Поняття бюджетного процесу та його стадії

Зміст, напрями та методи бюджетного регулювання

Бюджетне регулювання відбиває економічні відносини, пов’язані з територіальним розподілом та перерозподілом національного доходу для забезпечення необхідними коштами потреб соціально-економічного розвитку та соціального захисту населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Завдання бюджетного регулювання:

· досягнення відповідності між видатками та доходами місцевих бюджетів різних видів (збалансування бюджетів); · забезпечення рівномірності в надходженні доходів для запобігання затримок у фінансуванні видатків; · створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів на своїй території; · забезпечення самостійності використання додатково одержаних коштів у процесі виконання місцевих бюджетів; · перерозподіл бюджетних ресурсів між фінансово «багатими» та «бідними» територіями; · зв’язок обсягів державної фінансової допомоги з конкретними зусиллями органів місцевого самоврядування щодо мобілізації податків і зборів, залучення додаткових дохідних джерел; · здійснення фінансового вирівнювання.

Вертикальне бюджетне регулювання має на меті забезпечення необхідними дохідними джерелами бюджетів різних рівнів відповідно до діючого порядку розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування.

Сутність горизонтального бюджетного регулювання полягає в усуненні розбіжностей в рівнях бюджетної забезпеченості з огляду на бюджети місцевого самоврядування (міські, селищні, сільські).

Методи бюджетного регулювання:

· податковий (отримання платежів за встановленими ставками податків); · метод перерозподілу (збалансування бюджетів через нормативи відрахувань); · фінансова допомога бюджетам у вигляді міжбюджетних трансфертів (метод дотацій, метод субвенції); · метод коефіцієнтів (розрахунки бюджетів проводяться із застосуванням коефіцієнта, що пов’язаний з інфляційними процесами); · балансовий (збалансування доходної і видаткової частин бюджету).

У вітчизняній бюджетній практиці використовуються два основні методи бюджетного регулювання, - метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів та фінансова допомога у формі міжбюджетних трансфертів.

Метод відсоткових відрахувань передбачає надходження до місцевих бюджетів загальнодержавних податків і доходів, що справляються на відповідній території.

Залежно від розміру надходжень до місцевого бюджету у відсотковому відношенні (повний чи частковий), загальнодержавні податки і доходи поділяються на закріплені і регульовані.

Закріплені доходи – це доходи, які цілком (у повному обсязі) закріплюються за певним бюджетом. Перелік закріплених доходів місцевих бюджетів України визначається чинним законодавством.

Регульовані доходи – це доходи, які на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної системи. Перелік регульованих доходів визначається діючим законодавством України про бюджетну систему і про місцеві органи влади. Перелік регульованих доходів уточнюється в процесі щорічних законів про Державний бюджет України.

Нормативи відрахувань, що застосовуються при використанні методу відсоткових відрахувань

· єдині нормативи відрахувань для місцевих бюджетів усіх адміністративно-територіальних одиниць;

· групові нормативи відрахувань, що є єдиними в межах певних груп місцевих бюджетів (залежно від рівня податкового потенціалу і бюджетної забезпеченості на одного жителя);

· індивідуальні нормативи відрахувань окремі (індивідуальні) для кожної адміністративно-територіальної одиниці;

· бюджетне регулювання в основі якого є надання фінансової допомоги бюджетам в обсязі певної визначеної суми у вигляді міжбюджетних трансфертів, що здійснюється у формі дотацій і субвенцій.

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Найбільш поширеним видом бюджетних трансфертів є дотації вирівнювання, що надаються Державним бюджетом України місцевим бюджетам з метою здійснення вирівнювання доходної спроможності бюджету, який її отримує, тобто проведення фінансового вирівнювання.

Обсяг дотацій вирівнювання визначається шляхом зіставлення видатків відповідних місцевих бюджетів (визначених із застосуванням нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів), і доходів (кошика доходів), які згідно з чинним бюджетним законодавством надходять до місцевих бюджетів.

Нормативи бюджетної забезпеченості враховують вартість надання основних соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів у розрахунку на душу населення.

Коригуючи коефіцієнти відображають відмінності у вартості надання основних соціальних послуг різним категоріям територіальних громад, насамперед, залежно від місця їх розташування (міська чи сільська місцевості).

Іншим видом міжбюджетних трансфертів, який набув поширення в вітчизняній бюджетній практиці, с субвенції. Вони можуть надаватися як з державного, так і з місцевих бюджетів. Субвенції характеризуються цільовим використанням одержаних коштів.

Субвенції використовуються на:

· здійснення програм соціального захисту; · компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування; · виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою; · виконання інвестиційних проектів; · утримання об’єктів спільного користування; · ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування; · виконання власних повноважень територіальних громад сіл та їх об’єднань, селищ, міст; · інші цілі.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються контроль за дотримання бюджетного законодавства, аудит та оцінка ефективності управління бюджетними коштами відповідно до чинного законодавства.

Складанню проектів бюджетів передує розроблення основних програмних макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зокрема щодо обсягу ВВП, індексу споживчих і оптових цін, офіційного обмінного курсу гривні, що прогнозується в середньому за рік і на кінець року, рівня безробіття, що прогнозується.

Складання проектів бюджетів, як стадія бюджетного процесу, передбачає здійснення бюджетного планування.

Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків.

Організація виконання Державного бюджету України покладається на Кабінет Міністрів України; оперативна робота ведеться Міністерством фінансів України.

Виконання місцевих бюджетів забезпечують Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі якщо відповідні виконавчі органи не створені).

Касове виконання Державного та місцевих бюджетів в Україні здійснюється Державною казначейською службою, що підпорядкована Міністерству фінансів України.

Завершальною стадією бюджету процесу є складання і затвердження звітів про виконання бюджетів і прийняття рішень щодо них. Звіт про виконання Державного бюджету України складає міністерство фінансів України. Звіти про виконання місцевих бюджетів складають фінансові органи відповідного рівня.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Бюджетна політика і бюджетний механізм	\|	Бюджетні права та бюджетні ініціативи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.