Значення прислівника та його граматичні ознаки

Творення дієприслівників

Базою для творення дієприслівників у сучасній українській мові виступають основи теперішнього часу й інфінітива.

Дієприслівники теперішнього часу недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу дієслів усіх структурних класів за допомогою суфікса -чи. Перед цим суфіксом вони мають голосний у (ю), якщо утворені від дієслів першої дієвідміни (каз-а-ти - каж-уть - кажу-чи, біліти - білі-ють - білію-чи, плавають - плаваю-чи, читають - читаю-чи, гудуть - гуду-чи, несуть - несу-чи), або а (я), якщо утворені від дієслів другої дієвідміни (леж-ά-ти - леж-ать - лéжа-чи, терп-і-ти - терп-(л)-ять - терп(л)я-чи, ваблять - вабля-чи, стоять - стоя-чи, лежать - лежа-чи).

Дієприслівники минулого часу доконаного виду утворюються від основи інфінітива всіх структурних класів за допомогою суфікса -вши або його варіанта -ши. Дієприслівники минулого часу утворюються додаванням до основи інфінітива суфікса -вши (основа закінчується на голосний) і його позиційного варіанта -ши (основа закінчується на приголосний): малювати - малюва-вши, писати - писа-вши, сивіти - сиві-вши, нести - ніс-ши, бігти - біг-ши. Після суфікса основи або голосного, що належить до кореня, виступає суфікс -вши (аплод-ува-ти - аплод-ува-вши, доор-а-ти - доор-а-вши, гуд-і-ти - гуд-і-вши, грюк-ну-ти - грюк-ну-вши, нести - ніс-ши, принес-ти - прніс-ши, біг-ти - біг-ши).

На відміну від дієприкметників дієприслівники в українській мові утворюються також і від зворотних дієслів: сміятися - сміючись, зупинятися - зупиняючись, наповнюватися - наповнюючись. Дієслівний постфікс -сь в дієприслівниках зберігається: навчаючись, засміявшись.

Тема: ПРИСЛІВНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ

1. Значення прислівника та його граматичні ознаки.

2. Розряди прислівників за значенням.

3. Морфологічний склад прислівників.

Література:

1) Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.П. Граматика української мови. - К.: Либідь, 1993.

2) Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. - К.: Вища шк., 1986.

3) Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. - К., 1997.

4) Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. - К.: Вища шк., 1994.

5) Сучасна українська літературна мова / За ред. О. Пономарева. - К., 1997.

6) Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. - К.: Літера, 2000.

Прислівники - це незмінна частина мови, що передає ознаку дії чи стану або ступінь чи міру вияву іншої ознаки, а саме:

а) ознаку дії (стану), вираженої дієсловом: Тарас аж крикнув спересердя (З. Тулуб); А Грицько, як навмисно, не тільки не слухає, а ще й наперекір робить (Панас Мирний);

б) ознаку якості, вираженої прикметником: Тільки над кручею стінки немає: грає-співає там вічно хвилястеє Чорнеє море (Дн. Ч.);

в) ознаку іншої ознаки, вираженої прислівником: Їсти самі сухі корінці з бур’янів було теж дуже несмачно(О. Іваненко);

г) ознаку предмета, що позначається іменником: На порозі літа оглядаюся назад - обмаль діла, досхочу порад(В. Крищенко).

Морфологічні ознаки прислівників:

1) Немає форм словозміни. Ступені порівняння мають лише прислівники на -о, -е, утворені від якісних прикметників: гарно - краще - найкраще, погано - гірше - найгірше. Однак ці форми вищого і найвищого ступеня залишаються незмінними і нічим не відрізняються від інших прислівників (пор. з прикметниками: кращий, кращого, кращому; гірший, гіршого, гіршому).

2) Наявність особливих, властивих тільки прислівникам словотворчих суфіксів -о, -е (тихо, добре), -и, - ому, -ему, які разом з префіксом -по утворюють прислівники: по-хлопчачи, по-українськи, по-варшавському, по-твоєму, по-своєму, по-батьківськи, по-домашньому.

3) Лексична і словотворча співвідносність з іншими частинами мови: з іменниками (літом, додому, спочатку, назустріч), з прикметниками (весело, енергійно, низько), із займенниками (по-вашому, по-нашому), з числівниками (удвоє, по-перше), з дієсловами (мовчки, жартома, досхочу).

Прислівники поєднуються з іншими словами в реченні синтаксичним зв'язком прилягання. Найчастіше вони прилягають до особових форм дієслова, до інфінітива, дієприкметника і дієприслівника, рідше - до прикметника, прислівника та іменника.

У реченні прислівники виступають у ролі різних обставин, а саме:

1) місця: Ще сніг кругом. Та сонце дужче гріє, пташиний голос чути де-не-де (В. Сосюра); Високо місяць стоїть у небі (Гол.);

2) часу: Навесні пташки повертались до рідного лісу (О. Ів.); Щоночі перед нами відкривається небесна книга Всесвіту - міріади далеких зірок (С. Скляренко);

3) причини: Пилипко боявся, щоб спросоння не наткнутися на що-небудь у хаті і не розбудити матір (П. М.);

4) мети: Данило навмисно не прискорював кроків (Коп.);

5) способу дії: Кожен народ по-своєму поділяв небо на сузір’я (С. Скляренко);

6) міри і ступеня: Плине, ущертьналита світлом, ріка (О. Гончар).

Зрідка прислівники виступають у функції неузгоджених означень: Коло порога стояло кілька ослонів для сидіння по-католицькому (Н.-Л.).

Субстантивовані прислівники можуть вживатися в ролі підмета і додатка: Свіжі традиції волі, такі свіжі, що часом трудно було відрізнити сьогодні од вчора, підтримували жевріючу під попелом іскру (Коц.).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вид, час, стан дієприслівників	\|	Розряди прислівників за значенням

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.