ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КЛАСИЧНОЇ РИТОРИКИ

Сучасна риторика – це наука переконання засобами мови. У сучасному мовознавстві з’явилось поняття „дискурсивна риторика”, тобто риторика дискурсу як щоденного мовного спілкування в соціумі. Залежно від того, що говорити і кому, риторика відповідає на питання: як говорити, для чого і де.

РИТОРИКА ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

Термін „риторика” ніколи в історії не відзначався однозначним тлумаченням. У глибоку давнину чітко визначилися два підходи до сприйняття риторики: з одного боку, Платон, Сократ, Аристотель, Цицерон розвивали концепцію змістовної риторики (переконання), де одним із головних компонентів була ідея (логос); а з другого боку, школа Квінтіліана розглядала риторику як мистецтво прикрашання мовлення мистецтво говорити витончено). Звідси отримала свій розвиток формальна, схоластична риторика, де знання предмета мовлення не було обов’язковою умовою.

Нове розуміння риторики ґрунтується на традиціях Аристотеля, у працях якого концепція змістовної риторики представлена у найбільш цілісному виді, на працях М. В. Ломоносова, Ф. Прокоповича, М. М. Сперанського, О. Ф. Мерзлякова, М. Ф. Кошанського, К. П. Зеленського, які продовжили й розвинули аристотелевський напрямок у риториці, а також на традиціях сучасних вчених – В. В. Одінцова, Є. Щ. Ножина, А. Ю. Міхневича,

Ю. В. Рождественського, С. П. Іванової та інших, у працях яких відновлено цінний риторичний досвід, накопичений нашими предками, одержала свій дальший розвиток концепція риторики як науки, спрямованої на формування в людини ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Найпростіше визначення класичної риторики – мистецтво переконувати– реалізується через такі основні поняття риторики, що мали назви в античній науці: логос, етос, пафос, топос.

Логос. У давньогрецькій мові слово логос означало такі дві групи понять:

· слово, мова, мовлення

· поняття, думка, роздум

Це значення відбилось в семантиці сучасних слів з коренем „лог”, які зосереджені в основному у сферах логіки та мовознавства:

логічна граматика, логічне мовлення, логічний наголос, логічне судження, логотип, логограма тощо. Логос як основна категорія класичної риторики покликаний був воєдино представляти думку і слово: слово має зміст, думку, воно має йти від розуму й апелювати до нього.

Етос. У древньогрецькій мові слово „етос” означало звичай, звичка, характер, норов (від цього походить сучасне слово „етика”). В античній риториці слово спочатку вживалось як ознака до слова „оратор”, а потім закріпилось в риторичній науці як моральний принцип її. Етосє основою формування риторичного ідеалу.

Як одна з основних категорій класичної риторики етос визначавзразкову суспільну й особисту морально-етичну поведінку оратора, інакше промовець не зможе переконувати і впливати. Без етосу (морального кодексу) риторика самознищується, перетворюється не в істину думок і почуттів, а в самообман.

Пафос(гр. пристрасть, почуття) – це інтелектуальне, вольове, емоційне устремління мовця (автора), яке виявляється і в процесі мовної комунікації, і в його продукті – тексті. Пафосє категорією естетики.

Проблема пафосу як поняття риторики постає в розмежуванні самого мовця, тобто його особистих почуттів, що виливаються в промові, і того пафосу, який досягається мовними засобами, який іде до слухачів від тексту, а не від промовця.

Ці три основоположні категорії класичної риторики можна визначити як три важливі наукові критерії, успадковані й іншими філологічними (і не тільки) науками, що розвинулися дотично до риторики: критерій істинності (логос), критерій щирості (етос) та критерій відповідності мовної поведінки (пафос).

Топос(гр. місце) – топіки – це риторичне поняття, що означає загальні місця у промові. До них належать часо-просторові мовні ситуації та їх описи, які легко запам’ятати та які майже у всіх мовців однакові (Моя сім’я, У магазині, У транспорті тощо). Антична риторика любила топоси і розробляла заголовки для них (логограми) та схеми, які легко можна було пристосувати до аналогічних ситуацій. Цій меті значною мірою служили і зразки промов з певних тем і для певних ситуацій. У повсякденному житті ми спілкуємось у межах топосів різних моделей: театр, гості, робота, навчання – вони дають нам багато звичних ситуацій, у яких не постає питання „як запитати?, що відповісти?” Проте кожний із нас колись та потрапляв у ситуацію невідомої нам мовної поведінки, де відомих нам загальних місць мало, а є більше невідомих, які ми маємо уже самі витворити, заповнити можливостями свого інтелекту (наприклад, перший прийом у посольстві, зрада тощо). У риториці використовуються вирази „детальний топос” (широкий набір правил і формул мовної поведінки), „техніка топосу”(уміння швидко пристосуватися до мовного спілкування, увійти в рамки топосів, вдало поставити запитання, точно відповісти). Людина, яка не орієнтується в топосі, ставить зайві, недоречні або некоректні запитання.

ЗВ’ЯЗОК РИТОРИКИ З ІНШИМИ НАУКАМИ

ЗМІСТ РИТОРИКИ, СУТНІСТЬ І КОМПОНЕНТИ ПОНЯТТЯ „РИТОРИЧНА ФОРМУЛА”

Змістовий план риторики, виражений у риторичній формулі, запропонованій Г. М. Сагач як цілісній системі семи взаємообумовлених законів риторики, розташованих у строгій логічній послідовності:

Р = К + А + С + Т + М + ЕК + СА

Позначення:

Р – риторика

К – концептуальний закон

А – закон моделювання аудиторії

С – стратегічний закон

Т – тактичний закон

М – мовленнєвий закон

ЕК – закон ефективної комунікації

СА – системно-аналітичний закон

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ефективність витрат на інноваційну діяльність	\|	РИТОРИЧНІ ЗАКОНИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.061 сек.