Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






ТЕМА 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА: ПРИНЦИПИ, ТИПИ, МЕТОДИ, ФОРМИ.

Література

1. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: А.С.К., 2005. – С. 334-392.

2. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2008. – С. 388 – 402.

3. Верхоглядова Н.І., Ядранський Д.М., Іваннікова Н.А. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: «Професіонал», 2008. – С. 283-296.

4. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 446- 474.

5. Горбонос Ф.В., Черевко Г.В., Павленчик Н.Ф., Павленчик А.О. Економіка підприємств: Підруч.. – К.: Знання, 2010. – С. 266 - 280.

6. Гринчуцький В.І., Карапетян Е.Т., Погріщук Б.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 278-290.

7. Економіка та організація виробництва: Підручник / За ред. В.Г. Герасимчука, А.Е. Розенплентера. – К.: Знання, 2007. – С. 222-252.

8. Сідун В.А., Пономарьова Ю. В. Економіка підприємства: Навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 305 - 328.

 

План

1. Поняття і основні елементи виробничого процесу. Принципи організації виробничого процесу.

2. Організаційні типи виробництва. Методи організації виробництва.

3. Сутність і значення застосування різних форм організації виробництва.

(сам. вивч.).

4. Загальна характеристика виробничої інфраструктури.

5. Соціальна інфраструктура і діяльність підприємства (сам. вивч.).

 

1. Поняття і основні елементи виробничого процесу. Принципи організації виробничого процесу.

Виробничий процес - це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами виробничого процесу є процес праці, предмети праці та засоби праці.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес -сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці. Виробничі процеси поділяють за призначенням; перебігом у часі, ступенем автоматизації.

За призначенням виробничі процеси поділяються на основі, допоміжні та обслуговуючі.

Основні процеси - це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.

До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних.

За перебігом у часі виробничі поділяються на дискретні (перервні) та безперервні.

За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція -закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування.

До основних принципів організації виробничого процесу належать:

1. Спеціалізація.Передбачає диференціацію виробничого процесу на окремі операції, які здійснюються відповідними підрозділами підприємства (цех, дільниця, робоче місце). У практиці організації виробничих процесів застосовують технологічну, по детальну та предметну спеціалізацію. Технологічна спеціалізація передбачає послідовне виконання технологічних операцій, по детальна — виробництво однакових вузлів та деталей, а предметна — виробництво кінцевої продукції для подальшого використання іншим підприємством (підшипники, поршні, цукор та ін.). Спеціалізація сприяє підвищенню продуктивності праці, її якості за рахунок використання високопродуктивного обладнання та сучасних форм організації.

2. Пропорційність.Полягає у однаковій відносній продуктивності виробничих підрозділів. Принцип передбачає рівномірне і оптимальне завантаження потужності обладнання, відсутність «вузьких» місць у виробничому процесі та зайвого обладнання. Роль принципу зростає в умовах автоматизованого виробництва, яке може ефективно функціонувати на основі відповідних норм і нормативів.

3. Паралельність.Сутність принципу полягає у одночасному виконанні окремих операцій виробничого циклу. Таке їх виконання сприяє скороченню втрат часу, пов'язаних з чеканням предметів праці наступних операцій. Застосування цього принципу передбачає виконання деяких умов, головною з яких є значний масштаб виробництва, який забезпечує оптимальний рівень використання потужності виробничих ліній. Використання принципу сприяє скороченню тривалості виробничого циклу та зменшує потреби в обігових коштах.

4. Ритмічність.Характеризується рівномірним випуском продукції протягом визначеного часу (година, зміна, тиждень, декада, місяць). Зі зменшенням проміжку часу між випуском окремих партій продукції, виникають труднощі в організації ритмічності виробництва. Якщо місячну ритмічність підприємство може забезпечити, то декадну або добову не завжди. Не складає труднощів забезпечення ритмічності без перервних потокових ліній.

5. Прямоточність.Передбачає організацію виробництва у просторі за найкоротшим шляхом виконання усіх операцій, від запуску сировини до випуску готової продукції.

6. Поточність.Означає скорочення перерв або їх ліквідація при виробництві окремих видів продукції. Найбільш повно цей принцип використовується у потоковому виробництві.

7. Принцип найменших зусиль.Передбачає таку побудову виробничого процесу, у залежності від особливостей техно­логії, при якій мінімізуються витрати енергоресурсів на транспортування сировини від одної операції до іншої (пивзаводи, зернові елеватори, зернопереробні комбінати).

8. Принцип уніфікації.Передбачає використання однакових деталей, комплектуючих, вузлів та модулів для різних типів машин і обладнання.

9. Принцип нормалізації.Передбачає багатоцільове застосування окремих видів продукції, машин, обладнання у різних середовищах. Наприклад, одна і та ж машина може пересуватися на поверхні землі, плавати у воді, під водою та літати у повітрі.

Сучасна організація виробничого процесу передбачає застосування більшості перелічених принципів для створення ефективного виробництва.

 

2. Організаційні типи виробництва. Методи організації виробництва.

Типи виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне,с ерійне ймасове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається.

Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів.

Окремо виділяють дослідно-експериментальне виробництво,в якому виготовляються зразки або партії виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва.

Коефіцієнт закріплення операцій(характеризує рівень спеціалізації робочих місць) це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислюється за формулою:

Кз.о.=Smi/M,

де Кз.о.- коефіцієнт закріплення операцій; п – кількість найменувань предметів, які обробляються на даній групі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць; т,— кількість операцій, що їх проходить і-предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць; М — кількість робочих місць, для яких обчислюється Кз.о.

Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування. Останнє є універсальним, розміщується однотипними технологічними групами. Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих унаслідок частої зміни об'єктів вир-ва технологічних процесів, що потребує висококваліфікованих робітників-універсалів. Орієнтовно для одиничного виробництва Кз.о.>40.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями. Застосовується універсальне та спеціальне устаткування, що розміщується як технологічними групами, так і за предметним принципом. Кваліфікація робітників у цілому може бути середньою, за винятком тих високваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на машинах з ЧПК та на гнучких автоматизованих лініях. Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодичності їхньої обробки серійне виробництво поділяється на дрібно-серійне (20<Кз о<40), середньо-серійне (10<Кз.о.<20) велико-серійне (1<Кз.о.<10)

Робочі місця масового вир-ва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто Кз.о.= 1. Устаткування є вузькоспеціалізованим, застосовується спеціальне оснащення. Принцип розміщення устаткування - предметний. Виконання елементарних операцій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації робітників, але на автоматизованих системах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи навіть інженера.

Є два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий. Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах.

Потокове виробництво має такі ознаки:

- за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно подібних предметів;

- робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу;

- технологічний процес має високу поопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або кілька подібних операцій;

- предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує високий рівень паралельності та безперервності процесу.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія- технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів.

За ступенем безперервності процесу потокові лінії поділяються на безперервні та переривані.Безперервною є лінія, на якій предмети праці переміщаються по операціях безперервно. Перериваною, або прямоточною є лінія, що не може забезпечити безперервної обробки через несинхронність операцій.

Запровадження потокового виробництва потребує певних умов:

- достатній за обсягом і тривалістю випуск продукції;

- висока стабільність і технологічність конструкції виробу;

- можливість раціонального розміщення робочих місць і чітка організація їх обслуговування;

- застосування прогресивної технології, механізація та автоматизація процесів.

 

3. Сутність і значення застосування різних форм організації виробництва.

Концентрація виробництва означає його усуспільнення через збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах.

Деконцентрація виробництва здійснюється завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств.

Спеціалізація виробництва - це розвинена суспільна форма організації виробництва, яка відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

Спеціалізація виробництва поділяється на предметну, подетальну, технологічну, функціональну.

Конверсія виробництва характеризує істотне перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

Конверсія в Україні ведеться за трьома пріоритетними напрямками:

- устаткування для виробництва продуктів харчування;

- медична та інша техніка для охорони здоров'я людини;

- товари масового споживання.

Кооперування є формою виробничих зв'язків між підприємствами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції.

Комбінування - це процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому.

Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками: виробничо-технологічною, економічноюй територіальноюєдністю. Найважливішими є виробничо-технологічната економічна єдність,що означає пропорційність потужностей і обсягу випуску відповідних видів продукції, узгодженість виробництва у часі.

Диверсифікація виробництва полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно не зв'язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів, що виготовляє підприємство.

Результати господарської діяльності залежать не тільки від рівня організації основних виробничих процесів. При постійному вдосконаленні технічної бази виробництва все більшого значення набуває раціональна організація допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвиток інфраструктури підприємства. При цьому необхідно розрізняти поняття інфраструктури підприємства (в цілому)та виробничої й соціальної інфраструктури(зокрема) як складових елементів цілого.


Читайте також:

  1. II. Організація і проведення спортивних походів
  2. II. Організація перевезень
  3. II. Організація перевезень
  4. А. Організація Острозького колегіуму – Академії
  5. Адміністративно-територіальна організація
  6. Бюджетне фінансування видатків, його принципи, форми і методи
  7. Бюджетний устрій в зарубіжних країнах. Організація бюджетного процесу
  8. Вентиляція. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях, повітряний баланс, кратність повітрообміну
  9. Взаємодія культур і національна самобутність народів. Тенденції культурної універсалізації та її форми.
  10. Взаємодія органів публічної влади з трудовими колективами, підприємствами, установами, організаціями
  11. Вибір оптимального розкладу (режиму) роботи в наукових організаціях.
  12. Види об’єднань підприємств, їх організаційно-правові форми.




Переглядів: 1640

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.