Лексико-граматичні розряди займенників.

Займенник як частина мови. Значення займенників як слів, що виражають вказівку на предмет, властивості або кількості предметів.

Займенниками називаються слова, що вказують на предмети, ознаки і кількості, не називаючи їх. Відповідні лексичні одиниці об'єднуються у складі однієї частини мови на основі спільної для них функції заміщення слів-назв, які позначають предмети і ознаки в найширшому розумінні цих понять, а також кількості і ознаки ознак. З усіх повнозначних частин мови поза співвідношенням із займенниками перебуває тільки дієслово. Виконувану займенниками функцію заміщення назв предметів, ознак і кількостей називають вказівною, або дейктичною (від грец. вказівка). Так, займенники я, ти, він виконують такі заміщувально-вказівні функції: я позначає мовця, ти — адресата мовлення, він — особу чоловічої статі або будь-який предмет, позначуваний іменником чоловічого роду. За допомогою займенників я і ти розмежовуються ролі учасників відповідної комунікативної ситуації, займенником він позначається особа або предмет, які перебувають поза комунікативною ситуацією. Займенники цей, той вказують на різні ступені віддалення того або того предмета від місця реалізації комунікативної ситуації. Слова такий, який можуть вказувати на будь-яку ознаку незалежно від її конкретного характеру.

Водночас займенниковість як найзагальніша об'єднувальна ознака відповідного класу слів, що ґрунтується на спільній заміщувально-вказівній функції, не може бути визнана достатньою для їх частиномовної кваліфікації. Між займенниками існують істотні відмінності щодо морфологічних і синтаксичних ознак, які, як відомо, відіграють важливу роль у класифікаційному поділі слів на частини мови. Одні займенники змінюються за робами, числами та відмінками (цей, той, такий, наш, свій), інші – тільки за відмінками (себé, хто, хтось, дехто) або за відмінками і числами (я, ти, ми, він), а займенник себé не має форм роду, числа і форми називного відмінка.

У реченні займенник виступає в різних синтаксичних функціях: у ролі підмета, додатка, іменної частини складеного присудка, означення.

За значенням займенники поділяються на вісім розрядів (або дев’ять, якщо розмежовувати питальні й відносні займенники): особові (у межах даного розряду ще виділяють особово-вказівні), зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питально-відносні, заперечні й неозначені.

1. До особових належать займенники я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він (вона, воно, вони) (третя особа). Плющ М.Я. називає займенники він (вона, воно, вони) особово-вказівними.

Займенники я, ми вказують на особу мовця, ти, ви – на особу співбесідника, або адресата мовлення. Займенники першої і другої особи становлять центр функціональної категорії персональності: вони вказують тільки на людей, наприклад: Надходить пароплав. Зиґзаґами хисткими Огні відбилися у чорній глибині. Я знову вгадую: приїдеш ти чи ні? — І марно людську тьму прорізую очима (М.Рильський). Співвіднесення займенників першої і другої особи з іменниками-назвами неосіб можливе лише за умови їх персоніфікації, наприклад: Хоч як звели тебе гермокопіди І несмак архітекторів-нездар, І всюди прослід залишив пожар, — Ти[Київ] все стоїш, веселий, ясновидий, І недаремно вихваляють гіди Красу твою, твій найдорожчий дар (М. Зеров).

Займенники він (вона, воно, вони) є предметно-особовими: вживаються не тільки на позначення особи, а й будь-якого предмета, наприклад: У теплі дні збирання винограду Її він стрів. На мулах нешвидких Вона верталась із ясного саду, Ясна, як сад, і радісна, як сміх. І він спитав: – Яку б найти принаду, Щоб привернуть тебе до рук моїх? Вона ж йому: – Світи щодня лампаду Кіпріді добрій... (М. Рильський); Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки! (Леся Українка).

2. Зворотний займенник себé вказує на відношення виконавця (суб'єкта) зворотної дії до самого себе й виступає в реченні у функції додатка, наприклад: запитала себе, заспокоїли себе; поглянь на себе збоку; купив собі книгу; хизується собою; Хлопець перемів себе й посміхнувся; Роздуваючи ніздрі, як козуля, дівчинка жадібно втягувала в себе хвилюючий, солодкий дух гарячого жита (О.Донченко). Зворотний займенник вживається тільки у формах непрямих відмінків і не має граматичного значення роду й числа. У формі давального відмінка може переходити до розряду часток, напр: Чіпка сидів собі в хаті мовчки, наче зажурився (Панас Мирний).

3. Присвійні займенники вказують на належність предмета особі: мій, наш – першій особі; твій, ваш – другій особі; свій (свої) – будь-якій особі, що є суб'єктом дії (Я записую свій план; Ти записуєш свій план; Він (вона, воно) записує свій план; Вони записують свій план). Вказівка на належність третій особі виражається з допомогою закам’янілих форм родового відмінка предметно-особового займенника його (її, їх) (його книжка, її вірш, їх пісня). Крім того, в українській мові вживається присвійний займенник їхній (їхня, їхнє, їхні), співвідносний з третьою особою, наприклад: Усі вони, наче живі, вставали поволі в моїй уяві – хазяїн, хазяйка і їхнідіти (М.Коцюбинський).

4. Вказівні займенники вказують на один предмет із ряду однорідних предметів, а також на ознаки предметів та їхню кількість. До цього розряду належать такі одиниці: цей (оцей, заст. сей), той (отой), такий (отакий), стільки. Наприклад: цей день, той випадок, такий олівець; Тільки весною цьогороку я побував у Солоницях (Ю.Смолич); Мар'ян вскочив у човен і навстоячки подався на тойберег (М.Стельмах). Вказівні займенники цей, той, такий за значенням і граматичними ознаками співвідносні з прикметниками: вони змінюються за відмінками, родами та числами.

Займенник такий вказує на узагальнену ознаку. Це значення особливо виразно виявляється в тих випадках, коли він виступає у специфічній анафоричній функції, яка полягає в тому, що вказівка на ознаку предмета ґрунтується на узагальненні тих або тих ознак предметів, ситуацій, відображених у попередній частині тексту. Наприклад: Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма... Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів. В такудобупід горою, Біля тогогаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає (Т.Шевченко); Перебендя старий, сліпий, – Хто його не знає? Він усюди вештається Та на кобзі грає. А хто грає, того знають І дякують люде: Він їм тугу розганяє, Хоть сам світом нудить... Отакий-тоПеребендя,Старий та химерний! (Т.Шевченко).

Займенник такий виконує також підсилювально-видільну функцію, виступаючи засобом увиразнення іншої конкретної ознаки, вираженої прикметником. Наприклад: Лан. Довгийтакийта широкий дуже, що оком зіздріти не можна (В.Стефаник); Весною Чижик молоденький, такий співучий, проворненький, в садочку все собі скакав... (Л.Глібов).

Займенник стільки виражає тотожність кількості, названої раніше, або вказує на на невизначений чи невизначено-великий кількісний вияв предмета: наприклад: Ми відпочивали два тижні. Стільки жішли дощі; Ніколи ще земля не почувала на собі стільки дбайливих рук (Бойч.). Вказівну функцію виконують також займенникові прислівники тут, там, туди, звідти, тоді. За морфологічними ознаками займенник стільки подібний до кількісних числівників: у називному і знахідному відмінках він керує формою іменників у родовому відмінку однини або множини, а в непрямих відмінках узгоджується з іменниками у формі множини: стільки весен, стількохвесен, стількома веснами.

Одна з характерних особливостей вказівних займенників полягає в тому, що вони виражають значеннєве протиставлення «ближній – віддалений від мовця (у просторі або часі)», наприклад: цей – той, тут – там, сюди – туди, звідси – звідти, тепер (зараз) – тоді.

5. Означальні займенники сам, самий, весь (увесь), всякий, кожний (кожен), інший, жодний (жоден) узагальнено вказують на ознаки предметів. Займенники сам, самий характеризуються рядом значень, пов'язаних з підсилювально-видільною функцією. Поєднуючись з іменниками – назвами істот, займенник сам вказує на виконання дії суб'єктом самостійно, без сторонньої допомоги, наприклад: Добрий товар хвалити не треба, він хвалить себе сам (Нар. тв.); Зараз дощ. Пишу листа і, може, самодвезу на вокзал, коли дощ перестане (М.Коцюбинський); Коні під ними саміперейшли на рись (О.Гончар). Окремий варіант виділювально-підсилювальної функції реалізується в логічному або емоційно-експресивному наголошенні на суб'єкті або об'єкті дії чи стану, наприклад: Від років лопався вже не тільки самийкожух, але й застарілі латки на ньому (М.Стельмах); Навколо ліс, а перед нами сам Дніпро (П.Тичина). Займенник сам вживається з іменниками, що позначають осіб, істот або з особовими займенниками і має форми роду і числа: Павло сам заспівав; Марина сама прийшла.

Аналізовані займенники (сам, самий) виступають також у значенні «один, самотній», наприклад: Любив бродить у полі сам і слухать коників і птиць смуглявий хлопчик... (В.Сосюра); Ніколи Ані пограється з дітьми, Ані побігає, самийОдин-однісінький, бувало, сидить собі у бур'яні (Т.Шевченко). Тоді вони наближаються до частки тільки і виражають виділення предмета чи особи: У хаті сам (= тільки) Тарасик.

Займенник самий вживається із вказівними займенниками: той самий, такий самий, ця сама.

Займенники сам і сáмий можуть вживатися при іменниках, указуючи на крайню межу просторової чи часової перспективи (у сáмі жнива, у сáмий кінець села). У такому разі вони наближаються за значенням до часток якраз, саме, аж (у сáмі жнива – якраз у жнива, у сáмому кінці села – аж у кінці села).

Займенник весь (увесь) вказує на повне охоплення предмета або кількох однотипних предметів дією чи ознакою сукупно, наприклад: Увесь Дніпро був ніби помальований ще ясніше й блискучіше, ніж небо (І.Нечуй-Левицький); Від усієї картинивіє чимось пісенним (О.Довженко); Він знає всі вісім вітрів,як братів рідних, розуміє мову неба і моря (М.Коцюбинський). Вичерпне охоплення предметів, явищ, понять особливо виразне у випадках субстантивації займенника весь, наприклад: Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха (Леся Українка).

Займенники кожний (кожен), всякий (всяк) дуже близькі за значенням: вони вказують на те, що предмет, виділюваний з певної сукупності однорідних предметів, має яку-небудь ознаку, спільну з іншими предметами сукупності, наприклад: І в кожнім колосітяжкім весняне сонце й майський грім, і літній дощ, і ночі сині (М.Рильський); Усякий кулик до свого озера привик (М.Номис). Займенник всякий виступає також у значенні «різний, будь-який», наприклад: Звуки теж бувають всякі– тільки треба вміти їх слухати (Ю.Смолич); Тепліше стає на серці, коли бачиш, що ти не цілком одинокий на світі, що є добрі, сердечні люди, які без всякоговласного інтересу дбають про тебе (М.Коцюбинський).

Займенник інший має значення «не цей, не той, протилежний чому-небудь», тобто вказує на відмінність одного предмета (предметів) чи особи від подібних до нього або раніше названих, наприклад: Що вік, то іншийсвіт (М.Номис); Вітер потроху перелягає, шамотить над хвилями, що котяться одна за одною й котяться, і починає дмухати зовсім з іншогобоку (Ю.Яновський).

За значенням і граматичними ознаками означальні займенники співвідносні з прикметниками: вони змінюються за відмінками, родами і числами.

6. Питально-відносні займенники вживаються для оформлення запитання про осіб (хто) або предмети (що), про ознаки, якості чи приналежність предмета (який, чий), про кількість або порядок предметів при лічбі (скільки, котрий), – отже, містять питання про особи, предмети і ознаки, не вказуючи на них, – а в структурі складнопідрядного речення пов'язують підрядне речення з головним як сполучні слова. Таким чином, вони можуть виступати і в ролі питальних, і в ролі сполучних слів. Наприклад: І хто нам допоможе? Єдиний у трьох лицях? Комуя кину квітку, прекрасну, як зорю? Ми з Музою – ми дві – дві жінки – де наш лицар?! Ось Муза продиктує, а я його створю (Л.Костенко); Чується... Шум океану, Луною котрого ця річка Воркоче (М.Рильський).

Питально-відносні займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки можуть вказувати на невизначену особу, предмет або якість, наприклад: Василь Іванович зразу зупинився, мов його хтосіпнув за полу (С.Васильченко); Анакреон старіший був над тебе в той час, коли складав веселі оди. От якби нам хтозаспівав котру!(Леся Українка).

У підрядних реченнях відносні займенники виступають членами речення (підметом, додатком, іменною частиною складеного присудка).

Питально-відносні займенники за граматичними ознаками неоднакові: хто, що співвідносні з іменниками, який, чий – з прикметниками, займенник стільки співвідносний з кількісними, а котрий – з порядковими числівниками.

Займенники хто, що змінюються за відмінками, не мають роду і числа. Із займенником що пов’язуються слова у формі середнього роду: що упало? що наше?

Займенники який, чий, котрий змінюються за відмінками, родами і числами. Займенник скільки у називному та знахідному відмінках пов’язується з іменниками у формі родового відмінка (скільки літ?), а в усіх інших відмінках узгоджується з іменниками (у скількох дівчат? скількома мовами говорить?).

7. Заперечні займенники утворюються від питально-відносних займенників (хто, що, який, чий) за допомогою часток ні / ані: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікого, нічого, нікотрúй, ніскільки вказують на відсутність предметів, ознак, кількостей. Виражають ті самі значення стосовно осіб, предметів, ознак, кількостей і порядку предметів, що й питальні займенники, але в заперечній формі, і мають такі самі граматичні ознаки. Вживаються в заперечних реченнях. Заперечні займенники виступають другим запереченням у реченні з присудком, ужитим із заперечною часткою не, наприклад: Ніщо не віщувало дощу (С.Скляренко); Ніяке дитяче товариство хлопця не приваблювало,найкращою розвагою для нього було приходити з батьком у цех (Я.Баш).

8. Неозначені займенники утворюються від питально-відносних за допомогою часток аби-, де-, будь-, небудь-, казна-, хтозна-, -сь і вказують на невизначеність особи, предмета, якості чи кількісного вияву. До цього розряду належать такі займенники: абихто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, казна-хто, казна-що, хтозна-хто, хтозна-що, хтось, щось; абиякий, деякий, дечий, який-небудь, чий-небудь, казна-який, хтозна-який, хтозна-чий, якийсь, чийсь, казна-скільки, хтозна-скільки, скíлькись, котрийсь. Наприклад: Тихо й безлюдно, а однак я щосьтам чую, поза своєю стіною (М.Коцюбинський); Крізь пелену туману виступали якісьневиразні силуети (П.Панч); Побить, то й абúхто знайдеться, – от інше діло пожалувать! (М.Номис); У хаті хазяйській годинник пробив скількись(А.Головко).

Неозначені займенники мають такі самі граматичні ознаки, як і відповідні їм питальні займенники.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сполучуваність числівників з іменниками.	\|	Розряди займенників за співвідношенням з іншими частинами мови

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.092 сек.