Загальне поняття про вигук. Групи вигуків за походженням (первинні, вторинні) та значенням (емоційні, імперативні, етикетні, вокативні, звуконаслідування).

Вигук, або інтер'єктива (від лат. іnterjectіо— уведення, вставка; interjere — кидати, класти, ставити (між, серед), — це частина мови, що охоплює слова, які не мають номінативної функції, а безпосередньо виражають емоції і волевиявлення, конкретно не називаючи їх. Наприклад: Геть мені з хати, геть (І. Фр.); Ой, по горі, по горі гонять вівці вівчарі, Гой- гай, хлопці, грай, прийшла воля у наш край (Нех.).

На відміну від повнозначних слів вигуки не мають номінативної функції, на відміну від службових — не виконують граматичної функції зв'язку. Відповідний клас слів об'єднує у своєму складі одиниці на зразок: агов! ох! бр! гайда! мг! гей! геть!е-е! ех! о! ого! тс! тю! тьху! у! ух! фе! ха-ха! цить! марш! брись! вйо! но! тпру! спасибі! будь ласка! бух! гуп-гуп! дзінь-дзінь! ку-ку! трінь-трень! фіть-фіть! фу-р-р! ш...ш.

Лексичний склад вигуків досить широкий. Крім одиниць з емоційною і спонукальною функцією до цього класу належать слова прикликання та відгону тварин, спеціалізовані команди, усталені одиниці мовленнєвого етикету, звуконаслідування. Вигукам притаманні такі лексико-граматичні особливості:

1) вигуки не мають предметного значення;

2) вигуки не мають граматичних ознак, властивих іменам (рід, число, відмінок) і дієсловам (особа, час, спосіб, вид, стан), вони не відмінюються;

3) вигуки не мають словотворчих елементів (суфіксів
і префіксів);

4) вигуки, не виконуючи будь-яких синтаксичних функцій, не виступають членами речення, проте можуть утворювати особливі нерозкладні речення, втрачаючи при цьому своє значення;

5) вигукам властиві особлива інтонація і особлива експресивна забарвленість.

Вигуки можуть субстантивуватись. Субстантивовані вигуки вживаються в реченні у ролі підмета або додатка, наприклад:

Марко з насмішкою оглянув себе і замугикав пісеньку, де багато було ой (Стельм.); Несла ворона до мого двора, мов сиру крихітку, своє картаве «кра» (Нех.).

За походженням вигуки поділяються на два типи: 1) первинні, утворені в давні часи з окремих звуків, і 2) вторинні (або похідні), утворені від інших частин мови.

Первинні вигуки складаються: 1) з одного голосного звука (о! а! е!); 2) з подовженого голосного (а- а! о-о!); 3) з голосного і наступного нескладового (ой! ай!); 4) повторення їх(ой-ой!, ай-ай!, ой-ой-ой!,ай-ай-ай!); 5) з голосного і приголосного звуків (ах! ех! ох!); 6) із приголосного й голосного (ну! ба! фі! фу!); 7) їх повторення (ну-ну-ну!), 8) із двох голосних і приголосних між ними (ага! еге!).

Вторинні вигуки утворились від інших частин мови, а саме: 1) від іменника (жах! господи! боже! матінко! лишенько! горенько!); 2) від дієслів (подумаєш! прошу! прощавайте!); 3) від іменників в сполученні з займенниками та прикметниками (брат ти мій! світе мій! світку мій! матінко моя!).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лексико-граматична своєрідність модальних слів	\|	Розряди вигуків за значенням.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.