Розряди вигуків за значенням.

Інтер'єктиви поділяються на два основні розряди: вигуки (виражають емоційно-вольові реакції мовців) і звуконаслідування (виражають умовну імітацію звуків реальної дійсності засобами мови).

І. У складі вигуків виділяються такі часткові розряди:

1. Емоційнівигуки— одиниці, що виражають емоційне
ставлення мовців до певних об'єктів чи явищ, переживання, в яких
відображається стійке й узагальнене ставлення до об'єктів і явищ
(почуття). У вигуках знаходить вираження таке емоційно-чуттєве
відображення дійсності, яке усвідомлюється, але не відокремлюється від суб'єкта і не протиставляється йому як щось зовнішнє і
незалежне від нього.

За обсягом і рухливістю семантики первинні емоційні вигуки поділяються на дві групи:

а) багатозначні, з широким емоційним діапазоном захоплення,
урочистості, болю, розпачу, здивування, несподіванки тощо: а! о! е!
ай! ах! ой! ох! та їх фонетичні варіанти, наприклад: О, тоді ясні дні
оживлять твою путь... Юних днів, днів весни не забудь, не забудь!
(І. Франко); Хтось гладив ниви, все гладив ниви, ходив у гніві і сіяв
співи: «О, дайте грому, о, дайте зливи!» (П. Тичина); «Ой, коли б
усе то, Давиде, було не пізно!» — стривожилась Зінька (О. Гончар);
«Ох-хо!» — вирвалось із чиїхось грудей і тихою скаргою загинуло
в темному проваллі (М. Коцюбинський); Ах, як не хотілось йому
падати, як не хотілось кидати автомата (О. Довженко);

б) однозначні, що виражають негативні емоційні реакції: пхе!
пхи! пхі! тьху! фе! фі! фу! хе! хі! тощо, наприклад: Рубін мріяв,
що дівчина в нього буде висока й струнка, як тополя, ... прекрасна, як щастя. А ця — пхе! (І. Сенченко); — Пху! — аж сплюнув з
серця запорожець (П. Куліш).

2. Імперативні — вигуки, що виражають волевиявлення
мовця, їх загальне категоріальне значення реалізується в більш конкретних значеннях наказу, спонукання, вимоги, заклику, оклику, заохочення тощо. Відповідні одиниці і поза контекстом сприймаються як виразники однієї головної семи волевиявлення: агов! ей! (звертання), баста! (вимога припинити дію), гайда! (спонукання до швидкої дії), геть! (наказ швидко зникнути), стоп! (вимога зупинитися), пробі! (заклик на допомогу), тс! чш! (вимога тиші) тощо.

3. Етикетні вигуки — одиниці, що виражають такі узвичаєні складові частини спілкування, як вибачення, вітання, прощання, запрошення (спасибі! даруйте! добридень! добраніч! здрастуйте! бувайте! будь ласка! прошу! тощо).Ці одиниці формують етичні межі спілкування, вони постійні в типових ситуаціях, лаконічні за формою і стандартні за вживанням, указують на соціальний контекст і роль у ньому мовця, завжди зумовлені розподілом ролей між мовцем і слухачем-адресатом мовлення в комунікативних ситуаціях: Велике спасибі вам!; Прощай, світе, прощай, земле, неприязний краю (Т. Шевченко); Прощайте, чари-комиші (О. Гончар).

4. Вокативні інтер'єктиви, або слова прикликання та відгону домашніх тварин і птахів, орієнтовані на встановлення певного контакту між мовцем і твариною. Такі інтер'єктиви безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю людей і потребою керувати поведінкою чи окремими діями їздових і тяглових тварин, промислових птахів (агуш! бря-бря! вйо! гей! гиля! киць-киць! на! (ня!) тощо.

Вокативні інтер'єктиви широко представлені в діалектному і в окремих сферах професійного мовлення. Вони належать до найдавнішого лексичного складу мови, зберігають елементи індоєвропейського і спільнослов'янського словникового фонду, характеризуються лексичною спільністю в багатьох мовах.

ІІ. Звуконаслідуваннявиражають умовну імітацію звуків навколишнього середовища (звуків і шумів природи, звукових сигналів тварин, птахів, комах) засобами мови. Звукові копії природних звучань є ситуативними і не належать до лексичного складу мови. Однак окремі з них можуть узагальнюватись як типові ознаки певних природних об'єктів і набувати статусу постійно відтворюваних, тобто власне мовних одиниць.

У складі звуконаслідувань виділяються одиниці, що виражають звукові ознаки:

а) предметів і явищ дійсності (та-та-та! бов! бум! гу! тік-так!
трах-трах! ту! ш-ш! шу-шу!);

б) дій, рухів (ах! гуп! кап! пурх! рип! тьоп! хлюп!);

в) тварин, птахів, комах (гав! кар! ках! кру! ку-ку! курли! куку
ріку! ме! му! мур-мур! пугу! тьох-тьох! фііть!);

г) фізіологічних процесів, відтворюваних мовними органами людини (апчхи, кахи! бухи! ха-ха! хе-хе! хі-хі! ш! тьху! пху! хух! фу!).

З синтаксичного погляду звуконаслідування можуть функціонувати як:

1) нечленовані речення: Дзень-дзелень... дзень-дзелень! Сильний різкий дзвінок вдарив у передпокої (М. Коцюбинський);

2) присудки: А журавлі все кру, кру... А колосся з сумом: шу...
ш... ш...(А. Головко).

відокремлені обставини: Кує зозуля. Б'є молоточком у кришталевий
дзвін — ку-ку! ку-ку!— і сіє тишу по травах (М. Коцюбинський).

Субстантивуючись, звуконаслідування можуть виступати у функції підмета: Твоє журливе «ку-ку» спливало, як сльози по плакучій березі, і змивало мою утому (М. Коцюбинський).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальне поняття про вигук. Групи вигуків за походженням (первинні, вторинні) та значенням (емоційні, імперативні, етикетні, вокативні, звуконаслідування).	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.