• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток Київської Русі в період феодальної роздрібненості

ХІІ-ХШ ст. на Русі - це період феодальної роздрібненості. В середині XII ст. єдина до цього Київська Русь розпалася на ряд окремих земель: Київську, Володимиро-Суздальську, Новгородську і Псковську, Галицько-Волинську, Рязанську, Смоленську, Полоцько-Мінську, Переяславську та ін. Цей процес тривав і надалі. Так, якщо у XII ст. утворилося 15 князівств, то на поч. XIII ст. їхня кількість досягла вже 50. В цілому, загальна картина того часу зводилась до перманентного процесу виникнення та зникнення окремих князівств, постійної зміни їх кордонів та володарів.

В нових князівствах відбувалося зміцнення місцевого державного апарату та збройних сил. На чолі цих земель стояв князь, який спирався на власні збройні сили, що називалися дружиною, з якої виходили військові слуги «милостики», - вони підтримували своїх володарів у боротьбі з опозицією, зокрема, з великим боярством. Князівство поділялося на «волості», куди за рішенням князя призначали посадників, тисяцьких, вірників, тіунів. Все це поступово вело до падіння ролі віча у головних містах земель. Відбувалися також князівські з'їзди своєї землі - «снеми» (наприклад, в Любечі у 1097 р., Вітачеві в 1100 р., Києві в 1195 р. тощо).

Водночас на Русі зберігалися монархія з номінальним центром у Києві, а також єдина руська православна церква із центром - митрополією знову ж таки в Києві. Отже, вона й надалі залишалася відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, культурою, церквою. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна. Із сер. XII ст. давньоруською державою спільно керує об'єднання найвпливовіших і найсильніших князів , що розв'язує питання внутрішньої і зовнішньої політики на з'їздах, вже згадуваних «снемах». Такий порядок сумісного правління дістав у історичній науці назву «колективного сюзеренітету». Мала місце й система дуумвіратів, тобто співправителів-представників, як правило ворогуючих династій.

Київ, залишаючись загальнодержавним центром, став мрією чи не кожного більш-менш значного члена родини Рюриковичів. За право володіти ним час від часу вступали у боротьбу князі і ростово-суздальські, і галицькі, і смоленські, і чернігівські, і переяславські та ін., яких вабили перспективи встановлення сюзеренітету над усією територією Київської Русі. Проте, сама Київська земля так і не перетворилася у спадкову спадщину й не виділилась в окреме незалежне князівство аж до ординського нашестя 40-х років XIII ст. Впродовж усього періоду феодальної роздрібненості вона вважалася загальнодинастичною спадщиною давньоруською князівського роду. В інших князівствах були свої особливості. У Новгороді і Пскові утворилися боярські республіки, у Володимиро-Суздальській землі перемогла міцна князівська влада, в Галицько-Волинській - великий вплив на події мало боярство, хоча в окремі часи тут зміцнювалася влада князя.

Відбувалися істотні зрушення в народному господарстві, зокрема в землеробстві. Змістом соціально-економічного розвитку були феодально-кріпосницькі відносини, тобто зростали феодальні і церковні землеволодіння й феодальна залежність смердів. Хоча виникає й умовне землеволодіння, коли бояри наділяли землею своїх військових слуг. Селяни-смерди перетворилися з вільних землеробів-общинників на підлеглих панівних землевласників і тим самим втрачали свободу. Селяни в умовах низького рівня техніки землеробства сплачували феодалам оброк. У той же час цей вид натуральної ренти гарантував певну господарську самостійність селянина, який був зацікавлений у результатах своєї праці.

Розвиваються в ці часи й міста як ремісничі й торгові центри: Київ, населення якого досягло 50 тис. чоловік, Перемишль, Галич, Турів, Полоцьк, Новгород, Володимир-Волинський, Чернігів та ін. Посилення ролі міст сприяло утвердженню феодальної роздрібненості. Надалі із зростанням суспільного поділу праці й розвитком економічних зв'язків міста виступають як опора сил централізації.

Таким чином, роздрібненість була історично суперечливим явищем. Одночасно з відцентровими діяли, а то й перемагали їх часом сили доцентрові, особливо у період зовнішньої небезпеки. Роздрібненість послабила державу політично, але сприяла розвиткові економіки й культури на місцях. Виділення князівств створювало умови для вдосконалення державного апарату, дальшого формування великого землеволодіння, розвитку сільського господарства, піднесення міст-осередків ремесла й торгівлі. Спостерігалося зростання населення.

Разом з тим постійні князівські міжусобиці поступово підривали міць Давньоруської держави. Поступово, особливо з XIII ст. сепаратистські тенденції у Київській Русі починають перемагати. Занепала система колективного управління Руссю. Змінювався й статус Києва. Якщо раніше князі, щоб домогтися провідної позиції в державі, прагнули оволодіти київським престолом, то тепер намагалися об'єднати інші землі навколо своїх спадкових володінь. Відповідно монголо-татарська навала застала Київську Русь роз'єднаною, ослабленою нескінченними усобицями й нападами половців.

Читайте також:

1. I період – адаптаційний.
2. I. Грецький період (друга половина VII — середина
3. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
4. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
5. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
6. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
7. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
8. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
9. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
10. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
11. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
12. Антропологічна періодизація первісної історії

Переглядів: 571