Мета та принципи стратегічного планування

ТЕМА 9. СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

Стратегії науково-технічної діяльності

Форми реалізації науково-технічної продукції	Базові	Поліпшувальні	Псевдоінновації
Договір на розроблення науково-технічної продукції	Стратегія генерування технологічних розривів (Ф₁,П₃,Р₃)	Стратегія відчуження нововведень (Ф₃,П₁, Р₃)	Стратегія малих контрактів (П₃,Р₁)
Спільне виробництво або частка у власності	Стратегія фундаментального доповнення (Ф₁,П₃,Р₃)	Стратегія спільного впровадження (Ф₃, П₁,Р₂)	Стратегія участі (П2,Р₁)
Створення власного виробництва	Стратегія фундаментального впровадження (Ф₁,П2- П₁, Р₂-Р₁)	Стратегія внутрішнього завершення (Ф₃, П₁,Р₁)	Стратегія нового ринку (П₂,Р₁- Р₂)

Де: Ф₁, Ф₂, Ф₃ – висока, середня, низька інтенсивність проведення фундаментальних досліджень;

П₁, П₂, П₃ – висока, середня, низька інтенсивність проведення прикладних досліджень;

Р₁, Р₂, Р₃ – висока, середня, низька інтенсивність проведення розробок [12].

Передумови переходу до стратегічного планування. Мікропроцеси, що стимулюють розвиток стратегічного планування. Взаємопов’язані етапи та мета планування. Основні принципи. Переваги стратегічного планування.

Процес стратегічного планування посідає центральне місце в системі стратегічного управління. Більшість західних фірм використовують стратегічне планування для того, щоб змінити себе, вийти з безнадійних ситуацій, які сформувалися зовні та всередині підприємства. Основні передумови переходу до стратегічного планування:

1. Необхідність реакції на зміни умов функціонування підприємств.

2. Розвиток теорії та практики стратегічного планування, які допомагають перейти від методу «проб і помилок» до наукових методів передбачення й підготовки майбутнього та до майбутнього.

3. Посилення інноваційних процесів, генерація та швидке освоєння підприємствами нових ідей.

4. Потреба в об’єднанні різних напрямків діяльності підприємства в умовах розвитку процесів децентралізації та диверсифікації.

5. Необхідність впровадження високої культури управління, орієнтованої на запобігання опору змінам та стимулювання розвитку підприємства.

6. Наявність яскраво виражених конкурентних переваг і необхідність їхньої підтримки (у підприємств-лідерів) або створення (у аутсайдерів), посилення конкуренції.

7. Наявність висококваліфікованих менеджерів, здатних вирішувати складні питання, застосовуючи систему стратегічного управління.

8. Інтернаціоналізація бізнесу, розвиток зв’язків з підприємствами, які використовують систему стратегічного планування.

9. Наявність доступної інформації (глобальних інформаційних мереж) для визначення сильних і слабких сторін підприємства, зовнішнього середовища та умов конкуренції.

Існують макропроцеси, які стимулюють розвиток стратегічного планування. Понад 40 країн розвивають свою економіку за допомогою п’ятирічних планів. Наприклад, у Японії планувалося 10 п’ятирічок, у Франції п’ятирічні плани застосовуються з 1947 року. Наявність таких планів орієнтує підприємства на певні напрямки та спонукає їх планувати свою діяльність.

Стратегічне планування – це систематизовані та формалізовані зусилля підприємства, спрямовані на розробку та організацію виконання стратегічних планів, проектів і програм.

У свою чергу, розробка планів, як специфічний вид діяльності – це послідовний процес, що складається з наступних взаємопов’язаних етапів:

1. Встановлення цілей.

2. Визначення стратегій («стратегічного набору») та заходів щодо їхньої реалізації.

3. Передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах, проектах і програмах різного типу, що є інструментом досягнення цілей та реалізації стратегій.

4. Організація виконання планових завдань.

5. Облік, контроль і аналіз їхнього виконання.

Мета стратегічного планування – встановити певний порядок дій для підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

Реалізація мети стратегічного планування можлива, якщо воно відповідає таким основним принципам:

1. Цілевстановлення та цілереалізація – всі заходи та шляхи їхнього здійснення, передбачені в системі стратегічного планування, спрямовані на встановлення та досягнення цілей (стратегічних орієнтирів): система планування відповідальна за це. Відповідність даному принципу свідчить про дієвість планів, які цінні тим, що дають змогу досягти результатів.

2. Багатоваріантність, альтернативність та селективність – реакція на середовище, що змінюється, шляхом переходу на заздалегідь обґрунтовані та визначені альтернативи.

3. Глобальність, системність, комплексність і збалансованість – орієнтація на охоплення окремими стратегіями всіх аспектів діяльності об’єкта та взаємозв’язок між ними; в межах стратегічного планування готують систему рішень, а не окремі рішення.

4. Спадковість і послідовність – стратегічні зміни мають впроваджуватися в певному порядку з врахуванням досягнутих результатів і специфічних особливостей процесів та явищ.

5. Безперервність – стратегічна діяльність є складним процесом, припинення якого повертає підприємство у початкову позицію.

6. Наукова та методична обґрунтованість – використання поширених науково-методичних підходів допомогає розробляти реальні плани, узгоджені з параметрами зовнішнього та внутрішнього середовища.

7.vРеалістичність, досягненість – врахування особливостей функціонування об’єкта, відносно якого розробляються стратегічні плани, та можливості досягнення певних параметрів.

8. Гнучкість, динамічність, реакція на ситуацію – урахування часових характеристик і характеру змін, що відбуваються на підприємстві згідно з етапами «життєвих циклів» та пов’язаних з ним окремих підсистем.

9. Ефективність і соціальна орієнтованість – забезпечення, з одного боку, перевищення результатів, передбачених плануванням, над витратами, потрібними для здійснення заходів; з іншого – розв’язання не лише суто виробничих питань, а й участь у пом’якшенні суспільних проблем.

10. Кількісна та якісна визначеність – планування має дати певні орієнтири, що відіграватимуть роль контрольних точок, але не можна його звести до розрахунків показників, забуваючи про сутність процесів, які потрібно здійснити.

11. Довгостроковість заходів – орієнтація на розв’язання системи проблем, які існуватимуть у довгостроковій перспективі.

Період (часові характеристики) стратегічного планування залежить від специфіки підприємства, його галузевої приналежності, рівня невизначеності та динамічності середовища.

Головними перевагами стратегічного планування є:

1. Свідома підготовка майбутнього і до майбутнього.

2. Розподіл відповідальності не лише між напрямками діяльності, а й між поточною та майбутньою діяльністю.

3. Визначення можливостей і загроз, сильних та слабких сторін діяльності підприємства, їх врахування при встановленні цілей і формуванні стратегій для забезпечення впливу на ці аспекти вже сьогодні.

4. Зв'язок поточних рішень з майбутніми результатами, організоване осмислення рішень (усупереч спонтанному прийняттю) з прогнозуванням їхніх наслідків.

5. Орієнтація на пошук альтернативних варіантів досягнення цілей, тобто допустимих цілей у межах наявних обмежень.

Переваги стратегічного планування не реалізуються самі по собі. Як кожне явище, воно має свої характеристики, які в разі їх невдалого використання можуть нашкодити розробці та впровадженню стратегічних планів:

1.vНедостатній рівень організаційного, соціально-психологічного та фінансового забезпечення стратегічного планування.

2. Догматична гіперболізація значення цифрових показників.

3. Слабо розвинена система поточного аналізу, контролю та коригування стратегічних планів.

4. Недосконала система стимулювання працівників, які беруть участь у розробці та виконанні стратегічних заходів [43].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інноваційна стратегія	\|	Бар’єри стратегічного планування та заходи щодо їх подолання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.