• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Середовища

Рис. 1.2. Етапи розвитку психіки

Предмети і явища зовнішнього об’єктивного світу, впливаючи на людину, її органи чуття, відбуваються в корі головного мозку у вигляді образів цих явищ і предметів. За умов взаємодії людини з оточуючим світом, предметами і явищами цього оточуючого світу, відбувається перенос (інтеріорізація)властивостей об’єктів зовнішнього світу у внутрішній, суб’єктивний світ людини та формування суб’єктивних образів, зокрема у вигляді образів наглядного сприйняття. В результаті роботи кори головного мозку і виникають сенсорно-перцептивні образи, образи уяви, мнемічні образи, поняття, символи, орієнтири, логіка відносин і ін.

Отже, відображення людським мозком об’єктивної дійсності є пізнання цієї дійсності. В результаті процесу відображення дійсності виникають і формуються почуття, прагнення і дії, якості особистості, потреби, інтереси, здібності, характер, складається життєвий досвід.

Усі психічні явища, тобто всі форми відображення виникають при активній взаємодії людини із зовнішнім світом. А механізм відображення полягає в здатності відповідати на зовнішні впливи.

Відображення людини є єдність суб’єктивного (залежного від людини, властивого їй) і об’єктивного (не залежного від людини).

Відображення є об’єктивним, оскільки воно є результатом впливу об’єктивного світу і дає людині достовірні уявлення про оточуючий світ. Але одночасно відображення має суб’єктивний характер, про це свідчить те, що: 1) відображає конкретна людина, суб’єкт, особистість з усіма її особливостями і своєрідністю; 2) людина, відображаючи навколишній світ, не залишається лише спостерігачем того, що відбувається в її свідомості, у неї існує певне ставлення до предметів і явищ оточуючого світу.

Існують різні визначенняПСИХІКИв залежності від того, хто дає таке визначення, але скільки б їх не було, всі вони в цілому мають спільні характеристики. Розглянемо деякі з них:

ПСИХІКА – це внутрішній суб’єктивний світ людини.

ПСИХІКА – це суб’єктивний образ об’єктивного світу, який складається у мозку та на підставі і за допомогою якого відбувається регуляція поведінки і діяльності.

ПСИХІКА – це здатність живих істот активно відображати об’єктивний світ у вигляді суб’єктивного образу цього оточуючого світу і саморегулювати на цій основі свою активність та поведінку.

ПСИХІКА – це властивість мозку як високоорганізованої матерії відзеркалювати об’єктивну дійсність і на основі психічного образу, який при цьомц формується, цілеспрямовано регулювати діяльність суб’єкта і його поведінку.

ПСИХІКА – властивість висоорганізованої матерії; полягає в активному відображенні суб’єктом об’єктивного світу, в побудові суб’єктом невідчуджної від нього картини цього світу і регуляція на цій основі поведінки і діяльності.

Сучасна психологія розглядає ПСИХІКУ як властивість особливої форми організованої матерії, як суб’єктивний образ об’єктивного світу, як ідеальне відображення реальної дійсності в мозку.

ПСИХІКА – форма активного відображення суб’єктом об’єктивної реальності, виникає в процесі взаємодії високоорганізованих живих істот із зовнішнім світом і здійснює в їх поведінці (діяльності) регулятивну функцію.

Отже, в межах матеріалістичної психології психіка розуміється як особлива властивість високоорганізованої матерії – мозку. Із цього випливає, що:

- це саме властивість, а не речовина, субстанція;

- це особлива властивість, яку не можна звести лише до фізіологічних процесів;

- це властивість високоорганізованої матерії, тобто її має не вся матерія взагалі, а матерія на певному етапі розвитку.

Ця властивість мозку полягає в здатності відображати предмети і об’єкти зовнішнього об’єктивного світу.

Психічне відображення, як властивість кори головного мозку, детермінована зовнішньою дійсністю, при цьому має такі властивості:

- воно не є дзеркальним, механічним, пасивним копіюванням оточуючого світу (як дзеркало або фотоапарат);

- воно пов’язане з пошуком, вибором, оскільки в психічному відображенні інформація підлягає специфічній обробці тому є активним відображенням світу у зв’язку із певними потребами;

- воно є суб’єктивним і вибірковим, оскільки належить суб’єкту, поза суб’єктом не існує та залежить від суб’єктивних властивостей організму.

О.М. Леонтьєв визначає два критерія психіки: чутливість і здатність до навчання.На думку О.М. Леонтьєва, елементарною формою психіки є відчуття, що відбивають зовнішню об’єктивну дійсність та її окремі властивості.

За гіпотезою О.М. Леонтьєва стосовно виникнення психіки, психічне відображення проходить такі стадії або етапи розвитку в процесі еволюції живих істот:

I. СТАДІЯ ЕЛЕМЕНТАРНОЇ СЕНСОРНОЇ ПСИХІКИ

II . СТАДІЯ ПЕРЦЕПТИВНОЇ ПСИХІКИ

Таким чином, зазначене вище свідчить про те, що виникнення первісної психіки пов’язане з переходом від допсихічних форм регуляції поведінки – так званих таксисів (тропізмів), властивих рослинним і найпростішим тваринним організмам – до власне психічних, сигнальних форм регуляції поведінки тварин. На найвищих щаблях еволюції тварин певного значення в їх життєдіяльності набувають такі форми розвитку психіки, як научіння та інтелектуальна діяльність.

НАУЧІННЯ ЯК ІНДИВІДУАЛЬНО-НАБУТІ ФОРМИ ПОВЕДІНКИ

Чим вище в еволюційному ряду стоїть тварина, На означеному етапі формування

тим більш складними можуть стати вироблені більш складних форм пластичної

умовні зв’язки, тим більш пластичними вони індивідуальної поведінки, засно-

виявляються ваної на самостійному виробленні

нових критеріїв поведінки

Аналіз і синтез Навички – дії тварин, в основі яких Інтелектульні

предметних ситуацій лежать умовні зв’язки і які функціо- дії

нують автоматично

Засвоєні твариною навички можуть Одні навички можуть суттєво відріз-

переноситися в нову ситуацію нятись від інших

В одному випадку за автоматизмом навич- В інших випадках навички наближаю-

ки наближаються до інстинктів ться до інтелектуальних проявів

III. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ПОВЕДІНКА

Це тип поведінки, який є вершиною розвитку тварин і виявляється в умінні тварин розв’язувати деякі наочно-дійові завдання

Інтелектуальна поведінка тварин Інтелектуальний Інтелектуальні дії тварин, на

характеризується “винаходом” нових характер носять відміну від людських, не вип-

способів вирішення завдань, викори- перш за все дії ливають із знання об’єктив-

станням зовнішніх предметів (зна- людиноподібних них законів, не усвідомлюю-

рядь), обходом перешкод, вирішенням мавп ться ними і не передаються

двофазних завдань, явищем інсайту “людськими” способами (че-

(раптового знаходження рішення) рез мовлення, знаряддя, про-

дукти праці)

Інтелектуальні дії навіть вищих Особливість поведін- Інтелектуальна поведін-

мавп елементарні за своїм харак- ки вищих тварин, їх ка є вершиною психічно-

тером і не виходять за межі кола наслідування, за го розвитку тварин. Для

завдань, які виникають в приро- якою наслідується не неї характерна здатність дних умовах їх життя дії, а сама дія переносити засвоєне, але

відсутнє узагальнення

способу рішення

Весь розвиток психіки тварин підпоряд- Інтелект мавп якісно

кований біологічним законам (спадковий, відрізняється від мис-

природний відбір) лення людини

Зауважимо, що у вищих тварин, особливо у мавп, спостерігається не тільки використання різних предметів, наприклад, гілок, кісток, каміння, але й маніпулювання ними, що передує їх вживанню як знарядь праці, що притаманно тільки людині.

ПСИХІКА ЛЮДИНИ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

Хоча психіку мають усі живі істоти, але психіка людини має суттєві відмінності. Так, до складу психіки людини входять такі її механізми як нетваринне відображення, проектування та упредметнення, що мають такий зміст:

ВІДОБРАЖЕННЯ: 1)у людини воно має активний характер, пов’язаний з пошуком та вибором адекватних умовам середовища способів дій; 2) психічне відображення має випереджувальний характер, забезпечує функцію, передбачену в діяльності та поведінці; 3) кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного через суб’єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя; 4) у процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється й розвивається.

ПРОЕКТУВАННЯ:1) основною функцією проектування є впорядкування і гармонізація змістів відображення відповідно до мети дій чи діяльності людини; 2) проектування як процес означає сукупність і послідовність розумових або психомоторних дій, внаслідок яких створюються образи, схеми чи знакові системи.

УПРЕДМЕТНЕННЯ -це елемент свідомості й доцільної діяльності людини. Ця діяльність має три основні форми: 1) матеріальна – до якої входять виробництво, фізична праця тощо, робота, якою людина перетворює і втілює себе в довкілля; 2) психічна – виробництво та інтерпретація змісту відображення, добір цінностей, розумових операцій, переживання і т.ін., що виступає конструктивними елементами будь-якого виробництва; 3) творіння себе самого – розвиток душевних і духовних потенцій, а також усунення різних форм відчуження.

ВИНИКНЕННЯ ПСИХІКИ ЛЮДЕЙ

Етап, на якому виникла психіка людини, пов’язаний зі змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Це було, як можна собі зараз уявити, тоді, коли наші найдавніші пращури злізли з дерев і зайнялись сумісним мисливством. Тоді ж таки вони навчились видобувати та зберігати вогонь і виробляти прості знаряддя праці. Виник принципово новий процес поведінкової адаптації – пристосування до навколишнього середовища за допомогою праці. Для цього вже були сформовані біосоціальні передумови – здатність до маніпулювання предметами, стереоскопічний зор, скоординований з рухами передніх кінцівок, розвинена шкіром’язова чутливість та набуті навички сумісної діяльності. Все це зумовило якісно новий етап в розвитку психіки майбутньої людини.

Виготовлення знарядь праці в умовах групи пов’язане з передбаченням їх використання та суспільним поділом процесу їх виготовлення, що стимулювало розвиток інтелекту та понятійної мови. Інакше кажучи, трудові дії набували свого сенсу тільки тоді, коли вони були пов’язані з діяльністю інших людей. Це, в свою чергу, зумовило виникнення свідомих дій, відірваних від наявної біологічної мети, дій, що були пов’язані з розумом та волею людини, яка почала моделювати різні відношення між речами, прогнозувати їх зміни та регулювати на цій основі свою поведінку.

В праці розвинулись психомоторика та інтелектуальні якості людини, удосконалювалась її сенсорна чутливість, збільшилась кількість якостей різних предметів, що відображаються, покращалась координація рухів. Це викликало інтенсивний розвиток сенсорної та моторної зон кори головного мозку, а також лобної її частини, що відповідає за інтелект.

Завдяки мові психіка людини почала обумовлюватись загальнолюдським досвідом. Виник феномен соціальної ідентифікації – ототожнювання людини з соціумом. Потяги індивіда починають орієнтуватись на потяги та інтереси інших людей, на основі чого формується загальноприйнятна система суспільних цінностей та норм, виникає здатність виконувати моральні вчинки.

Вже на початкових етапах історії людства система моральних заборон взяла під свій захист усіх членів первісної громади, завдяки чому виникло усвідомлення залежності їх громадської взаємозалежності. Це навчило наших пращурів додержуватись визначених соціально-рольових функцій та контролювати їх виконання іншими людьми.

Таким чином в процесі соціоантропогенезу сформувався суспільний фактор детермінації людської психіки, а саме поведінка людини стала регулюватись не природними імпульсами її організму, а суспільними вимогами. Що, в свою чергу, сформувало свідомість людини як вищої форми психіки. Змістом свідомості є категоріальне та ціннісноосмислене відображення дійсності.

Якщо порівняти психіку тварин та людей, то в загальному вигляді відмінності між ними мають такий зміст:

СУТНІСТЬ ВІДМІННОСТЕЙ ПСИХІКИ ТВАРИНИ І ЛЮДИНИ

Суттєво також зазначити, що в тваринному світі процес спілкування здійснюється за допомогою першої сигнальної системи. Перша сигнальна система характеризується тим, що сигнальну функцію виконують предмети і явища зовнішнього світу, їх різноманітні властивості, які безпосередньо діють на рецептори. Ця система існує і у людей. Але головною для них є друга сигнальна система, яка взаємодіє з першою. Друга сигнальна система – це система тимчасових нервових зв’язків, що утворені за участю мови як засобу спілкування людей. Це означає, що другу сигнальну систему складає слово, яке може без обмежень відображати усі аспекти об’єктивної дійсності.

Мова як друга сигнальна система почала виконувати ще одну свою функцію, що існує тільки у людей. Вона стала формою існування свідомості.

До виникнення мови поведінка в тваринному світі обумовлювалась впливом двох джерел: спадково закріпленою програмою та власним досвідом. З появою мови виникло і третє джерело, що формує діяльність людини, – трансляція та засвоєння суспільного досвіду. Тобто, за допомогою мови стало можливим поширювати суспільний досвід серед людей, поширювати без обмеження як в часі, так і в просторі.

IV. СВІДОМІСТЬ ТА САМОСВІДОМІСТЬ ЛЮДИНИ

СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНА ПРИРОДА СВІДОМОСТІ ЛЮДИНИ

Свідомість як особливий рівень психіки виникає тільки в умовах суспільних відносин. В свою чергу, передумовою й результатом розвитку цих відносин є трудова діяльність людини, повне значення якої виглядає наступним чином.

б.Спеціалізація руки як органу в.Дія працюючих рук г.Вплив функціонування

праці сприяла розвитку прямої контролюється зором руки на розвиток мозку

ходи

а. Рука розвивалась як орган 4. Суспільні відносини

пізнання об’єктивної дійс- ТРУДОВА людей якісно змінили бі-

ності ДІЯЛЬНІСТЬ ологічні потреби і поро-

Причиною олюд- дили нові, власне людські

3. Під впливом праці розви нення тварино- потреби

нулись нові функції руки подібних предків

є виникнення 5. Необхідність передава-

праці і утворен- ти досвід попередніх поко-

2. Всяка діяльність людини на людського лінь створювало потребу

постає як свідома діяльність суспільства в спілкуванні

6. В процесі праці розви- 1.В праці сформувалась нулися вищі форми спіл- свідомість людини як най- 7. Завдяки виникнення сві- кування за допосогою

вища форма психічного домості з’являється принци- людської мови

відображення пово нова психологічна систе-

ма – особистість.

Свідомість є найвищим рівнем психіки, який притаманний тільки людині та безпосередньо пов’язаний з мовою та суспільною діяльністю.

Якщо складна діяльність вищих тварин підкоряється природним зв’язкам і відношенням, оскільки будь-яка «діяльність» тварин спрямована на предмети біологічної потреби і спонукаються цими предметами – предмет діяльності і мотив, який є біологічним, завжди зливаються, збігаються між собою. У людини діяльність підкоряється зв’язкам і відносинам суто суспільним.

Домінування соціокультурних факторів в процесах розвитку і самоорганізації - специфічна особливість людської психіки, становлення якої відбувається в певному соціокультурному контексті, завдяки засвоєнню або присвоєнню норм, цінностей, комунікативних засобів, знань, традицій, символів і інших продуктів певної культури.

Спроби з’ясувати соціокультурні чинники розвитку психіки здійснювались вже в другій половині ХIХ ст.:

- впсихології народів,основоположниками якої є М. Лацарус, Х. Штейнталь, В.Вундт, - в рамках якої вважали, що вищіпсихічні функції можна зрозуміти лише через спілкування та фактори суспільного життя;

- в розуміючій психології В. Дільтея, в якій робився акцент на залежності особистості від феноменів культури, які зафіксовані в знаково-символічній формі.

Засвоєння суспільно-історичного досвіду – специфічно людський шлях онтогенезу, відсутній у тварин. У тварин генетичну основу поведінки складають безумовно-рефлекторні механізми, інстинкти. У ході індивідуального життя вони розвиваються, формуються, пристосовуються до мінливих елементів зовнішнього середовища – це процес «розгортання» спадкоємного досвіду.

Поведінка сучасної дорослої людини є результат двох різних процесів: біологічної еволюції тварин і суспільно-історичного розвитку людства.

У філогенезі це дві незалежні лінії. Пристосування людини до середовища викликає до життя принципово іншу, ніж у тварин, інакше організовану систему поведінки. Ця нова система поведінки формується при досягненні певного ступеня біологічної зрілості, однак без зміни біологічного типу людини.

В онтогенезі ці дві лінії злиті воєдино, дитина водночас формується і як біологічна істота, і як продукт культурно-історичного розвитку.

У дитини спадкоємні органічні передумови відрізняються від тваринних наступним:

- вони жорстко не детермінують майбутню поведінку людини;

- у генетичних структурах мозку людини не зміг зафіксуватись відносно молодий, власне людський досвід, тобто досягнення її культурної історії;

- мозок людини відрізняється надзвичайною пластичністю, особливою здатністю до прижиттєвого формування функціональних систем.

У свідомості людини дійсність відкривається їй в об’єктивній стійкості її властивостей, у її відокремленості, незалежності від суб’єктивного ставлення до неї людини, від її наявних потреб.

Це стає можливим тому, що узагальнене відображення дійсності, вироблене людством, фіксується в системі значень (понять, норм, знань, способу дій). Людина, з’явившись на світ, знаходить вже готову, історично сформовану систему значень і опановує нею так само, як вона опановує знаряддям.

Процес засвоєння людського видового досвіду відбувається прижиттєво, в індивідуальному житті дитини, у її практичній діяльності, яка опосередковується дорослими.

ТЕОРІЯ ВИЩИХ ПСИХІЧНИХ ФУНКЦІЙ Л.С. ВИГОТСЬКОГО

На початку 30-х років ХХ ст. вітчизняний психолог Л.С. Виготський розробив концепцію природи психіки людини та розвитку її психічних функцій в процесі засвоєння нею цінностей культури, яка отримала назву «Культурно-історична теорія вищих психічних функцій».

Культурно-історична теорія Л. С. Виготського є вченням про спеціальну знакову організацію всіх власне людських форм психіки. Психологічний і духовний розвиток людини відбувається завжди за рахунок особливих, спеціально організованих, таких, що виробляються в історії і закріплюються в культурі, в самих різних, часом вельми несподіваних і екзотичних формах, штучних системах психотехнічної дії, тобто дій з оволодіння і зміни психіки за допомогою застосування штучних знакових засобів. Виготський вважав|лічив|, що в розвитку поведінки людини слід розрізняти дві основні лінії:

одна – це лінія природного розвитку поведінки, тісно пов'язана з процесами загальноорганічного зростання і дозрівання дитини;

інша – це лінія культурного становлення та розвитку психічних функцій, оволодіння культурними засобами поведінки, внаслідок чого відбувається розвиток нових способів мислення.

Культурний розвиток полягає в оволодінні такими допоміжними засобами поведінки, які людство виробило в процесі свого історичного розвитку і якими є мова, письмо, система числень і ін. Отже, Л.С. Виготський, виходячи з того, що психіка детермінується трудовою діяльністю, висунув ідею «психологічних знарядь» які штучно вироблені людством і є елементом культури.

Вищі психічні функції формуються у дитини|дитяти| в процесі спілкування з|із| дорослими, в якому відбувається|походить| засвоєння дитиною|дитям| систем культурних знаків. Ці знаки опосередковують його «нижчі» (мимовільні) психічні функції, і тим самим призводять до створення|створіння| абсолютно|цілком| нових утворень в свідомості дитини|дитяти|.

Таким чином, Виготський показав, що тільки у людини виникає особливий вид психічних функцій, яиі він назвав «вищі психічні», які повністю відсутні у тварин і не дані людині від народження. Ці функції складають вищий рівень психіки людини, названий свідомістю. Він вважав, що вищі психічні функції формуються в ході соціальних дій і завдяки ним. Тобто вищі психічні функції мають соціальну природу.

Самий нижчий рівень в структурі психіки займають психофізіологічні функції: сенсорна, моторна, мнемічна і ін.Виготський назвав їх нижчими або натуральними психічними функціями. Вони є і у тварин. У людини з'являються довільні форми таких функцій, тобто людина може змусити себе запам'ятати, звернути увагу, організувати свою розумову діяльність. Тому під вищими психічними функціями Виготський мав на увазі: довільну увагу, довільну, смислову пам'ять, логічне мислення і ін.Тобто, вищі психічні функції людини відрізняються від нижчих, природних психічних функцій, за своїми властивостями, будовою, походженням: вони довільні, опосередковані і соціальні.

Отже, згідно культурно-історичній теорії Виготського, виготовлення, вживання|вжиток| і збереження|зберігання| знарядь праці, розподіл праці сприяли розвитку абстрактного мислення, мови|промови||язика|, розвитку суспільно-історичних стосунків між людьми. В процесі історичного розвитку суспільства|товариства| людина змінює|зраджує| способи і прийоми своєї поведінки, трансформує природні завдатки і функції у вищі психічні функції – специфічно людські, суспільно-історично обумовлені форми пам'яті, мислення, уяви (смислова пам'ять, абстрактно-логічне мислення і ін.) опосередковані застосуванням|вживанням| допоміжних| засобів|коштів|, мовних знаків, створених людиною в процесі суспільно-історичного розвитку.

Основні ідеї культурно-історичної теорії полягають в тому, що:

1) Завдяки виготовленню та використанню знарядь відбулася кардинальна перебудова взаємин людини з навколишнім середовищем – людина навчилася оволодівати природою;

2) Для самої людини це обернулося тим, що вона навчилась оволодівати своєю психікою саме завдяки тому, що з’явилися довільні форми психічної діяльності – вищі психічні функції;

3) Подібно тому, як людина опановує природу за допомогою знарядь, вона опановує власну поведінку за допомогою особливих – психологічних знарядь. Це психологічні знаряддя – знаки. Знаки – це символи, що мають певне, вироблене в історії культури значення: мова, мнемотехнічні прийоми, алгебраїчні символи, твори мистецтва, карти, умовні знаки, креслення і ін.

Введення до структури психічної функції знака, перетворює її на вищу функцію, опосередковану. Наприклад, «вузлик на пам'ять», за допомогою якого людина створює додактовий стимул, опосередковує свою реакцію за допомогою знака, який виступає як засіб запам’ятовування або психологічне знаряддя. Цей додатковий засіб не має органічного зв’язку із ситуацією і тому є штучним засобом-знаком, за допомогою якого людина опановує своєю поведінкою: запам’ятовує, робить свій вибір і т.ін. Таким чином, строюючи стимули-засоби, людина ззовні створює зв’язки в мозку, керує мозком і через нього власним тілом.

Знак завжди є спочатку засобом соціального зв’язку, засобом впливу на іншого і тільки потім він стає засобом впливу на себе. Тому вищі психічні функції – це інтеріоризовані соціальні відносини.

Таким чином, культурний розвиток людини можна визначити як оволодіння індивідом всебічних форм діяльності завдяки використанню психологіних знарядь – знаків, котрі стають засобами саморегуляції людини в процесі інтеріоризації.

Інтеріоризація –основний механізм психічного розвитку та виникнення психічних явищ людини– формування внутрішніх структур людської психіки в процесі засвоєння індивідуального соціального досвіду.

Поняттяінтеріоризації було введене і розроблялось французькими психологами (П. Жане, Ж. Піаже і ін.), а також представниками психоаналізу. Останні намагалися показати, як в онтогегезі під впливом складних міжособистісних відносин, які «переходять» у внутрішній психічний світ, формується стійка структура інтрапсихічних зв’язків – своєрідний «каркас» особистості.

Виготський вважав, що вищі психічні функції з’являються в онтогенезі шляхом інтеріоризації знакових засобів і міжособистісних відносин, що за своєю природою і по суті є інтеріоризованими відносинами.

В онтогенезі інтеріоризація відбувається таким чином:

1. Доросла людина за допомогою слова впливає на дитину, спонукаючи її щось зробити.

2. Дитина переймає від дорослого спосіб звернення і починає впливати словом на дорослого.

3. Дитина починає впливати словом на себе (спочатку вголос, а потом – у формі внутрішнього мислення).

Єдність вищих психічних функцій і утворюють свідомість людини.

ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СВІДОМОСТІ

Сутність свідомості полягає в узагальненому, оцінювальному, цілеспрямованому відображенні та творчому перетворенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні та самоконтролюванні поведінки людини.

Свідомість як вищий рівень психічного відображення характеризується такими психологічними характеристиками:

По-перше, свідомість – це узагальнений людський досвід відносно оточуючої нас дійсності, це знання про природу та суспільство, а також про внутрішній світ людини. Цей досвід передається від людини до людини і не успадковується. Рівень свідомості знаходиться в прямій залежності від рівня та сукупності засвоєних знань і особистого досвіду людини. Знання, що входять до свідомості особистості, здобуваються людиною в процесі навчання і виховання, завдяки таким психічним процесам, як відчуття, сприймання, мислення, пам’ять. (Важливо підкреслити, що суспільно-історичний розвиток сформував у людини потребу в знаннях, які є спонукою, мотивом пізнавальної діяльності).

По-друге, завдяки свідомості людина відокремлює себе в предметному світі як суб’єкта пізнання, тобто ми маємо розрізнення суб'єкта “Я” і об’єкта “не Я”, протиставлення людиною себе як особистості об’єктивному світу. Характерним у цьому відношенні є самопізнання, що стало основою для самосвідомості. Така особливість свідомості називається рефлексією. Рефлексія – це ставлення особистості не тільки до себе, а й до об’єктивної дійсності, до інших людей як того, що є її продовженням.

По-третє, сукупність знань людини про оточуючий світ та про саму себе, як ядро свідомості, супроводжується певними емоційними переживаннями. Життєдіяльність людини супроводжує світ емоцій і почуттів, що свідчить про те, що людина ставиться певним чином до того, що вона відображує. В свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособистісних відносин та всієї системи складних об’єктивних відносин, до яких залучена людина в суспільстві.

Четвертою особливістю свідомості є цілеспрямованість, планування власної діяльності й поведінки, передбачення її результатів. У функції свідомості входить формування цілей діяльності. Ця сторона свідомості виявляється у виборі мотивів дій, прийнятті вольових рішень, самоконтролі і коригуванні особистістю власних дій, їх перебудові та визначенні стратегій і тактик особистих дій відповідно до обставин.

По-пяте, свідомість людини тісно пов’язана з мовою як системою значень, в якій відтворений суспільно-історичний досвід та суспільна свідомість, котрі людина засвоює та які стають елементами її особистого життя.

По-шосте, людина живе в світі матеріальної і духовної культури. Вона активна, діюча особа, тому свідомість – це також певна ідеальна діяльність, орієнтована не тільки на відображення, а й на перетворення дійсності, створення творчих, оригінальних продуктів.

САМОСВІДОМІСТЬ ЛЮДИНИ

Як головне надбання психіки людини свідомість знаходить своє завершення в самосвідомості.САМОСВІДОМІСТЬ– це усвідомлення людиною за допомогою мови себе самої, свого ставлення до природи і до інших людей, своїх ідей, думок та вчинків, на основі чого й формується її особистістна поведінка. Самосвідосіть дозволяє людині критично відноситися до актів особистої свідомості, відокремлювати своє внутрішнє від всього, що відбувається зовні, аналізувати його і співставляти із зовнішнім.

За своїм походженням, свідомість та самосвідомість – це однопорядкові явища психіки, в основі яких лежить принцип відображення. Але самосвідосіть може здійснюватися лише на основі свідомості, оскільки в онтогенезі самосвідомість з’являється дещо пізніше, ніж свідомість і на її основі.

З психологічної точки зору, самосвідомість являє собою складний психічний процес, який полягає в тому, що особистість сприймає багаточисленні «образи» самої себе в різних ситуаціях діяльності і поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми. В результаті ці образи поєднуються в єдине цілісне утворення – в уявлення, а потім впоняття свого власного «Я» як суб’єкта, відмінного від інших суб’єктів. Поступово число таких образів збільшується, вони все більше інтегруються і формується все більш досконалий, глибокий і адекватний образ власного «Я».

В структурному відношенні самосвідомість складається з трьох компонентів:

1 – пізнавальний (самопізнання);

2 – емоційно-ціннісний (самовідношення);

3 – дієво-вольовий, регулятивний (саморегуляція).

Розвиток самосвідомості людини виявляється у формуванні САМОСПОСТЕРЕЖЕННЯ, в оцінюванні своїх позитивних і негативних сторін, тобто КРИТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ, САМОВЛАДАННІ, ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ за свої вчинки.

Узагальнені результати пізнання себе та емоційно-ціннісного ставлення до себе закріплюються у відповідну САМООЦІНКУ, котра включається у регуляцію поведінки особистості як один із її визначальних моментів та визначає самопочуття людини.

САМООЦІНКА – це увлення про себе і оцінка людиною самої себе, яка є інтрегрованим і інтеріоризованим результатом такої системи оцінок:

- увлення людини про те, якою вона здається іншій людині;

- увлення про те, як людину реально оцінюють інші люди;

- і самооцінка – почуття гідності або самопридушення.

Отже, три показника – самооцінка, очікувана оцінка і оцінка особистості групою – входять в структуру особистості та виступають особистим індикатором самопочуття людини, її успішності або неуспішності в досягненнях, в позиції по відношенню до себе та оточуючих.

Самооцінка формується за життя людини завдяки ставленню до неї оточуючих людей. Власне, формування самооцінки відбувається завдяки механізму інтеріоризації (перенесення у внутрішній світ) соціальних контактів, цінногстей і орієнтацій.

Самооцінка може бути: підвищеною, заниженою, адекватною (середньою,нормальною).

Сформована самооцінка відбивається в особливостях поведінки людини, увзаємовідносинах з іншими, у засобах вирішення життєвих проблем, в досягненнях тощо. А також може стати джерелом конфлітку, як особистісного, так і міжособистісного.

Самооцінка є суб’єктивною основою для визначення РІВНЯ ДОМАГАНЬ, тобто тих завдань, які людина ставить перед собою в житті і до досягнення яких вважає себе придатною.Рівень домагань визначається в результаті дії простого фактора: людина прагне переживати успіх і запобігати невдач. Це визначає діапазон рівня домагань, який також може бути: високим, підвищеним, нормальним (середнім, адекватним), заниженим, низьким.

Рівень домагань також формується в процесі життєдіяльності та впливу інших значимих людей, а також не тільки завдяки передбаченню, але й реальній оцінці попередніх власних досягнень і невдач.

Отже, узагальнюючи тему розвитку психіки у філогенезі та рівнів психічного відображення, можна стисло представити цю інформацію наступним чином:

Орієнтуючись на теорію розвитку за О.М. Лентьєвим та К.Е. Фабрі, можна представити стадії розвитку психіки організмів у філогенезі ще таким чином:

НЕУСВІДОМЛЮВАНА СФЕРА ПСИХІКИ

Якщо розглядати свідомість як особливу програму поведінки особистості, то треба зазначити, що вона не єдина в регулюванні діяльності людини. Окрім неї психіка людини містить ще й несвідомі психічні явища.

Несвідомі психічні явища – це сукупність психічних явищ, станів і дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй принаймні в даний момент, та не піддаються контролю.

Рис. 1.2. Неусвідомлювані форми психічної діяльності

Несвідоме – це еволюційно сформована несвідомо-інстинктивна програма дій людини. Це вроджена інстинктивна та рефлекторна поведінка організму, скерована на задоволення біологічних потреб, його самозбереження як виду.

Поле свідомості неоднорідне і містить: фокус, перефірію, межу (границю), за якою починається сфера неусвідомлюваних психічниї явищ. Ця неоднорідна картина свідомості нібито накладається на ієрархічну систему складної діяльності людини. Найвищі поверхи системи діяльності – найбільш пізні і складні компоненти дій – виявляються у фокусі свідомості; наступні поверхи потрапляють на переферію свідомості; найнижчі і найбільш відпрацьовані – виходять за межі свідомості.

Відношення різних компонентів дії до свідомості нестабільне: у полі свідомості з’являється той чи інший «шар» ієрархічної системи актів, які складають дану дію: добре засвоєні компоненти дії ідуть з фокуса свідомості на його переферію, і звідти – в сферу неусвідомлюваного; деякі компоненти повертаються у свідомість у разі виникнення труднощів, стомлення, емоційної напруги. Таке повернення у свідомість може бути результатом свідомого наміру.

Співвідношення неусвідомлюваних явищ і свідомості можна представити схематично таким чином:

I – неусвідомлювані механізми

II – наусвідомлювані чинники

III – «надсвідомі» процеси.

Рис.1.3 Співвідношення свідомості і неувсідомлюваних компонентів психіки

МОДУЛЬ 2.ОСОБИСТІСТЬ І ДІЯЛЬНІСТЬ

Тема 2.1. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Головною категорією психології людини є, навіть, не категорія “ПСИХІКА”, а категорія “ОСОБИСТІСТЬ”, тому що власне особистість і є носієм психіки, її виразником.

ВИЗНАЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ: особистість – це уся багатоманітність психічних проявів людини, що визначають єдність та безперервність її поведінки і переживань в тому вигляді, як ця багатоманітність сприймається і самою особистістю, і іншими людьми.

Таким чином: з точки зору самої людини, особистість це її стійкі якості, що породжують у неї відчуття ідентичності (“моє”), єдності (думки, почуття, поведінка – це все частина мене самого) і унікальності (“Я”); з точки зору інших людей, особистість – це сукупність психічних якостей, що відрізняють людей один від одного.

Для розуміння природи особистості треба розвести такі поняття якЛЮДИНА, ІНДИВІД, СУБ’ЄКТ, ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬтаОСОБИСТІСТЬ.

ЛЮДИНА –це високоорганізована соціальна та біологічна істота, що є носієм свідомості. Це поняття значно ширше за означені поняття: індивід, суб‘єкт, особистість, індивідуальність, бо включає в себе досить великий перелік соціальних і біологічних ознак – антропологічних, етнографічних, культурних та ін. Але головне в цьому сенсі те, що кожен з нас є людиною настільки, наскільки є змістовним коло наших стосунків у суспільстві.

ІНДИВІД –це людська біологічна основа існування людини, це окремий представник виду людини, носій видових рис. В цьому сенсі людина завжди є індивідом, хоча при цьому може й не бути особистістю.

СУБ’ЄКТ –людина завжди є суб’єктом (учасником, виконавцем, ініціатором) історичного або суспільного процесів вцілому, суб’єктом конкретної діяльності, джерелом пізнання та перетворювання як об’єктивної дійсності, так і самої себе. Сама ж діяльність виступає тією формою активності, в якій людина удосконалює оточуючий світ та саму себе.

ОСОБИСТІСТЬ – це конретна людина, яка є представником певного соціуму та соціальної групи, займається конкретною діяльністю, адекватно усвідомлює себе і оточуючий світ танаділена певними індивідуально-психологічними особливостями. Особистість – це багатогранна психологічна структура, яка характеризує, перш за все, її соціальну сутність, що формується та набувається в процесі життя в предметній діяльності та спілкуванні шляхом засвоєння суспільних форм свідомості та поведінки. Людина як особистість є носієм свідомості, суспільних форм життя та відносин.

Кожна людина має свої специфічні особливості та властивості. Тому ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ –це сукупність індивідних особливостей та особистісних властивостей, характерних лише для даної людини, таке їх поєднання, яке відрізняє одну людину від інших та утворює її своєрідність. Це індивідуальна неповторність людини.

Дослідження особистості спираються на ті ж самі принципи, що використовуються при вивченні психіки, але конкретизовані під вирішення задач психології особистості. Такими принципамиє:

– по-перше, особистість – це складна едина система психічних структур і процесів, яка є результатом синергічної взаємодії усієї сукупності підсистем, що входять в цю систему;

– по-друге, особистість – це суб’єкт діяльності, який набуває свого розвитку і функціонує лише у взаємодії з навколишнім суспільним і природним середовищем;

– по-третє, особистість характеризується внутрішньою узгодженістю та безперервністю, тому розглядати її треба як дещо цілісне і, обов’язково, на протязі усього життєвого шляху.

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ:

– як взаємодіють біологічні та соціальні фактори в процесі розвитку особистості;

– які психічні процеси та механізми визначають відчуття власного “Я”;

– чим визначається міжіндивідна відмінність людей, тобто що робить їх різними саме в якості особи

Читайте також:

1. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
2. Адаптація до абіотичних факторів середовища.
3. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
4. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
5. Аналіз внутрішнього середовища підприємства
6. Аналіз зовнішнього середовища
7. Аналіз конкурентного середовища
8. Антропогенне забруднення природного середовища. Джерела забруднень
9. Архітектурно- планувальні заходи по поліпшенню стану міського середовища .Аналіз циклу життя споруди
10. Вивчення факторів виробничого середовища і трудового процесу
11. Виділимо групу факторів зовнішнього середовища, які спричиняють певні зміни в організації.
12. Використання методу сценаріїв при прогнозуванні змін зовнішнього середовища

Переглядів: 2236