Поняття істини, її види, шляхи досягнення

Пізнання як процес відображення реальної дійсності, його основні види

Пізнання відображає дійсність в формі образів. Образ - є форма і продукт суб'єктивного, ідеального відображення об’єктивної реальності в свідомості людини. Образи за своїм змістом відповідають предметам, явищам, які вони відображають. Основними формами відображення є живе споглядання і його форми - відчуття, сприйняття, уявлення, які дають конкретно-наочне знання про зовнішній бік речей, і мислення /поняття, судження, умовивід тощо/, що полягає в абстрагуванні, узагальненні чуттєво даного матеріалу і оперуванні абстракціями. Чуттєве відображення базується на безпосередній взаємодії суб'єкта і об'єкта, має конкретно-образну чуттєву форму виразу, дає знання явищ. На відміну від чуттєвого відображення, яке дає знання одиничного, абстрактне мислення дає знання загального, відображає дійсність у формі абстракції. Виділяючи загальне в предметах і явищах, мислення переходить від знання явища до знання сутності речей. Тим самим воно дає можливість піднятися до пізнання всезагального, а тому відображає дійсність глибше, повніше. В історії філософії були філософи, котрі надавали перевагу живому спогляданню /сенсуалісти, емпірики/, і такі, що визнавали провідну роль за абстрактним мисленням /раціоналісти /. Насправді ж ці дві форми пізнання становлять єдине ціле, вони діалектично взаємозв'язані, доповнюють одна одну. В результаті активності суб'єкта, його творчої уяви, фантазії, інтуїції відбуваються якісні переходи від чуттєвих форм відображення до логічних, від емпіричного рівня до теоретичного, від знання явища до знання сутності. Інтуїція /лат. - уважно дивлюсь/ - спосіб пізнання через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд на відміну від опосередкованого послідовного логічного мислення. Відмінність між логічним і інтуїтивним відкриттям полягає в тому, що перше відкриває елементи вже відомого людині буття, друге - нові сфери буття, створюючи фундамент для логічних відкриттів. Кінцевою метою пізнання є досягнення істини.

Істина є правильне відображення суб'єктом об'єктивної дійсності, підтверджене практикою. Протилежним їй поняттям є хибна думка. Хибна думка - це зміст свідомості, який не відповідає реальності, але сприймається за істинне, і його часом треба спростовувати. Основна проблема теорії істини - як можна встановити відповідність одержаних знань реальним об'єктам, які постійно розвиваються. Для вирішення цієї проблеми необхідно розглянути основні характеристики істини: об'єктивність, абсолютність, відносність, конкретність і перевірка практикою. Кожна істина, оскільки вона досягається суб'єктом, є суб'єктивною за формою і об'єктивною за своїм змістом. Абсолютизація моменту суб'єктивного в наших знаннях веде до суб'єктивізму, агностицизму.

На противагу цим хибним поглядам наукова філософія виробила поняття об'єктивної істини. Об'єктивна істина - це такий зміст знань, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому. Об'єктивність істини ніяк не означає її незалежність від інтересів і потреб людини. Навпаки, істина завжди була і залишиться однією з найважливіших гуманістичних цінностей людини. Визнання об'єктивної істини з необхідністю обумовлює визнання в тій чи іншій формі абсолютної істини. Абсолютна істина означає повне, вичерпне знання про щось. В принципі таке знання можливе. Але оскільки розвивається не тільки пізнання, а й його об'єкт - навколишній світ, то людство може тільки наближатися до нього. До абсолютних істин можна віднести вірогідно встановлені факти, дати подій, народження й смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають - вічними істинами. Абсолютна істина - в широкому розумінні - це всеосяжна істина про реальність в цілому, або реальність окремих її фрагментів. Важливо визнати, що абсолютна істина існує і що вона в принципі пізнавана. Абсолютна істина складається із суми відносних істин. Відносна істина - це обмежено правильне знання про щось. Наприклад, тіла складаються із атомів, вода кипить при температурі 1000 тощо. У кожній відносній істині є зерно, елемент абсолютної. Абсолютизація моменту абсолютного в наших знаннях веде до догматизму, омертвляння знань, а абсолютизація відносного - до релятивізму /лат. - відносний/, тобто до агностицизму, фактичної відмови від пізнання. З аналізу діалектики абсолютної і відносної істини виводиться і наступна її фундаментальна характеристика - конкретність. Конкретність істини - це така її ознака, за якою істинність того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу, а також тільки в певній визначеній теоретичній системі, системі відліку тощо. Абстрактна постановка питання про істинність того чи іншого твердження призводить до невизначеного рішення. Так, на запитання взагалі: "Корисний чи шкідливий дощ? "- отримаємо відповідь - "і корисний і шкідливий". Отже, абстрактної істини немає, істина завжди конкретна.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Практика як основа і рушійна сила пізнання	\|	Поняття науки, її види і функції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.114 сек.