• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Політика як соціальне явище. Суб’єкти і об’єкти політики

Методологія , функції та завдання політології

Структура і функції політики

Основні концепції політики

Політика як соціальне явище. Суб’єкти і об’єкти політики

СУТНІСТЬ І РОЛЬ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК НАУКИ У ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

ТЕМА 1

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів денної і заочної форми навчання

галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво»

напрямів підготовки 6.030503 «Міжнародна економіка»,

6.030505 «Управління персоналом та економіка праці»,

6.030508 «Фінанси і кредит»,

6.030509 «Облік і аудит»

освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»

Укладач: к.пед.н. Соболєва С.М.

Розглянуто та ухвалено

на засіданні кафедри

Протокол від 26.09.2012 № 2

Харків

2012 рік

План

4. Політологія як наука і навчальна дисципліна

Завдання для самостійної роботи

6. Зростання ролі та значення науки про політику. Значення політології для формування політичної свідомості та культури студентів

Мета: визначити поняття «політка», з’ясувати суб’єкти і об’єкти політики, її основні концепції, структуру і функції, розглянути політологію як науку і навчальну дисципліну, опанувати її методологію, функції та завдання, упевнитися в зростанні значення політології

Ключові слова: політика, політична влада, політична свідомість, політичний інтерес, політичні відносини, політична організація, політологія, політична сфера, політична дійсність, політичні ідеї, загальна політологія, теорія політичних систем, теорія соціального управління, теорія політичної ідеології, теорія міжнародних відносин, практична політологія.

Рекомендована література:

1. Бабкіна О.В. Політологія: Посібник для студентів вузів / О.В. Бабкіна, В.П. Горбатенко – К.: ВЦ «Академія», 1998. – С. 5-14.

2. Кирилюк Ф.М. Основи політології: Навчальний посібник / Ф.М. Кирилюк, В.Г. Антоненко, Г.І. Безверха. – К.: Либідь, 1995. – С. 5-20.

3. Піча В.М. Політологія: Підручник / В.М. Піча, Н.М. Хома. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – С. 10-18.

4. Холод В.В. Лекції з політології: Навчальний посібник / В.В. Холод. – Суми: ВТД Університетська книга», 2003. – С. 7-22.

5. Юрій М.Ф. Політологія: Підручник / М.Ф. Юрій. – К.: Дакор, 2004. – С. 7-16.

Об'єктом дослідження політології є політика — явище надзвичайно складне. За демократизації, гуманізації та індивідуалізації суспільного життя основним завданням політики має стати підвищення її ефективності й відповідальності.

Походження поняття «політика» здебільшого пов'язують із назвою однойменної праці давньогрецького мислителя Аристотеля, в якій він розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади.

Як відносно самостійна сфера суспільного життя, політика виникла водночас із соціальною, етнічною та релігійною диференціацією суспільства. Покликали її до життя ускладнення механізмів матеріального виробництва, культурний прогрес, зростання соціальної мобільності суспільства. Внаслідок цих об'єктивних процесів виокремилися групи людей з підвищеною конфліктністю, непримиренністю. Постала нагальна потреба в соціальній силі, здатній забезпечити реалізацію особистих, групових, суспільних інтересів, регулювання відносин між людьми для збереження цілісності суспільства. Тому політика заявила про себе як мистецтво суспільного існування, необхідний чинник збереження цілісності диференційованого суспільства.

Вислів Уїнстона Черчілля: “Навіть тоді, коли ми не цікавимося політикою, політика цікавиться нами”.

Дуже поширеною на Заході є думка про те, що політика, держава та уряд – це механізм за допомогою якого вільні громадяни прагнуть задовольнити власні цілі та інтереси.

«Політика» є одним з найбільш неоднозначних термінів. Це виявляється насамперед у повсякденному житті, коли політикою називають будь-яку цілеспрямовану діяльність: мистецтво управління суспільством, громадську активність, сферу задоволення амбіційних і користолюбних прагнень людей тощо.

Узагалі існують два основні підходи до тлумачення терміна "політика": з одного боку, це заняття малодостойне й цинічне, з іншого – високоморальне й творче, притаманне "справжнім аристократам духу", як говорили древні.

Сучасні традиції вживання терміна "політика" започатковані античним (давньогрецьким) розумінням політики як вельми благородної справи – мистецтва державного управління, покликаного об'єднати суспільство навколо вищої його мети.

Неоднозначність побутових уявлень про політику пов'язана зі складністю й багатогранністю її виявів. Саме тому побутують різні наукові тлумачення, в яких політика постає як:

1) одна зі сфер життєдіяльності суспільства;

2) сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення і протиборства;

3) спосіб певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, більш значущому і обов’язковому;

4) рух соціальних груп, спільнот, які прагнуть здійснити свої інтереси через загальний інтерес, що набуває примусової форми для решти суспільства;

5) чинник становлення людини як вільної, унікальної і неповторної.

6) система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і з владою;

7) сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств населення;

8) прагнення здобуття і використання державної влади, цілеспрямованого впливу на неї;

9) участь у справах держави, у визначенні форм, завдань, змісту її діяльності;

10) наміри, мета і способи дій правлячої еліти та її оточення;

11) прояви хитрощів, обережності, таємничості, ухилянь, обачності.

В основі різнобічних інтересів соціальних суб'єктів лежать різні потреби: економічні, соціальні, психологічні тощо. Останні породжують прагнення реалізувати зазначені потреби використанням політичної влади. Кожна соціальна група намагається впливати на форми політичної влади, конкретні напрями й методи її діяльності, аби остання відбивала інтереси саме цієї групи. Форма впливу може бути або безпосередньою, або через політичні партії, суспільні організації та рухи.

Зі сказаного випливає: об'єктом політики насамперед є влада. До неї прагнуть політичні сили, які відбивають інтереси тих чи інших соціальних груп суспільства. Але якщо влада є самоціллю для певних політичних суб'єктів, це може спричинити серйозний конфлікт, оскільки суспільство не здатне нормально функціонувати, коли не враховуються інтереси інших політичних суб'єктів.

В окремі періоди історії боротьба за владу може виходити на перший план, однак після цього обов'язково настає період, коли сфера політики стає набагато ширшою і охоплює процеси функціонування та розвитку влади, впливу на економічні, соціальні, духовні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Таким чином, констатуємо, що об'єктом політики в різних сферах суспільства є відносини соціальних груп із питань, життєво важливих для зазначених груп і суспільства взагалі, а також відносини між ними та державними інституціями. У першому випадку йдеться про такі поняття, як власність, влада, морально-етичні норми, у другому — форми й методи реалізації економічної, суспільної, соціальної політики тощо.

Суб'єктом політики можуть бути особистість, організація або суспільна група, які здатні творити політику й ініціювати істотні зміни в політичних відносинах. Здатність творити політику характеризують терміном політична суб'єктність, яка залежить від об'єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних сил і рівнем розвитку суб'єкта) і суб'єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь, послідовності дій).

Суб'єктів політики можна класифікувати за розглянутими далі ознаками:

1) Інтересом, який вони прагнуть реалізувати через політичну владу: громадянське суспільство загалом; соціальні, етнічні та конфесійні групи; окремі особистості.

2) Соціально-становою приналежністю: стани (робітничий, селянський тощо); політичні лідери (еліта) станів.

3) Соціальне професійною приналежністю: громадяни, які мають політичні права і не є професійними політиками; громадяни, котрі тимчасово професійно здійснюють політичну діяльність як обрані до представницьких, виконавчих або судових органів влади; громадяни, які професійно здійснюють політичну діяльність (теоретичну чи практичну); громадяни, які працюють у державно-адміністративному апараті, що репрезентує державу.

4) Належністю до організованих етноконфесійних груп: етнополітичні об'єднання та рухи (домінуючих етносів чи національних меншин); конфесійно-політичні об'єднання та рухи.

5) Ступенем і мірою організованості: державні організації та інституції; політичні партії; громадсько-політичні організації, об'єднання, рухи; політичні блоки, фракції, угруповання.

Велика суспільна група стає суб'єктом політики за умов:

1) міцних внутрішніх зв'язків і єдності;

2) усвідомлення нею власного становища і спільних інтересів, а відтак відчуття самобутності, співдружності, ідентифікації з групою, внутрішньої солідарності і т. ін.;

3) організації, тобто координації керівними центрами поведінки та дій окремих територіальних, галузевих угруповань, течій, вікових, статевих, професійних та інших категорій.

Політика тісно пов'язана з різними сферами суспільного життя: економікою, мораллю, правом, релігією, культурою, екологією тощо.

Відносини між політикою та економікою, як доводять теоретичні розробки західних та вітчизняних політологів, слід розглядати не в розрізі залежності політики від економіки (марксистський підхід), а з огляду на їхню взаємозалежність і взаємопов'язаність.

У тісних відносинах перебуває політика із суспільною мораллю. Трагічні сторінки вітчизняної історії XX ст. свідчать: якщо політика нехтує загальнолюдськими цінностями на користь класових, групових, корпоративних інтересів, тоді різко деформується суспільна мораль. За сталінщини, наприклад, нормою вважали доноси, зраду друзів і родичів, зневажання людської гідності. Поєднання політики із загальнолюдською мораллю, характерне для демократичних країн, досягається консенсусом, компромісами, цивілізованим ставленням до опозиції, запереченням фанатичної жертовності.

Взаємозалежність політики і права має суперечливу природу. З одного боку, право може бути використаним проти політичних опонентів, стати знаряддям антидемократичної політики. З іншого — саме право визначає межі й можливості діяльності як опозиції, так і правлячих кіл, забезпечує стабільність політичного режиму.

Взаємозв'язок політики та релігії простежується в діяльності громадських об'єднань, політичних партій, програми яких містять релігійні ідеї або віровчення. Останнім часом зближення політичних і релігійних позицій, особливо в поліконфесійних суспільствах, до яких належить і Україна, відбувається довкола ідеї екуменізму — єднання зусиль усіх конфесій для досягнення соціальних суспільних і політичних цілей, спрямованих на консолідацію й забезпечення добробуту суспільства.

Невід'ємним спрямуванням діяльності будь-якої держави є культурна політика, покликана задовольняти культурні потреби широких мас населення, сприяти культурному прогресу шляхом цілеспрямованого розвитку науки, освіти, літератури, мистецтва, засобів масової інформації.

Важливого значення в сучасних умовах набуває екологічна політика — система заходів, здійснюваних державою з метою збереження довкілля й захисту природи. Екологічна політика ґрунтується на природоохоронному законодавстві, рівень якого значною мірою визначає її ефективність. Важливим напрямом екологічної політики є пошук і впровадження нових природозберігаючих технологій. Для України серйозними проблемами є фінансування природоохоронних заходів, відшкодування заподіяних громадянам збитків тощо. Отже, всі сфери суспільного життя не тільки активно впливають на політику, а є об'єктами свідомого політичного керівництва й управління.

За сучасних умов суспільно-політичного розвитку, коли людство винайшло потужні демократичні регулятори політичних відносин і політичної діяльності, політика покликана бути засобом регулювання економічних, соціальних і духовних відносин, орієнтувати розвиток суспільства на мінімальну конфліктність й максимальну життєздатність суспільних процесів.

Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики:

1) оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного;

2) гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності;

3) демократизм і моральність у здійсненні політики;

4) громадянськість і патріотизм.

Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

1) конкретно історичні умови розвитку соціуму, геополітичні умови й географічне розташування держави;

2) рівень участі чи відчуження населення щодо влади й державно-суспільних справ;

3) спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та правової свідомості;

4) етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку;

5) відповідність політичних ідеалів і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальної справедливості;

6) реальна міжнародна ситуація і ставлення до держави світової громадськості.

Перехід до чесної та гуманної політики є складним і тривалим процесом, тісно пов'язаним із корінними змінами у свідомості мас.

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
3. Аграрна політика
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Активна і пасивна державна політика.
6. Активна політика зайнятості
7. Активний характер соціальної політики.
8. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
9. Аналіз посередників в системі розподільчої політики
10. Антиінфляційна державна політика
11. Антиінфляційна політика держави
12. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.

Переглядів: 765