Дайте характеристику етнополітики козацько-гетьманської держави. Які факти свідчили про посилення «російського фактору»?

Охарактеризуйте польсько-українські та українсько-єврейські стосунки на українських землях у складі Речі Посполитої. Чи можна вважати їх загострення причиною національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр,?

Якщо литовці досить помірковано ставились до розвитку подій у підкорених їм українських землях, на перших порах залишаючи місцевому населенню досить широкий

простір для свободи дій, то поляки в основу свого курсу одразу доклали католизацію, полонізацію і колонізацію краю, Ідо програмувало на перспективу різке загострення релігійних, соціальних та етнічних відносин.

Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток України у другій половині XVI ст. Та посилення національного гніту формують національну свідомість українського народу та його національне пробудження. Визначальну роль у політичному і культурному житті відігравали братства - громадські спілки православного українського населення: міщан, духовенства, шляхти, козаків. Вони протистояли наступу католицтва й уніатства, національним утискам.

З XVIct. почалося масове переселення євреїв на українські землі. Роль єврейського компонента в етнічному складі населення посилилася. Як і раніше, вони не мали прав землеволодіння і, зазвичай, були орендарями фільварків польських магнатів. Часто, євреї мали монопольне право на виробництво горілки та тютюну, що було приводом для конфліктів з українським селянством. Зрозуміло, що під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького одна із вимог учасників повстання -звільнити територію України від євреїв.

1648 р. в Україні розпочалася Національно-визвольна війна українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Вона мала певні загальні причини:

— релігійний гніт: переслідування польським католицьким урядом прав
православного населення;

— національний гніт: обмеження прав українців;

— соціальний гніт з боку польської шляхти та уряду: зростання панщини, податків,
свавілля магнатів та шляхти.

Наприкінці 1648 — на початку 1649 pp. гетьман тріумфально повертається до Києва. У цей час відбуваються історичні зміни в поглядах Б. Хмельницького як ватажка народного повстання. Перемоги 1648 р. над польськими військами дали змогу українцям зрозуміти свою силу. Відбувається зближення козацької верхівки з православною церквою. Духовенство та інтелігенція переконують гетьмана в необхідності захисту інтересів не лише козацької верстви, а всього українства. Гетьман стає керманичем українського народу; на нього тепер покладено значно ширші обов'язки.

На початку 1649 р. Б. Хмельницький офіційно оголосив свої наміри стосовно перспектив і кінцевої мети війни з поляками. Це сталося 10 лютого 1649 р. під час переговорів у Переяславі з королівським посольствам. Відповідь гетьмана на умови перемир'я, запропоновані польськими послами, сучасні дослідники оцінюють як програму розбудови української держави. Водночас утворена Українська держава розглядалася як спадкоємиця Київської Русі.

У Зборівському мирі вперше в історії українсько-польських відносин Україна одержувала з боку Польщі визнання певної самостійності як козацька держава. Визвольна війна сприяла розбудові української держави. На звільнених землях 1648 р. було утворено центральні і місцеві органи влади, запроваджувався новий адміністративно-територіальний поділ. Особливістю козацької держави був її військовий характер. Він зумовлювався необхідністю виборювати незалежність і традиціями Війська Запорізького. Найвищим законодавчим органом була Генеральна Рада — загальна рада всього війська. Виконавча і судова влада зосереджувалася в руках гетьмана. Він скликав Генеральну та старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві, організовував фінансову систему, за рішенням ради розпочинав війну, вів переговори, керував дипломатичними зв'язками, був головнокомандуючим збройних сил. Генеральна старшина допомагала гетьману керувати державою.

Територія козацької республіки згідно з умовами Зборівського договору складалася з Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств (200 тис. кв. кілометрів). Населення становило близько 1,4—1,6 млн. осіб. Столицею й гетьманською резиденцією було м. Чигирин. Уся територія поділялася на 16 полків. Полки — на 10—20, а часом більше сотень. Міста мали Магдебурзьке право. У селах справами відали старости, яких обирала селянська громада, а справами козаків — обрані ними отамани. Військове-адміністративну владу на території полків І сотень здійснювали полковники і сотники, яких обирали ради. Було ліквідовано велике І середнє землеволодіння, фільварко-панщинну систему господарства, кріпацтво. Формувалася козацька, селянська і державна власність на землю. Було проголошено особисту свободу абсолютної більшості селян і міщан, які мали змогу вільно вступати до козацького стану.

Гетьманська держава мала сильну армію. її було створено в перший рік війни шляхом об'єднання розрізнених селянських і козацьких загонів. Армія налічувала близько 60-80 тис. козаків і була організована за полково-сотенним територіальним поділом: певна територія виставляла кілька сотень козаків, які об'єднувалися в полк. Військо складалося з різних верств населення, більшу частину становило «покозачене» селянство і міське населення. Проте ядром армії було реєстрове й запорізьке козацтво.

Договором 1654 p., незважаючи на визнання верховенства корони Романових, Українська держава увійшла до складу Росі на принципах не стільки протекторату, скільки конфедерації. Втім закріплені Переяславсько-Московською угодою правові взаємовідносини між Україною і Росією залишилися зобов'язаннями на папері і не були здійснені на практиці.

7. Проаналізуйте процес обмеження та остаточної ліквідації царським урядом автономії України (друга половина 17-18 ст). Виділіть етнополітичний аспект цієї проблеми.

Як зазначають дослідники, на переговорах у Переяславі 19-20 січня позиції гетьмана і старшини визначалися політикою козацького автономізму, не відповідали потребам часу й створювали досить небезпечні прецеденти для майбутніх відносин з царем. Це стосувалося насамперед обмежень суверенітету гетьманського уряду в підтримці дипломатичних відносин з варшавським і стамбульським дворами, у справі збирання податків.

Оточення Хмельницького вбачало основним завданням уряду Українського гетьманату включення до його складу західного регіону Руси-України. У цьому Хмельницький розраховував спертися на московську військову допомогу. Проте вже влітку 1654 р. між Україною та Москвою почалися тертя. Московські воєводи спорудили в Києві фортецю, чого не передбачалося в договорі. Московський уряд рушив свої війська до Білорусії й Литви, маючи плани закріпитися в Прибалпші. Туди ж цар вимагав надіслати 20 тис. козацького війська. Але основну силу війська Речі Посполитої становила не литовська, а польська армія.

Неодноразові звернення гетьмана до царя про вирядження в Україну московського війська залишилися без відповіді. До того ж після укладення польсько-кримського договору про вічну приязнь (липень 1654 р.) стала реальною небезпека нападу на Україну кримського війська. Об'єднання польських і татарських військ таки відбулося на початку 1655 p., внаслідок їхніх дій Брацлавщину було спустошено [17, с. 122].

Під час спільного походу московського та українського війська на Білорусь царські воєводи оголошували про приєднання їх до Московщини, хоча населення краю визнавало владу гетьмана. У вересні 1655 р. царські титули були доповнені словами «великий князь Литовський і Білої Руси, і Волинський, і Подільський». Тим самим територія Української держави обмежувалася лише Київщиною, Брацлавщиною й Чернігівщиною. Але вже тоді Богдан Хмельницький бачив своїм завданням об'єднання в єдине ціле всіх українських земель, що суперечило планам московського уряду. З кінця 1655 р. принципові розходження зовнішньополітичних курсів обох держав чітко окреслилися.

Крім того, після початку війни з Польщею між царським урядом та українським гетьманом виникли незгоди в білоруському питанні. Московське й козацьке військо, діючи спільно, вигнали з Білорусії польсько-литовські війська. Але цар став вважати ці території новим воєводством у складі Московії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Назвіть етнополітичний аспект литовської експансії на українські землі. Чи можна вважати Велике князівство Литовсько-руською державою?	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.