом виокремилась і така тенденція: чим вище рівень розвитку виробництва у країні, тим менше він залежить від ресурсного фактора.

Усі природні ресурси мають дві основні ознаки – походження і використання.

Відповідно до цього склалася їхня подвійна класифікація – природна й економічна (господарська).

За походженням і природними властивостями виділяють: мінеральні (корисні копалини), водні, грунтово-земельні, біологічні (рослинні і тваринні) ресурси, агрокліматичні (сонячне тепло, світло, опади), рекреаційні.

Ознака походження доповнюється ознакою вичерпності та відновлюваності ресурсів, що має важливе значення з позицій охорони природи, можливостей відтворення ресурсів та визначення стратегії їх використання. За цими ознаками розрізняють такі види ресурсів:

1.Вичерпні:

а) невідновлювані ресурси – мінеральна сировина, паливо, грунтовий гумусовий покрив, підземні води;

б) відновлювані – запас води в річках і озерах, річний поверхневий і підземний стоки, запас поживних речовин у грунті, рослинний і тваринний світ;

2.Невичерпні відновлювані: тепло, світло, енергія Сонця, вітру, океану, припливи та відпливи, теплова енергія Землі та океанів, запаси океанічної води, ресурси глибинної будови матерії, космічні ресурси.

Ресурсом є і сама територія, як з точки зору наявності вільних ділянок для розміщення нового виробництва і розселення людей, так і як комплексне джерело зосередження на ній окремих видів ресурсів. В науці використовують поняття територіального поєднання ресурсів. Під ним розуміють ресурси різного виду, розташовані на певній цілісній території та об’єднані фактичним або перспективним спільним використанням у межах регіонального виробничого комплексу.

Економічна класифікація природних ресурсів грунтується на переважному використанні їх у сферах і галузях господарської діяльності. За цією ознакою ресурси поділяють так:

1) промислові – паливні, енергетичні, металургійні, агрохімічні, будівельні, водні, лісосировинні тощо;

2) сільськогосподарські – грунтово- земельні, у тому числі рілля та кормові угіддя, вода для зрошення, суми температур і опадів вегетаційного періоду, промислові тварини тощо;

3) невиробничої сфери – водойми, що використовуються для потреб населення, лісові масиви навколо міст і природоохоронні, ресурси для відпочинку та оздоровлення людей (рекреаційні та бальнеологічні) тощо.

Для ПРП території характерна наявність компонентної, функціональної, територіальної та організаційної структур.

Компонентна структура ПРП – це внутрішньо – та міжвидові співвідношення природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо). Щодо цього ПРП території може бути поділений на такі групи ресурсів: мінеральні (паливно- енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, гірничо- хімічна сировина, будівельні матеріали), водні (поверхневий стік, підземні води), земельні (з урахуванням сільськогосподарського призначення й характеру грунтового покриву), лісові (щорічний приріст деревини), фауністичні (мисливські, рибні, медоносні ресурси), природно- рекреаційні (рекреаційні території, придатні для створення санаторно-курортних закладів, баз відпочинку тощо).

Функціональна структура ПРП відображає класифікацію природних ресурсів за їхньою здатністю до формування комплексів та участі в територіальному поділі праці, що втілюється в господарській спеціалізації окремих територій (видобуток вугілля, лісове господарство тощо).

Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно- ресурсних комплексів (вугілля + залізна руда для виплавлення металу тощо).

Організаційна структура ПРП розглядає природні ресурси під кутом зору їхньої самоорганізації, самовідтворення, а також щодо ефективності їхньої експлуатації, охорони й відтворення.

ПРП території - категорія історична. Вона пов’язана з виникненням і прогресом людського суспільства. Залучаючи тіла й сили природи у виробничий процес, людина тим самим наділяє їх економічним змістом і змінює на природні ресурси – найбільш рухому, динамічну сферу взаємодії природи й суспільства як у просторі, так і в часі.

Розвиток ПРП території в часі має циклічний характер і веде до формування ресурсних циклів, які відображають життєдіяльність потенціалу природних ресурсів. Під ресурсним циклом розуміється сукупність перетворень і просторових переміщень певної речовини або групи речовин, що присутні на всіх етапах використання його людиною (виявлення, підготовка до експлуатації, вилучення з природного середовища, перероблення, споживання, повернення в природу) в межах суспільної ланки загального кругообігу даної речовини на Землі.

2.2.2 .Використання у виробничій системі природних факторів вимагає адекватної цій системі оцінки. Визначення якості ресурсів і умов називають оцінюванням. Є два види оцінки: технологічна (або виробнича) й економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності тіл або явищ природи для того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Часто технологічна оцінка має словесний вираз (“придатне без обмежень”, “обмежено придатне”, “непридатне”). Технологічна оцінка здійснюється перед економічною.

Економічна оцінка природних умов і природних ресурсів – це їх вартісний вираз. Вона виникла з потреб господарства, якому необхідні не лише знання про кількості та якості природних ресурсів, їхні особливості, а й вираження у вартісних показниках, котрі можна використовувати в проектуванні та управлінні господарством.

В економічній науці склалися три основні підходи до оцінювання природних ресурсів. Всі вони спираються на визначення матеріальних витрат, пов’язаних з ресурсовикористанням. У зв’язку з цим оцінити природні ресурси, їхнє джерело можна лише опосередковано – через величину цих витрат та економічну вигоду.

1. Оцінювання за витратами здійснюється на підставі суспільних затрат на їх господарське освоєння й експлуатацію – пошуки, розвідку, освоєння, поліпшення джерела ресурсів. Масштаби цих затрат і можуть стати базою визначення вартості тих чи інших видів ресурсів. Порівняння цих витрат з витратами за іншими джерелами дає можливість виявити ті, які забезпечують економію сил, часу і матеріальних засобів на залучення до експлуатації нових джерел. У практиці господарських розрахунків ці оцінки застосовуються до таких природних ресурсів: мінеральна сировина й паливо (затрати на розвідку та освоєння), грунтові й лісові ресурси (затрати на відтворення), атмосферне повітря й вода (затрати на очищення від забруднення).

2.Оцінювання за затратами на використання засноване на теорії диференціальної ренти та розрахунку економічної вигоди (економії витрат і одержання прибутку), яка виникає при експлуатації родовища, ділянки землі тощо, кращих порівняно з іншими. Їх обчислюють за різницею між приведеними витратами на гіршому (замикаючому джерелі ресурсів) та тому, що оцінюється, якщо відомі кількість і склад джерел для забезпечення потреби в ресурсах. Це дає змогу вибрати “найдешевші” варіанти забезпечення країни ресурсами, а також розрахувати прийнятні податки при передачі джерел ресурсів в оренду, при зміні їх власників, розпорядників, користувачів.

3.Оцінювання за витратами на відтворення або компенсацію – фактичне оцінювання майбутніх витрат суспільства у разі, якщо це джерело ресурсів не використовуватиметься в результаті виснаження або деградації. Це оцінювання прийнятне для відновлюваних або взаємозамінних ресурсів і спрямоване на економічну експлуатацію джерел ресурсу, враховуючи допустимі витрати на його відновлення або заміну іншим ресурсом. Воно також може використовуватися для регулювання відносин між ресурсокористувачами у вигляді стягнень за погіршення якості ресурсів.

При економічній оцінці використовуються наступні критерії: розміри родовища, які визначаються його запасами; якість корисних копалин, їх склад і властивості, умови експлуатації; потужність пластів і умови залягання; господарське значення; річний обсяг видобутку.

Оцінка мінерального потенціалу (паливно-енергетичного, металевих корисних копалин, нерудної сировини тощо) базується на показниках умовної річної продуктивності відповідних покладів, помноженої на розрахункові терміни їхньої експлуатації. Оцінку потенціалу водних ресурсів здійснюють виходячи із загального економічного ефекту, що його отримують від використання їх у провідних галузях народного господарства (наприклад, у зрошуваному землеробстві за рахунок підвищення врожаїв). Оцінка потенціалу земельних ресурсів визначається як добуток вирощуваної на одиниці площі сільськогосподарських угідь продукції, помноженої на їхню загальну площу.

Природно-ресурсний потенціал лісових ресурсів розраховується за вартістю 1м³ деревини, помноженою на її середньорічний приріст (з урахуванням регіональних різниць у якості). За основу економічної оцінки фауністичного ПРП території береться середньорічна продуктивність мисливських, рибних і медоносних ресурсів, що дається в державних або світових цінах. Оцінка потенціалу природно-рекреаційних угідь обчислюється за кількістю рекреантів, які можуть бути прийняті на відпочинок в різних регіонах країни, і використання ним для цього вільного часу. Вартість останнього може бути оцінена величиною валового суспільного продукту, що створюється за одиницю часу.

Кількісна оцінка ПРП території визначається загальною вартістю всіх видів його використання, тобто сумою добутків споживної вартості одиниці ресурсу, помноженої на його загальну кількість (продуктивність).

2.2.3.Україна належить до провідних мінерально - сировинних країн світу, а за запасами основних видів корисних копалин вона посідає одне з провідних місць в Європі. У країні з розвідкою, видобутком і використанням мінеральної сировини безпосередньо або опосередковано пов’язано до 48 відсотків її промислового потенціалу, майже 20 відсотків трудових ресурсів.

У промисловості України використовується понад 80 відсотків різних видів мінеральної сировини і розробляється близько 8 тис. родовищ корисних копалин.

За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на дві групи:

А) балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо - технічними умовами експлуатації:

Б) позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. До позабалансових відносять ресурси, що характеризуються малою потужністю запасів, низьким вмістом цінного компоненту, складними умовами експлуатації.

При визначенні запасів корисних копалин враховують потужність пластів або рудних тіл, їх протяжність або глибину залягання, вміст корисного компоненту та інші специфічні показники.

Мінеральні ресурси мають різний ступінь розвіданості та вивченості і відповідно до цього поділяються на категорії А,В,С₁,С_2.

А- докладно розвідані та вивчені;

В і С – розвідані менш докладно;

С₂– оцінені приблизно і попередньо.

Крім того, коли йдеться про геологічну розвідку нових територій, вирізняють прогнозні запаси для оцінки потенційних ресурсів. Запаси корисних копалин за категоріями А,В,С_1,С₂ разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси.

Гірничодобувні підприємства будують за умови наявності запасів мінеральних ресурсів категорій А,В,С_1.. Відношення промислових запасів до обсягу щорічного їх видобутку вказує на забезпечення ними в роках.

Таблиця 1.

Запаси корисних копалин України [Заставний, с.14]

Корисні копалини, млн.т.	Балансові запаси на 1 січня 1986 р. за категоріями	Забезпечення запасами, роки
А+В+С₁	С₂
Вугілля:
Кам’яне
Буре
Торф			40-50
Залізна руда			90-100
Марганцева руда			90-100
Флюсові вапняки			60-70
Вогнетривкі глини			75-85
Первинні каоліни			30-35
Вторинні каоліни
Калійні солі	9,17	17,7
Цементна сировина:
карбонатна
глиниста			90-100

При аналізі розміщення продуктивних сил держави оцінка корисних копалин з позицій їх використання у народному господарстві, тобто як його мінералоресурсної бази, найбільш доцільна. При такому підході всі корисні копалини поділяються на три основні групи: паливні, рудні і нерудні.

Паливні ресурси. Значні запаси паливних ресурсів в Україні характеризуються різким переважанням у їх структурі твердих видів палива: кам’яного вугілля, горючих сланців і торфу та дефіцитом рідких і газоподібних вуглеводнів. Відсутність достатньої кількості нафти і природного газу створює значні труднощі для розвитку економіки.

Провідне місце серед паливних ресурсівзаймає кам’яне вугілля запаси якого зосереджені в Донецькому (98%) і Львівсько- Волинському (2%) басейнах. 1/3 запасів – коксівне вугілля. Умови залягання вугілля в Донбасі складні: глибина-1200 м, товщина пластів-0,5-2,0 м, висока крутизна падіння пластів, що ускладнює видобуток вугілля і зумовлює його високу собівартість. Запаси Львівсько - Волинського басейну складають 1 млрд. т.

Буре вугілля (2-6 млрд. т) зосереджене в Придніпровському басейні. Найбільші родовища: Коростишівське (Житомирська обл.), Звенигородське (Черкаська обл.) та Олександрійське (Кіровоградська обл.)

Родовища нафти і газу зосереджені в трьох регіонах: Придніпровському, Прикарпатському і Причорноморському. В Україні налічується 214 нафтових і газових родовищ, Найбільші нафтові родовища: Прилуцьке і Леляківське (Чернігівська обл.), Рибальське і Качанівське (Сумська обл.), Зачепилівське, Радченківське і Сагайдацьке (Полтавська обл.), а також Бориславське, Битківське, Долинське (Прикарпаття).

Найбільшими родовищами природного газу є Шебелинське, Єфремівське і Кегичівське (Харківська обл.), Перещепинське (Дніпропетровська обл.), Малишівське і Диканське (Полтавська обл.), Качанівське (Сумська обл.), а також у Прикарпатті – Дашавське, Калуське, Вільче-Волицьке, Угерське, Опарське.

На межі Кіровоградської і Черкаської областей відкриті запаси горючих сланців (3,7 млрд.т). Менілітові сланці у великій кількості залягають у Карпатах.

В Україні є понад 2500 родовищ торфу, запаси якого оцінюють у 2,2 млрд.т. Поклади торфу розміщені в основному у Волинській, Рівненській, Київській, Чернігівській і Львівській областях.

Уранова руда знаходиться в Кіровоградській області та в Карпатах.

Рудні ресурси. На території республіки сконцентровано до 20% світових ресурсів марганцевих руд і понад 5% запасів залізних руд. Прогнозовані запаси залізних руд в Україні оцінюються в 20 млрд. т. Одним із найбільших у світі залізорудних басейнів є Криворізький (18,7 млрд. т). Запаси залізної руди в Кременчуцькому басейні оцінюють в 4,5 млрд. т, а в Білозерському залізорудному районі (Запорізька обл.) вони становлять 2,5 млрд. т. У Керченському родовищі залягає 1,4 млрд. т. Прогнозовані запаси залізних руд оцінюються в 20 млрд. т. Значна їх кількість залягає близько до поверхні і видобуток ведеться відкритим способом.

Україна займає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю (2,2 млрд. т). Його видобувають як відкритим, так і шахтовим способами. Найбільшими родовищами є Великотокмацьке (Запорізька обл.) і Нікопольське (Дніпропетровська обл.).

Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Побузькому родовищі (Вінницька обл.), Кіровоградській і Дніпропетровській областях.

На руди кольорових металів Україна не багата. Основні запаси титану містяться в Іршанському родовищі на Поліссі, Самотканському (Дніпропетровська обл.), на узбережжі Чорного та Азовського морів. Україна досить багата на алюмінієву сировину: Високопільське родовище (Дніпропетровська обл.), алуніти – у Закарпатті, нефеліни – у Приазов’ї.

Ртутні руди залягають у Донбасі (Микитівка). Запаси золота зосереджені у Дніпропетровській, Житомирській, Черкаській, Луганській, Донецькій, Одеській областях та в Мужіївському (Закарпатська обл.) родовищі.

Нерудні ресурси.Україна багата на гірничо-хімічну сировину. Великі запаси калійних солей зосереджені в Івано- Франківській області (Калуське, Тростянецьке, Туро-Волинське родовища) і в Львіській області (Стебниківське, Бориславське родовища). Калуське, Стебніківське і Сиваські родовища багаті на магнієві солі.

У Львівській області на Роздольському та Яворівському родовищах є великі запаси самородної сірки. Великі запаси кухонної солі (9 млрд. т) в Слов’янську, Артемівську, Солотвині, Дрогобичі, Калуші, Долині.

Флюсові вапняки розміщені в Донецькій області та Автономній Республіці Крим, а доломіти – у Донецькій, Дніпропетровській і Закарпатській області. Основні запаси вогнетривких глин у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій і Черкаській областях, кварцитів – у Житомирській (Овруцьке), Кіровоградській (Малоскелеватське), Сумській (Банницьке) та Донецькій (Красногорівське) областях. Найбільші родовища формувальних глин є в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській і Запорізьких областях.

Багато в Україні вискоякісного каоліну, запаси якого зосереджені в Житомирській, Хмельницькій, Черкаській, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Каолін використовують для виробництва вогнетривких виробів, у фарфоро – фаянсовій, паперовій і гумовій промисловості. На бентонітові глини багаті Черкаська і Закарпатська області.

В Україні є запаси фосфоритів, що залягають у Придніпров’ї (Незвиське), Сумській (Кролевецьке) і Харківській (Ізюмське) областях. Апатити є на Керченському півострові (Покрово-Керченське).

Значні запаси граніту зосереджені в Кіровоградській, Запорізькій, Дніпропетровській і Донецькій областях.

У Тернопільській, Хмельницькій, Івано - Франківській і Львівській областях розміщені основні родовища вапняків.

Україна багата на будівельну сировину (36 родовищ цементної сировини, 61 – крейди). Є значні поклади облицювального каменю: гранітів, мармуру, лабрадоритів, базальту. Найцінніші його види залягають у Поліських областях (Рівненській, Житомирській), а також Запорізькій, Закарпатській і Хмельницькій областях.

У Волинській і Рівненській областях, Приазов’ї і Кривому Розі є запаси кольорового каміння.

2.2.4.Земля – універсальний природний ресурс, необхідний для всіх галузей господарства і одночасно - предмет та засіб праці.Земельні (сільськогосподарські ресурси) являють собою специфічні сполучення грунтів, рельєфу й клімату, що використовуються для вирощування сільськогосподарських культур, годівлі худоби або заготівлі рослин, які ростуть на тих чи інших ділянках землі.

Земельні площі країни утворюють земельний фонд, до складу якого входять сільськогосподарські угіддя, орні землі, сіножаті, пасовища, багаторічні деревно- чагарникові насадження, болота та інші площі. Земельний фонд України становить в цілому близько 60,4 млн. га, з яких 71,2% - сільськогосподарські землі, головним чином сільськогосподарські угіддя, якими зайнято майже 70% території України (у тому числі: рілля –55,1%, багаторічні насадження –1,7%, сіножаті і пасовища –12,5%). Лісами вкрито 17,2% загальної площі держави, під забудовами знаходяться 3,8%. Майже 4% території України вкрито водою, 1,5% зайнято болотами. Інші землі (яри, піски, зсуви, радіактивно забруднені території тощо) займають 4,1% загальної площі України.

Структура сільськогосподарських угідь значно впливає на регіональні особливості розміщення сировинної бази агропромислового комплексу. Показник забезпеченості населення сільськогосподарськими угіддями вважають найбільш об’єктивним при економічних оцінках земельних ресурсів. В Україні він складає 0,8 га на одного жителя, з них 0,65 га становить рілля. Сільськогосподарські угіддя сконцентровані на території нерівномірно. Їх площа зростає від 37% у гірсько-лісовому регіоні Карпат до 90% у степах. Спостерігаються значні територіальні відмінності в землезабезпеченні населення. Так, у Закарпатській області забезпечення ріллею становить 0,15 га на одного жителя, в південних областях – до 1,5 га.

Використання земельних площ здійснюється згідно з земельним кадастром.

Земельний кадастр – це система необхідних відомостей про правовий режим земель, розподіл їх за землевласниками, землекористувачами та орендарями, за категоріями, а також про якісну характеристику й народногосподарську цінність земель.

Земельний кадастр забезпечує органи влади, підприємства, установи та громадян відомостями про землю з метою організації раціонального її використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обгрунтування розмірів плати за землю. Земельний кадастр базується на матеріалах топографо-геодезичних, грунтових, геоботанічних та інших досліджень.

Одним із найважливіших компонентів земельних ресурсів є грунти – поверхневий шар земної кори, основною якістю якого є родючість, тобто здатність забезпечувати рослини поживними речовинами. Як довів В.В. Докучаєв, грунти підпорядковані законові природної зональності. Згідно з цим законом кожній природній зоні відповідає певна група грунтів.

Важливим показником якості грунтів є їхній бонітет. Бонітування грунтів – порівняльна оцінка родючості за їхніми природними особливостями та продуктивністю при певних рівнях інтенсифікації рільництва, виражена в балах. У структурі грунтового покриву України домінують різновиди чорноземів, поширені майже на 55% орних земель. 10% орних земель займають опідзолені й деградовані чорноземи, 9%- каштанові, 7% - підзолисті, 6,7% - сірі лісові, 2,5% - солонцюваті, 2%- лужні та ін.

Найякіснішими й найродючішими грунтами в світі вважаються чорноземи, головна частка яких належить Україні. Області з найбільш поширенням чорноземів, з урахуванням рельєфних і кліматичних умов (Тернопільська, Вінницька, Черкаська), мають бонітет своїх земель 140-145 балів. Зі зменшенням частки чорноземних грунтів бонітет земель знижується і дорівнює 100-130 балам у Полтавській, Хмельницькій, Київській областях. У Поліссі та в сухих степах Східної України, де порушено природну родючість грунтів, бонітет земель зменшується до 80 (Волинська, Запорізька області) й навіть до 60 балів (Луганська область).

Слід зазначити, що за 100 років грунти України втратили майже 25 відсотків гумусу. Це вимагає пошуку шляхів екологозабезпеченої інтенсифікації землеробства, збереження і розширеного відтворення родючості грунтів. Орні землі та інші складові земельного фонду держави характеризуються значною розораністю, виснаженістю, еродованістю, що пов’язане з їх тривалим використанням, надмірним застосуванням пестицидів, гербіцидів та інших засобів хімізації, використанням важкої техніки. Очевидно, що не тільки з екологічних, а й з економічних міркувань орні землі, що піддаються деструктивному впливу природного і господарського характеру, доцільно трансформувати в інші (сіножаті, пасовища) або заліснити з метою зменшення деградації та екологічного оздоровлення довкілля, включаючи водойми.

Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до забруднення 4,7 млн. га сільськогосподарських угідь.

У найближчій перспективі значно зміниться структура землекористування. Найважливішим у цих змінах є зростання чисельності фермерських землеволодінь і подальша приватизація землі.

Використання земельних ресурсів у сільському, лісовому, водному і рекреаційному господарстві, умови роботи всіх галузей економіки, праці та відпочинку людей залежать від клімату на тій чи іншій території.

Температурний режим повітря і грунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи у грунті становлять агрокліматичні ресурси території.

Співвідношення тепла і вологи в різних районах України сильно диференційоване. Сума активних температур за період, коли середньодобова температура понад 10^0, зменшується від 3600⁰ на Південному березі Криму до 2400⁰ на півночі України і до 1600⁰ у верхів’ях Карпат. У цілому це достатньо для вирощування більшості культур помірного поясу, але для повного визрівання середньо - і пізньостиглих сортів соняшнику і кукурудзи, абрикосів, персиків, винограду придатні лише південні області України і низовини Закарпаття.

Зволоження території зменшується з північного заходу на південний схід: в Карпатах і Західному Поліссі воно надмірне, на решті території Полісся і в північному Лісостепу – достатнє, на півдні та сході Лісостепу і в Степовій зоні – недостатнє, а на узбережжі Чорного моря і в степовому Криму – бідне. Тому вирощування вологолюбних культур (льону, картоплі, цукрових буряків) найбільш доцільним є на Поліссі і в Лісостеповій зоні, а на півдні України для гарантованого землеробства необхідне зрошення, особливо враховуючи те, що тут через кожні 2-3 роки можуть повторюватися посухи.

Різко зменшують ефективність використання агрокліматичних ресурсів також заморозки, ураганні вітри з грозами при проходженні циклонів, суховії, град. Частота і сила цих негативних кліматичних явищ в останні роки набагато зросли, що у великій мірі пов’язано зі значним анторопогенним навантаженням на атмосферу.

В. Попов, взявши за основу головні кліматичні показники, що безпосередньо впливають на умови розвитку сільськогосподарських культур, насамперед, зволоження та тривалість вегетаційного періоду, виділив на території України наступні агрокліматичні зони: українське Полісся, західний лісостеп, центральний і східний лісостеп, північний степ, Донецький кряж, південний степ, Карпатські та Кримські гори.

2.2.5. Водні ресурси – частина природних вод, яку можна використовувати в господарському обороті тепер або в найближчій перспективі. Найзручнішими для використання є водні ресурси річок, озер і підземних джерел. Річки дають людям питну, технологічну воду, а також гідравлічну енергію. Природні води суходолу важливі також як шляхи сполучення, місця риболовства та компоненти рекреаційних систем.

В одних галузях господарства вода використовується без прямих її витрат (водний транспорт, гідроенергетика, рибне господарство, водні види спорту і туризму); такі галузі називаються водокористувачами. В інших вода безпосередньо використовується в технологічних процесах – споживається. Частково вона потім у вигляді стічних вод повертається до водоймищ, а решта витрачається (входить до складу продукції, випаровується). Такі галузі називаються споживачами (промисловість, сільське господарство зі зрошенням, комунальне господарство й т. ін.)

Для забезпечення населення, промисловості, сільськогосподарсь-кого виробництва достатньою кількістю води людству доводиться втручатися в її природний обіг - споруджувати великі греблі на річках для регулювання їхнього гідрологічного режиму й накопичення водних ресурсів (збільшуючи при цьому випаровування), через канали й водогони перерозподіляти між басейнами річковий стік тощо, створювати цілі комплекси очисних споруд. З усім цим пов’язане водне господарство. Воно складається з низки галузей – водопостачання населених місць, промисловості, сільського господарства, гідроенергетики, водно - земельних меліорацій, рибного господарства, водних рекреацій.

Водногосподарська діяльність людини спрямована на дослідження, облік і раціональне використання водних ресурсів. Для транспортного використання регулюють стік річок, випрямляють і поглиблюють їхні русла, шлюзують, будують канали тощо. Для енергетичного використання річок будують греблі та гідроелектростанції.

Для підвищення продуктивності сільськогосподарських земель здійснюють водно–земельні меліорації: зрошення посушливих земель, осушення боліт і заболочених ділянок, а також захист земельних угідь від руйнівної дії вод. Система інженерних споруд забезпечує постачання питною водою населених пунктів (комунальне водопостачання) й технічною водою промислових підприємств. Очисні споруди в містах, а також на окремих підприємствах мають запобігати скиданню в природні водоймища забруднених стічних вод.

Важливою складовою водних ресурсів є їхні гідроенергоресурси – запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. Розрізняють потенціальні, технічно можливі для використання на даному рівні розвитку науки й техніки, а також економічно доцільні для використання гідроенергоресурси.

Потенціальні гідроенергетичні ресурси України дорівнюють 44,7 млрд. квт.год. З цієї кількості технічно можливі для використання 21,5 млрд.квт.год. (із них 46% приходиться на басейн Дніпра). Економічно доцільні для використання гідроенергоресурси становлять 16 млрд.квт.год. На базі використання цих ресурсів працюють 47 ГЕС.

Водні ресурси складаються з місцевого стоку і транзиту. Загальний обсяг річкового стоку становить 210 км³, у тому числі 130 км³,формуються за межами України. В середньому водозабезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 м³ , що майже у 18 разів менше, ніж у Росії. Найвище водозабезпечення жителів у західних і північних областях. Ресурси підземних вод становлять 5,6 км^3.

Основна маса річкового стоку припадає на Дніпро (8,7 км³), Сіверський Донець (5 км³) і Південний Буг (3,3 км³). На території країни протікає понад 73 тис. річок. Найбільш багатоводним є Дунай, який вздовж 174 км плине територією країни. Проте воду для зрошення можна використовувати лише після очистки.

В державі нараховується 3 тис. озер, 80 водосховищ і 20 тис. ставків. Найбільші озера і лимани розміщені на Поліссі, в басейні Дунаю, на узбережжі Чорного та Азовського морів, у Криму.

Штучні водойми створено на Дніпрі, Південному Бузі, Сіверському Донці. Вони займають територію понад 7 тис км², а це означає, що власне стільки орних земель було вилучено в Україні з сільськогосподарського обороту.

Запаси підземних вод становлять 20 км³ і зосереджені в основному на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні країни. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені в 84 родовищах, з них 35 експлуатуються.

У Карпатах, Закарпатській області і на півострові Крим є термальні води.

У цілому за запасами водних ресурсів Україна займає одне з останніх місць у Європі.

Найбільшим споживачем води є промисловість, на другому місці – сільське господарство, на третьому- комунальне.

Берегова лінія України становить майже 2 тис. км. Чорне море має велике господарське значення. Тут водиться 180 видів риб, більшість яких промислові. Є цінні водорості. Крім транспортного море має ще й велике значення як зона відпочинку і лікування людей. Азовське море характеризується багатим видовим складом живих організмів.

Біологічні ресурси – це сукупність рослинних ресурсів і тваринного світу. Ліси – основа рослинних ресурсів. Вони відіграють важливу екологічну, рекреаційну, сировинну, протиерозійну, мікрокліматичну, меліоративну роль.Поширення їх залежить переважно від кліматичних умов і має зональний характер.

Лісових ресурсів в Україні недостатньо. Середня лісистість становить 14% (8,6 млн. га). За рахунок власних лісів Україна задовольняє 25% своїх потреб у деревині.

Ліси займають 14,3% території, у тому числі західна й північна частина – 30-40%, Карпати понад 40 %, Полісся – 25,7 %, Крим –10 %, Степ –4%. 75% лісових площ мають високопродуктивний деревостан. На хвойні ліси припадає 54% деревини, в тому числі на сосну – 35%, вона в основному поширена на Поліссі. Близько 40% загальних запасів деревини – цінні лісові породи (дуб – Полісся, Лісостеп, бук – Буковина, Крим, граб – Наддніпрянщина), 7% припадає на м’яколисті породи (береза, осика, вільха, липа, тополя – Полісся, Лісостеп).

В Україні налічується майже 4500 видів рослин (700 видів лікарських), ряд яких занесено до Червоної книги.

Тваринний світ України налічує близько 111 ссавців, 200 – риб, 344 – птахів, 20 – плазунів, десятки тисяч комах. Ресурси тваринного світу країни в основному зосереджені в 15 природних заповідниках (0,45 площі республіки), трьох національних парках, сотнях заповідно - мисливських господарств та мисливських угіддях. Проте при значному біологічному потенціалі мисливських угідь ефективність ведення мисливського господарства в Україні у 5-7 разів нижча, ніж у країнах Балтії та Західної Європи.

2.2..6. Природні рекреаційні ресурси - це об’єкти і явища природного походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку, впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. Вони сприяють відновленню фізичних і духовних сил людини, її працездатності, використовуються для прямого і опосередкованого споживання та виробництва курортних і туристичних послуг.

До важливих природних рекреаційних ресурсів відносять кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні ресурси, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі тощо. Напрям рекреаційної діяльності визначається економічними і соціальними потребами суспільства, загальною культурою населення. Він пов’язаний з обсягом і характером відрізків вільного часу і потребує для реалізації особливих властивостей простору. Залучаючи у сферу цієї діяльності природні об’єкти, культурні комплекси, технічні системи та інші складові рекреаційного потенціалу, людина знаходить або формує, а суспільство розвиває особливі територіальні рекреаційні системи.

Характеристика рекреаційних ресурсів містить дані про якість природних умов, площу або об’єм, на які ці якості поширюються, тривалість періоду, впродовж якого виявляють свою дію певні якості.

Загальна площа земель, придатних для рекреаційного використання, в Україні становить 26,6 млн. га: всього 9,4 (15,6 % території), в тому числі рівнинних рекреаційних ландшафтів –7,1, гірських –2,3. Близько 7,8 млн. га відносять до умовно придатних для рекреації земель.

Рекреаційні ліси становлять близько 10% усіх лісів державного лісового фонду. Вони створюють сприятливий санітарно - гігієнічний фон для лікування, відпочинку, туризму.

Одним з найважливіших чинників лікувальної рекреації є наявність природних мінеральних вод. За існуючою класифікацією їх поділяють на вісім основних бальнеологічних груп: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей, вуглекислі, сірководневі, залізисті та миш’якові, йодобромні, радонові, боровмісні та слабкомінералізовані з високим вмістом органічних речовин.

Найбільша кількість джерел мінеральних вод зосереджена в західній частині України, зокрема в Закарпатській області. Багато джерел в Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській областях. Є вони також в Івано-Франківській, Харківській, Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській, Донецькій та Запорізькій областях. Відомі курорти: Хмільник, Трускавець, Східниця, Моршин, Немирів.

У південних та північно - західних областях зосереджені лікувальні грязі. Грязьові курорти: Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Саки тощо. У північно - західних областях поширені торфові грязі. Їх використовують на курортах Миргород, Моршин, Немирів.

Гірсько - рекреаційні ресурси зосереджені переважно в Карпатах та Кримських горах. Карпати характеризуються вологим і теплим кліматом, вертикальною зональністю, значною лісистістю (40%), наявністю сприятливих перепадів висот для організації гірськолижних спусків, лижних полів.

Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєднанням сприятливих кліматичних, бальнеологічних та ландшафтних ресурсів. Для рекреації можна використовувати близько 1500 морського узбережжя різного типу.

З рекреаційною метою використовується місцевість західного Полісся, особливо Шацькі озера. Найбільші з них: Світязь, Пулемецьке, Луки, Луцимир.

2.2.7.Сьогодні ріст масштабів порушень природних факторів, їхня деградація не можуть бути компенсовані природними процесами самовідновлення. Забезпечення необхідної якості природного середовища, його відтворення, що здійснювалося за рахунок природних процесів, тепер мусить узяти на себе суспільне виробництво. В зв’язку з цим виникає поняття “природокористування” – сукупність усіх форм експлуатації природно- ресурсного потенціалу й заходи щодо його збереження. Воно розглядається й як сукупність усіх форм експлуатації ПРП, і як сукупність продуктивних сил, виробничих відносин і відповідних організаційно- економічних форм, пов’язаних із первинним присвоєнням, використанням і відтворенням людиною об’єктів навколишнього природного середовища для задоволення своїх потреб, і як використання природних ресурсів у процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства, і як сукупний вплив людини на географічну оболонку Землі.

Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людини й одержання матеріальних благ, на запобігання можливим шкідливим наслідкам людської діяльності, на підтримування й підвищення продуктивності та привабливості природи, на забезпечення й регулювання економічного освоєння її ресурсів.

Виробничі процеси повинні бути організовані за принципом замкнених циклів на базі безвідходної технології. Будь-які відходи виробництва та споживання повинні повертатись у виробництво. Провідним напрямом науково-технічного прогресу є забезпечення неухильного зниження ресурсомісткості одиниці вироблюваної продукції.

У відтворенні природного середовища важлива роль належить заходам, спрямованим на активізацію природних процесів самовідновлювання. До них належать: очищення шкідливих викидів методом розбавлення (спорудження висотних труб, розбавлення водних викидів); будівництво санітарно- захисних зон, заліснення річкових русел, створення захисних смуг, заповідників, відновлення лісу.

Важливим напрямом відтворення природи є відновлення факторів природного середовища після використання його у виробничому процесі без зміни природомісткості виробничих процесів, тобто при стабільному питомому споживанні природних ресурсів на одиницю виробленої продукції. Подібні заходи, в свою чергу, можуть поділятися на дві групи: здійснювані у джерелі порушення середовища й уживані на комунікаціях забруднювальних факторів. Заходами першої групи є, скажімо, очищення й нейтралізація повітряних і водних викидів, зниження шуму тощо, а другої – встановлення обладнання для доочищення води перед споживанням, ізоляція шумів.

Слід зазначити, що для України актуальною є проблема забезпечення комплексного використання сировини та утилізації відходів. Як правило, супутні компоненти є дуже цінними і навіть неповне вилучення їх з мінеральної сировини дає можливість суттєво розширити сировинну базу промисловості, зменшити відходи виробництва, підвищити його економічну ефективність і поліпшити екологічну ситуацію. Одночасне вилучення металів-супутників у поєднанні з раціональним використанням мінерально - ресурсного потенціалу може бути величезним здешевлюючим чинником.

Багатопродуктовий підхід до мінерально- сировинних ресурсів є необхідним майже в усіх галузях промисловості. Наявність великої кількості відвалів, териконів і флотаційних хвостів – все це наслідки не комплексного використання сировини і відсутності переробки відходів основного виробництва.

Проблема сталості функціонування промисловості в значній мірі ресурсомістка. Вона пов’язана з її докорінним структурним перетворенням. Природні та соціально- економічні умови і диференціація їх за територією, чисельність населення та його розселення значною мірою зумовлені мінерально - сировинним потенціалом. Динамізм його використання залежить від гнучкості системи управління: спроможності управлінців та місцевих адміністрацій знаходити вдалі економічні напрями використання ресурсів кожної місцевості для забезпечення її максимального внеску в досягнення поставлених кінцевих цілей довготривалого розвитку регіону; спрямування інтересів різних територій та населення, що на них проживає, на реалізацію прийнятої стратегії розвитку, оскільки саме від населення, його працездатної частини залежить ресурсомісткість та обсяг товарів і послуг відповідного асортименту та якості, який може бути вироблений при наявних ресурсах.

Індустріальний комплекс України впродовж тривалого часу було зорієнтовано на розвиток ресурсо-, енерго-, фондо-, праце- і природомістких галузей промисловості. Через це його структурна переорієнтація матиме дуже важливе значення для раціонального й економічного використання природних багатств, оздоровлення природного середовища, підвищення економічної ефективності виробництва і життєвого рівня населення.

В практиці використання ПРП доцільно користуватися наступними принципами:

1) принцип стадійності в освоєнні природних ресурсів полягає в диференційованому підході до їхнього використання, охорони і відтворення на різних етапах взаємодії. Його можна застосовувати при вирішенні питань охорони навколишнього середовища від забруднення та оцінюванні допустимих норм порушення екологічної рівноваги. Оцінка тривалості освоєння природних ресурсів для різних галузей визначається їх допустимим впливом на стан навколишнього природного середовища.

2) принцип територіальної диференціації ПРП країни означає урахування ступеня впливу регіональних чинників на розвиток економіки регіону. Застосування цього принципу дає змогу: визначити пріорітетні сфери в економіці кожного регіону і на цій основі вибудувати систему природоохоронних заходів; користуватися методом порівняння при вивченні аналогічних регіонів; застосувати методи картографування і статистики для кількісного вимірювання перетворень природи та господарства окремих регіонів.

3) принцип оптимальності регулює співвідношення антропогенних змін навколишнього середовища. Під ними слід розуміти такий обмін речовин між виробництвом і навколишнім природним середовищем, який здійснюється для задоволення потреб суспільства в природних ресурсах за умови мінімальних витрат суспільної праці, раціонального розподілу і використання природних ресурсів та збереження задовільного стану навколишнього природного середовища.

Реалізація цих принципів можлива тільки за умови врахування усіх функціональних і структурних зв’язків природно-ресурсного потенціалу території як об’єкта управління.

Для забезпечення раціонального використання природних ресурсів створюється правова база (закон “Про охорону природи в Україні”)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 2.1. Ресурсно- трудовий потенціал економіки України	\|	Тема 3.1. Народногосподарський комплекс України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.03 сек.