Етапи стратегічного управління

Типові проблеми підприємств

Характеристики та процеси	Проблеми
Персонал, менеджмент	Недостатня кваліфікація вищого персоналу, консерватизм мислення; стиль управління некорпоративний; надмірна централізація управління, немає чітких цілей у вищого керівництва; сповільнене прийняття управлінських рішень; деструктивні конфлікти між робітниками
Стратегічна орієнтація	Відсутність системної стратегічної інформації про споживачів, ринок, канали збуту; не проводиться аналіз можливої кооперації; низька гнучкість організації
Фінансування, доходи	Слабке фінансове планування; велика частка дебіторської заборгованості; немає узгодженості між довгостроковим та короткостроковим фінансуванням; велика частка прибутку іде на споживання; мале поле дії різних форм кредитування
Процес створення продукту	Низька продуктивність і якість, застаріла техніка та технології, низька гнучкість виробничого процесу; великі запаси на складах; велика залежність від постачальника; слабка оновленість продукції
Реалізація продукції	Погана політика сервісу; односторонній шлях реалізації; відсутність гнучкої системи цін та знижок; слабке використання і володіння системою інструментів маркетингу
Організаційна структура управління	Висока ієрархія та довгий шлях прийняття управлінського рішення; наявність організації, не орієнтованої на ринок і клієнта; нечіткий розподіл функціональних обов’язків; відсутність підрозділів, що виконують нові управлінські функції

Складність умов бізнес-середовища, в якому працюють промислові підприємства, підтверджує думку про необхідність впровадження стратегічного підходу.

Стратегія діяльності підприємства забезпечує:

1. Розуміння керівництвом місії існування підприємства, бачення його майбутнього.

2. Консолідацію використання всіх складових потенціалу.

3. Визначення орієнтирів та пріоритетів для поточної діяльності, короткострокових проектів, які не повинні суперечити загальній стратегії.

4. Узгодження цілей [16].

Провідна ідея концепції стратегічного управління у ХХІ ст. Всесвітній форум з навколишнього середовища. Декларації з навколишнього середовища. Концепція сталого розвитку. Концепція управління. Характерні риси застосування Концепції стратегічного управління. Основні чинники системи стратегічного управління. Мета стратегічного управління. Цільовий підхід. Цільове управління. Впровадження у практику діяльності підприємств механізмів стратегічного управління в історичному аспекті. Структура стратегічного управління.

Провідною ідеєю концепції стратегічного управління у ХХІ ст. є необхідність гармонійного розвитку підприємств, що передбачає орієнтацію на поєднання інтересів суб’єктів господарювання, споживачів і суспільства в цілому. Це положення відповідає європейській моделі бізнесу, згідно з якою кожне підприємство має аналізуватися з огляду на досягнуті результати та покращення роботи у сфері задоволення інтересів споживачів, персоналу і вкладу підприємства у розвиток суспільства.

Концепція сталого розвитку суспільства опрацьована на Всесвітньому форумі з навколишнього середовища в 1992р. за ініціативою ООН у Ріо-де-Жанейро. Сьогодні вона розглядається як основа Декларації з навколишнього середовища та сталого розвитку. Відповідно до концепції, розвиток економіки не може здійснюватися на шкоду інтересам охорони навколишнього середовища. Тому в основу розвитку підприємства повинен бути покладений еколого-економічний підхід до економічного зростання.

Концепція сталого розвитку – це спосіб гармонізації взаємовідносин людини і природи та шлях до створення екологічного суспільства. Відповідно до неї, економічна система може формувати максимальну вигоду з обов’язковим збереженням динамічної рівноваги.

Концепція управління – це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування економічної системи, механізми взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, характер відносин між окремими ланками внутрішньої структури підприємства, а також необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на його розвиток.

Концепція стратегічного управління покладена в основу стратегічного мисленняі знаходить відображення у наступних характерних рисах її застосування:

1. Базується на поєднанні теорії, системного, ситуаційного і цільового підходів до діяльності підприємства як економічної системи.

2. Орієнтує на дослідження умов існування підприємства.

3. Дозволяє прогнозувати наслідки управлінських рішень, впливаючи на ситуацію шляхом розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків з операторами ринку і формування поведінки персоналу.

4. Вимагає створення і постійного поповнення та оновлення інформаційної бази.

5. Передбачає застосування інструментарію та методів, спрямованих на забезпечення розвитку підприємства.

Основні чинники, що впливають на формування характерних рис системи стратегічного управління підприємства:

1. Розмір.

2. Рівень спеціалізації, концентрації та кооперування.

3. Особливості виробничого потенціалу.

4. Розвиток інноваційних процесів.

5. Галузева приналежність.

6. Типи виробництва.

7. Рівень кваліфікації персоналу.

Мета стратегічного управління – визначення місії, цілей та стратегій, опрацювання і забезпечення виконання системи планів, що є основою формування конкурентоспроможності підприємств у довгостроковій перспективі.

Оскільки будь-яке управління передбачає досягнення цілей, у цьому контексті воно є цільовим.

Цільовий підхід – це система методів та методичних прийомів, що забезпечують постійну орієнтацію управлінської діяльності, будь-яких управлінських рішень та процесів їх виконання на кінцеві результати з урахуванням кількісних і якісних змін внутрішнього середовища та зовнішнього оточення підприємства.

Цільове управління потребує чіткого визначення цілей або бажаних результатів функціонування підприємства, формування реальних програм їх досягнення та оцінки параметрів діяльності шляхом вимірювання конкретних результатів на визначених етапах реалізації поставлених цілей.

Етапи впровадження у практику діяльності підприємств механізмів стратегічного управління:

1. Поточне планування та бюджетування – є характерною ознакою управління, що базується на контролі та управлінні «за відхиленнями».

2. Екстраполяційне планування (від досягнутого) – у 50-60-х роках ХХ ст. стратегічне управління розуміли як перспективне планування виробництва продукції і освоєння ринків. Його основою були екстраполяційні прогнози, що враховували чинники, які сприяли розвитку підприємства або обмежували його можливості.

3. Стратегічне планування – на початку 70-х років ХХ ст. даний вид планування розглядався як вибір рішення з приводу того, що робити з бізнесом, який був успішним, але може втратити привабливість внаслідок зміни пріоритетів споживачів.

4. Стратегічне управління – з’явилось у 80-ті роки ХХ ст., мало сприяти підприємству належним чином відповідати на виклики зовнішнього оточення.

Нині стратегічне управління враховує процеси глобальної інтеграції суспільства, розвиток технологій та інформаційних систем.

Стратегічне управління можна вважати динамічною сукупністю взаємопов’язаних управлінських процесів, що логічно випливають один з одного і між якими існує стійкий зворотній зв’язок [6].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Несприятливий інвестиційний клімат, тривале зниження інвестиційної активності в економіці та промисловості зокрема.	\|	Перспективи стратегічного управління в державі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.