Галицько-Волинське князівство

Формування козацтва та Запорозької Січі.

Ки.

Галицько–Волинське князівство.

Формування козацтва та Запорозької Січі

Тема 2. Галицько-Волинське князівство у ХІІ – ХVІ ст.

2. Під владою Литви і Польщі. Люблінська унія та її наслід-

Джерела і література: 1, 5, 21, 32, 40

У 1199 р. у Галичині припинила своє існування династія Ростиславовичів. Цим відразу скористався волинський князь Роман Мстиславович(1170-1205 рр.), який у 1199 р. зумів об’єднати дві сусідні землі в одне Галицько-Волинське князівство із столицею у Галичі. Передумовою такого об’єднання послужили давні консолідуючі тенденції. Між цими землями завжди існували політичні і культурні взаємозв’язки.Спільними в них були і зовнішньополітичні завдання - оборона від Польщі та Угорщини.

Нова держава мала власну економічну основу, бо знаходилася на шляху Буг - Дністер, тримала у своїх руках частину балтійсько-чорноморської торгівлі. Роман посилав свої полки проти половців, постійно боронив західні рубежі від угорців і поляків. Князь проявив себе визначним військово-політичним діячем. Очевидно, влада цього князя була сильною, бо, заявивши, що «не буде пахнути коріння, поки його не потовчеш», він рішуче підпорядкував собі непокірних галицьких бояр, а згодом поставив у залежність і золотоверхий Київ. У Галицько-Волинському літописі сказано, що князь Роман «одолів усі поганські народи, мудрістю розуму, додержуючи заповідей Божих”. Князь Роман Мстиславович був, безумовно, однією із найяскравіших політичних постатей Русі.

Однак, після його загибелі у 1205 р. розпочався період багатолітньої жорстокої боротьби і міжусобиць, у яких активну участь брали чернігово–сіверські і новгородські князі, а також угорські і польські королі.

При підтримці угорського короля, вдова Романа Анна з малолітніми синами Данилом і Васильком розпочала збирання Романової спадщини. Незабаром державні справи перейняв князь Данило. Здобувши Володимир (1214 р.), Луцьк (1225 р.), пізніше Белз, він утвердив свою владу у Волинській землі і повів війну за Галич. Ця боротьба вимагала великих зусиль. У 1237-1238 рр.Данило остаточно осів у Галичині, а Волинь віддав братові. У 1239 р. Данило заволодів також Києвом.

У 1238 р. Данило розгромив тевтонських хрестоносців під Дорогочином над Бугом. Маґістр тевтонського ордену Бруно потрапив у полон.

Проте у 1237-1241 рр.поступовий економічний, політичний і культурний розвиток руських земель перервала страшна навала монгольських орд на чолі з ханомБатиєм. Перша зустріч наших предків із небезпечним супротивником відбулася ще у 1223 р. на р. Калка у Приазов’ї. Тоді руські війська зазнали страшної поразки через князівські чвари і міжусобиці та неузгодженість у бойових діях.

У 1236-1238 рр. відбувся новий похід монгольських полчищ під керівництвом хана Батия у Волжську Булгарію та Володимиро-Суздальське князівство. Не зумівши пробитися до Новгорода, татари повернули на південь.

У 1239 р. монголо-татари завоювали ПереяславщинуйЧернігівщину; у 1240 р. Батий з’явився під Києвом. Під час штурму нападники розбили стінобійними машинами міські мури і зламали відчайдушний опір киян. Останнім острівком оборони була Десятинна церква, де загинули всі її захисники. В полон був узятий воєвода Дмитро, якого залишив тут своїм намісником галицький князь Данило. Хан за хоробрість дарував життя Дмитру.

Оволодівши Києвом, татари пішли у 1241 р. на Волинь і Галичину. Пограбували й зруйнували там міста Володимир, Кам'янець, Ізяслав, Галич та ін. Деякі міста, наприклад, Крем’янецьіДанилів, вистояли. Залишивши їх, татари поспішили на Захід, спустошивши Закарпатську Русь, угорську, сербську, польську й болгарську землі. Але відчайдушний опір русичів, інших слов’янських народів, важкі переходи через Карпати, не дозволили завойовникам йти далі у Європу. Хан повернув на схід, пройшов ще раз руські землі, згодом осів на Волзі, заснувавши Золотоординську державу із столицею у м. Сарай.

Подібно до інших руських земель, Галицько-Волинське князівство у 40-х рр. ХІІІ ст. потрапило у залежність від Золотої Орди. Однак, воно постраждало порівняно менше, ніж інші східні князівства. Тому князь Данило хоч і змушений був визнати зверхність хана, все ж зумів налагодити державно-політичне і господарське життя краю. Більше того, влада його зміцніла після того, як у 1245 р. поблизу міста Ярослав на р. Сян Данило на голову розгромив угорські війська. Пізніше між Данилом і угорським королем налагодилися дружні стосунки, закріплені шлюбом їхніх дітей - Лева і Констанції.

Сам Данило Галицький у 1253 р.уДорогочині, де колись розгромив тевтонських лицарів, був офіційно вінчаний короною римського папи Інокентія ІV. Але і раніше, ще до коронації Данила, західноєвропейські хроніки називали Галицько-Волинське кня-зівство королівством. Саме на нього покладалися неабиякі споді-вання західноєвропейських правителів на організацію боротьби проти Золотої Орди, про що мріяв також і князь Данило. Проте, як відомо, сподівання сторін не здійснилися.

Протягом 1254-1255 рр. війська Данила і Василька здобули Болохівські міста в басейні річок Случ і Тетерів і витіснили загін хана Куремси. Прискореними темпами споруджувалися міста-замки, але у 1257 р. хан Бурундай звелів розібрати укріплення найбільших фортець.

У проведенні внутрішньої і зовнішньої політики Данило і Василько спиралися на широкі верстви населення, насамперед на міщан. Протягом тривалого періоду вдавалося успішно протидіяти боярській опозиції; державне управління відзначалося ефективністю. Брати-князі вславилися будівництвом нових міст. Столицею держави став у 40-х роках Холм, пізніше головним містом Галичини було визначено Львів, що його Данило Галицький у 50-х роках збудував на честь свого сина Лева.

По смерті Данила (1264 р.) князівством володіли його сини і внуки: Шварно (до 1269 р.), ЛевіМстислав (до 1300 р.). На Волині правив Василько (до 1269 р.), пізніше його син Володимир (до 1288 р.). За Лева Даниловича до Галичини були приєднані Люблінська земля, а також Закарпаття.

Внук Данила, Юрій І Львович(1301-1315 рр.), на початку ХІV ст., теж прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі і князем Володимерії. Йому вдалося добитися встановлення самостійної Галицької митрополії(1303 р.). Саме тоді виник термін “Мала Русь” (“Мала Росія”), що згодом із церковної переписки перейшов на всю Галицько–Волинську державу та суміжні землі, включаючи Київ.

Державницьку політику продовжували сини Юрія І АндрійіЛев ІІ (1315–1323 рр.). Ці князі брали активну участь в угорських справах. Але у боротьбі з татарами брати загинули.

Останнім правителем об’єднаної Галицько–Волинської держави був Болеслав–Юрій ІІ,син мазовецького князя. Він прийняв православну віру, зблизився з Литвою, але не зумів налагодити добросусідські стосунки з Польщею та Угорщиною. Ймовірно, був отруєний боярами у 1340 р.

Скориставшись цією обставиною, на Галичину напав польський король Казимир. Однак галицькі бояри відстояли свою незалежність ще до 1349 р. В останні роки керував Галичиною боярин Дмитро Дедько, що прийняв титул "старости й управителя Руської землі".

На Волині утвердився литовський князь Любарт Гедимінович.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Київська Русь у IX – XIІ ст.	\|	Під владою Литви і Польщі. Люблінська унія та її наслідки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.