Назвіть етнополітичний аспект литовської експансії на українські землі. Чи можна вважати Велике князівство Литовсько-руською державою?

У XTV ст. історичні події розвивалися у несприятливому для України напрямі. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися її сусіди — Литва, Польща та Московія. Ці суспільства дуже швидко розросталися, і їх, цілком природно, приваблював вакуум влади, що виник на півдні. Стародавній Київ залишався тут лише блідою тінню своєї колишньої слави. Крім православного митрополита, що у 1300 р. виїхав до процвітаючих центрів північного сходу Босії та зрештою осів у Москві, місто покинули багато бояр і великих купців. Протягом тривалого часу Київ навіть не мав свого князя. Після смерті останнього князя галицько-волинської династії західноукраїнські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для ворога.

Серед перших, хто скористався цією можливістю, були литовці. У середині XIII ст. князь Міндаугас (Міндовг) об'єднав войовничі відсталі язичницькі племена, щоб дати відсіч натиску Тевтонського ордену німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Із цієї боротьби литовці вийшли сильнішими й тісніше об'єднаними, ніж будь-коли. У перші десятиліття XIV ст. під проводом великого князя Гедимінаса (Гедиміна) вони рушили на Білорусію. А у 1340-х роках, під час правління його сина Альгердаса (Ольгерда), який рішуче проголосив, що «вся Русь просто повинна належати литовцям», вони вступили на українські землі.

Становище українських земель у Великому Литовському князівстві (Волинь, Східне Поділля, Київщина, Переяславщина) - литовсько-руський державі. В цій державі власне литовський елемент становив одну десяту населення. Частка ж руських (українців і білорусів) була переважаючою.

На жаль, брак джерел про той період не дозволяє історикам відтворити подробиці литовської експансії. Проте існує загальна думка щодо основних причин цих швидких і легких успіхів.

Передусім, для українців, особливо наддніпрянців, литовське панування було
прийнятнішим, ніж жорстоке іго Золотої Орди. По-друге, литовці, за браком людей для
управління своїми величезними завоюваннями (більшу частину Великого князівства
Литовського складали українські землі), дозволяли місцевій українській знаті обіймати
найвищі адміністративні посади. Така політика заохочувала українську знать приєднуватися
до переможців. Нарешті, на відміну від монголо-татар, на литовців не дивилися як на
цілковитих чужинців. Із просуванням культурно відсталих литовців, що трималися
язичництва, їхня верхівка швидко потрапляла під культурні впливи своїх слов'янських
підданих. _ф

Литовські правителі настільки пристосувалися до місцевих звичаїв Білорусії та України, що за якісь одне чи два покоління за виглядом, мовою та поведінкою вже нагадували своїх попередників — Рюриковичів. Вони розглядали свої завоювання, власне, як місію «збирання земель Русі» й користувалися цим приводом задовго до того, як його запозичила Москва — міцніючий суперник литовців у змаганнях за київську спадщину. Саме тому Грушевський доводив, що Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія. Інші українські історики навіть твердили, що по суті воно стало відновленою руською державою, а не чужоземним формуванням, що поглинуло Україну.

Як Литовсько-Руську державу розглядали Велике князівство практично всі відомі українські історики, серед них - М.Грушевський, О.Єфименко, Д.Дорошенко та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Дайте характеристику етнополітики козацько-гетьманської держави. Які факти свідчили про посилення «російського фактору»?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.057 сек.