Сучасні літературні угрупування. Молода українська поезія. Мова поетичних творів С. Жадана

Мистецький доробок українських сучасних літературних угруповувань якнайкраще презентує постмодерністичні тенденції в українському сучасному мистецтві. Серед них Асоціація українських письменників, БУ-БА-БУ, «Музейний провулок, 8», «Нова дегенерація», Орден чину ідіотів, ЛуГоСад, Пропала грамота, Пси Святого Юра, Творча асоціація «500», «Червона Фіра».

Асоціація українських письменників

Утворена 6—8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва Спілки письменників України (СПУ) реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної). Ставши в опозицію до СПУ, АУП проголосила своїми критеріями фаховість, подолання колоніального синдрому в українській літературі, відкритість світовим світоглядним та стильовим надбанням XX ст. Вступ до АУП відбувається на підставі запрошення від Координаційної Ради АУП (23 особи). Президентом АУП було обрано Ю. Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Ю. Андруховича, І. Римарука і Тараса Федюка. 4-5 лютого 2000 року відбувся II конгрес АУП (68 учасників), на якому Президентом АУП було обрано Т. Федюка, віце-президентами 1. Римарука, В. Моренця, С. Жадана і О. Кривенка. 3'їзд констатував наявність в Асоціації організаційної кризи, викликаної відсутністю працівників офісного апарата і професійних менеджерів.

БУ-БА-БУ

«Бурлеск-Балаган-Буфонада». Літературне (насамперед) угрупування, що складається з Ю. Андруховича (Патріарх), В. Неборака (Прокуратор) та О. Ірванця (Підскарбій). Літугрупування засноване 17 квітня 1985 р. у Львові. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991 pp. Апофеозом Бу-Ба-Бу став фестиваль «Ви-вих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки (1—4.10.1992) поезоопери Бу-Ба-Бу «Крайслер Імперіал» (режисер С. Проскурня). У 1996 р. друкований проект «Крайслер Імперіал» («Четвер-6») практично завершив «динамічний період» існування Бу-Ба-Бу. В 1995 р. у львівському видавництві «Каменяр» вийшла книга «Бу-Ба-Бу».

Літугрупування стало втіленням карнавального необарокового мислення, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на катаклізм системи. Творчість учасників Бу-Ба-Бу в межах самого літугрупування стала ситуативно-концептуальним мистецьким відгуком на суспільну рефлексію. Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.

«Музейний провулок, 8»

Літературний «неокласичний гурт». Виник 1990р. з ініціативи В. Бориспольця, О. Бригинця та В. Жовнорука. 1992р. видано колективну збірку «Гуманітарна допомога/Humanitare Ніlfe» (українською та німецькою мовами).

«Нова дегенерація»

Поетичне літугрупування, існувало у 1991 —1994 pp., складалось з трьох літераторів, вихідців з Івано-Франківської області — Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка. У 1992 р. літугрупування видало три перші збірки названих поетів під однією обкладинкою. Загальна назва цього проекту була також «Нова дегенерація». Передмову написав Ю. Андрухович. Тексти членів «Нової дегенерації» перебувають у дискурсивній сфері неомодерних літературних практик.

Орден чину ідіотів (ОЧІ)

Товариство літераторів, художників, культурологів, філософів. Входять зокрема: Назар Гончар, Роман Козицький, Володимир Костирко, Андрій Крамаренко, Іван Лучук, Ігор Драк. Декларація ОЧІ прийнята 31 липня 1995 року у Львові. Слово «ідіот» трактується товариством в первісному грецькому значенні цього слова: власник себе. Керівний орган: рада Двох (І. Лучук, Р. Козицький). «Гімн Ідіотів» складено приблизно на мотив сучасного австрійського гімну (автори: І. Лучук, І. Драк). Кожен з членів Ордену має світське і дійове звання, титул.

ЛуГоСад

Поетичний гурт, заснований у 1984 р. львівськими поетами Іваном Лучуком, Назаром Гончаром, Романом Садловським. У 1986 р. вони видали (все в одному примірнику) альманах ЛуГоСад І і ЛуГоСад II, а також збірки Н. Гончара «Усміхнений Елегіон» та Р. Садловського «Антологія». «Методологічна основа» творчості ЛуГоСаду — теорія поетичного ар'єргарду (ідея і аргументування лугосадівсько-ар'єргардної теорії — Т. Лучук). У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція «Літературний ар'єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду (Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ). Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами. До 15-річчя гурту готується тритомник ЛуГоСаду.

Пропала грамота

Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Поза-яка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувала в кінці 80-х - на початку 90-х pp. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. «Пропала грамота» випустила книгу з однойменною назвою.

Пси Святого Юра

Літературна майстерня, неофіційне творче об'єднання із семи українських письменників, які таким чином вирішили шукати не стільки естетичної (з цієї точки зору всі вони були й залишаються досить різними), скільки професійно-цехової єдності (спільне обговорення рукописів, формування альманахів, взаємне редагування та коригування). Ідея такої спільноти виникла серед групи авторів (Ю. Покальчук, Ю. Андрухович, І. Римарук) під час міжнародного круїзу «Хвилі Чорного моря» на борту корабля «World Renaissance» і остаточно сформувалась у вигляді маніфесту в стінах афінського готелю «Св. Юрій Ликаветський» (листопад 1994 р.). До літмайстерні увійшли, крім згаданих, В. Герасим'юк, B. Медвідь, В. Неборак, О. Ірванець. Останній приблизно через рік із міркувань цілковитої творчої незалежності з майстерні вийшов, натомість до Псів приєднався Т. Федюк. Єдиний поки що альманах «Пси святого Юра» (Львів, 1997р.) зафіксував первинний склад майстерні, оскільки формувався ще 1995 р. Альманах являє собою досить симптоматичний зразок «поєднання непоєднуваного» і до сьогодні перебуває серед найжвавіше обговорюваних новинок сучасного літературного процесу. Концепційну добірку «псячих» творів також опубліковано «Сучасністю» (1997, № 3).

Творча асоціація «500»

Об'єднання авторів та літдіячів, за віком приналежних до постмодернізму 90-хр. Утворилась 1993р. в Києві. Разом з Державним музеєм літератури України Творча асоціація «500» організувала ряд поетичних вечорів під гаслом «Молоде вино». Активними учасниками ТА в 1993-1994 pp. були М. Розумний, C. Руденко, Р. Кухарук, В. Квітка, А. Кокотюха та інші. У 1993р. ТА упорядкувала і в 1994р. видала антологію поезії 90-х pp. «Молоде вино». У 1995 р. була видана антологія прози 90-х «Тексти». У 1997р. під егідою ТА «500» був проведений Всеукраїнський фестиваль поезії «Молоде вино». Співробітництво з видавництвом «Смолоскип» та численні літературні вечори, проведені активістами ТА у великих містах України у 1994-1996 pp., сприяли популяризації творчого доробку учасників ТА.

«Червона Фіра»

Літературна корпорація харківських поетів С. Жадана, Р. Мельникова та І. Пилипчука, створена у 1991 р. Як вважає І. Бондар-Терещенко, літугрупування постало на хвилі «антисистемного» харківського андеграунду початку 90-xp.
(ArtLine 3'97). Літературною концепцією «Червоної Фіри» згідно із заявами її членів став неофутуризм. Провокативно-епатажні твори червонофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літературного карнавалу Бу-Ба-Бу. Поєднання пародій на публіцистичні штампи з естетикою побутової перверзизації створило своєрідний стиль «Червоної Фіри», у котрому гротеск здебільшого перемагає професійну роботу з текстом.

Жадан Сергій (нар. 1974 р.) – поет, прозаїк.

Автор поетичних збірок: «Рожевий дегенерат» (1995), «Цитатник» (1995), «Генерал Юда» (1995), «Пепсі» (1998), книги прози «Капітал» (2007) та ін.

Вiдродження вiтчизняноï культури на початку минулого столiття зактуалiзувало проблему ïï естетичноï орiєнтацiï. Географiчна, полiтична й ментальна межовiсть Украïни спричинилася до того, що цi пошуки були спрямованi вздовж вектора "Схiд-Захiд". Найвпливовiшим ученням 1920-х рокiв була теорiя "азiатського ренесансу" Миколи Хвильового, який услiд за нiмецьким фiлософом Освальдом Шпенглером декларував вичерпанiсть духовного потенціалу Європи та майбутнє культурне піднесення азіатських країн. На сьогодні це питання не втратило своєї злободенності. Найновiшi варіанти його розв'язання належать українським митцям 1990-х, серед яких чільне, ледь не культове місце належить харків’янину Сергiєвi Жадану. Низка критикiв стверджувала, що хвильовiстське... заперечення "загопачення" украïнськоï культури й концепцiя "азiатського ренесансу" є органiчною частиною бачення митця (Iгор Римарук), де Захiд атестовано як не гнилу чи гниючу, а "зогнилу" Європу (збiрка "Цитатник"), простiр духовноï порожнечi, масовоï культури й духовноï приземленостi (новели "Варшава", "Берлiн, який ми втратили"). Натомiсть образ Сходу, найчастiше втiлений в образi Китаю, прочитується як колиска найцiннiшого і релiгiйного досвіду людства. Однак через те, що традицiйнi релiгiï (церковне християнство чи буддизм) є "гамiвною сорочкою" сучасної цивiлiзацiï (збiрка "Генерал Юда"), Сергiй Жадан пропонує творення мiфологiï як новоï релiгiï шляхом руйнування-перетлумачення релiгiйних образiв-конструкцiй (святий Георгiй, Iсус Христос, Марiя, Юда, Будда) та знакових постатей украïнцiв (Тарас Шевченко, Михайль Семенко, Богдан-Iгор Антонич, Володимир Сосюра). Отже, поет висуває мiстичний Схiд як естетичний взірець украïнськоï культури (поезiï "Кода", "Блюз мандрiвного копача");

Мандрiвка крiзь села й мiста.

Ночiвлi в степах i покоях.

Нехай вiдсутня мета і

Вiдсутнiсть ïï впокоює. (...)

Слiди чортячi та кiнськi

Вели нас в якусь оману.

Пливли в степах украïнських

Синi китайськi тумани.

I чари спокус і що поробиш

Ми мали до них охоту.

Лягали на присмерк Європи

Рожевi свiтанки Сходу.

Проте у проблемi лiтературноï орiєнтацiï Украïни не менш значущим є внутрiшнiй аспект: сама здатнiсть народу до вибору свого шляху. Як зазначає Анна Бiла, "Украïна і це... приреченiсть бути причетним до банального свiту... а вiдчувати свою приреченiсть є станом i шанованою ознакою ментальностi. (...) Межi, кордони, пороги і один з найулюбленiших поетичних рядiв С. Жадана. Ряд символiзує прагнення дороги, руху (часто обiгрується як ще одна ментальна риса украïнцiв) i неможливiсть переступити через власну пасивно-консервативну етнопсихологiчну обмеженiсть... Вiдчуття дороги, проте, прогнозує кiнцеву зупинку. Дорога, прочитуємо, передбачає смерть, а не Європу. (...) Украïна і це недо-краïна, простiр недосконалостi. (...) Персонажi, якi прагнуть подолати реальнi межi, кордони... i смертю не годнi ïх попрати".

Критичний струмiнь щодо украïнськоï вдачi у поезiï Жадана настiльки напружений, що дав змогу деяким коментаторам побачити у збiрцi "Балади про вiйну i вiдбудову" мало не "антиукраïнську" налаштованiсть (Олександр Пасiчний). Проте в найновiших поезiях митець, замiсть нарiкати на ментальнi проблеми украïнцiв, акцентує здатнiсть до непiдробного кохання як головну конструктивну силу: ...краïна, в якiй я живу, можливо, саме тому i не розвалилась, що в нiй iще кiлька людей люблять одне одного і без iстерики і презервативiв, просто перемовляються якимись словами, зустрiчаються десь на вулицi (цикл "Китайська кухня"). Вибiр "шляху" украïнськоï культури вiдбувається на трьох рiвнях: нацiï, поколiння, особистостi. Перед украïнським етносом це питання постає у виглядi трагiчноï дилеми "патрiотизм / емiграцiя", де вiрнiсть нацiï і важкий хрест, а емiграцiя тлумачиться як зрада Батькiвщини "I надiйно схованi золотi червiнцi, якi тягнули на дно, / зводячи на пси твiй потяг вирватися за межi Вiтчизни" ("Якось-таки ти вирiс..."), абсурдна спроба протистояти долi ("Цитатник"), аналог самогубства ("Iммiгрант зонг") або нонсенс для внутрiшньо вiльноï людини ("Берлiн, який ми втратили"). Поет виступає речником поколiння, вiдчуваючи його вiдчайдушне намагання знайти смисл життя i можливiсть самопосвяти в байдужому свiтi, саморобну героïку "революцiï", "вiйни" ("Пластунка N"), прагнення великих звершень у "десятий рiк революцiï" ("Авiахем"), висуваючи соцiалiстичних (Ернесто Че Гевара, Мао Цзедун) або iсламських екстремiстiв (Бен Ладен) як романтизований приклад полiтичноï волi. Особистiсть і лiричний герой її проходить еволюцiю вiд неформального полiтичного iдеолога до власне письменника. Для нього цей вибiр полягає в необхiдностi визначитися не з географiчними, а з духовними межами свого iснування, знайти своє призначення й свободу. Для митця, лiтератора - це перш за все можливiсть вiльноï творчостi: "І Слухай, І спитав я, коли пиво вже закiнчувалось i Рудi так само закiнчив розповiдь про одну свою персональну виставку в 70-тi в Iрландiï, і в чому ти не повернувся на батькiвщину? І Знаєш, і вiн поставив склянку на стiл, і я думав вертатись. Але в якийсь момент збагнув, що це не буде повернення, це буде нова емiграцiя. Я, взагалi-то, не космополiт, однак зрозумiв тут таку рiч і насправдi простiр не подiляється на свiй або чужий, простiр буває або вiльний, або замкнутий, розумiєш? Менi насправдi... [все одно] де я живу, головне І як я живу. А тут я живу так, як менi хочеться" ("Берлiн, який ми втратили"). Порятунок вiд культурноï асимiляцiï поет убачає в наявностi пам'ятi: полiтичноï, естетичноï, iсторичноï, суспiльноï, особистоï. Пам'ятi, поколiння для нього і плин свiдомостi, спогади-фантазiï й вiдчуття "духу часу". Iсторична пам'ять є ознакою особистостi, творця, громадянина; "в теплiй, щирiй iнтонацiï Сергiй Жадан з любов'ю творить каталог пам'ятi, куди входять знайомi з дитинства мiськi краєвиди з музеєм мотлоху радянського побуту. Та реалiï минулого викликають вже подяку i пошану, а не зневажливо-iронiчну погорду, як в деяких раннiх творах. Бо там і в глибинi iсторiï вiдбувається таïнство синiвськоï любовi, що дає сили i наснагу жити зараз" (Любов Березовчук). У такий спосiб, Сергiй Жадан, один iз найяскравiших представникiв "дев'яностикiв", закликає до лiтературно-естетичноï орiєнтацiï на Схiд як джерело релiгiєтворчого потенцiалу І сили побудови новiтнього свiту, виявляючи стосунок до теорiï "азiатського ренесансу", а отже, до потужноï традицiï украïнськоï лiтератури. "Революцiйний", дещо провокативний характер дiяльностi й мислення наймолодших лiтераторiв (того ж Жадана) пояснюється вiдчуттям лiтературного життя як живого органiзму, коли сьогоднi ж можливо все докорiнно змiнити. У тiм i перевага лiтпроцесу-подiï, що його учасники, -І живi письменники, - ще не перетворилися на любий серцю архiвiста препаративний матерiал.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Феміністична проза: твори О. Забужко, Є. Кононенко. Характерні ознаки мовної структури тексту	\|	Основні вимоги до мови документів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.