Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Стратегії вибору форм здійснення закордонних операцій

Стратегія створення нових підрозділів (дочірнє або спільне підприємство), її особливості, переваги і недоліки. Економічні, стратегічні і політико-правові причини вибору на користь ліцензування. Франчайзинг. Стратегія офшорного виробництва. Способи організації офшорного виробництва. Типи конкурентів на міжнародних ринках. Стратегічні альянси (союзи). Лізинг. Венчурне (ризикове) фінансування.

При розгляді проблем виходу на зовнішні ринки варто зазначити, що специфічними стратегіями, характерними для підприємств, які планують працювати за кордоном, є стратегії, пов’язані з вибором форм здійснення операцій. До них належать:

1. Стратегія створення нових підрозділів (дочірнє або спільне підприємство).

2. Ліцензування.

3. Франчайзинг.

4. Офшорне виробництво.

5. Стратегічні альянси.

6. Лізинг.

7. Венчурне (ризикове) фінансування.

Під час створення нових підрозділів за кордоном виникає необхідність вибору форми власності: повне володіння (дочірнє підприємство) або спільне підприємство. Вибір тієї чи іншої форми власності залежить від того, що пріоритетне для міжнародної корпорації – уникнення ризиків чи повний контроль над іноземним підрозділом.

У разі створення дочірнього підприємства компанія має контроль над діяльністю іноземного підприємства і отримує прибуток у повному розмірі.

Водночас створення дочірнього підприємства має наступні недоліки:

1. Комерційні та фінансові ризики повністю несе власник.

2. Ресурси, які могли бути вкладені у розвиток науково-дослідних робіт чи географічне розширення присутності підприємства, відволікаються на володіння даним підприємством.

3. Не завжди сприятливий вплив торговельної політики уряду приймаючої держави.

Ліцензування використовується в разі, коли корпорація не може або не бажає самостійно здійснювати виробництво у певній країні. Ліцензія – це дозвіл на передання фізичними або юридичними особами (ліцензіарами) прав на використання винаходу промислового зразка, що їм належить, іншим фізичним чи юридичним особам (ліцензіатам).

Вибір на користь ліцензування може бути зроблений з таких причин:

1. Стратегічні – якщо новий вид продукції чи розроблена технологія не відповідають стратегічному напрямку діяльності міжнародної корпорації. Вона може продати ліценцію на їх використання іншому суб’єкту господарювання.

2. Політико-правові – мають місце, якщо у країні діють обмеження щодо прямих іноземних інвестицій або відсутня система надійного захисту патентного права.

3. Економічні – за допомогою ліцензування компанія швидше вийде на іноземний ринок і зможе протистояти конкурентам. До того ж, створення підрозділів за кордоном вимагає значних матеріальних витрат, розмір яких не завжди є виправданим щодо обсягів ринку.

Франчайзинг – це ділова угода, за якою одна сторона дозволяє іншій здійснювати роботу, використовуючи її товарний знак, логотип, продукцію, а також методи ведення операцій в обмін на винагороду. За допомогою франчайзингу франшизер (продавець) надає постійну допомогу франчайзеру (покупцю) в його бізнесі, у багатьох випадках франшизер бере на себе і функцію постачання.

Офшорне виробництво означає, що одна або декілька сторін виробничого процесу розміщуються за кордоном для зменшення затрат.

Стратегія офшорного виробництва залежить від наступних чинників:

1. Розмір транспортних витрат.

2. Розмір мита на комплектуючі порівняно з митом на готову продукцію.

3. Вартість робочої сили.

4. Виникнення валютних ризиків.

5. Технологічні вимоги виробництва.

6. Політико-економічні чинники, що притаманні країні.

7. Наявність ефекту масштабу виробництва.

Крім того, рішення про місце розташування офшорного виробництва є функцією від зовнішніх чинників (місткості ринку, стимулів, які використовує місцева влада) і внутрішніх стратегічних чинників (відносного значення виробничої спеціалізації, місцезнаходження ринків, розміру витрат, існування та рівня ризиків).

Стратегічні альянси (союзи) – це угоди між фірмами, які йдуть далі звичайних відносин, але не утворюють об’єднань.

Стратегічні альянси є засобом для фірм в одній і тій же галузі, розташованих у різних країнах, змагатися в глобальних масштабах, одночасно зберігаючи свою незалежність.

Стратегічний альянс може включати в себе:

1. Спільне використання виробничого устаткування.

2. Спільний маркетинг.

3. Об’єднання зусиль для спільного виробництва компонентів чи складання готової (кінцевої) продукції.

4. Об’єднання дослідницьких зусиль.

5. Участь у технологічних розробках.

Принципи, необхідні для досягнення високих результатів від стратегічного альянсу:

1. Союз є тимчасовим, але у разі економічної вигоди його слід продовжувати, у протилежному випадку – припинити.

2. Швидкість пристосування цінних ідей і досвіду обраного партнера до власної діяльності.

3. Продукція і ринкові сили союзника мають більше доповнювати, ніж конкурувати з власною продукцією компанії.

4. Вибір спільного партнера.

5. Формування так званих “мостів довіри”.

6. Неможливість отримання негайної винагороди.

7. Збереження комерційної таємниці від партнера.

Одним із методів оновлення матеріальної бази і основних фондів малих та середніх підприємств різних форм власності є лізинг. Це ефективний спосіб стимулювання інвестиційної активності, залучення додаткових вкладень, у тому числі іноземних, у розвиток економіки, передусім її виробничої сфери.

Лізинг є підприємницькою діяльністю, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виняткове користування на визначений термін лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається їм у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Для суб’єктів малого і середнього підприємництва лізинг забезпечує наступні переваги:

1. Стовідсоткове кредитування, яке не потребує негайного початку платежів. Договір підписується на повну вартість, а лізингові платежі є поточними і, як правило, починають сплачуватися після постачання майна або пізніше.

2. Контакт за лізингом отримати набагато простіше, ніж позику.

3. Лізинг привабливий також можливістю, яка надається суб’єктам малого підприємництва, що не мають достатнього капіталу для купівлі обладнання, отримати його шляхом оренди на вигідніших умовах, ніж за контрактами купівлі-продажу.

4. Можливість через лізинг сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби.

5. Лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не у грошовому виразі, що викликає певні складнощі, а у машинах та устаткуванні, які потрібні для виробничої діяльності.

Венчурне (ризикове) фінансування слід розглядати як у широкому, так і вузькому значеннях. У широкому значенні це вклад у ризикові, з погляду фінансових результатів, проекти, передусім у галузі високих технологій. У вузькому значенні венчурне фінансування означає довго- або середньострокові інвестиції у вигляді кредитів або вкладень у акції, що здійснюються венчурними фондами з метою створення і розвитку малих компаній, які швидко розвиваються.

Як правило, малі венчурні (ризикові) підприємства пов’язані зі сферою НДЕКР (науково-дослідних і експериментально-конструкторських розробок).

Венчурні фонди утворюються у кількох організаційних формах, головною з яких є спеціалізована незалежна структура венчурного капіталу. Інші форми:

1. Венчурні фонди великих корпорацій.

2. Інвестиційні компанії малого бізнесу.

3. Науково-дослідні товариства з обмеженою відповідальністю.

Через свої венчурні компанії корпорації здійснюють ризикове фінансування малих і середніх підприємств. Виходячи з цього, перспективи розвитку в Україні венчурного фінансування як форми інтеграції великих і малих структур пов’язані, передусім, з реалізацією потенціалу промислово-фінансових груп.

ТЕМА 4. СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА,

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стратегія зовнішнього розвитку підприємства	\|	Аналіз внутрішнього середовища підприємства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.