Ресурси туризму

У ст. 3 Закону України «Про туризм» дається досить загальне і, на перший погляд, дуже туманне визначення терміну «туристичні ресурси України».

ЗУ Туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, які можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі і з використанням об'єктів державної, комунальної або приватної власності.

Але виразнішим є визначення туристичних ресурсів, з яким ми познайомилися, коли розглядали систему туризму, а саме:

Туристичні ресурси (ТР) – це сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних і соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різні потреби туриста.

У цьому формулюванні, як видно, мова йде про задоволенні потреб тільки об'єкту туристичної діяльності, тобто туриста. Тому більш універсальним є визначення, що зустрічається в туристичній літературі, яке враховує також й інтереси суб'єкта туристичної діяльності, виробника туристичного продукту:

Туристичні або туристсько-рекреаційні ресурси– це сукупність природних і створених людиною предметів, а також явищ природи, що використовуються у сфері туризму як об'єктів туристичної зацікавленості і початкові компоненти створення туристичного продукту.

Туристсько-рекреаційні ресурси використовуються в оздоровчих, туристичних, спортивних і пізнавальних цілях і умовно підрозділяються на дві групи: природні і інфраструктурні. Динамічний розвиток туристичного бізнесу вимагає наявність обох груп. Навіть при високих атрактивних властивостях природних ресурсів (без наявності комунікацій, засобів зв'язку, пам'ятників культури, мистецтва і ін.) туристичний бізнес для широкого кола споживачів неможливий. При цьому, не дивлячись на свою соціально-гуманну роль, туризм видозмінює екологію. Зниження збитку від дії індустрії туризму на екологію регулюється на державному і міжнародному рівнях за рахунок: екологічної освіти, обмеження туристсько-рекреаційного навантаження на природні ресурси, податкового регулювання.

Унікальні туристичні ресурси можуть знаходитися в режимі обмеженого доступу до них, з урахуванням допустимого антропогенного навантаження і пропускної спроможності відповідних об'єктів, що витікає з неї. До таких об'єктів відноситься, наприклад, заповідник «Кам'яні могили», розташований на межі Донецької і Запорізької областей.

Багатогранна роль туризму в житті сучасного суспільства (економічна ефективність галузі, що особливо росте) висунула в число головних завдань наукового дослідження рекреаційних ресурсів розробку методики їх всебічної (у тому числі й економічної) оцінки.

Вибір на користь розвитку рекреаційного господарства переважний в тому випадку, якщо інші форми господарського використання даної території мають менший економічний ефект, або ж розвиток інших форм на даній території неможливий із-за непомірних або тривалих термінів повернення капіталовкладень, або розвиток туризму (як головній галузі народного господарства на цій території) не відповідає стратегічним завданням розвитку регіону. При ситуації, коли шанси декількох галузей рівні, переваги часто визначаються на основі унікальності і атрактивності даної території, показаної в системі "витрати випуск" з урахуванням соціального замовлення суспільства. Проте це всього лише теорія. У практичному житті найчастіше вибір галузі-домінанти диктується потребами суспільства на відповідному етапі соціально-економічного розвитку і виходить з тих переваг тієї або іншої галузі, яка забезпечить найбільш швидке вирішення виникаючих соціально-економічних проблем.

Всі туристсько-рекреаційні ресурсиумовно можна розділити на три групи: природно-географічні, історико-культурні і соціально-економічні.

До природно-географічних ресурсів відносяться привабливі, з погляду туризму, особливості природних, географічних і кліматичних умов конкретних територій, а також природні явища, що рідко зустрічаються, і утворення. Наприклад, на території Донецької області до рідкісних природних утворень можна віднести виходи на поверхню скельних порід в заповіднику «Кам'яні могили».

До цієї ж групи ресурсів відносяться й унікальні природно-кліматичні зони. Закон України «Про курорти» виділяє природні лікувальні ресурси, які виступають як оздоровчі та лікувальні кліматичні зони.

За ступенем унікальності лікувальних ресурсів курорти України можуть мати статус загальнодержавногоабо місцевогозначення.

До перших відносяться ті, які володіють лікувальними ресурсами, унікальними (що не повторюються) за своїми цілющими властивостями або способами реабілітації здоров'я в масштабах країни. Наприклад, на території Донецької області загальнодержавне значення має грязьовий курорт Слов'янськ, на якому, втім, лікуються не тільки громадяни України. Колись всесоюзним курортом було Приазов'я (перш за все як дитячий курорт).

У наший області багато курортів і джерел мінеральних вод місцевого значення. До них відноситься, наприклад, курортна зона Святогірська з її хвойним лісом і Сіверським Дінцем, мінеральні води «Слов'янська», «Золотий колодязь», «Новоазовська» та ін.

До історико-культурних туристичних ресурсів відносяться пам'ятки матеріальної і духовної культури людства, зосереджені в музеях, галереях, бібліотеках або просто неба, а також звичаї, етнічні особливості і культура (перш за все – фольклор) різних країн і народів.

До соціально-економічних ресурсів відноситься все, що забезпечує виробництво і доступність туристичного продукту, а також можливість його споживання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Споживачі й виробники туристичних послуг	\|	Мотивація та потреби споживачів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.