Галицько-Волинське князівство

Внаслідок роздрібненості на політичній карті могутньої Київської Русі з'явилося більше десятка князівств. Одним з найбільших з них було Галицько-Волинське князівство. Територія його простягалася від Угорщини та Польщі на заході до половецьких степів на сході й від Карпат на півдні до Литовських земель на півночі.

Тут були родючі землі з традиційною культурою обробки землі. У долинах рік проживало сільське населення, яке займалося землеробством (сіяли жито, овес, ячмінь і пшеницю), тваринництвом, бджільництвом, мисливством. Особливого значення набуло видобування солі з підкарпатських соляних джерел. У Галицько-Волинській землі було багато торговельно-ремісничих центрів: Володимир, Кременець, Луцьк, Перемишль, Галич та ін. Гончарство, обробка шкіри і хутра, ливарництво були тут на високому рівні. Значне місце займала торгівля. Торговельний шлях з Галича у Київ називали «Соляним», бо прасоли вивозили сіль по всій Русі.

Соціальна верхівка складалася з великих землевласників-князів та бояр. Експлуатація смердів була значною, свідченням чого є народні повстання у 1144, 1236-1255 рр. (народний рух «болоховців» - жителів землі у верхів'ях Случі, Південного Бугу й Тетерева).

Відносній незалежності й самостійності Галицько-Волинської землі сприяла і її певна віддаленість від Києва. Після Любецького з'їзду князів 1097 р. Галичина відділилася від Києва. Вона складалася з кількох дрібних князівств. Лише 1141р. князь Володимирко (Володимир Володарович) об'єднав їх і переніс свою столицю з Перемишля до Галича над Дністром. Розквіту й могутності князівство досягло за його сина Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.), який прагнув об'єднати всі руські землі. Про могутність князя Ярослава згадується в «Слові о полку Ігоревім». Але після його смерті в Галичині спалахують міжусобиці. В них брали участь місцеві бояри, чимало яких діяло в союзі з угорцями й поляками.

Волинь почала відігравати важливу роль під час правління Романа Мстиславича (1173-1205 рр.), який по смерті галицького князя Володимира Ярославовича 1199 р. об'єднав Галичину та Волинь і став князем великої Галицько-Волинської держави. Талановитий політик і воїн, Роман Мстиславич 1196 р. підкорив литовські племена ятвягів, а 1202 р. поширив свою владу на Придніпров'я. У 1202-1204 рр. він об'єднав південноруських князів і здійснив успішні походи проти половців, а також зумів приборкати свавільну аристократію. Але після його трагічної загибелі 1205 р. у битві з поляками боярський сепаратизм знову посилився і Галицько-Волинське князівство розпалося. Лише 1238 р. синові Романа Мстиславича - Данилові Галицькому (1238-1264 рр.) вдалося відновити єдність. Він прославився як видатний державний діяч, дипломат і полководець. Князь Данило Галицький поширив свій вплив на Київ, вів успішну боротьбу проти угорських, польських і німецьких загарбників, повернув завойовані ними землі.

У 1237 р. незлічені орди монголо-татар від проводом хана Батия вдерлися на землі Русі. 1239 р. вони взяли Переяслав і Чернігів, 1240-го головні сили татаро-монголів штурмом взяли Київ. Звідти вони вирушили на захід і 1241 р. зруйнували Галич і Володимир. 1245 р. Данило змушений був визнати номінальну залежність від Золотої Орди. Таким чином йому вдалося захистити землі князівства від набігів ординців, відновити економіку й торгівлю. У 50-х роках військо на чолі з Данилом Галицьким визволило від золотоординців землі по Південному Бугу, Случу й Тетереву. Однак невдовзі Золота Орда поновила панування над краєм і примусила знищити укріплення галицько-волинських міст.

Наступником Данила був його син Лев (1264-1301 рр.). Він приєднав до Галицького князівства частину Закарпаття з Мукачевом і Люблінську землю. На початку XIV ст. всі галицько-волинські землі об'єдналися під владою онука Данила князя Юрія І, який 1303 р. домігся відкриття осібної митрополії православної церкви з центром у Галичі. Правління галицько-волинських князів припинилося 1340 р. зі смертю Юрія II.

Галицько-Волинське князівство відіграло важливу роль в історії України. Після занепаду Києва воно на ціле століття подовжило існування державності на східнослов'янських землях і стало головним політичним центром України.

Розквіту досягла й культура Галицько-Волинського князівства, яка розвивалося під впливом як давньоруських, так і західних традицій. Центром давньоруської писемності були Холм, Львів, Володимир-Волинський. В архітектурі дивовижно переплелися риси візантійсько-руського і готичного стилів. Зразками цього архітектурного напряму стали церкви Успення та Іоанна Предтечі у Холмі, Миколая у Львові, Василія у Володимирі-Волинському, храми Іоанна Богослова і Дмитрія в Луцьку. Набуло поширення будівництво замків.

Однак у першій половині XIV ст. Галицько-Волинське князівство
поступово занепадає. На нього посилюється тиск з боку - Польщі, Угорщини,
Литви, а також татар. Врешті-решт галицько-волинські землі стають здобиччю
сусідніх держав.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток Київської Русі в період феодальної роздрібненості	\|	Боротьба руських земель проти іноземних поневолювачів в XIII ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.